«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКниги, брошуриЖиття і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених

Хрещення Руси-України князем Володимиром

Блаженна княгиня Ольга не змогла навернути до християнства свого сина князя Святослава. Зміцнюючи державу, він багато років провів у походах. Весною 971 р. в Болгарії князь отримав поразку від візантійського імператора Іоанна Цімісхія. Тому він хотів знищити в Київській Русі одновірців свого противника. Князь послав гінця в Київ з указом спалити всі християнські храми, пообіцявши «згубити» християн.

Шукати захисту не було в кого, свята княгиня Ольга померла. Лише випадкова смерть Святослава в битві з печенігами на шляху до Києва врятувала киян від розправи. Це було 972 р.

Напередодні хрещення Київської Русі й створення єдиної Київської держави слов’янське язичництво досягло найбільшого розвитку. Протягом ІХ-Х ст. при Ігорі, Святославі та Володимирі культ Перуна став державною релігією Київської Русі.

Після смерті Святослава Ярополк княжив у Києві, Олег — у древлян, а Володимир — у Новгороді.

У перші роки князювання Володимир був запеклим поганином. У 978 р. він виступив проти свого брата Ярополка, убив його і заволодів Києвом. Ставши князем у Києві, Володимир виконував усі поганські приписи, виступав на різних усенародних святах, наказував відновляти старі й ставити нові статуї поганським богам, карав тих, хто не хотів поклонятися поганським ідолам. За шість років князювання Володимир здійснив чотири великих походи, у яких вивчав релігію християнських держав, переконуючись, що «його боги» не мають значного психологічного впливу на мораль воїнів, оскільки за давнім звичаєм у кожного з них є свої, окремі боги.

Володимир став великим князем, а його держава була однією з найбільших у Європі. Давні літописці зазначали, що він мав багато наложниць, а з п’яти офіційних жінок чотири були християнками (грекиня, болгарка, дві чешки), які впливали на Володимира. Господь готував йому велику світлу дорогу. «Де збільшився гріх, там, — за словами апостола, — зарясніла благодать» (Рим. 5, 20). І «поглянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і зійшла на нього благодать Всевишнього, і зародилася думка в серці його, коли він зрозумів усю суєту ідольської спокуси, і почав шукати єдиного Бога, сотворивши все видиме і невидиме» (із служби святого рівноапостольного Володимира Великого). І Володимир вирішив прийняти нову віру, щоб не тільки впровадити вишу культуру того часу, якою була християнська релігія, у свою країну, а за її допомогою згуртувати різні племена біля Києва й об’єднати їх в одну націю — руську.

Щоб справа набрала всенародного розголосу, Володимир покликав на нараду впливових бояр і послав посланців до різних держав, щоб переконатися, котра віра найкраща. Посланцям найбільше сподобалося грецьке богослужіння у святому Софіївському соборі в Царгороді. Тому вирішили прийняти віру з Греції.

Де й коли охрестився князь Володимир? Якщо взяти за найпевнішу вірогідність літопис, то князь охрестився в 988 р. в завойованому ним грецькому місті-фортеці Корсуні (древній Херсонес). Він послав посланців до царів Василя і Константина, які не виконали угоду про воєнну допомогу проти Варди Фоки, і наказав передати: «Я взяв ваше славне місто, але коли ви не віддасте за мене сестру Анну, то з вашим містом Царгородом я зроблю те саме, що з Херсонесом». Почувши це, царі обіцяли умовити Анну, а Володимиру переказали: «Охрестися, тоді пошлемо свою сестру до тебе». Володимир відповів: «Хай охрестять мене ті (священики), хто прибуде разом із сестрою вашою». Царі погодилися і послали до Володимира сестру Анну, а на руську кафедру митрополита Михаїла з почтом, клиром, багатьма святими мощами й іншими святощами.

«З Божою волею Володимир захворів і нічого не бачив. Він не знав, що йому робити і дуже переживав. Цариця йому сказала: «Коли хочеш видужати, швидше охрестися; коли ж не охрестишся, то не відстане від тебе хвороба». На це Володимир відповів: «Коли це правда, то великий Бог християнський!»

І Володимир наказав себе охрестити. Тоді єпископи із священиками охрестили його, давши ім’я Василій. Як тільки єпископ поклав руку на князя, той відразу прозрів… Зрадівши такому несподіваному одужанню, Володимир прославив Бога й сказав: «Аж тепер я пізнав правдивого Бога!»

Усе це бачила й дружина Володимира, і багато з них охрестилися. Князь охрестився в церкві Св. Василія. Та церква стоїть посеред Корсуня, на корсунському торгу, а замок Володимира — край церкви і донині, а замок цариці — за олтарем». Закінчується це літописне оповідання про хрещення князя Володимира цікавим зауваженням: «Не знаючи про це, (деякі) неправдиво говорять, ніби Володимир охрестився в Києві, інші кажуть, що у Василеві (Василькові), а інші люди оповідають інше».

У древньому Херсонесі, де кожний камінь пам’ятав святого Андрія Первозванного, відбулося вінчання святого рівноапостольного Володимира та блаженної Анни, підтвердивши споконвічне єднання благовістя Христового на Русі й у Візантії.

Грецький історик Яхія, який жив у Єгипті й був кревним родичем патріарха Олександрійського Євтихія, теж залишив цікаві записи, з яких ми довідуємося про князя Володимира та його справи. Їх опублікував В. Р. Розен у книжці «Імператор Василій Болгаробойца» (Спб. 1883). На підставі цієї книжки, а також із твору ченця Якова, професор В. Завитневич так уявив Корсунь й одруження Володимира з Анною: «Вересня 14, 987 р. (у Греції) розпочався бунт Варди Фоки. Як тільки імператор Василій побачив, що власними силами не зламати опору бунтівників, він послав послів до Володимира за допомогою. Володимир погодився допомогти, але поставив умову — видати за нього заміж імператорську сестру і зобов’язався сам охреститися. Щоб прискорити вінчання, Володимир того ж 987 р. охрестився в присутності імператорських послів, які стали свідками виконання договору.

Навесні 988 р. Володимир поспішив виконати й другу умову договору, тобто послав імператорові на допомогу своє військо (6 тисяч воїнів)». Як бачимо, хрещення Володимира було не таким, як оповідають наші літописи. Князь допоміг грецькому імператорові, а за це мав поріднитися з могутньою на той час Візантією і як переможець отримати усе те, що було потрібно для охрещення своєї землі. Отже, Володимир виконав умови договору. Минули літо і зима. З допомогою руських воїнів бунт був ліквідований, а Варда Фока убитий. Але імператор своїх умов договору не виконав. Володимиру, який мав багато жінок, грецька царівна була потрібна тільки з політичних міркувань. Царівна Анна нічим особливим не відрізнялася. Отже, як зазначив історик І. Огієнко, — не Анна була причиною Володимирового походу в Крим. Він слушно припускає, що в Корсуні відразу після вінчання Володимира з Анною, чи, може, навіть перед тим, охрестилася частина бояр, а частина могла бути охрещена ще й перед тим або одночасно з Володимиром.

Усенародне хрещення було важкою справою. Потрібно було відповідно підготувати народ до цього важливого акту. Для цього треба було мати священиків, які знали мову й звичаї наших предків. Щойно після відповідного приготування (оглашення) можна було приступити до вселюдного охрещення мешканців міста Києва. Де відбувалося хрещення киян? Одні історики переконані, що у водах Дніпра. Інші небезпідставно твердять, що кияни хрестилися в річці Почайні, яка впадає в Дніпро. А в Синопсисі Інокентія Гізеля (XVII ст.) місцем охрещення є Хрещатик. І, мабуть, усі праві! Тому що хрещення проходило всюди й поетапно. Таїнство хрещення відправляли священики. Потрібних священиків прислали з Візантії та Болгари, мову яких розуміли наші предки. У болгар Володимир узяв і потрібну кількість богослужбових книг, які переклали брати Кирило і Мефодій. Можливо, і Закарпатська Русь дала допомогу в духовних отцях, бо в них християнство поширили два слов’янські брати, рівноапостольні Кирило і Мефодій сто років до того. А якщо вважати правдоподібним факт, який описав літописець, що нашим предкам направив священиків сам патріарх Фотій, який трудився в Греції сто років раніше (†6 лютого 891 р.), то все стане на свої місця.

Але, як слушно зазначив церковний історик І. Огієнко, народ не просто відрікся від прабатьківської віри. Даремно літописець намагається нас переконати, що народ хрестився з радістю. У той же час не можна не взяти до уваги й інший факт, що князь повернувся з походу на Корсунь славним переможцем на чолі вірної дружини, з жінкою, грецькою царівною, свояком наймогутнішого тоді у світі грецького імператора. Авторитет Володимира значно зріс. Тому він насмілився знищити стару віру, порушити народну святиню.

«Як тільки повернувся (Володимир додому), наказав поскидати ідолів — одних посікти, а інших попалити. А Перуна наказав прив’язати коневі до хвоста й тягти з гори через Боричів потік до річки, а 12 мужам підпихати його киями… Дотягнувши, кинули Перуна в Дніпро… А по цьому Володимир послав посланців по всьому місту, наказуючи: «Хто не прийде завтра до річки, — чи багатий він, чи вбогий, старець чи невільник, — той стане противний мені»».

Частина киян послухалася князя і пішла хреститися. Під час хрещення вони говорили: «Аще бы се не добре было, не бы сего князь и бояре приняли». Проте деякі городяни не захотіли охреститися. Навіть не схильний до старої віри літописець, який робив записи більше як сто років пізніше, зазначав, що коли тягнули Перуна в Дніпро, «плакахуся его вірній людьє».

Ставши християнином, Володимир Великий цілком змінив своє життя: «По вся неділі, — писав літописець, — устави на дворі в гридниці пир творити й приходити болярам, и гридям, и соцьким, и десятьским, и нарочитым мужем при князи и без князя: бываше можнество от мяс, от скота и от звірини, бяше бо изобилью от всего». До хворих і бідних Володимир ставився милосердно.

Після охрещення Володимир прожив ще 28 років, ревно дбаючи про поширення християнства. Йому потрібно було багато освічених людей. Тому князь організував школу, де вчилися діти заможних батьків. Крім цього, він закладав і духовні школи, бо хотів мати власне духовенство.

Відразу після охрещення киян Володимир Великий почав будувати величну церкву на честь Успіння Божої Матері, яку назвали Десятинною, бо на її будівництво князь призначив десяту частину своїх доходів. Це був символ перемоги християнства над поганством. Її побудували на тому місці, де колись красувалася статуя Перуна. Будівництво церкви було закінчено в 996 р. Під час татарської навали 1240 р. Десятинну церкву зруйнували.

Володимир Великий помер 15 липня 1015 р., проживши 55 літ. Його поховано в Десятинній церкві біля гробу цариці Анни, яка померла раніше (1011). Мощі великого князя знаходилися тут до 1635 р. Київський митрополит Петро Могила знайшов їх і переніс до Софійського собору. Голову князя Володимира було перенесено до Успенської Печерської церкви.

Князя Володимира зараховано до лику святих завдяки хрещенню ним Русі. Перший раз Володимира Великого названо в літописах святим у 1254 р. Лише 1263 р. князя вперше було згадано як святого православної церкви грецького спрямування. Пам’ять ушановується церквою 28 липня (15 липня за ст. ст.).

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору