«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, мова

Як волиняни Московію розбудовували

Петро Кралюк

Відносно об’єктивну історію початків Росії ми, певно, так і не дізнаємося. Занадто важлива ця тема в плані ідеологічному. Для російських правителів ХVIII ст. потрібно було довести «слов’янське коріння» своєї держави. З цією метою на їхнє замовлення не лише окремі факти отримували відповідну інтерпретацію, а й фальсифікувалися джерела, здійснювалася їхня «зачистка». Однак навіть після цього все одно зрозуміло, що сучасний російський етнос початково творився не на слов’янській, а на фінській основі. Й лише міграція з теренів сучасної України та Білорусі, особливо міграція культурна, надала цьому етносу слов’янського обличчя. Чималу роль тут відіграли волиняни, особливо в ХIV—ХV cтст., коли, власне, відбувалося становлення Московії — Російської держави.

ПЕТРО РАТЕНСЬКИЙ — БАТЬКО РОСІЙСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

ПЕТРО РАТЕНСЬКИЙ

Петро Ратенський, митрополит Київський, видатний церковний та культурний діяч, якого незабаром після смерті проголосили святим, народився на Волині — про це говорить його «Житіє». Точна дата народження не відома. Але можна припустити, що це були 70-ті рр. ХІІІ ст. — якраз той час, коли на Волині правив князь-філософ Володимир Василькович, за часів якого помітно розвинулася освіта й культура в краї. Петро Ратенський мав можливість отримати непогану освіту. Судячи з усього, він походив із заможної та культурної родини. У віці семи років майбутній митрополит починає «вчитися книгам», а в дванадцять іде в монастир, де навчається іконопису. З часом він стає відомим іконописцем. Деякий час Петро був настоятелем Спасо-Преображенського монастиря на річці Раті, а після смерті київського митрополита Максима (близько 1305 р.) галицько-волинський князь Юрій Львович посилає Петра до Константинополя як кандидата на галицького митрополита. Цей князь сподівався заснувати самостійну Галицьку митрополію.

Проте константинопольський патріарх Афанасій 1308 року висвятив Петра Ратенського на митрополита Київського і всієї Русі. Цього року нововисвячений владика відвідав Київ та Галичину. Наступного переїхав до Володимира-на-Клязьмі, але там до нього вороже поставився місцевий князь Михайло Ярославович. І все ж митрополиту вдалося утвердити свою владу в цьому місті. Далеко не останню роль відіграла підтримка Петра з боку хана Золотої Орди Узбека. Підтримував його й московський князь Юрій Данилович. Тому митрополит часто бував у Москві. Тут він помер 1326 року. З того часу осідок київського митрополита був перенесений до цього міста.

За свідченням «Житія» Петра, митрополит, знаючи про наближення смерті, роздав своє майно жебракам, священикам, ченцям і черницям, «усім церковникам та домочадцям». Тобто завершив шлях благочестивим християнином — так само, як князь Володимир Василькович, про якого йшлося вище.

Петро Ратенський не лише належав до талановитих церковних адміністраторів. Після себе він залишив певний культурний спадок. Передусім він відомий як іконописець. Його навіть вважають основоположником московської школи іконопису. Дослідники дотримуються думки, ніби митрополит Петро сприяв проникненню західноукраїнських впливів у російське образотворче мистецтво.

Відомий він і як книжник-письменник. До нас дійшло шість послань Петра Ратенського. Хоча їх могло бути й більше. В них він часто звертався до етичної проблематики, засуджував гріховну поведінку. Уявляв світ таким, що сповнений «неізреченної» краси. Але цю красу хочуть зіпсувати «сатанинські діла». До них відносив ідолослужіння, обман, гнів, заздрість, злість, ненависть, розбої, татьбу, об’їдання, пияцтво, образи, бісівські пісні й танці, хуління, срамослів’я, волхвування (чарівництво), вбивство дітей, гордість, обман, порушення клятви.

Як би там було, але саме завдяки Петру Ратенському, котрого можна вважати «батьком російського православ’я», в Московію були принесені зразки високої руської, власне української, культури, котру плекали на Волині за часів князя Володимира Васильковича.

БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ — ГЕРОЙ КУЛИКОВСЬКОЇ БИТВИ

ДМИТРО БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ

Про Дмитра Михайловича Боброка-Волинського знаємо небагато. Як, до речі, й про багатьох інших діячів нашої середньовічної історії. Належав він до князівського роду Гедиміновичів-Коріатовичів, які мали литовське походження. Однак Коріатовичі закорінилися в Україні, зокрема на Поділлі. Дехто з них опинився на Волині. Таким був і Дмитро Михайлович. Звідси його прізвисько — Волинський.

Можна не сумніватися, що молоді роки Дмитра Михайловича пройшли у Волинському краї. Тут він виріс, освоїв ратну справу. Але з якихось причин покинув рідну землю. Чому це сталося — можемо лише гадати. Можливо, спадковий уділ, що дістався йому, не був багатий і великий. До речі, в Дмитрового батька було десять синів. І, звісно, кожен претендував на частку батьківського спадку.

Як це часто тоді траплялося з малоземельними князями, вони шукали собі службу в більш заможних правителів. І ось тоді Дмитро подався служити князю московському. З 70-х рр. ХІV ст. його ім’я фіксується в московських документах. Він стає радником князя Дмитра Івановича (Донського) з військових питань.

Російські дослідники І.Б.Греков та Ф.Ф.Шахмагонов дають таку характеристику цього полководця: «За Дмитрием Волынским неизменно остаются дела ратные, а на Куликовом поле ему было доверено руководство всем сражением. Он нигде не обозначен иначе как воевода, …но природа средневекового боя такова, что тот, кому отдан под начало резерв, тот и руководит боем. Резерв, засадный полк, был поставлен под началом Дмитрия Волынского. Это ли не знак того, что всеми ратными делами в Москве занимался Дмитрий Волынский? …Стало быть, мы имеем право предположить, что именно он играл ведущую роль в переустройстве московского войска, в подготовке его к решающей схватке с Ордой».

Ці ж дослідники вказували, що Боброк-Волинський, вихований на військових традиціях, котрі існували в західноукраїнських землях, вніс чимало нового у військову справу Московії. Ніби завдяки йому в московському війську почали більш широко використовувати піхоту. Це стало одним із чинників, який забезпечив перемогу на полі Куликовому в 1380 р.

Дійсно, реально військами Московії під час цієї битви командував не так великий князь Дмитро, прозваний пізніше Донським, як інший Дмитро — Боброк-Волинський.

Те, що останнього високо цінував Дмитро Донськой, засвідчує факт одруження Боброка-Волинського з сестрою великого князя. Нам не відомо, як закінчив життя цей славний полководець. Однак він започаткував рід Волинських у Московській землі. В першій половині ХVIII ст. цей рід досяг найвищого піднесення, а його представники займали високі посади в Російській імперії. Наприклад, таким був Артемій Петрович Волинський — кабінет-міністр цариці Анни Іванівни.

АНДРІЙ РУБЛЬОВ — ГЕНІАЛЬНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ІКОНОПИСЕЦЬ

«ТРІЙЦЯ», АНДРІЙ РУБЛЬОВ.

Андрій Рубльов (бл. 1375—17.10. 1428), без сумніву, — одна з важливих фігур російської культури. Відомий він як видатний іконописець. А його ікони, зокрема знаменита «Трійця», вважаються шедеврами світового значення. Згадки про нього припадають на початок ХV ст. Тоді художник прийняв чернечий чин у Троїце-Сергієвому монастирі. В 1405 р. він розписував Благовіщенський собор у Московському кремлі, в 1408 р. — Успенський собор у Володимирі-на-Клязьмі. У 20-х рр. ХV ст. прикрашав розписами Троїцький собор Троїце-Сергієвого монастиря. Можливо, саме тоді й створив свою знамениту «Трійцю».

Власне, немає особливої потреби говорити про творчість Рубльова. Про цього іконописця в Росії чимало писали й пишуть, переважно концентруючи увагу на характеристиці його ікон та фресок. Однак російські мистецтвознавці, заявляючи, що творчість Рубльова сформувалася на ѓрунті художніх традицій Московського князівства, ігнорують той факт, що й за своєю колористикою, й за своїм світлим, оптимістичним «настроєм» ікони та фрески цього знаменитого художника явно дисгармоніюють з тодішнім московським іконописом, та і з російським живописом загалом. Водночас ці ікони на диво гармоніюють із волинським іконописом. Достатньо відвідати Музей волинської ікони в Луцьку або Острозький краєзнавчий музей, де знаходяться ікони Острозької школи, щоб помітити певні «рубльовські мотиви». Не забуваймо, що волинським іконописцям у Московію проклав дорогу ще Петро Ратенський.

Ведучи мову про Рубльова, дослідники не можуть нічого сказати певного про його походження — звідки він, ким були предки іконописця. Висловлюються припущення, що Рубльов народився в Московії або в Новгородській землі й що, можливо, його батьки були ремісниками, а його прізвище походить від слова «рубель» — інструменту, який використовували ремісники для накатування шкір.

АНДРІЙ РУБЛЬОВ

Дійсно, прізвище Рубльов викликає чимало запитань. У певному сенсі воно не є типовим. Більшість російських прізвищ походить від батьківського імені (Іванов, Петров тощо). Тут, як бачимо, інша ситуація. Певною натяжкою видається твердження, що ніби воно походить від ремісничого інструмента-рубеля. Звісно, в росіян є чимало ремісничих прізвищ, але вони, здебільшого, вказують на заняття людини.

У період Середньовіччя, як, до речі, й у пізніші часи, чимало прізвищ і прізвиськ вказували, звідки походить та чи інша людина. Відомо, що в межах історичної Волині (на південному сході й на північному заході) існували два поселення під назвою Рубель. Якщо Рубльов походив звідти, то стає зрозумілою ґенеза його прізвища.

Ще на один момент варто звернути увагу. Рубльов, ставши ченцем, дотримувався ісихастських поглядів, зокрема практикував мовчання. Ісихазм як релігійно-філософська аскетична течія набув значного поширення в Болгарії в ХІV ст., звідти він проник на українські землі. Саме рубіж ХІV–ХV стст. — це період утвердження цієї течії в Україні. Власне, ісихазм може розглядатися ще як один аргумент щодо українського чи волинського походження Рубльова.

Але найбільшим аргументом на користь цього все таки є згадувана колористика ікон та фресок живописця.

Ми зупинилися лише на деяких, достатньо відомих постатях волинян, які вплинули на розвиток церковного, політичного й культурного життя Московії. Насправді таких фігур було набагато більше. Зрештою, один із найбільш знаних у світі російських письменників Федір Достоєвський мав волинське коріння. Адже родове село його предків, Достоєво, знаходиться на Волинському Поліссі.

За матеріалами газети «День»

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору