«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, мова

Митрополит Іларіон (Огієнко). Українська мова як Богослужбова

1. Церковна і народна мови

Церква Українська, в час свого офіційного заснування в X віці, прийняла всі свої книжки богослужбові від болгар. Ці книжки, виготовлені рівноапостольними братами Кирилом і Методієм та їхніми учнями, писано було македонським наріччям давньоболгарської мови (пізніше цю мову було названо церковнослов’янською).

Велична праця св. братів була працею не зовсім звичайною в обіході тодішньої церкви. В той час поширено було думку, якої міцно тоді трималися (особливо в західній церкві), ніби Бога славити можна тільки одною з трьох мов: грецькою, латинською та жидівською (бо на цих мовах була табличка над розп’ятим Христом). Проте св. брати були іншої думки; додержуючись науки апостола Павла, що «в церкві краще сказати п’ять слів зрозумілих, корисних й для інших, аніж силу слів чужою мовою» (1 Кор. XIV, 19), Кирило та Методій дали слов’янському народові і Св. Письмо, і Богослужбові книги в його рідній, всім зрозумілій, живій мові.

З-за політичних міркувань тодішні князі церкви, єпископи німецькі, зняли проти святих братів похід, дуже зашкодили всій праці їхній і таки добилися суду над церковними реформаторами…

Але історія посміялася з ворогів Служби Божої живою мовою: праця Кирилова міцно прищепилася, і от уже минула тисяча років, як більша частина слов’ян славить Бога слов’янською мовою.

Давньоболгарська мова, на яку було перекладено з грецької мови Св. Письмо та богослужбові книжки для слов’ян, у свій час, у IX віці, була мовою досить зрозумілою всім слов’янським народам. Проте ще в час заснування Української церкви, в X віці, ця мова мала вже тоді свої власні риси, відмінні від живої мови української; скажемо, в болгарській церковній мові було мракъ, градъ, єлень, пешть, а в мові українській ці слова тоді вже бреніли: морок, город, олень, печь.

З плином часу живі слов’янські мови набували все більшої та більшої різниці одна від одної. Богослужбова мова ще з IX віку стала й мовою літературною у всіх православних слов’ян. До мови літературної потроху пробивалася й жива народна мова, і ми бачимо, як помалу ця літературна мова починає різнитися від мови церковної. І уже в XII-XIII віці давньослов’янська літературна мова різко ділиться на «ізводи» — болгарський, сербський, український (київський) і московський (північно-руський): у кожного з цих слов’янських народів, з-за впливу живої мови, постають свої відміни, свої характерні мовні ознаки. Ці мовні різниці на XII-XIII вік набувають такої вже сили, що спеціяліст легко оприділить ту чи іншу територіяльну приналежність давньої пам’ятки.

Та ж сама різниця, що постала в живих мовах сербській, болгарській, українській і московській, ця ж різниця в XII-XIII віці була вже і в мові церкви, про що ясно свідчать богослужбові книжки того віку. А дедалі ця різниця все збільшувалась, а мова церковна все більше та більше відрізнялася від мови живої. І дійшло до того, що в XIV віці церковна мова постільки відстала вже від живої, що її довелося «підживити», щоби вона була більше зрозумілою для народу… Так постала поволі ново-церковнослов’янська мова.

Але на цьому справа не скінчилася. Церковна мова все старіла, а жива все більше та більше вимагала собі відповідних прав. З XVI віку скрізь на заході Европи розпочинається рішуча реакція проти старої, народу незрозумілої, церковної мови. Те ж саме бачимо і в нас на Вкраїні — в XVI і XVII віці йде в нас ціла низка перекладів Св. Письма на українську мову, по церквах виголошуються проповіді українською мовою, в церкві відбуваються різні читання (напр., синаксаря) тією ж мовою 1.

Щоби пристосувати церковну мову до народного розуміння, її постійно латають, постійно відживляють, — потроху замінюють незрозумілі слова живими, міняють застарілі граматичні форми на більш живі. Такі зміни йдуть без перерви з XIV віку, а в віки XVII, XVIII і XIX відбуваються навіть дуже часто. В результаті цих постійних змін ми й маємо ту церковнослов’янську мову, якою тепер служать в церкві на Москві й на Україні.

При синодальних друкарнях була спеціяльна комісія, що стежила за друкуванням богослужбових книжок. Комісія ця в останні часи дуже часто «упрощала» церковнослов’янський текст, заміняючи незрозумілі церковнослов’янські слова на московські; так потроху церковнослов’янський текст міняли на московський.

Таким чином я стверджую безперечний факт, що мову церковну, мову церковних книжок постійно міняли, і що в зміні цій нема нічого протицерковного або протиканонічного: це єсть звичайна вимога живого життя.

До цього треба додати, що можливі, потроху вони й відбуваються, і редакційні зміни книжок богослужбових і Св. Письма з вимог науки, хоч би вже з-за того, що, скажемо, тепер вже відомо більше 3800 різних кодексів Нового Завіту, в яких вже занотовано значних одмін (варіянтів) більше 150.000…

2. Зміна мови богослужбового тексту

Текст богослужбових книжок протягом віків постійно міняли, наближуючи його до вимог живої мови.

Покажу на прикладах, як сильно відрізняється теперішній богослужбовий текст від давнього. Ось приклади зі Служебника (православного), надрукованого в Стрятині в 1604 p.:

«Боже, оцісти мя; Пречистому ти образу поклоняємся; о благораствореніи воздуха; христіанскьіа кончины живота нашего безстрашны, непостыдны, мирны, и добраго отвіта, иже на страшнімь судищи…; Вірую въ единого Бога… рожденна а не сътво-ренна… насъ ради человіковь, и за наше спасеніе… и въплътившася… распята… судити живымъ и мертвымъ… егоже царствію несть конца…; исплънъ небо и земля славы его; Господи, иже пресвятый духъ въ третій часі, апостоломъ пославъ; славн&#1123йшую безъ разсужденія серафімь, сущую богородицу тебе величаемъ; хлібь нашъ насущный дайже намъ днесь; сыне божій, причастника мя ныні пріими, не имамъ бо врагом тайны твоєя повідати; спаси, Боже, люди своя; да исполнятся уста наша пінія ти Господи; О мирі всего мира, и благосостояніи святыхъ божшхъ церквей и съво купленій въсіх Господу помолімся; прочее л&#1123то живота нашего…» і т. п.

А ось приклади зі Служебника 1629 року, надрукованого в Київській Печерській Лаврі:

«Въходитъ ієрей въ Церковъ, и совокупивъся съ діакономъ, творита вкупі поклоненія; во віки вікомъ; еще молимся о… предстоящихъ людехъ, и чающихъ яже отъ тебе; ангела мира; добрыхъ и полезныхъ душамъ нашимъ, и смиренія міру; за молитвъ святыхъ отецъ нашихъ; Благосердіа двери отверзи намъ… но да избавимся тобою отъ обстояній; Препояши оружіє твоє по бедрі… и напрязи, и спій, и царствуй; Иже херувімьі тайно образующіи, и животворящей Тройци трисвятую піснь приносящей, всякую тіні житейскую отвержімъ печаль: яко царя всіхь под’ємлюще…; тогда благоволити въ жертві правды, тогда възложят на олтар твой тельця; и славнійшую безъ сосужденія серафім» і т. п.

Як бачимо, зміна мови богослужбового тексту з плином віків і виправлення його єсть речі звичайні. Змінялася, як ми знаємо, й сама літургія: першу літургію Св. апостола Якова скоротив у середині IV віку Св. Василій Великий, а цю скорочену службу в кінці того ж віку ще більш скоротив Св. Іоан Золотоустий.

3. Жива мова в церкві

Вживання живої зрозумілої мови в церкві єсть звичайна річ, річ, що ще з менту постання християнства освячена церквою. Св. Письмо не тільки не забороняє живої мови в церкві, а навпаки — вимагає й рекомендує її.

Ось цьому докази.

Ісус Христос, посилаючи своїх апостолів на проповідь, заповідав їм: «Ідіть же, навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Матвій, XXVIII, 19). «Ідіть по всьому світові й проповідуйте Євангелію усій тварі. Хто увірує й охреститься, спасений буде… А знаки віруючим такі будуть: говоритимуть мовами (Марко. XVI, 15 — 17). Чи ж можна виповнити цю заповідь Христову, не проповідуючи народам їхньою живою мовою?

Святий апостол Лука в своїх «Діяніях Апостолів» дуже виразно висловив цю ж саму думку: «І зійшли в день 50-й язики на апостолів. І сповнилися всі Духом Святим, і почали говорити різними мовами, як їм дух давав промовляти. А перебували в Єрусалимі юдеї, мужі побожні, З усякого народу, що під небом. Коли ж постав той голос, зійшлося множество й стривожилися, бо кожен з них чув, що вони його мовою говорять. І дивувалися всі та чудувалися, кажучи: чи не всі оце ті, що говорять, галилейці? І як ми чуємо кожний з нас нашу мову, в якій родилися?… Ми чули, як вони говорили нашими мовами про великі Божі діла»… (Діяння, II, 4 — 11). Другим разом, коли апостол Петро проповідував: «Найшов Дух Святий на всіх, що слухали слова.

І здивувалися вірні… що й на поган вилилася ласка Духа Святого. Бо чули їх, що говорили мовами й величали Бога». (Діяння, 44 — 46). В іншому місці охрестив апостол Павло багато народу «і як положив на них Павло руки, зійшов на них Дух святий, і говорили мовами, й пророкували» (Діяння, XIX, 6).

Апостол Павло в листі до Колосян (І, 23) пише: «Не відступаєте ви від надії Євангелії, — що її ви чули проповідану всьому сотворінню піднебесному».

Апостол Іоан в своїм Апокаліпсісі часто пише про те ж саме: «Господи… Ти був убитий і відкупив єси нас Богові своєю кров’єю з усякого покоління, і язика, і народу, і чужинців, і зробив єси їх нашому Богові царями і священниками, і царюватимуть на землі» (V, 9 — 10). «Поглянув я… і ось великий натовп, якого ніхто не міг почислити, з кожного народу, і поколінь, і людей, і язиків, що стояли перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в одежі білі, а пальмові вітки в руках їхніх, і кликали великим голосом, кажучи: Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі» (VII, 9 – 10). «І казали мені: мусиш знову пророкувати чужинцям, і народам, і язикам, і многим царям» (X, 11). «І бачив я іншого ангела, як летів через середину неба, і мав вічну Євангелію, щоби благовістити мешканцям землі, і кожному народові, і поколінню, і язикові, і людові» (XIV, 6)…

Але найвиразніше й більш рішуче про необхідність живої мови в церкві навчає апостол Павло в своїм першім посланні до коринфян; про це він говорить в гл. XII, XIII, і XIV. Наведу деякі місця. «Одному дається Духом слово мудрости… іншому різні язики, іншому виклад мов» (XII 10). «А Бог установив в церкві… різні мови» (XII, 28). «Хто говорить незрозумілою мовою, не для людей говорить, але для Бога, бо ніхто його не розуміє… хто говорить незрозумілою мовою, той будує себе… Коли я говоритиму вам незрозумілою мовою, то який принесу вам пожиток?… І навіть коли труба подаватиме неясні звуки, то хто готуватиметься до бою? Так само й ви, коли почнете говорити незрозумілою мовою, то як же познають, про що ви говорите? Ви говоритимете на вітер… Багато в світі різних мов і кожна з них має свої звуки. Коли я не розумію значіння слів, то я буду чужинцем тому, хто говорить, і він мені стане теж чужинцем… Хто говорить незрозумілою мовою, нехай молиться про дар пояснення, бо коли я молюся чужою мені мовою, то хоч дух мій і молиться, проте ж розум мій остається без плода… Що ж робити? Буду молитися духом, буду молитися так, щоб і другі мене розуміли… Бо коли ти благословлятимеш духом, то той, що мови не розуміє, як скаже «амінь» на твоє подякування? Бо він же не розуміє, що ти говориш… Ти добре дякуєш, але ж другий не будується. Дякую Богові моєму, що я більше од всіх говорю мовами. В церкві краще сказати п’ять слів зрозумілих, корисних й для інших, аніж силу слів чужою мовою»… (XIV, 2, 4, 6, 8-11, 13-19).

Додам до цього, що й в Старім Завіті знаходимо ті ж самі думки (див. Ісаія II, 3; XI, 9, 10; IX, 3, 4; Іез. XVII, 23; Пс. LXXI, 11). Отці церкви зазначають, що в старі віки Богослуження правилося в різних мовах (див. Іриней І, 10; Августин, пос. 44, 24, Василій Великий і інші).

Як бачимо, Святе Письмо виразно свідчить не тільки про можливість вживання живої мови в церкві, але й про необхідність цього.

4. Історія текстів Св. Письма

Історія з’явлення перших текстів Св. Письма виразно свідчить нам, що в перші віки християнства всі церкви вживали живої мови.

Святе Письмо Нового Завіту писане було для простого люду і мало перш над усе практичну ціль, тому воно мало бути зрозумілим для всіх. І справді, книжки Нового Завіту написано не клясичною грецькою мовою, а мовою народною, зрозумілою для широких верств громадянства (тільки євангеліст Матвій написав свою Євангелію мовою тогочасних жидів, цебто палестинсько-арамійською, а не давньожидівською, але через якихсь 20 років цю Євангелію було перекладено на грецьку мову; жидівський оригінал загинув).

Клясична грецька мова (діялект аттицький) у вік апостольській вже не мала широкого поширення; мовою народною, мовою широкого громадянства було тоді так зване koine, в якому переважав діялект народний, дорицький. От цим народним діялектом, а не літературною грецькою мовою, і написали апостоли своє Св. Письмо. Словник Нового Завіту має рівно 5500 слів; з них 3000 слів з язика грецького клясичного, а 2500 з мови народної. Таким чином відношення клясичної мови до народної в Новому Завіті як 6:5. Те ж саме треба сказати й про граматичні форми — їх дуже багато з мови простонародної, а не з клясичної літературної грецької мови. Складня (синтаксис) Нового Завіту проста, народна, пристосована до розуміння простого люду. Таким чином, перша церква Христова своєю богослужбовою мовою мала не літературну, а просту живу народну мову 2.

В теперішній час у Єгипті знайдено багато старих папірусів і черепків із написами грецькою мовою з того ж часу, як і книжки Нового Завіту. Мова цих забутків старовини ясно доказала, що апостоли писали Св. Письмо для простого люду простою, живою, зрозумілою мовою.

Переклад Старого Завіту з жидівської мови був зроблений через 70 (точніше 72) толковників теж на мову грецьку народну, а не клясичну. Було багато жидів, що жили поза Палестиною і вже не розуміли старої жидівської мови, — вони говорили народною грецькою мовою. От для заспокоєння релігійних потреб цих жидів і був зроблений переклад Старого Письма на грецьку народну мову 3. Єсть відомости, що навіть в Палестині на свято Пурим читали Св. Письмо для тих, що не розуміли по-жидівському, в мові грецькій.

З часу Олександра Македонського дуже багато жидів перейшло до Єгипту, а саме до новозбудованого міста Олександрії, і тут прийняли культуру й мову грецьку. Вони вірно додержували закону Мойсеєвого й не могли залишитися без Св. Письма. По-жидівському вони вже не розуміли, а тому постаралися про вірний переклад Св. Письма на грецьку мову, який і зробили з початку ІІІ в. до Різдва Христового. Так постав так званий Олександрійський канон Св. Книг.

Перші два віки християнство ширилось в народній грецькій мові. Як в Греції, так і в Римі і в інших місцях. Св. Павло свій лист до римлян, а Св. Марко свою Євангелію, що призначена була для римлян, писали в мові грецькій. Але грецька мова поза Грецією не була зрозумілою для простого народу, а тому вже з II віку по Різдву Христовому появляються переклади Св. Письма на різні тогочасні живі мови.

Християни, що жили в північній Африці, а також й по селах поза Римом, говорили народною латинською мовою й офіційної у них грецької мови не розуміли або мало розуміли. От із-за цього дуже рано постали переклади Св. Письма на латинську мову (ще в половині II в. по Різдву Христовому) і ця ж мова увійшла й до їхньої церкви (протягом перших двох віків церковною мовою в Римі була мова грецька).

Мова ця знов таки не була клясичною латинню — це була lingua rustica, проста народна мова, якою говорив простий народ на провінції (приблизно, це мова Єннія і Плавта). І пізніше, ці ж старі переклади, Vetus Itala, лягли в основу праці Ієроніма в кінці IV віку по Різдву Христовому (Vulgata, яка теж має досить елементів народної мови) 4.

Перші отці церкви дбали найбільше про поширення християнства, для чого завжди користувалися живими тогочасними мовами, на які перекладали Письмо Святе, і які заводили й до церкви, правлючи ними богослуження. Так вже в половині III віку по Р. Хр. з’являються переклади Св. Письма і Служб Божих на коптську мову (мова давнього Єгипту). Копти, хоч в більшости й розуміли грецьку офіційну мову, проте заводити її до своєї церкви не захотіли, як чужої їм, — релігійною мовою їхньою стала з III в. рідна їм коптська мова (переклади св. Письма було зроблено навіть на 5 коптських діялектів).

І після цього довгою низкою йдуть переклади Св. Письма на різні живі тогочасні мови. Християнство ширилося виключно в живій мові й ніяких обмежень у цьому спочатку не було. В кінці IV віку з’явилися переклади на мову ефіопську (абисинську), теж народну, а не літературну; в початку IV віку з’являється переклад гоцький; в середині того ж віку Св. Письмо було перекладено на мову вірменську; між VI і VIII вв. — на мову грузинську (грузини до того часу кори-стали з перекладів вірменських); в VII віці — на мову сирійську (крім давнього сирійського перекладу т. зв. пешито, з II в.) і арабську. І т. д.

Всі ці переклади поставали з великого бажання вірних чути слово Боже в рідній, зрозумілій їм, мові. Церква грецька в старі віки ніколи не ставала на дорозі живій мові — навпаки, вона ширила християнство тільки живою мовою. Богослуження заводила також зрозумілою мовою. Так грецька церква зробила, як відомо, і серед слов’ян, що в IX віці прийняли від неї християнство.

В старовину взагалі більше дбали про те, щоб Богослуження було зрозумілим. Зазначу тут ще слідуюче. Євреї, після вавилонської неволі, потроху втрачали знання своєї мови давньої жидівської і почали вводити в свої Богослуження мову живу арамейську, чи халдейську. Призначені до читання уривки Св. Письма читалися по суботах все-таки в мові давній жидівській, але прищепився звичай, щоб один із присутніх перекладав прочитане зрозумілою арамійською мовою. Спочатку ці пояснення (тарґуми) були усними, а потім їх було записано. Так само жива арамійська мова потроху, але досить помітно, входила й до тих книг Св. Письма, що їх було написано після вавилонської неволі жидівською мовою.

Часто й папи римські не забороняли живої мови в церкві. Так, року 880-го папа Римський Іоан VIII у листі до моравського князя Святополка писав: «Бог, що створив язик єврейський, грецький, римський, створив і всі інші язики на свою славу й похвалу». А папа Інокентій IV року 1248-го в справі слов’янської богослужбової мови написав: sermo геі, et non res est sermoni subjecta 5.

5. Переклали на живі народні мови Св. Письма

Христос заповідав нам щирити науку Його; нести Євангелію цілому світові, всім народам (Мт. XXVIII, 19; Мр. XVI, 15-17). Як же виконати цю заповідь Христову, коли не проповідувати слово Боже живою народною мовою? Тому всі, хто противиться заведенню богослуження живою народною мовою, противляться заповіді Христовій, це вороги Христові…

Через переклади на живі народні мови Св. Книги Старого Завіту, що їх писано було в мові жидівській, відразу розійшлися по греко-римському світі, а потім і по всьому світові. З XV віку, після винайдення друку, переклади Св. Письма почали множитися й розходитися в небувалому до тої пори числі. Реформація настирливо кинула гасло, щоб Св. Письмо було в народній мові, і гасло це прийняли всі народи цілого світу.

Французькі переклади Св. Письма розпочинаються з XI віку (Псалтир), а в XIII в. вже було перекладено цілу Біблію; надруковано її 1530 р. Італійці мають друкований переклад з 1471 р. В 1478 р. вийшла з друку гиспанська (діялектом каталонським) Біблія; під кінець XVII віку появилися переклади португальські.

Англійські переклади Біблії (частини) розпочинаються з XIII віку; Виклєф коло 1380 р. переклав цілу Біблію (по Вульгаті) на англійську мову; друкована Біблія з’являється в Англії з 1611 р. Ірляндці мають свої переклади книг святих з XIV в., друковані з 1602 р. На німецькій мові Св. Письмо відоме з 1405 p.; в друку — з 1466 р.

Слов’янські переклади Св. Письма розпочинаються досить рано. Чехи мають свої переклади з XIVв., в друку – з 1475 р. Поляки з XIVв. мають в своїй мові Псалтир; в 1552 р. виходить у польській мові Новий Завіт, а 1561 р. — ціла Біблія. З 1590 р. відома Біблія в мові литовській. Хорвати мають свій переклад з 1613 p.; словенці – з 1555 p.; білоруси — з 1580 р.

Українці йдуть поруч з передовими слов’янськими народами і мають свій переклад Нового Завіту ще з 1556 р. (Пересопницька Євангелія), в друку з 1580 р.

Найбільш консервативними з цього погляду були серби, болгари й москалі — вони мають свої переклади Св. Письма тільки з 1822 р. Це красномовний свідок того, як москалі мало цікавилися тим, щоб чути рідну мову свою в церкві…

В ділі популяризації й пропаганди книг Св. Письма надзвичайно багато роблять окремі Біблійні товариства, особливо «Библійне Товариство Британське й чужоземне». Засновано його 1804 р. і з того часу воно надрукувало Біблію на 230 діялектах (до початку XX віку); деякими з цих діялектів не писано ще перед тим ніколи. Щоб зрозуміти надзвичайну працьовитість цього Товариства, подаю покажчик діялектів і мов, на яких надруковано вже Біблію, для центральної й східної Европи: литовська, польська, верхньолужицька, нижньолужицька, чеська, мадярська, словенська, українська (переклад П. Куліша і проф. Пулюя), верхньороманська, романська, енгадинська, п’ємонтська, водівська (vaudois), північноалбанська, південноалбанська, румунська, сербська, хорватська, західноболгарська, східноболгарська, естонська-дорпатська, естонська-ревельська, лівонська, карельська самоїдська, калмицька, черемиська, чуваська, татарська, кримсько-татарська і т. д. Для самої Індії Св. Письмо перекладено більше як на 50 діялектів. Біблійне Товариство не спинилося перед трудністю перекласти Біблію на діялекти центральної й південної Африки. Взагалі, як тільки місіонери здобували словник якоїсь мови та її граматику, перекладчики ставили до роботи, а Біблійне Товариство зараз же друкувало ці переклади… 6

Знаючи все це, яким дивним стає вперта й довга боротьба Московського Св. Синоду проти бажання українців мати Св. Письмо в рідній мові… Пригадаю тут, що коли Пилип Морачевський послав свій переклад Євангелії на українську мову митрополитові Петроградському Ісидору, то митрополит відповів Морачевському таким листом своїм 14 листопада 1860 р.: «По частномъ совіщаніи съ Святійшимъ Синодомъ, увідомляю Васъ, что переводъ Евангелій, сделаный Вами или другимъ кимъ-либо, не можетъ быть допущенъ къ напечатанію»…

6. Мова в православних церквах

Православна церква по своїй істоті щиро національна і богослужбовою мовою вона має різні мови, але все мови, що були колись живими й національними, — мову грецьку, арабську, грузинську, слов’янську і багато інших. Церква Румунська, що багато віків держалася богослужбової слов’янської мови, з кінця XVII віку перейшла на мову живу румунську.

В Румунії слов’янської мови, звичайно, зовсім не розуміли і тому багато раз знімалося там питання про рідну мову в Богослуженні, аж поки митрополит Досифей Сочавський 1679 р. не переклав богослужбових книжок на румунську мову. В перекладі Досифея багато слов’янізмів; а оце останніми часами румуни-уніяти зовсім очистили своє богослуження від слов’янських домішок і перейшли, таким, чином, на цілком живу румунську мову.

Всі православні слов’янські народи богослужбовою мовою мають мову т. зв. церковнослов’янську, але всі вони вимовляють її по-своєму, — серби по-сербському, болгари по-болгарському, москалі по-московському; ця рідна вимова йде так далеко, що спочатку, слухаючи богослуження у різних слов’ян, можете й не зауважити, що вони служать однією мовою. На цій же підставі українці богослужбовий церковнослов’янський текст повинні вимовляти, звичайно, по-українському. 7 Але до цього часу скрізь на Вкраїні в більшости церковнослов’янський текст вимовляють по-московському.

Останніми часами в багатьох православних землях помічається великий рух за заведення живої рідної мови до церкви; такий рух помічається в Болгарії, Сербії, Чехії (серед католиків, що прагнуть до православ’я), в Америці, в Білорусії, на Україні. Викликаний цей рух релігійним піднесенням, що помічається після світової війни, а також щирим бажанням вірних чути слово Боже зрозумілою мовою. 8

В церкві католицькій богослужбовою мовою переважно єсть мова латинська; проте частина католиків тримається й живої мови — румунської, мадярської й інших; в багатьох околицях Хорватії, Далмації й Істрії ще від IX віку заховується літургія в церковнослов’янській мові. Звичайно, латинською мовою в католицький церкві правиться тільки головніші служби, всі ж так звані додаткові служби, проповіді і т. ін. завжди і скрізь по всіх католицьких землях правляться тільки в мові живій.

Рух за заведення живої народної мови до церковного вжитку помічається теперь і в католицькій церкві; так, в Америці в т. зв. незалежній польській церкві богослуженья правиться на польській мові; у т. зв. маріявитів богослуження правляться теж польською мовою; в Чехії з початку 1920 р. в багатьох костьолах правлять виключно по-чеськи; в деяких місцях Югославії — по-хорватську в Білорусі — по-білоруськи і т. ін.

Латинський текст у католицькій церкві не вимовляється скрізь однаково, — ріжні народи (італійці, німці, французи, англійці) вимовляють його по-свойому, з привнесенням своїх рідних мовних ознак. Ці свої ознаки досить значні; так, коли в 1912 р. у Відні відбувався Всехристиянський Евхаристичний Конгрес, то члени його, розмовляючи мовою латинською, спочатку не зозсім розуміли один одного…

Протестанська церква знає тільки живу мову в Богослуженні — німецьку, чеську, французьку, англійську і інші; богослужбовою мовою у протестантів завжди жива мова пастви. В деяких містах, по потребі пастви, Богослуження правиться навіть в двох мовах, одно за другим; так, у Варшаві службу правлять на німецькій і польській мові.

В 1860-х роках у Петрограді пастор Мазинг завів лютеранську службу на московській мові; на ці служби ходило багато не тільки лютеран, але й православних, з-за чого ці служби хутко було заборонено…

Пригадаю тут, що в Петрограді перед світовою війною була спроба заснувати католицьку парафію з службою на московській мові…

7. Наука Христова в живій мові кожного народу

Всі поважні місіонери в один голос свідчать, що справа християнізації поганських народів провадиться добре тільки тоді, коли науку Христову несуть їм у живій рідній мові. Навернений до Христа народ дуже неуважно слухає служби слов’янською мовою, коли її не розуміє; бували випадки, коли в Сибіру новоохрещені зовсім зрікалися йти до церкви, якщо там служили церковнослов’янською мовою. «Не хочемо молитися за москалів», — простодушно пояснял вони…

І навпаки — місіонери постійно свідчать, що їх справа йшла надзвичайно добре, коли вони правили служби Божі рідною для пастви мовою. Дуже часто в таких випадках місця в церкві не хватало для всіх бажаючих помолитися. Доводилось навіть вірних впускати до церкви по квитках…

Настоятелю православної церкви в Берліні прот. Ол. Мальцеву було дозволено в 1890-х роках правити православні служби Божі німецькою мовою (по перекладу самого Ол. Мальцева); в результаті й своїх, і інословних було так багато, що церква не вміщала всіх, і «за отсутствіемъ свободнаго места многіе стоять кругомъ ея»… 9

Додам до цього те, що коли розпочалася справа про скликання останнього московського собору, то в матеріялах предсоборного зібрання 1906 р. знаходимо, що декілька епіскопів висловилися за потребу заведення Богослуження в живій народній московський мові, наприклад, Яків, архієпископ Ярославський і Олонецька Духовна Консисторія.

8. Українська вимова церковнослов’янського тексту — наша давня традиція

Мова українська має всі данні стати мовою богослужбовою, бути мовою церкви.

Мова українська по своїй істоті одна з найближчих до мови давньослов’янської серед усіх мов слов’янських. Єсть кутки на широкім просторі Україні, де й тепер ще так збереглася стара наша українська мова, що слухаєш тамошніх людей, і тобі здасться, буцім живеш ти за часів Кирила та Методія… 10 Ось з-за цього, власне, переклад на українську мову і Св. Письма, і богослужбових книжок не втрачає тих кращих ознак, що їх маємо в мові церковнослов’янській.

Українська мова на широкім своїм просторі донесла аж до наших днів силу старих слів, відомих і мові церковнослов’янській, таких як: година, годі, як, треба, нині, понеже, туга, вина, вечеря, добре, вельми і багато ін.; звичайно, всі ці слова дуже наближають нашу живу мову до мови церковнослов’янської.

Крім цього, українська мова заховала від давньої давнини багато старих граматичних форм, які теж дуже наближають її до мови церковнослов’янської. Наприклад, датний одмінок на –ові, –еві: Господеві, синові; зовний одмінок: Отче Боже, діво; двійне число: дві руці, дві нозі; дієіменник на -ти: просити, хвалити; давні форми дієслівні: просив ecu, ходила була і т. ін. Додам до цього, що українська мова зберігає давній старий наголос; що вона в повній силі, як і в мові церковнослов’янській, змінює звуки г, к, х на ж, ч, ш і з, ц, с: в руці, на нозі, в дусі; що в складні своїй наша мова зберігає теж багато старовини.

Всі ці ознаки роблять нашу українську мову надзвичайно близькою до мови церковнослов’янської, а разом з тим і дуже придатною до церковного вжитку. Багатство граматичних форм і велика, багата синоніміка нашої мови полегшує цю справу надзвичайно. 11

Мова українська була вже на Вкраїні мовою церкви. Богослуження на Вкраїні завжди відбувалося з українською вимовою церковнослов’янського тексту, аж поки це не було заборонено нам за цариці Катерини 12. Проповіді на Вкраїні виголошувались українською мовою, про що красномовно свідчать товсті томи українських проповідей за XVII вік, напр. «Ключъ Разум&#1123нія» 1659, 1660, 1663 і 1665 pp. славетного проповідника українського Іоаникія Галятовського, або «Огородокъ Марій» 1676 р. та «Втшецъ Христовъ» 1688 р. Антонія Радивиловського, і багато ін. праць таких проповідників українських, як от: Леонтій Карпович, Лазар Баранович, Св. Димитрій Ростовський (Туптало) і ін. 13

Євангелія в українській церкві дуже часто читалася «простою мовою», по-українському, для чого ще в XVI віці було перекладено її на українську мову аж п’ять раз: 1) в 1556 р. в м. Пересопниці на Волині; 2) в 1571 р. в Володимирі-Волинському; 3) в 1580 р. переклав і надрукував її Василь Тушинський; 4) в 1581 р. — Валентин Негалевський і 5) Літківська Євангелія. Додамо до цього ще цілу низку так званих Учительних Євангелій українською мовою (друкованих і недрукованих) у роках 1595, 1606, 1616, 1619, 1637, 1696 та ін.

Ці Євангелії в українській мові безумовно читалися в церкві. Так, Євангелії Пересопницьку й Волинську поділено на зачала і в них старанно позазначувано, звідки дана Євангелія починається й де кінчиться, а це все вказує на практичний вжиток їх. У Пересопницькій Євангелії написано, що її перекладено «для читання церквей Божіих, а для науки люду христіанского». Так звані Учительні Євангелії читалися українською мовою в церкві не тільки скрізь на Україні, де це було тоді звичайною річчю, але навіть і на Москві; так їх читав у церкві людям 1675 р. патріярх московський Іоаким 14.

На Вкраїні були ще толкові Апостоли, Синаксарі й т. ін. українською мовою і вони теж читалися в церкві. Мода на читання Апостола й Євангелії українською мовою була в той час постільки поширеною по Вкраїні, що проти неї ви ступив з початку XVII віку відомий оборонець слов’янської мови Іван Вишенський. Він писав: «Євангелія и апостола въ церкви на литургіи простимъ языкомъ не выворочайте, по литургіи же для вырозум&#1123нья людского попросту толкуйте и выкладайте; книги церковныі всі и уставы словянскимъ языкомъ друкуйте». Цей виступ Івана Вишенського красномовно свідчить, що по церквах на Вкраїні Апостола і Євангелію читали по-українськи. Звичайно, цієї ради Вишенського ніхто не слухав і Євангелія й Апостол таки читалися в церкві українською мовою. Так ця справа продовжувалась аж до кінця XVII віку – тоді тільки, прибравши українську церкву до своїх рук, Москва змогла заборонити нам вживати в українській церкві рідну мову…

Таким чином, як бачимо, домагаючись заведення української мови до церковного вжитку, ми ніякої новини не заводимо. Ми хочемо тільки відновити все те, що на Вкраїні вже було, але було потім заборонено нам Москвою…

За XVI, XVII і XVIII віки на Вкраїні написано було багато церковних і богословських книжок українською мовою; ці книжки мають надзвичайно гарну богословську термінологію — просту, влучну, виразну й розвинену; на жаль тільки, ще не складено історичного богословського українського словника. Коли словник такий буде складений, тоді всі наочно пересвідчаться, як надзвичайно придатна українська мова і до богословія, і до служб Божих, і як довго її вживалося в українській церкві!..

Повинен підкреслити тут ще одну річ. Наші церковні письменники XVI – XVII віків дуже любили обіруч користати зі Св. Письма; цитатами з Біблії переповнено всі їхні писання; на краях книжок цих завжди зазначається місце з Біблії, звідки взято цитату. Коли б посписувати всі ці цитати з всіх українських творів і звести їх до купи, то ми б мали добру частину Біблії в перекладі на українську мову XVI-XVII віків 15.

Українська мова з-за свого словарного багатства і з-за багатства своєї синоніміки надзвичайно придатна для обминання різних шорстких виразів. В церковнослов’янських текстах, особливо старозавітних, єсть багато виразів, які в буквальнім перекладі були б надто вульгарними, наприклад, сокруши враги, зубы грішниковъ сокрушилъ єcu, стерлъ єcu супостаты, нескверная матерь, плодъ чрева, утроба і багато ін. Всі ці вирази в українській мові легко приймають пристойну церкві поважну форму і в перекладі. Тільки профани перекладають ці вирази вульгарно на радість всім ворогам української мови…

9. Традиція і консерватизм

Традиція й консерватизм, певне, ніде не грають такої великої ролі, як в ділі віри й церкви; з-за цього така велика прив’язаність всіх народів до своєї церковної мови. З дитинства ще привчаємось ми до своєї церковної мови і поволі навчаємось кохати її, часто навіть ми любимо церковні молитви не за зміст їх, бо його можуть й не розуміти, а за саму форму. Звичка в цім ділі відіграє найбільшу роль. Коли Св. Степан Пермський в XIV віці служив зирянам Службу

Божу їхньою мовою, то це для московського духовенства було настільки річчю новою, що на Св. Степана посипались різні обвинувачення, і тільки заступництво самого князя спасло святителя від великих клопотів…

От із-за цієї традиції й консерватизму (які входять поволі в наше життя і в нашу культуру) ми так міцно тримаємось старої слов’янської мови в церкві. Проте ця традиція річ умовна; богослуження милозвучною живою українською мовою, звичайно в розумному перекладі, буде в естетичнім відношенні значно вище від богослуження давньослов’янською мовою; жива мова зробить своє — вона змінить одну традицію на другу. Прийде час, коли буде певна традиція і за мовою українською… Уже й тепер помічаються виразні ознаки цього: храми, де служиться українською мовою, завжди до країв переповнено вірними… А це ясна ознака, що ласка Божа перебуває в цім ділі, і що воно розростеться і дасть багатий врожай…

10. Мова українська має повну змогу стати мовою церкви

Зроблю тепер підсумки всьому, що тут я сказав.

1. Св. брати Кирило та Методій Св. Письмо і богослужбові книжки переклали на живу народну мову.

2. З плином віків, коли ця мова старіла, богослужбові книжки постійно виправляли, щоб наблизити їх до мови живої.

3. Св. Письмо благословляє вживання живої мови в церкві.

4. Апостоли писали книги Св. Нового Завіту не літературною клясичною грецькою мовою, а мовою народною.

5. В перші віки християнство ширилось тільки на живій мові.

6. Кожна православна слов’янська церква богослужбовий церковнослов’янський текст читає тепер тільки з своєю рідною вимовою.

7. Місіонери свідчать, що справа їхня йде добре тільки тоді, коли богослуження правиться живою зрозумілою мовою.

8. Мова українська має багато ознак на те, щоб твердо стати богослужбовою мовою.

9. Два віки – XVI і XVII — на Вкраїні в церкві вже вживалося живої української мови.

10. Прив’язаність наша до старої церковної мови єсть справа умовної традиції.

Таким чином усе вищесказане міцно переконує нас у тому, що мова українська має всі права і повну змогу стати мовою церкви. В самій справі цій рішуче немає нічого, що б порушувало чи церковні канони, чи церковну православно-християнську традицію.

Богослуження по самій ідеї своїй мусить бути спільним, всенародним, мусить бути таким, щоб в церкві кожний справді міг сказати: «Промовмо з цілої душі і з цілого розуміння нашого промовмо». А це може бути тільки тоді, коли кожний вірний добре розуміє всі молитви Богослуження, а для цього вони повинні бути в матерній мові…

Кріпко віримо й сподіваємось, що українська мова піде до церкви й стане мовою богослужбовою. Великий Український Народ з переповненого серця побожно складе у Святого Престолу Божого свою найбільшу всенародну жертву Богові — свою мову живу…

І тоді на Великій Вкраїні во віки вічні хвалитимуть Бога живого милозвучною, всім зрозумілою, українською мовою!..

В живій церкві живая душа
Нехай Господа хвалить живого
Живим словом своїм повсякчасно,
Нині й завжди, й навічні віки!..


Джерело:
Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Наша літературна мова / Упоряд., авт. передмови та коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2011. С. 91–118.

  1. Див про це докладніше: Проф. І. Огієнко. Історія української мови. Том. І. Вступ до історії української мови. Курс лекцій, читаних в Кам’янець-Подільськім Державнім Українськім Університеті. Вийшло 88 стор. великого розміру. 1919-1920 роки. []
  2. Blass. Grammatik des Neutestamentlichen Griechisch. – Gӧttingen, 1902. — 2-ге вид. []
  3. Helbing. Grammatik der Septuaginta. — Gӧttingen, 1907. []
  4. Rӧnsch. Itala und Vulgata, das Sprachidiom der urchristlichen []
  5. Див.: N. Nilles. Innocenz IV und die glagolitisch — slavische Liturgie // Zeitschrift fur katholische Teologie. — Innsbruch, 1900. – S. 66-90. []
  6. Морис Берн. Біблія. — Львів, 1903 (переклад Лесі Українки). — С. 78 — 79. []
  7. Див.: Проф. І. Огієнко. Українська вимова церковнослов’янського богослужбового тексту. — 1921. []
  8. Про це див, більше книжку: Проф. І. Огієнко. Світовий рух за утворення живої народньої національної церкви. — 1921. []
  9. Всенощное Бденіе. – Берлінъ, 1892. – С. XI (німецький переклад Мальцева). []
  10. Про це я писав у своїй книжці «Рідна мова в українській школі»; вид. 2. — Київ, 1918. — С. 17. []
  11. Див. про це більше: Проф. И. Огієнко. Курсъ украинскаго языка, изд. 2-е – Київ, 1919. – С. 287-289. []
  12. Див.: Проф. І. Огієнко. Як цариця Катерина обмосковлювала церкву українську. – 1921. []
  13. Див.: И. Огієнко. Проповеди Іоанникія Галятовскаго // Сборникъ Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества. — 1913. — Т. 19. []
  14. Шляпкинъ И. Св. Димитрій Ростовскій. — СПб., 1891. — С. 124. []
  15. Підкреслюю тут це, як корисну працю для наших церковних товариств; ці ж товариства могли б дати й потрібні на роботу цю кошти. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору