Від української мови відмовлялися, але не від українських робочих рук
Однак саме за участю українців планувалося і надалі розв’язувати в першу чергу проблему освоєння зрошуваних земель Криму, що тільки й могло підносити його виробничий потенціал. Наприклад, протягом 1971–1975 років на півострів було переселено 19 650 родин з північних і західних областей республіки, що на дві з лишком тисячі перевищувало встановлене завдання. Крім того, 788 українських родин було переселено в господарства, що підпорядковувалися Севастополю. Разом це становило майже п’яту частину всіх переселень, що здійснювала УРСР (там само. — Спр. 850. — Арк. 153).
За цей час жоден з районів Кримської області, як і Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської і Чернівецької, не мав від’ємного приросту населення (там само. — Спр. 851. — Арк. 55).
На наступну п’ятирічку (1976–1980) до Криму планувалося переселити з інших областей України ще 8 000 родин. Уже в 1976-му туди при плані 2 000 переїхало 2 174 (там само. — Арк. 153). А тому цілком вірогідними виглядали плани природного приросту сільського населення на півострові за п’ятирічку на 47,1 тисячі осіб, що становило майже десяту частину від загальноукраїнського показника (там само. — Арк. 47–48). Можна порівняти, що в прилеглих Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях цей показник був значно меншим: відповідно 21,5, 25,8 і 23,3 (там само. — Арк. 47–48).
Крім того, Кримська область за тієї демографічної ситуації, що складалася в Україні, була чи не єдиною в республіці, де до 1991 року сільське населення могло збільшуватися. На цю дату його тут мало вже мешкати 437,3 тисячі (там само. — Арк. 54).
Однак уже в 1979 році кількість сільського населення Криму сягнула 723 436 осіб (Итоги Всесоюзной переписи населения 1979 года. — М., 1990. — Т. X. — С. 184). А через десять років воно збільшилося ще на 23 тисячі — перепис 1989 року зафіксував в сільській місцевості Криму 746 226 осіб.
І ось тут знову проявився вже свого роду класичний феномен втрати українства. Загальновідомо, що після 1954 року в колгоспи і радгоспи Криму переселяли родини українських хліборобів, серед яких був дуже мізерний відсоток інших національностей. Проте, за даними 1989 року, знову незбагненно переважала кількість росіян у сільській місцевості — 417 619, у той час як українців лише 252 500.
Питання, що виникають у зв’язку з цим, цілком закономірні, оскільки статистика природного приросту сільського населення Криму в 1970 році, наприклад, свідчить, що він найвищий саме в тих районах півострова, де найбільший відсоток українського населення. Так, якщо середній показник по області тоді дорівнював 16,0, то в Джанкойському — 20,7, Красноперекопському — 21,7, Первомайському — 22,8, Роздольненському — 22,7 (ЦДАВОВУ: Ф. Р-582. — Оп. 11. — Спр. 1529. — Арк. 2).
Усього українців у Криму перепис 1989 року зафіксував 625 919 осіб. З них народилися на півострові 181 819 (росіян — 828 761), інші — переселенці: з Вінницької області — 33 956 (2 366), Волинської — 9 936 (948), Ворошиловградської (Луганської) — 9 580 (7 893), Дніпропетровської — 16 047 (6 271), Донецької — 16 851 (14 658), Житомирської — 24 662 (2 370), Закарпатської — 2 148 (398), Запорізької — 17 725 (10 831), Івано-Франківської — 6 930 (767), Києва — 2 585 (1 564), Київської — 16 808 (2 779), Кіровоградської — 11 534 (2 391), Львівської — 9 534 (1 985), Миколаївської — 9 338 (3 680), Одеської — 10 253 (5 976), Полтавської — 24 878 (2 551), Рівненської — 10 212 (1 039), Сумської — 30 034 (5 076), Тернопільської — 7 679 (593), Харківської — 11 724 (5 668), Херсонської — 35 552 (11 340), Хмельницької — 28 217 (1 902), Черкаської — 15 526 (1 437), Чернігівської — 21 773 (1 987) і Чернівецької — 2 967 (601).
Українці переїжджали до Криму не лише з власне території УРСР. Міґраційні потоки принесли їх з різних куточків колишнього СРСР. Наприклад, з Білорусі — 1 971 (росіян — 8 901), Узбекистану — 1 590 (8 945), Казахстану — 8 426 (31 953), Грузії — 915 (6 642), Азербайджану — 460 (5 848), Литви — 855 (3 713), Молдови — 2 012 (2 745), Латвії — 364 (2 169), Киргизії — 739 (3 699), Таджикистану — 627 (3 333), Вірменії — 195 (3 172), Туркменії — 432 (2 325), Естонії — 125 (982), з-за кордону — 2 026 (4 904).
Але, природно, найбільше українців дісталося з-поза меж України до Криму з Російської Федерації — 31 299 (росіян — 603 797). Матеріали перепису засвідчують, що, як правило, основна маса переселенців до Криму прибула саме з регіонів компактного розселення українців, де вони раніше й домінували. Однак за переписом бачимо головним чином мігрантами на півострів з тих країв росіян, а українці становлять у середньому десяту частину загальної маси. Скажімо, з усіх тих, хто переїхав з Краснодарського краю, — 37 950 — українців лише 1 632. Аналіз переселення з інших країв і областей Російської Федерації, де українці були автохтонами або активно колонізовували територію, дає подібну картину: Красноярський край відповідно 13 207 і 829, Приморський — 12 362 і 1 397, Хабаровський — 7 718 і 861, Амурська область — 4 765 і 420, Бєлгородська — 10 657 і 724, Брянська — 27 203 і 521, Воронезька — 25 885 і 2 205, Волгоградська — 9 708 і 571, Курська — 33 090 і 569, Омська — 8 714 і 824, Оренбурзька — 10 563 і 983, Ростовська — 18 583 і 1 213, Саратовська — 11 441 і 756…
