Український переселенський потік на півострів
І от коли йдеться про людей, то треба підкреслити, що саме Україна поділилася ними з новою своєю областю, саме вони стали тим кістяком, що взяв на себе відродження спустошеного війною півострова, хоч у цей час великої кількості робочих рук потребували й південні області республіки. З приєднанням Криму до УРСР її керівники домоглися від союзних властей зняття з республіки плану переселення до Кокчетавської і Кустанайської областей Казахстану. Відтепер ці переселенські потоки спрямовувалися Україною до Криму. Скажімо, вже в 1955 році з Київської області сюди переїхало 150 родин, з Сумської — 591, Черкаської — 258, а з Вінницької — 500 (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. — Оп. 3. — Спр. 50. — Арк. 1, 31, 39, 60).
Як і одразу після війни, з 1954 року до Криму не переселяли жителів західних областей УРСР. Але з 1957 року починається масове переселення до Криму вихідців з цього регіону. Так, планом того року передбачалося відправити на півострів з Волинської області 600 родин, Рівненської — 100, Дрогобицької — 600, Станіславської — 950, Львівської — 300, Тернопільської — 1 150 і Чернівецької — 500 (там само. — Спр. 51. — Арк. 49).
Обговоренню цієї проблеми було присвячено спеціальну нараду в Сімферополі 7–8 травня 1957 року, на якій уряд УРСР визначив конкретні напрямки роботи щодо організованого переселення й своєчасного забезпечення житлом переселенців. Тодішній Голова Ради Міністрів УРСР Н. Кальченко затвердив протокол цієї наради, яким передбачалося «посилити подання допомоги в будівництві житла для переселенців та відповідальність тресту «Кримсільбуд» за виконання договірних зобов’язань перед колгоспами з тим, щоб до 15 червня ц. р. розпочати спорудження в колгоспах господарським та підрядним способом усіх будинків для переселенців згідно плану» (там само. — Спр. 45. — Арк. 5).
Як результат, станом на 1 січня 1958 року до Криму прибула 6 101 сім’я з плану 6 000 (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. — Оп. 3. — Спр. 52. —- Арк. 5).
І якщо протягом 1950–1954 років з України до Криму переїхало 24 968 родин, то протягом 1955–1957 — вже 39 878. Зокрема, в сільській місцевості на півострові вони розселилися таким чином: Ялта — 1 063, Азовський район — 1 326, Балаклавський — 2 871, Бахчисарайський — 3 576, Білогірський — 4 022, Євпаторійський — 1 035, Зуйський — 3 995, Красноперекопський — 1 885, Куйбишевський — 1 100, Октябрський — 2 464, Приморський — 2 460, Сакський — 1 359, Сімферопольський — 1 572, Совєтський — 1 151, Судацький — 1 850, Чорноморський — 1 356 (ДААРК: Ф. 3026. — Оп. 4. — Спр. 516. — Арк. 20).
Уживаючи відповідних заходів щодо облаштування переселенців на півострові, владі УРСР вдалося і в наступні роки досягати стабільності цього процесу. І це давало підставу планувати на першу семирічку (1959–1965) переселення до Криму з областей УРСР 50 тисяч родин (там само. — Спр. 152. — Арк. 94).
«Центральний Комітет КП України і особисто перший секретар ЦК тов. Кириченко, Уряд УРСР приділяють нашій області велику і постійну увагу в подальшому розвиткові промисловості, сільського господарства, курортів, науки і культури. Ця допомога все більше і більше посилюється і тим накладає на нашу партійну організацію більшу відповідальність, зобов’язує працювати так, щоб вивести Крим у число передових областей республіки» (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 52. — Спр. 5812. — Арк. 7).
Допомога півострову з боку України справді рік у рік посилювалася. Так, у спеціальній доповідній 27 липня 1957 року Кримський обком партії засвідчував, що капітальні вкладення в народне господарство області за попередні три з половиною роки збільшилися в 1956 році порівняно з 1953-м на 227 мільйонів і становили понад 3 мільярди карбованців (Социалистическое народное хозяйство Крымской области (1945–1970). — Сімферополь, 1980. — С. 117).
Обсяг промислового виробництва за цей період зріс на 36 відсотків, у тому числі на підприємствах важкої індустрії — на 52. За перше півріччя 1957 року в Криму було випущено промислової продукції на 51 відсоток більше, ніж за відповідний період 1953 року (там само. — С. 117).
Зростання виробництва окремих найважливіших видів промислової продукції характеризувалося такими показниками. Наприклад, порівняно з 1953 роком видобуток залізної руди зріс на 36 відсотків, виробництво електроенергії — на 57, консервів — на 54, вина — на 104, стінового каменю — на 72, гіпсу — на 39 (там само. — С. 117).
У сільському господарстві виробництво основних видів продукції за вказаний період також відчутно зросло: молока — на 69 відсотків, м’яса — на 42, городини — на 62, фруктів і винограду — на 32. З 1956 року на півострів перестали завозити городиниу, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення населення (там само. — С. 118).
Вражаючими були досягнення і у сфері житлово-комунального господарства. Якщо за 1945–1953 роки в цю галузь було вкладено близько 90 мільйонів карбованців (без Севастополя), то за 1954 — 1956 роки — 146,5 мільйона.
Автомобільним транспортом загального користування в 1956 році вантажів перевезено в 4,7 раза більше, ніж у 1953-му. Зросло перевезення й залізницею, особливо після відкриття поромної переправи через Керченську протоку.
Відчутно розширилася торговельна мережа, що дало можливість збільшити на третину товарообіг (там само. — С. 120).
Що зробила Україна для підняття Криму, можна було реально побачити і через десять років. Виступаючи на пленумі Кримського промислового обкому КП України 9 липня 1963 року, його перший секретар М. Суркін, зокрема, визнавав: «Випуск валової продукції промисловості області збільшився за десять років у 3,4 раза. Капітальні вкладення в народне господарство за цей час зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. До ладу діючих увійшло 76 крупних промислових об’єктів.
За останнє десятиліття в містах і робітничих селищах введено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Виросло 78 нових шкіл на 37 550 місць, на 11,5 тисячі збільшилася кількість місць у дитячих садках і яслах. Приблизно на 1,5 мільйона зросла кількість відпочиваючих на курортах Криму.
Помітних успіхів досягло за минуле десятиліття сільськогосподарське виробництво області. Валове виробництво м’яса нині становить 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду — в 14 разів. Площі під садами розширились у 3 рази, а під виноградниками в 9 разів.
А як виросли люди! Якщо в 1953 році в нас нараховувалося 12 тисяч спеціалістів з вищою освітою, то минулого року їх було вже понад 30 тисяч осіб, збільшилась більш як у два рази кількість спеціалістів із середньою освітою і становить нині 46 тисяч чоловік» (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 53. — Спр. 3037. — Арк. 3–4).
