«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКниги, брошуриЖиття і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених

Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський

14 липня 2004 р. у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі відбувся Помісний собор Української Православної Церкви, який причислив до сонму святих митрополита-мученика, українця Арсенія Мацієвича. Так сталося, що протягом свого життя митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич мав три імені: під час народження батьки його назвали Олександром, чернече ім’я митрополита було Арсеній, а мученицьку смерть митрополит прийняв під ім’ям Андрія Враля (брехуна).

В історію православної церкви в російських землях митрополит, українець за походженням, увійшов як ревний відстоювач прав церкви, на яку зазіхали російські імператори та імператриці. Митрополит Арсеній був противником духовного регламенту, який був уведений Імператором Петром І, відстоював відновлення патріаршества в Росії, захищав матеріальний стан духовенства, монастирів і земельних церковних угідь, на які зазіхала ненаситна імперська машина. Найбільше він виступав проти царського свавілля в керівництві церковним життям та устроєм.

Архієпископ Філарет (Гумілевськнй) писав про митрополита Арсенія Мацієвича: «Доки дух благодаті перебуває із церквою (а він буде перебувати з правдивою церквою до кінця світу), то, який би не був дух часу, у церкві не може не бути подвижників Духа Христового!»

Митрополит Арсеній походив із волинського шляхетського роду. Він народився в місті Володимирі-Волинському в 1697 р. Його батько був настоятелем невеличкої Спасової церкви в місті Володимирі-Волинському. Про свою першу освіту митрополит писав пізніше, що «для науки я був у тамошній Володимирській, а також у Варензькій і Львівській академіях, а року 1715-го приїхав до Києва для того, щоб продовжити науку в Могилянській колегії». Потяг до чернецтва примусив молодого спудея дещо перервати науку, і 1716 р. він уже був у Новгороді-Сіверському в Спасо-Преображенському монастирі. За Мазепиних часів цей монастир пославився як великий освітній центр. Заслуга в цьому була архієпископа Чернігівського Лазаря Барановігча (☦ 1693), який, до речі, свого часу говорив: «Хочемо єднання з Росією, але автономного, бо українська церква культурніша за російську, а духовенство — основа держави, її душа». Україна на початку XVIII ст. і в політичному, і в церковному плані була залежна від російського самодержавця. Олександр Мацієвич. усвідомлюючи це, у 19 років прийняв чернечий постриг з іменем Арсеній. Але вже через два роки продовжив навчання в Києво-Могилянській академії. Лише 1726 р. освічений, обдарований проповідник ієромонах Арсеній почав свій пастирський шлях. Два роки він проповідував при Києво-Софійському митрополичому дворі, потім рік у Києво-Печерській лаврі, а вже 1729 р. приїздить до Чернігова і зупиняється у Свято-Троїцькому Іллінському монастирі. Неабиякий вплив на молодого ієромонаха справив тамтешній єпископ Іродіон Жураківський, ревний прихильник усього церковного і противник утручання світської влади в церковні справи. Російська влада поступово стала заводити в Україні такі порядки, як і в Росії.

Недовго затримався обдарований проповідник у Чернігові. Російська влада в той час займалася колонізацією і християнізацією Сибіру. На заснованій Тобольській кафедрі були ієрархи, вихідці з України, випускники Київсько! академії. Митрополитом Тобольським на той час був Атоній Стаховський, який викликав до себе ієромонаха Арсенія Мацієвича з дозволу Святійшого синоду. Із сибірським віце-губернатором А. Плещеєвим отець Арсеній прибув у Тобольськ на початку 1731 р., знесилений і хворий. Митрополит Антоній Стаховський призначив ієромонаха Арсенія проповідником і викладачем у школі, що була створена при Тобольському архієрейському домі. Організація церковного життя того часу в Сибіру була в занепаді через те, що постійно у сферу життя єпархії втручалася світська казенна влада. На листи в Санкт-Петербург, які відправляли тобольські владики, ніхто не реагував. Попередники митрополита Антонія Стаховського, Філофей Ліщинський та Іоанн Максимович чимало потрудилися на цій кафедрі, щоб просвітити світлом Христової віри корінне населення Сибіру. Молодий ієромонах Арсеній Мацієвич безпосередньо зіткнувся з тяжкою працею. Грубі стосунки поміж усіма, так звана «кулачна наука», негативно впливали на освіченого молодого ченця. В Україні він ніколи такого не зустрічав.

Після трьох років тяжкої праці ієромонах Арсеній відпрошується в митрополита Антонія Стаховського до свого рідного Чернігова. Але повернення додому було не простим, і тому, добираючись в Україну, ієромонах Арсеній Мацієвич спочатку завітав до Холмогорської єпархії, якою тоді керував на півночі Росії його приятель по академії архієпископ Герман Копцевич. Пробувши там усе літо 1733 р., зимою він відбув на подвиги до Соловецького монастиря. Перебування в цій твердині православ’я на півночі дало багато досвіду отцю Арсенію. Однак на нього чекали важкі випробовування. Коли ієромонах Арсеній повернувся назад до Холмогор, то владика Герман мав для нього непросту пропозицію — стати священиком морської Камчатської експедиції. Велика північна експедиція не була вдалою. Протягом 1734-1735 рр. експедиція то вирушала, то знову поверталася назад. Урешті-решт російський уряд заарештував усіх її провідників. Отець Арсеній був посаджений у 1 Іустозерську в’язницю. Тільки в січні 1737 р. за нього заступився ще один приятель архієпископ Амвросій Юшкевич. Він мав неабиякий вплив на російських імператриць Анну Іоанівну, регентшу Анну Леопольдівну, а потім і на Єлизавету Петрівну, 25 січня 1737 р. за поданням Святійшого синоду отця Арсенія було звільнено і він прибув до Санкт-Петербурга. Через судимість ієромонаху Арсенію не дозволили виїхати в Лондон, куди він був призначений як проповідник при посольстві Росії. Згодом 13 вересня 1738 р Святійший синод призначив Його екзаменатором ставлеників на священство і законовчителем Кадетського сухопутного корпусу, 28 вересня 1739 р, ієромонах Арсеній Мацієвич стяв законовчителем гімназії при Академії наук. Увесь цей час у Санкт-Петербурзі отець Арсеній ніс послух під мудрим керівництвом архієпископа Амвросія Юшкевича, якого 20 травня 1740 р. було призначено Новгородським владикою і першим членом Святійшого синоду. У столиці Російської Імперії архієпископ Новгородський мав своє подвір“я, при якому і жив ієромонах Арсеній. Наближалася епоха дочки російського імператора Петра І Єлизавети. Поступово страшний період біронівщини відходив у небуття. В цей час постраждало вище духовенство, у тому числі й з України. Підступна самодержавна імператриця Анна Іоанівна з протестантом і своїм найближчим фаворитом німцем Біроном усіх підозрювала в зраді. Після смерті Анни Іванівни її наступниця, племінниця, регентша Анна Леопольдівна була лінивою до влади, імператор Іоанн VI Антонович був ще малий. Бірон продовжував підступно керувати. У цей час осиротіла Тобольська кафедра. 27 березня 1740 р. упокоївся митрополит Антоній Стаховський. На його місце призначили Чернігівського епископа Никодима Скребницького. який, вирушивши на кафедру до Сибіру, змушений був повернутися назад через хворобу, Від Тобольської кафедри митрополит Никоднм відмовився. 19 січня 1741 р. іменем дитини Імператора Іоанна VI Святійший синод запропонував дати достойних кандидатів на Тобольсько-Сибірську кафедру. Серед цих кандидатів жереб випав на ієромонаха Арсеній Мацієвича. 10 березня 1741 р. цариця Анна Леопольдівна наказала поставити Ієромонаха Арсенія митрополитом Тобольським і всього Сибіру. Через п’ять днів у храмі Казанської Божої Матері відбулася хіротонія отця Арсенія. Перед хіротонією, підписуючи присягу, ієромонах Арсеній смілим зробив свою правку. А саме до слів «обіцяю.,, у всьому завжди коритися синодові» дописав: «яка від Христа й апостолів походить через хіротонію». Це була принципова позиція, оскільки ієромонах Арсеній через неї заявляв, що він буде коритися тільки синодові — церковній челяді, а не світській. Цю дописку помітили в синоді, але ніяк не зреагували. Через двадцять літ митрополиту Арсенію про це ще нагадають.

Митрополит Тобольський Арсеній шанував царівну Єлизавету, як і більшість розумних людей тодішньої Росії. Вона чекала свого часу, який був уже близько. Коли святитель від’їздив до Сибіру, то зробив прощальний візит до Єлизавети і сказав слова, які стали пророчими: «Пом’яни мене, владичице, коли прийдеш у царство своє!» Не встиг митрополит дістатися до Тобольська, як Єлизавета Петрівна зійшла на імператорський трон і про нього та його слова не забула. Однак митрополит Арсеній доїхав до Тобольська з жахливими ознаками морської недуги: з відкритими ранами на руках і ногах, з поріділим волоссям, блідий та втомлений, як свідчить його життєписець священик М. Попов. Уже на початку свого митрополитства в Тобольську святитель Арсеній мав неприємну сутичку з Колегією економії, яка втручалася в його церковні справи. Митрополит Арсеній застав напіврозваленою церковну Тобольську колегію. Ніяких коштів на її утримання із центру не приходило. Не вистачало і викладачів, які були переважно з українців. Усе це митрополит хотів виправити.

28 січня 1742 р. від імператриці Єлизавети прийшов наказ про те, щоб митрополит Арсеній негайно прибув до столиці. 1 лютого, не поправивши церковні справи в Тобольську, митрополит знову вирушив у далеку дорогу і 29 березня прибув у Санкт-Петербург. На нього вже очікувала вдячна, добра до українців і навіть усього українського Єлизавета Петрівна. Після своєї коронації імператриця 28 травня 1742 р. видала наказ перевести Арсенія, митрополита Тобольського на Ростовську кафедру і бути йому членом Святійшого синоду. Посприяли такому рішенню два українці — архієпископ Амвросій Юшкевич і граф Олексій Розумовський (Розум).

За часів правління імператриці Єлизавети митрополит Арсеній управляв Ростовською кафедрою більш-менш спокійно. Правда, були і деякі непорозуміння. Святійший синод усе таки пригадав митрополиту присяжну архієрейську грамоту, у якій він додав від себе поправки. Ця справа не набула певного розслідування і ніщо не загрожувало управляти Ростовською кафедрою для митрополита Арсенія. В 1753 р. він підніс імператриці дві свої книги «Обличение на книгу роскольническую» і «Возражение на пашквиль лютеранський». Єлизавета була дуже задоволена цими працями і послала митрополиту угорського вина для того, щоб він лікувався. Найцікавішою в роки правління «матушки» Єлизавети видається ініціатива митрополита Арсенія Мацієвича про відновлення патріаршого устрою в російській церкві, який був скасований її батьком Петром І. 15 квітня 1742 р, скориставшись прихильністю і добротою імператриці Єлизавети, митрополит Арсеній подав їй записку «О благочинії церковном», у якій обґрунтував необхідність відродження патріаршества. Ця записка наробила великого розголосу серед вищого і нижчого духовенства. Влада занепокоїлась і подала Єлизаветі такі аргументи, що, мовляв, не слід ображати пам’ять Петра Великого і скасовувати «Духовний регламент», ним запроваджений.

Окрім загальноцерковних справ, митрополит Арсеній займався налагодженням розхитаного церковного устрою в Ростовській єпархії. Вона була великою, але усіма справами митрополит керував дбайливо. Спочатку навів порядок в архієрейському домі, налагодив єпархіальний суд, дбав про матеріальний стан духовенства, яке в переважній більшості було бідним. В адміністративних справах постійно наштовхувався на спротив світської влади, але не корився їй.

«Літописець о ростовських архієреях» так характеризує митрополита Арсенія: «Владика Арсеній — високо справедливий, він наказуючий і суворий, але завжди вибачливий. Суворий він був для тих, хто не виконував своїх обов’язків, а хто був ревний, до тих був радісний. Кажуть, що Арсеній до всіх був милостивий».

Ще за імператриці Єлизавети в митрополита були дрібні непорозуміння то з Колегією економії, то із Святійшим синодом. Так, 1745 р. Арсеній Мацієвич попросився на спокій через хворобу, яка його тривожила ще з часів перших поїздок до Сибіру. Святійший синод нібито навіть із задоволенням підтримав рішення митрополита піти на спокій і поселитися в Спасо-Преображенському монастирі Новгород-Сіверська, у якому митрополит свого часу прийняв чернечий постриг. Так, згідно з рішенням синоду, було призначене жалування і утримання митрополита в цьому монастирі. Імператриця Єлизавета цієї постанови синоду не підтримала. Найбільш вразливою для митрополита стала справа, з одного боку, нібито богоугодна — канонізація митрополита Ростовського Димитрія Туптала (☦ 1709), пам’ять про якого жила серед ростовців. Питання про канонізацію митрополита Димитрія Ростовського набувало широкого розголосу. Синод доручив митрополиту Арсенію взяти; цю справу під контроль і зібрати в Ростовському архієрейському домі всі неопубліковані праці митрополита Димитрія, його проповіді. Владика Арсеній довго працював над цим дорученням і, зібравши все, у січні 1760 р. надіслав не Святійшому синодові безпосередньо, а обер-прокуророві князю Василію Козловському. Це викликало велике незадоволення серед тодішніх членів синоду, які винесли таку постанову: «За таке його, митрополита, потрібно віддати судові.. Але Святійший правлячий синод зі своєї милості, беручи до уваги його старість і слабке здоров’я, вибачає йому». Цю постанову підписали: архієпископ Новгородський Димитрій Сеченов та архієпископ Петербурзький Сильвестр Кулябка. Важко зрозуміти, чому саме справа, пов’язана з проповідями митрополита Димитрія Ростовського, викликала обурення з боку синодалів, адже митрополит Арсеній їх надіслав обер-прокуророві того ж синоду. Цікаво й те, що ці праці були опубліковані лише через 26 років.

Справа канонізації митрополита Димитрія Ростовського була для митрополита Арсенія святою. Він поспішав це зробити ще за імператриці Єлизавети, але та, розпорядившись про все й особливо про виготовлення раки, з якихось причин справу цю відклала на невизначений термін.

Час йшов. На російський трон після смерті Єлизавети зійшла вольова й жорстока Катерина II. Вона добре знала про не менш вольового митрополита Арсенія Ростовського, навіть його боялася. При дворі говорили, що імператриця мала зустріч із ним для того, щоб переконати його стати на свій бік, але митрополит Арсеній не погодився. Напевно це була легенда. Катерина ненавиділа митрополита, вона писала до Адама Валсуф“єва: «Понеже я знаю владолюбство і скаженість ростовського владики, я боюся, щоб він не поставив раку Димитрія Ростовського без мене», тобто не канонізував його без її величності. Перенесення мощей святителя Димитрія відбулося урочисто в неділю 25 травня 1763 р. в присутності імператриці Катерини II. Але на урочистостях вже не було митрополита Арсенія, бо 14 квітня його позбавили сану і відправили в заслання на Північ Росії.

Причиною такого несправедливого рішення щодо митрополита Арсенія Мацієвича стала справа Святійшого синоду, порушена проти двох його донесень у синод від 6 і 15 березня 1763 р. Захисник прав православної церкви не міг стерпіти тієї наруги, яку вчинив уряд імператриці Катерини відносно церковних земель. Створена самодержицею Особлива комісія почала працювати 29 листопада 1762 р., відбираючи церковні землі в монастирів і парафій. Володіння церковними землями і селянами забезпечувало матеріальне існування всіх церковних інституцій. Розпочався великий хаос у відносинах церкви, її ієрархів із державними чиновниками. Поміщики фактично грабували церковні землі, монастирі закривалися, церковні селяни переходили до ненаситних дворян. Усе це не «могло» не викликати обурення віруючих. Розпочалися селянські повстання, які зухвало придушувалися. Митрополит Арсеній став в оборону прав церкви. Його спочатку підтримували інші єпископи, переважно українці. В синоді відкрито сприяв такій політиці Катерини II лише митрополит Димитрій Сеченов, усі інші члени синоду принаймні мовчали, але були на стороні святителя Арсенія. Однак Святійший синод не став на захист прав церкви і фактично повністю підтримав секуляризацію церковних земель, проведену Катерин ою II. Отримавши донесення митрополита Арсенія, у яких йшлося про безчинства проти церковного майна, вищий орган церковного управління побачив у них образу «її величності» імператриці і всіх її «добрих починань». Хитрості митрополита Димитрія Сеченова, найбільшого противника Ростовського владики Арсенія, не було меж. Він за мовчазної згоди синодалів направив Катерині II справу митрополита Арсенія з вимогою засудити його навіть на страту за випади проти імператриці. Мовляв, образа її величності справа світська, тому й повинен розглядати справу цивільний суд. Насправді ніякої образи на самодержицю в донесеннях митрополита Арсенія Святійшому синоду не прозвучало. Це була звичайна і підступна провокація. Синод, віддавши митрополита на суд імператриці, умив руки. Страшним було тут і те, що синод радив стратити непокірного митрополита і за це ратували його співбрати архієреї. Катерина II не забарилася з відповіддю і вже наступного дня відповіла, що особу духовного стану і звання повинен судити Святійший синод: «А який присуд буде йому винесений, його представите нам для затвердження, і ще буде йому моя полегкість і беззлобність».

Перша неділя Великого посту 1763 р. торжества православ’я припадала на 9 лютого. Цієї неділі по всіх храмах проголошувався чин анафеми (прокляття). Ростовський кафедральний собор був переповнений віруючим людом. Протодиякон став проголошувати: «Всі насилующія і обидящія святия Божія церкви і монастирі, отнімающе в них данная тим села і виногради, і помишляющіе таковоє начинанія, но і єще починающія таковоє злодійство, да будут проклята». Віруючих охопив страх, всі зрозуміли, що митрополит Арсеній прокляв Катерину II. Але коди справу досліджували, то виявилося, що цей чин прокляття встановлений був ще з давніх часів церквою і читався тоді не тільки в Ростовському кафедральному соборі, а по всіх храмах. Однак митрополит Санкт-Петербурзький Димитрій Сеченов виявився дуже хитрим. Він помітив у цих словах небезпеку і дипломатично наказав у себе в кафедральному соборі ці слова опустити.
Арешт митрополита Арсенія був неминучим. 15 березня у Вербну суботу 1763 р. митрополит Арсеній відправляв нічне пильнування, після якого наказав ворота архієрейського дому не закривати, бо відчував прихід нелрошених гостей. На душі його було тривожно. Опівночі з Москви прибув офіцер і попросив благословення. «Я вже не архієрей», — відповів митрополит і благословення не дав. Посланець оголосив наказ: заарештувати митрополита Арсенія І привести до Москви, жодних речей не брати і весь архієрейський дім запечатати. Імператриця раділа й написала власноручно записку своєму генерал-прокуророві Глібову: «Сьогодні вночі привезли Враля (брехуна), якого треба висповідати. Приїздіть до мене». У Катерини II сповідь означала допит, який брутально зробили Шешковський, Орлов і Глібов.
1 квітня 1763 р. розпочався синодальний суд над митрополитом Арсенієм, який тривав до 7 квітня. Вирок був такий: позбавити його архієрейства згідно з 84-м апостольським правилом і відправити в далекий монастир на заслання. Імператриця, отримавши вирок, видала свій указ: «Згідно із цим сан митрополита і священства зняти… через старість його літ (митрополиту було майже сімдесят) залишити чернечий чин. Від світського суду і катування із свого чоловіколюбства звільняю».

Над митрополитом було влаштовано ще й показову сцену зняття сану. Це фактично була неканонічна тупість членів синоду російської церкви, бо ж таїнство священства є незгладимим. Правда, митрополит Арсеній виявився хитрішим. За свідченням очевидців, одягнувши мантію, омофор і білий клобук, він став на архієрейське місце. Коли члени синоду, архієреї, підходили, щоб зняти з нього архієрейський одяг, то він не давав їм цього зробити, а сам знімав і читав відповідні молитви, немов на закінчення архієрейського богослужіння. Ті служили йому як іподиякони, не підозрюючи того, що він фактично з них насміхається. Показовість цього процесу дійсно була, з одного боку, комічною, а з іншого — вражаючою. Першим до митрополита підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сеченов, щоб зняти з нього білий клобук. Митрополит Арсеній йому прорік: «Твій язик був для мене гостріший від меча, він задушить тебе і ти помреш!» Другим підійшов до нього його давній приятель, українець, архієпископ Псковський Амвросій Зертис-Каменський, щоб зняти омофор. Митрополит Арсеній зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі мною, той побільшив мені прикрощі. Ти — як віл той, ножем будеш заколений». Третім із черга підійшов до митрополита Арсенія його учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію, і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив до митрополита вікарій Петербурзький, єпископ Гавриїл, щоб забрати жезл. Віддаючи його, митрополит промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий… За твою Іродияду твій суперник задушить тебе, бо, так танцюючи з нею, ти осудив мене». П’ятим підійшов до святителя Арсенія архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти з нього мантію, і почув таке: «…ти позолочений гроб, повний смороду та всякого непотребу, — ти не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член синоду архімандрит Михаїл, настоятель Новоспаського монастиря, отримавши від митрополита Арсенія рясу, він почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб, спечешся в печі». Дивлячись на таке показове дійство, гірко плакав українець Тимофій Щербацький. Митрополит Арсеній звернувся до нього із словами: «Цей воістину ізраїльтянин, у якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене, Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини». Всі ці пророцтва митрополита-мученика збулися.

Митрополита Арсенія, зодягненого в чернечий одяг, відправили під конвоєм у Микільський. Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря. Його привезли сюди напівживим 17 травня 1763 р. і помістили в каземат, який знаходився під самим вівтарем кам’яної Успенської церкви. Монахи ставилися до нього добре, особливо шанував його сам настоятель монастиря. Всі брали в засудженого митрополита благословення. Згодом уважно слухали його проповіді і навіть давали йому можливість служити. По всій Росії ходили слухи про митрополита-мученика як святого. Так, архімандрит Новгородського монастиря Феофілакт розповідав, що в його монастирі одному дияконові явився вві сні святитель Димитрій Ростовський і сказав: «Чити знаєш, що ми тепер маємо Божого угодника більшого за мене? Це митрополит Арсеній».

Таке становище ув’язненого було недовгим. Один чернець цього ж монастиря Йоасаф Лебедєв зробив донос, що митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці, і у вересні 1767 р. над засудженим почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор В. Наришкін і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і над самим митрополитом, але той спокійно вийняв перед ним п’ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п’ятаком закриють тобі очі». Все це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно позбавити колишнього митрополита Арсенія чернечого звання, зодягти в мужицький одяг, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в м. Ревель; ні паперу, ні чорнила йому не давати, нікого до нього не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє. Життєписці митрополита Арсенія розповідають, що до Ревеля везли митрополита через Москву, і Катерина II із цікавості бачила свого суперника, якого так страшно боялася. Підійшовши до нього, Катерина втупилася в митрополита, але той, будучи знесиленим, подивився на неї і сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III». У таємній канцелярії митрополита допитували, катували і лише 8 січня 1768 р. його привезли до Ревельської фортеці-в’язниці.

Імператриця і тут не покинула митрополита своєю «милосердницькою» увагою. Наказала в його смертний час до нього пустити священика і доповідати кожний тиждень про його стан. Митрополит був у поважному віці і хворів тяжким недугом, але через три дні до нього запросили лікаря, який поправив здоров’я страдника. Так сталося, що в 1770 р. змінився комендант фортеці. Особисто Катерина II доручила слідкувати за Андрієм Вралем обер-коменданту Бенкендорфу. Спочатку в Ревельському казематі митрополит жив вільніше. На стінах він порозвішував українські ікони: Охтирську Божу Матір, преподобних Антонія і Феодосія, святу великомученицю Варвару, святителя Димитрія Туптала, були тут і два хрести з мощами та його власний портрет.

Чутки про митрополита-мученика продовжували поширюватися. Одні говорили про нього як про святого, інші — нібито засуджений митрополит збирається тікати до Англії і написав проти цариці-німкені якогось образливого листа. Через це розпочалося третє слідство над митрополитом, яке закінчилося для нього страшними муками. Про останній рік життя митрополита свідчить митрополит Київський Євгеній Болховітінов, який чув від сучасників, що двері до каземату, у якому сидів святитель, замурували. В’язниця аж до смерті митрополита вже не відчинялася, а наприкінці йому не давали їжі. Один з урядників таємної канцелярії в Москві розповідав, що митрополит Арсеній був замурований, знаходився немов у кам’яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок і в залізні ґрати митрополит кричав і благав тих, хто проходив мимо, врятувати його від голоду і холоду. В лютому 1772 р. він уже не просив їжі, а кричав, щоб йому прислали священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика Саву Кондратова, настоятеля Ревельської Миколаївської церкви. Той вжахнувся: вся кімната сяяла від блиску, а посередині стояв митрополит у повному облаченні. Священик вибіг із криком: «Ви казали, що там — арештант, а там архієрей». Коли зайшли священик із комендантом, то митрополит лежав розслабленим. Священик Сава висповідав митрополита-мученика і взяв у нього благословення. 28 лютого 1772 р. святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в’язень Ревельської фортеці тихо упокоївся. Вже ввечері за наказом коменданта померлого поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній на цих таємних похоронах, під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу. Розписка про витрати на похорон митрополита свідчила, що було куплено гроб, дано за нього 1 рубль 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамоту і вінчик — б копійок. Митрополит Іларіон Огієнко у своїй праці про митрополита-мученика Арсенія зазначив: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів… Ціна оціненного!»

Із 1786 р. розпочалася секуляризація церковних земель і в Україні. Через це було знищено багато монастирів, по Україні бродили монахи, за яких нікому було заступитися. Святійший синод і надалі мовчав. Російські церковні історики не зовсім охоче розповідають про стосунки митрополита Арсенія з імператрицею Катериною. Історик церкви професор А. Карташев писав, що «трагічна доля митрополита Арсенія ілюструє глибоку різницю ідеології, яка підсвідомо залягала в психіці «руських южан», що виросли в атмосфері латинства та польщини». Отже, таке зухвальство проти церкви російських самодержців упродовж XVIII ст. буде всіляко виправдовуватись. І лише поодинокі праці освітлюватимуть правдиву картину історії церкви за часів Великої Катерини.

Російська церква нещодавно наважилася канонізувати митрополита-мученика Арсенія Мацієвича, засудивши тим самим розбійницький собор синодалів, які позбавили його архієрейського сану і засудили на муки й поступову смерть. «Уся вина митрополита Арсенія в тому, що він боронив цілість церковних маєтків від посягань на них світської влади, і робив це з усім запалом притаманного йому південного (українського) темпераменту. Але робив це як святитель церкви», — відзначив у своїй праці про «Малороссійское вліяніє на великорусскую церковную жизнь» професор К. В. Харлампович.

Вшанування митрополита Арсенія як святого розпочалося ще за його життя. Глибокою побожністю була оточена його могила. Українська Православна Церква Київського патріархату віддала належну шану митрополиту-українцю. Від 2004 р. він зарахований до сонму українських святих. Пам’ять праведного Арсенія вшановується 13 березня (28 лютого за ст. ст.)

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору