Післямова
В наш час занепаду віри іде наступ темних сил зла, які борються проти правди Божої. І нам, віруючим, треба особливо пам’ятати, що ніхто інший як ченці — посники і молитвеники — є передовими борцями проти сил зла. Бо Сам Господь сказав: «Цей рід (сатанинський) виганяється тільки молитвою і постом» (Мф 17, 21). Їх — цих подвижників Христових — ми повинні пам’ятати і любити, всіляко допомагати, просячи у них допомоги духовної.
Ми, православні християни, знаючи велику силу молитви і посту, повинні щоденно творити молитву і мірою сил наших поститися у визначені дні, щоб набути стриманості, зміцнити душу у добрих і святих намірах і виробити у собі духовну силу, щоб з поміччю Божою можна було протистояти підступам диявольським.
«Скільки мудреці світу мучили і мучать себе та інших дослідженнями про блаженне життя, — каже святитель. — Кого вони зробили блаженним? їхня наука, звичайно, не для дитячого розуміння і діяльності, бо їхнє власне розуміння ніколи не виходить остаточно з боротьби з власними непорозуміннями: їхня власна діяльність не пам’ятає їхнього вчення (тобто вони самі не виконують свого вчення). Ось нікчемність гордості людської. І навпаки, ось велич простоти Божої: Бог прорік небагато простих заповідей, і в них виклав учення про життя, яке і для мудрих глибоко знаменне, і для дітей доступне, і несвідомих просвіщає, й освіченими керує, і душі людські очищає, і суспільства людські охороняє, і тимчасове життя добровпорядковує, і вічне влаштовує».
Але не слід забувати, що тільки тоді заповіді Божі для нас будуть дійові і спасительні, коли в серці у нас пануватиме свята любов Христова до Бога і ближнього. Про те сказав Сам Господь:
«На цих двох заповідях — на любові до Бога і до ближнього — стоїть увесь Закон і Пророки», тобто справжнє й істинне життя.
Бо можна знати істини віри одним розумом і пам’яттю, але яке убоге, нежиттєве і безплідне таке пізнання! Можна дотримуватися істин віри, обертаючи їх на правила життя; але й це пізнання, хоч і значно вище за перше і необхідне для вдосконалення, — холодне, сухе, і замість втіхи часто творить дух рабства на страх (Див.: Рим. 8, 15). Тільки живе відчуття серця робить ярмо самозречення благом і тягар заповідей легким (Див.: Мф 11, 30); тільки живе відчуття в душі небесного і божественного ріднить людину з небом і дає їй змогу зрозуміти життя будучого віку (Див.: Символ віри); тільки свята любов укладає більш-менш тісний і справжній союз людини з Богом і Христом, а тому така людина має живу віру і живе уповання.
Таку живу віру і живе уповання, тобто справжнє, істинне життя, ми можемо мати, якщо перебуватимемо у святій соборній, апостольській, православній Церкві Христовій і житимемо життям Церкви, яка є союз любові та в якій незмінно, за обітницею Божою, перебуває Дух Святий, посилаючи Свої благодатні дари в Таїнствах Церкви, для зміцнення нас на шляху спасіння.
Маючи такий неоціненний скарб — святу православну Церкву, ми з цілковитим усвідомленням цієї великої радості приєднаємо свій голос до голосу, усім нам дорогого і вікопомного о. Іоана Кронштадтського, який засвідчив істину своїх слів багатьма чудесами як за життя, так і після смерті. Він каже: «О Церква Божа, Свята Соборна, Апостольська! Яка ти велична, премудра, праведна і спасаюча!.. Слава Церкві Православній! Слава Христу Богові — святійшому Главі, єдиному Главі Церкви Божої на землі».
АМІНЬ.
