Україна піднімає Крим
Звичайно, в цих міркуваннях є раціональне зерно, але всі ті можливі варіанти політичної гри Москви у зв’язку з передачею Криму Україні бралися в Кремлі до уваги, можливо, ще підсвідомо. Головне для Москви було в цей час, на нашу думку, нав’язати Україні відбудову зруйнованого й спустошеного півострова за рахунок внутрішніх ресурсів останньої, чого так не вистачало в Росії.
І саме це завдання насамперед було поставлено перед УРСР. Саме про це говорив у березні 1954 року на XVIII з’їзді КП України учорашній російський комуніст, відтепер перший секретар Кримського обкому компартії України Дмитро Полянський: «в здійсненні великих і складних завдань… нам буде необхідна серйозна допомога Центрального Комітету КП України і Уряду УРСР, особливо у відбудові міст Керчі і Феодосії, дальшому розвиткові курортів, будівництві Північно-Кримського каналу і піднесенні культури землеробства» (Крымская правда. — 1954. — 26 березня).
Ось чому, продовжував Д. Полянський, «трудящі Кримської області з винятковим задоволенням зустріли заяву секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії України тов. Кириченка про те, що з боку уряду Української республіки і Центрального Комітету Комуністичної партії України буде приділено належну увагу дальшому розвитку народного господарства Криму і піднесенню матеріального благополуччя трудящих області. В цьому трудящі Кримської області переконані» (там само).
І Україна з відповіддю не забарилася. Вже 7 квітня 1954 року за дорученням Президії ЦК КП України спеціальна комісія в складі М. Підгорного, М. Гречухи, І. Сеніна та Д. Полянського, розглянувши матеріали, підготувала проект постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи по дальшому розвитку сільського господарства Кримської області Української РСР».
До вказаного проекту додавалася детальна довідка, а також проект листа на ім’я Г. Маленкова та М. Хрущова (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 3672. — Арк. 1).
Керівники УРСР, зокрема, просили союзний уряд виділити для повної відбудови і розвитку народного господарства Кримської області капіталовкладень на 1954–1957 роки на суму 4. 817,4 млн. карбованців, у тому числі для Севастополя — 818 млн. (там само. — Арк. 4).
Головним завданням, яке мала виконати в найкоротший час УРСР у Криму, це було «забезпечити постачання населення міст і курортів м’ясо-молочними продуктами, свіжою городиною, фруктами та виноградом» (там само. — Арк. 34–35).
З цією метою планувалося протягом 1954–1958 років закласти в колгоспах і радгоспах 13 970 гектарів садів, 900 — ягідників і 15 195 — виноградників.
Крім того, передбачалося в ті ж роки відновити і реконструювати: садів — 2 130 гектарів, виноградників — 1 975; ремонт плодових садів здійснити: у колгоспах — на площі 5 500 гектарів, у радгоспах — 580 (там само. — Арк. 35).
Одним із факторів стійкого садівництва і виноградарства в Криму вважався їх розвиток у долинах головних річок півострова. Для цього ставилося завдання підготувати проектно-кошторисну документацію з регулювання рік Альми, Качі та Бельбек, спрямлення й поглиблення русел, укріплення берегів, обвалування їх, влаштування комплексних регулюючих водосховищ, почати будівництво в 1955 році, аби запобігти вимоканню та заболоченню насаджень і розширити зрошувані площі (там само. — Арк. 36).
Велику увагу було приділено розвитку городництва. Вже до 1956 року його площі планували розширити до 18,6 тисячі гектарів, а під картоплею — до 7 тисяч гектарів. Для постачання курортів ранньою городиною передбачалося розширити парниково-тепличне господарство в радгоспах Кримського птахотресту: теплиць у 1955 році на 1 800 кв. метрів і в 1956 — на 20 тисяч кв. метрів; парників у 1955 році на 24 800 рам, у 1956 — на 39 550 (там само. — Арк. 41).
Природно, що запорукою збільшення виробництва продукції садів та городів у Криму мало стати зрошення, яке передбачалося за два роки розширити тут на 17 тисяч гектарів. А для більш широкомасштабного зрошувального будівництва на півострові керівництво УРСР пропонувало «відновити будівельно-монтажне управління «Укрводбуд» в мм. Джанкой і Красний Перекоп — для підготовчих робіт до спорудження Північно-Кримського каналу й виділити «Укрводбуду» на 1954 рік 12 млн. карбованців за рахунок загальних асигнувань на капбудівництво» (там само. — Арк. 47–48).
Вписуючи свої пропозиції в проект постанови Ради Міністрів СРСР, керівники УРСР прекрасно розуміли: виконувати її доведеться значною мірою за рахунок резервів республіки, а найголовніше — людськими ресурсами України. Тим більше, що починаючи з осені 1953 року з Криму збільшився відтік переселенців, які поверталися до рідних місць, де вже було послаблено податкове законодавство на селянський двір. Крім того, з початку 1954 року російські регіони різко скоротили заплановані переселення до Криму (за весь рік з Курської області переїхало на півострів 142 родини, Бєлгородської — 72, Воронезької — 48, Рязанської — 130, у той час як з Вінницької — 317, Сумської — 327, Ченігівської — 261). Водночас з півострова вибуло 1 652 родини (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. — Оп. 1. — Спр. 274 — Арк. 94, 105).
Ось чому керівниками УРСР висловлювали побажання, аби Держплан СРСР, починаючи з 1955 року, не передбачав переселення українських хліборобів в інші республіки Союзу, оскільки з областей УРСР мали переїхати на постійне проживання до Криму в 1955–1958 роках 17 800 родин колгоспників (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 3672.— Арк. 54).
Що стосується спорудження в Криму об’єктів промислового, комунального і соціально-культурного призначення, то ЦК КП України і Рада Міністрів УРСР бачили вихід з того складного становища, в якому перебувала область, у тому, аби об’єднати сили і кошти союзних і союзно-республіканських міністерств і відомств. Скажімо, Міністерство чорної металургії СРСР за три роки мало звести в Керчі палац культури на 600 місць, Міністерство транспортного і важкого машинобудування — збудувати в ті ж роки житла, водопроводів, очисних споруд та каналізацію, шкіл, дитячих садків у Керчі та Феодосії на суму 65 млн. карбованців. На Міністерство електростанцій та електропромисловості СРСР покладалося завдання спорудити Новокримську ДРЕС, включаючи необхідну кількість житла та об’єктів культури і побуту, а також лінію електропередачі Сімферополь — Феодосія — Керч (там само. — Арк. 132–133).
З передачею Криму до складу УРСР почалося, по суті, спорудження сучасних портів у Ялті, Керчі та Феодосії, на що треба було асигнувати 90,8 млн. карбованців протягом 1955–1957 років (там само. — Арк. 134).
Саме тоді, завдяки координуючим зусиллям України, в Криму заклалася потужна переробна база агропромислового комплексу, що забезпечить у майбутньому не тільки власні потреби. Так, у 1954 році керівники УРСР побачили необхідність спорудження м’ясокомбінату в Сімферополі, м’ясопереробного заводу в Ялті, м’ясокомбінатів у Керчі та Феодосії, птахокомбінатів у Джанкої та Євпаторії (там само. — Арк. 138).
Тоді ж було поставлено питання про будівництво молокозаводів у Керчі, Джанкої, Бахчисараї, Нижньогірському і Красногвардійському районах, пивобезалкогольних підприємств у Ялті та Керчі, солодо-пивоварного заводу в Джанкої, заводу з випуску мінеральних вод у Феодосії, плодоконсервних — у Джанкої, Нижньогірську, Чистополі, винзаводів — у Старому Криму, Нижньогірську, Сонячній Долині, Судацькому районі, Феодосії, а також великої кількості рибозаводів (там само. — Арк. 138–141).
Детальний перелік нового будівництва в різних галузях народного господарства і соціально-культурної сфери області складався з десятків сторінок додатків до проекту постанови, підготовленої в Києві. Наприклад, по лінії Міністерства освіти УРСР на 1955–1957 роки планувалося спорудити 41 школу і 4 дитячі садки (там само. — Арк. 164–167).
Що стосується розширення санаторно-курортної мережі, то в Києві вважали, що за 1955–1957 роки необхідно виділити 534,6 млн. карбованців, а на 1954 додатково 50,3 млн. (там само. — Арк. 181–199).
Україна не тільки вважала, що вже з 1954 року треба виділити додаткові кошти на відбудову Криму, а й справді робила це. У виступі голови Кримського облвиконкому М. Кузьменка на сесії Верховної Ради УРСР 17 червня 1954 року зазначалося, що бюджет Кримської області вже збільшився на 20 відсотків порівняно з 1953, витрати на освіту, охорону здоров’я і соціальне забезпечення підвищуються на 24 млн. карбованців, а капіталовкладення в ці галузі збільшувалися втричі (Слава Севастополя. — 1954. — 22 червня).
Голова Кримського облвиконкому тоді ж просив київське керівництво доручити Міністерству промисловості будівельних матеріалів УРСР закінчити в 1954–1955 роках спорудження Керченського і Балаклавського цегельно-черепичних заводів, а також розпочати реконструкцію Феодосійського такого ж підприємства і зведення нового гідровапнувального заводу (там само).
У Києві не тільки відгукнулися на це прохання кримчан. Щоб краще забезпечити кримські будови будівельними матеріалами з черепашника, продукцію заводу, який у повоєнний час у Криму Україна створила для власних потреб, відтепер використовували тільки в межах півострова. Всі південні області України перестали одержувати черепашник з Криму (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. Г. — Спр. 1261. — Арк. 68).
Велику увагу звернув Київ і на забезпечення Криму лісом, оскільки після переходу області до складу УРСР союзне міністерство і Центроспілка фактично згорнули забезпечення півострова цим будівельним матеріалом. Рада Міністрів УРСР ухвалила спеціальну постанову про забезпечення Криму лісом. Це питання тримав під особистим контролем перший секретар ЦК КП України Олексій Кириченко (там само. — Арк. 149).
Зміни в ставленні до кримських проблем після передачі півострова до складу України настільки були разючими, а допомога конкретною, що цього не могли не помітити, особливо ті, хто міг порівняти «щедрість» Москви і діловитість Києва, відчуваючи одне й друге на собі. Виступаючи на вересневому (1954 р.) пленумі ЦК КП України, перший секретар Кримського обкому партії Д. Полянський говорив: «Передача Криму до складу Української республіки і з перших днів допомога Центрального Комітету партії дуже серйозно сприяє зараз розвитку нашого господарства» (там само. — Арк. 152).
А потім ще раз наголосив на позитивному значенні передачі Криму Україні: «З першого дня приєднання Кримської області до України ЦК КП України і Рада Міністрів України надають велику допомогу Криму. В даний час Крим одержує величезну допомогу по лінії всіх міністерств і відомств, і ця допомога дає можливість швидше розвивати господарство, культуру і рухатися вперед більш прискореними темпами» (там само. — Арк. 153).
А виголошуючи доповідь на зборах обласного партійного активу 16 вересня 1954 року, Полянський знову наголошував: «Після передачі Криму до складу Української республіки Центральний Комітет Комуністичної партії України і Уряд уважно вивчили й розібралися із станом справ у нашій області, спільно з обласними організаціями розробили заходи по дальшому розвитку економіки області й увійшли з цими пропозиціями в ЦК КПРС і Раду Міністрів СРСР.
ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР розглянули й схвалили ці пропозиції і 26 липня п. р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про заходи по дальшому розвитку сільського господарства, міст і курортів Кримської області Української РСР». Одночасно ухвалено постанову ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР, де викладено розгорнуту програму розвитку всієї економіки і культури Криму» (там само. — Оп. 52. — Спр. — 5003. — Арк. 3).
Так говорив Д. Полянський у 1954 році. І, як бачимо, не було тоді в його виступах і натяку на «дурь Хрущова» щодо передачі Криму Україні.
У подібному стилі тоді витримувалися промови й інших керівних діячів Криму. І це було не даниною політичному моменту, а реакцією на справді конкретну допомогу, яку Крим відчув з боку України. Наприклад, перший секретар Керченського міськкому партії Г. Смородін уже у вересні 1954 року міг засвідчити, що саме «завдяки додатковій допомозі Уряду УРСР в місті до кінця року буде зведено 12 житлових будинків, що дасть можливість переселити людей із землянок в Орджонікідзевському районі, де з-під землі ми бачили тільки труби, а під землею живуть люди» (там само. — Арк. 41).
Україна справді серйозно зайнялася Кримом. Крім відбудови ще не відновленого народного господарства, особлива увага приділялася освоєнню степової зони. Тисячі років вона залишалася покритою дющаном і бур“янами, а віднині вкривалася садами і виноградниками. Посадити в степу виноградники — це завдання прирівнювалося тоді до підняття цілини. Найбідніша південна область на саджанці, за якими кримчани їздили в інші регіони, відтепер мала стати зоною суцільних садів. Таких масштабів розвитку садівництва і виноградарства, наголошувалося тоді, «не було ще в історії Криму» (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 53. — Спр. 136. — Арк. 21).
Як виноградар, заявляв професор Кримського сільгоспінституту Болгаров у 1956 році, обговорюючи план розвитку виноградарства і садівництва, шкодував, що він не з’явився хоч би на п’ятирічку раніше (там само. — Арк. 120).
І він мав рацію, бо вже 1954 року було висаджено нових садів на площі 800 гектарів, а старих відновлено на 200. За 1954–1955 роки колгоспи і радгоспи півострова посадили понад 6 тисяч гектарів нових садів і виноградників, що дало можливість перевищити їх довоєнну площу.
Спільність економічних зв’язків, територіальна близькість Криму до Радянської України, підкреслювалося в доповіді на XXVI Кримській обласній партійній конференції 21 грудня 1955 року, дозволили області успішніше вирішувати завдання господарського і культурного будівництва.
«Центральний Комітет КП України і особисто перший секретар ЦК тов. Кириченко, Уряд УРСР приділяють нашій області велику і постійну увагу в подальшому розвиткові промисловості, сільського господарства, курортів, науки і культури. Ця допомога все більше і більше посилюється і тим накладає на нашу партійну організацію більшу відповідальність, зобов’язує працювати так, щоб вивести Крим у число передових областей республіки» (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 52. — Спр. 5812. — Арк. 7).
Допомога півострову з боку України справді рік у рік посилювалася. Так, у спеціальній доповідній 27 липня 1957 року Кримський обком партії засвідчував, що капітальні вкладення в народне господарство області за попередні три з половиною роки збільшилися в 1956 році порівняно з 1953-м на 227 мільйонів і становили понад 3 мільярди карбованців (Социалистическое народное хозяйство Крымской области (1945–1970). — Сімферополь, 1980. — С. 117).
Обсяг промислового виробництва за цей період зріс на 36 відсотків, у тому числі на підприємствах важкої індустрії — на 52. За перше півріччя 1957 року в Криму було випущено промислової продукції на 51 відсоток більше, ніж за відповідний період 1953 року (там само. — С. 117).
Зростання виробництва окремих найважливіших видів промислової продукції характеризувалося такими показниками. Наприклад, порівняно з 1953 роком видобуток залізної руди зріс на 36 відсотків, виробництво електроенергії — на 57, консервів — на 54, вина — на 104, стінового каменю — на 72, гіпсу — на 39 (там само. — С. 117).
У сільському господарстві виробництво основних видів продукції за вказаний період також відчутно зросло: молока — на 69 відсотків, м’яса — на 42, городини — на 62, фруктів і винограду — на 32. З 1956 року на півострів перестали завозити городиниу, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення населення (там само. — С. 118).
Вражаючими були досягнення і у сфері житлово-комунального господарства. Якщо за 1945–1953 роки в цю галузь було вкладено близько 90 мільйонів карбованців (без Севастополя), то за 1954–1956 роки— 146,5 мільйона.
Автомобільним транспортом загального користування в 1956 році вантажів перевезено в 4,7 раза більше, ніж у 1953-му. Зросло перевезення й залізницею, особливо після відкриття поромної переправи через Керченську протоку.
Відчутно розширилася торговельна мережа, що дало можливість збільшити на третину товарообіг (там само. — С. 120).
Що зробила Україна для підняття Криму, можна було реально побачити і через десять років. Виступаючи на пленумі Кримського промислового обкому КП України 9 липня 1963 року, його перший секретар М. Суркін, зокрема, визнавав: «Випуск валової продукції промисловості області збільшився за десять років у 3,4 раза. Капітальні вкладення в народне господарство за цей час зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. До ладу діючих увійшло 76 крупних промислових об’єктів.
За останнє десятиліття в містах і робітничих селищах введено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Виросло 78 нових шкіл на 37 550 місць, на 11,5 тисячі збільшилася кількість місць у дитячих садках і яслах. Приблизно на 1,5 мільйона зросла кількість відпочиваючих на курортах Криму.
Помітних успіхів досягло за минуле десятиліття сільськогосподарське виробництво області. Валове виробництво м’яса нині становить 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду — в 14 разів. Площі під садами розширились у 3 рази, а під виноградниками в 9 разів.
А як виросли люди! Якщо в 1953 році в нас нараховувалося 12 тисяч спеціалістів з вищою освітою, то минулого року їх було вже понад 30 тисяч осіб, збільшилась більш як у два рази кількість спеціалістів із середньою освітою і становить нині 46 тисяч чоловік» (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 53. — Спр. 3037. 000 Арк. 3–4).
