«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаПубліцистика

Хрещення Русі — свято України, а не Московії. Лист

Боже, що це за диво повага до самого себе?
Боже, як це насправді: виборювати гідність свою?

Н. Петренко

Настав чудовий рік! Рік хрещення Київської Русі-України! Велике духовне свято українського народу!

Та наші «добрі сусіди» не дають нам його спокійно, з Богом у серці святкувати. Оце недавно глава московської Пра­вославної церкви патріарх Кіріл оголо­сив, що на свято княгині Ольги відбудуться в Москві урочистості… 1025-ліття хрещення Русі, на які будуть запроше­ні не лише голови православних Церков з усього світу, а й голови держав. Потім будуть святкувати в Києві та Мінську.

Мене це дуже обурило, оскільки це чистої води образа нас усіх! З цілою повагою до патріарха Кіріла, але його вислов­лювання справляє враження, що він, крім історії КПРС, іншої не читав. Адже, наприклад, російський історик Е. Ільїна ось що пише: «Яка Росія у 12 столітті. Навіщо ж присвоювати чуже? Олег, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, «Повість временних літ», Нестор, Київська Русь, Київ — усе це належить Україні (…). Ми, росіяни, (…) приєднали Україну і ось уже четверте століття тримаємося за неї, випомповуючи з неї всі національні цінності українського народу; розграбували українську історію, витоптали її, перетворили на пустелю. (…) Протягом століть ми грабували українську культуру…» Слова гострі, але як же правдиві, бо і нині цю нашу історію топчуть, переінакшують. Щоб хтось не подумав, що я опираюся на думці когось одного, наведу ще вислів іншого історика, А. Толстого, який пише: «Є дві Русі. Перша Київська має коріння у світовій, а що найменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості, розуміла ця Русь так, як розумів її весь західний світ. А є ще друга Русь — Московська. Це Русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Московська Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість». Шановні, покажіть мені ще хоч одну таку державу у світі, яка би так не дбала про свою історію і так її не знала, як Росія, і привласнювала б собі чужу.

Але може й справді в часі хрещення ми були хоч трохи разом? Ось що на цю тему написав інший історик Полєвой: «Де була Земля Руська (Русь)? Кого мав на думці літописець, коли писав о руській землі, до якої підступали монголи? Землю від Дону до Баренцевого моря?! Ні, руська земля в ті часи — це земля лише та, що довкола Києва, Чернігова та Волині. Ім’я Русь було лише при київській об­ласті». Натомість М. Покровський ствер­джує, що в російській історії спеціаль­но наголошується про «роздрібнення» руської землі на князівства у XII–XV ст. Робиться це тому, щоб показати: мовляв, ось Русь розсипалася, а ми, бач, її потім «зібрали». Однак термін «руська земля», знаний літописцям та поетам тих часів, стосувався Києва. З Новгорода і Володи­мира їздили «на Русь», однак самі Новго­род і Володимир ніколи Руссю не були, як наголошує Покровський. Від Пет­ра І російська історія старалась, і до нині старається, надати тому періодові історії сфальшоване обличчя. Отож виходить, що як не було чому «роздрібнюватись», так і не було чого «об’єднувати».

На підставі вище наведених висловів визначних істориків скажіть, будь лас­ка, роковини чого збирається так уро­чисто святкувати патріарх Кіріл у Мо­скві? Бо весь світ знає, що Володимир Великий охрестив Київську Русь, а не Московську.

Отож 1025-ліття хрещення Русі — це наше свято, а не наших пришиваних «братів». Нам треба писати протести до Москви, до Константинополя і до Ки­єва, наголошуючи, що 1025-ліття хре­щення має святкуватися на найвищому рівні в Києві, а не в Москві, оскільки Москва до того свята не має ніякого від­ношення. Ми мусимо виборювати свою гідність, щоб мати самоповагу! Це дуже важливо, бо все, що в нас гарне, мудре і добре, нам відбирають сусіди, а замість того дають тавро тих найгірших — фа­шистів, різунів, бандитів. Як же прав­диво писав К. Деламар: «У Європі існує народ, забутий істориками — народ русинів(…). Цей народ існує, має свою іс­торію, відмінну від історії Польщі, і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Сві­това історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині нази­ваємо рутенами, звався руським, а зем­ля його звалася Русь; і той народ, який ми нині звемо руським, звався московитами, а їхня земля — Московією. Ще в кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії».

А нині?! Ким ми нині є?! Чим є на­ша земля?! Невже справді, як сміють­ся росіяни, — це «окраіна Рассєї», або, як глузують поляки, «u kraju Rzeczypospolitej»? Цього року, як ніколи, ма­ємо нагоду показати світові, що ми не є нічиїми «окраїнами», а повноцінним європейським народом зі старовинною високою європейською культурою. Ми повинні при кожній нагоді наголошу­вати, що перша королева Франції, яка вміла читати і писати — це була наша княжна Анна, донька Ярослава Мудро­го. Тимчасом, Росія кожного року ор­ганізовує в Парижі під її пам’ятником зустрічі, називаючи «російською» кня­гинею. Тому не дивуймося, що нині французи Русь ототожнюють з Росією і вірять у цей міф. Ми самі в тому вину­ваті, бо не вміємо доносити світові свою культуру. Наші митці, спортсмени роз­мовляють не українською, а російською мовою (навіть коли знають українську). Вони чомусь вірять, що це «більш пре­стижно». Роки неволі виполоскали з нас самоповагу. Хоч ми ніби-то вже 20 літ маємо «незалежну» державу, то і далі не маємо відваги (ні охоти!) відстоюва­ти ні культуру, ні історичну правду.

А ми, закордоном України? Чи маємо самоповагу до себе самих? Чи говоримо до дітей українською мовою? Чи реагує­мо відповідно на образливі статті у пресі? Чи маємо відвагу заперечувати брехню? На ті питання хай кожен відповість собі сам, чесно, без зайвих «виправдань».

Ми всі діти одного великого і слав­ного народу! Станьмо врешті з колін і заявімо світові, що 1025-ліття Хрещен­ня Русі — це наше свято! Відстоювати Україну є обов’язком нас усіх, бо, за словами поета, «Як судитимуть нас — то, напевно, суворо і гостро».

Анна НАЗАРОВИЧ
3 відгуки
to «Хрещення Русі — свято України, а не Московії. Лист»
  1. павел сказав:

    Идиотская и профанская статья. Прочему Россия имеет больше прав относить себя к наследнице Руси? Да очень просто, поляне получили этноним руськие от руського княжеского рода Рюриковичей и вплоть до конца 16 века, эта династия сохранялась лишь в Московской Руси. Выдающиеся историки Толстой и Ильина? да это смех, да и только.

    • Редакція Нашої Парафії сказав:

      Шановний добродію! На нашому сайті не вживають лайливих слів (тут інша аудиторія). Якщо Ви хочете сваритися, ідіть на відповідні форуми. Якщо хочете хоч трохи дізнатися правдивої історії, читайте «не профанських» істориків про те, чому Росія і росіяни не мають жодного стосунку до спадщини Русі та до етноніма «Русь»: таких книг і досліджень, які спростовують великодержавну міфологію незаперечними фактами, слава Богу, тепер чимало (зокрема є й на нашому сайті).


    • Іван сказав:

      1. Етнонім «Русь, руси» з’явився задовго до Рюриковичів — так називав народ майбутньої України ще сирійський історик у VІ ст., і ні від кого поляни свою назву не «палучалі».

      2. Яке відношення народи, що населяли майбутню Московщину, мають до полян??

      3. З Андрія «Боголюбського» північні Рюриковичі мали зв’язок з Київською Руссю тільки як її жорстокі руйнівники та правителі іншої держави, що конкурувала з історичною Руссю, як про це свідчать літописи. А як Андрій «Боголюбський» 1169 р. у Великий Піст дощенту зруйнував Київ, пограбував і спалив Києво-Печерську лавру та інші монастирі, і які звірства та блюзнірства вчиняв (ще перед татарською навалою зрівняв Київ із землею), гадаю, зайве нагадувати.

      4. Чому ж Росія не претендує на спадщину Німеччини та на її етнонім, якщо нею правила німкеня? Або чого ж США не посягають на спадщину іспанців, коли там створювали державу і князювали іспанці?

      5. Право на історичну й культурну спадщину має не той, хто її привласнив, а той, хто зберіг. Саме українці, а не народи теперішньої Росії, НЕПЕРЕРВНО зберігали давньоруську культуру: і особливості мови, і культурні традиції помешкання, одягу, звичаїв, освіти тощо. Саме тому Україна Московію (а не навпаки) просвіщала в 17–18 ст., і Україна мала академію і колегіуми, коли ще жодної середньої школи в Московії не було.

      6. Крім Толстого та Ільїної ще багато авторитетних російських істориків свідчили те саме, про що Ви, Павле, не маєте жодного поняття. Почитайте уважно стовпів російської історіографії, вам відкриється багато нового.

      7. А стаття гарна. Дякую!



Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору