Бог
Божество окультних учень (та поганських культів, із яких виріс окультизм) — це матерія: певні енергії, дещо, розлите в усій природі, видимій і невидимій оком, об’єднане цим містичним «дещо», наче в один організм, і кожна «клітина» цього організму: людина, камінь, зірка, космічні духи тощо виконують певну функцію для його розвитку та життєздатності. Отже, хоч би якими словами, образами, аналогіями й метафорами не описували окультного Бога, треба завжди враховувати, що йдеться не про Когось, а про «Щось», не про Особу, а про дещо збірне, багатолике у проявах, об’єднане єдиною матерією, видимою і невидимою. Він (Воно), якого називають Бог, Первинна Реальність, Всесвітній Розум, Закон, Всесвіт, Абсолют, Брахман та інш. назвами — будівничий себе самого, великий режисер, що на своїй сцені створив ілюзію життя, і сам він — його актори. Він сам одягає маски, безперервно змінює ролі, люди, наближаючись до цієї «Первинної Реальності», все більше втрачають відчуття реальності, усе їм здається умовним, усе вони починають називати ілюзією. І чим глибше пізнання цього «Божества», тим ширше і щільніше людину оточує коло ілюзій.
Окультне Божество не знає понять добра і зла, правди й неправди, гріха й праведності — усе це категорії обмеженого людського розуму, — а лише поняття енергій, сил і законів. Абсолют не добрий і не злий, не милосердний і не жорстокий, не істинний і не ложний: він — надрозумний, вічний механізм, а ми — люди і весь всесвіт — його коліщатка, деталі. Незважаючи на неосяжність, незбагненність його Розуму, можна вирахувати його незмінні приписи, закони, і, механічно користуючись цим знанням (цією комп’ютерною програмою), здобути собі божественну силу і владу над стихіями світу.
Божество постійно змінюється та перетворюється: гинуть цивілізації, створюються інші — усе це рух по спіралі до «досконалості», бо й саме божество не є істиною, а лише низкою тимчасових істин. Саме божество рухається до істини з усіма нами, з усім всесвітом.
Окультний Бог не дає людям одкровення у християнському розумінні, тобто як повноту правди про себе, незмінну і невичерпну (бо такої правди він не має), але, наділяючи людей ролями, дає кожному різні свідчення, які можуть суперечити одне одному, і жодне з них не буде істиною. Незмінним у Всесвітнього Розуму, на диво, все ж таки дещо залишається, а саме: що істини не знає ніхто, отже, хто вірить словам, ділам, очам — одне слово, хто вірить чомусь або комусь — наївний і сліпий.
Надзвичайно важливо те, що окультні релігії базуються не на Божому одкровенні, а на язичницькій філософії, ні на крок від неї не відступаючи.
Бог християн — Бог надматеріальний. Весь всесвіт, видимий і невидимий, з усіма його вимірами — це лише творіння Боже. Як Єдиний всемогутній, Бог світ цей створив Словом з нічого. Бог є істиною, і «неправди немає в Ньому». Бог виконує всі Свої обітниці і кожне слово Своє і ніколи Себе не заперечує, промовляє ж до людей відкрито, просто, незаплутано, ясними і зрозумілими образами. Бог не грається з людьми, не розподіляє ролі й не надягає маски. Він страждає на хресті не удавано, Він любить не умовно, і всі, хто наближається до Нього, відчувають цю істинність, незрадливість, реальність того, чим Господь оточує людину і що Він їй дає. Бог не змінюється, не перетворюється, Бог і вчора, і сьогодні й повіки — Той Самий. («Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть»1). Бог опікується світом і кожним Своїм створінням єдино зі Свого милосердя і любові, а не з якоїсь потреби (Бог часто показує Себе через образи милосердного Отця, доброго Чоловіка, вірного Жениха, Пастиря, що покладає душу Свою за овець Своїх). Він є самодостатнім і не потребує від нас нічого. Ми нічого й не можемо Йому дати, але, як діти, можемо засмучувати чи радувати Його. Бог створив людину свободною і неповторною особистістю, розумною і безсмертною за Своїм образом і подобою. Бог — Всеблагий, Всемилостивий, Справедливий, Довготерпеливий і Премилосердний. Бог «смиренний і лагідний серцем»2. «Бог є світло і немає в Ньому ніякої темряви»3 (ніякої — тобто ні в якому вигляді й ні в якому значенні). Бог зла не створив4. Зло і смерть увійшли у світ через гріх і є явищем протиприродним і тимчасовим, від якого всесвіт стогне і страждає аж донині. Промисел Божий (піклування Боже) не залишив людину після її відступництва й падіння, але передбачив для неї спасіння5. Людина ніколи не зіллється з Богом органічно. Єднання людей з Богом, Христа з Церквою та усіх вірних у Церкві — усяке таке єднання відбувається не органічно, а духовно — найтеплішою сердечною любов’ю поміж усіма окремими та свободними; духовна любов з’єднує всіх у святості. Неповторність і свобода особистості залишаються недоторканими. Людина в Бозі — не коліщатко в механізмі, а член люблячої родини: дитина милосердного Отця, наречена найпрекраснішого Жениха, друг серед улюблених друзів (святих, ангелів і Самого Христа).
Християнська релігія базується на одкровенні Бога про Себе і про світ, не визнаючи людської вигадки, фантазії, домислів. «Це ж є життя вічне, щоб знали Тебе, Єдиного істиного Бога і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа». «Віруючий в Нього, не буде осуджений, а невіруючий уже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого»6. Отже, людині дано все, щоб упізнати Бога серед тисячі лжебогів і, обравши Його добровільно, уподібнитися Йому та увійти з Ним у Царство Боже.
- Мф. 24:35. [↩]
- Мф. 11:29. [↩]
- Пн. 1:5. [↩]
- Прем. 1:13–16, 2:23–24. [↩]
- Любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього. У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на умилостивлення за гріхи наші. (1 Ін. 4:9–10). [↩]
- Ін. 17:17,3; 3:18. [↩]
