«Наша Парафія»



Передмова

«Блаженні ми і тричі бажані, бо стали призначенням Пречистої Богородиці» — з цілковитою свідомістю віросповідної та національної гідності повідомляє з глибини століть грузинський богослов. Події ж про те, як отримала Богородиця в уділ Грузію, пояснює візантійський літописець Стефан Святогорець:

«Після зішестя Святого Духа апостоли вирішили кинути жереба: кому яка випаде країна для євангельської проповіді. Тоді Свята Марія сказала апостолам: „Киньте жереб і для мене, не хочу бо лишитися без частки. Нехай і в Мене буде країна, яку мені приділить Господь“». За жеребом Пресвятій Богородиці дісталася Іверія (Іберія), тобто Грузія.

Відтоді Пренепорочна Діва незмінно опікується довіреною Їй країною.

Кожній грузинській дитині відомо, як охороняла й оберігала Богоматір Іверію протягом довгих століть у битвах із чужовірами; як одного дня прийняли мученицьку смерть 100 тисяч грузин, котрі не скорилися велінню хорезмшаха Джелал ад-Діна, що наказав скривдити Божественний образ Пречистої; як повсюдно здіймалися храми на честь Матері Божої та як захищали православних Її чудотворні ікони: Ацкурська, Цілканська, Хахульська, Хобська, Вардзійська, Сіонська, Дманіська, Гаенатська, Іверська; як список цієї останньої, привезений у 1989 році, за словами кіпрського єпископа, став провісником релігійного і політичного відродження країни…

У нашій оповіді йтиметься лише про ті знакові події з історії Грузії, в яких саме за допомогою Пресвятої Богородиці Грузія з честю виходила з найскрутніших релігійних і політичних обставин. Задля збереження держави, мови та віри Божа Матір посилала до Грузії апостола Андрія Первозваного і рівноапостольну Ніно, тринадцять ассирійських отців і перших Багратіоні, а для сходження Небесної благодаті, удостоїла країну власним нерукотворним образом і власною ризою.

Із безлічі прикладів благодіянь тій землі, що стала долею Цариці Небесної, ми вибрали з літопису кілька оповідань: про те, як Матір Божа у видіннях або наяву надавала допомогу грузинським монахам, вінценосцям, воїнам і всьому грузинському народові.

Апостол Андрій Первозваний — благовісник християнства у Грузії

Богоматері, що зібралася в дорогу до своєї удільної Іверії, з’явився ангел і сказав: «Не покидай Єрусалиму: призначена Тобі країна засяє в майбутньому, Твоє панування зміцниться там».

Як оповідає грузинський літописний збірник «Картлис цховреба» («Житіє Грузії»), ще до з’яви ангела Пресвята Богородиця з волі Господньої мала направити до Іверії апостола Андрія Первозваного та передати з ним нерукотворний образ зі Своїм ликом, що відобразився від безпосереднього Її дотику, і ця свята ікона мала замінити присутність Самої Заступниці «на віки вічні».

Божа Матір сказала апостолові Андрію: «Сину мій, дуже болить Мені, що в Моїй країні — у Грузії — ніхто не проповідував ім’я Сина Мого. Коли Я зібралася була вирушити туди на проповідь, тоді з’явився Мені Благий Син Мій і Бог і наказав, щоб ти пішов у Мій уділ і взяв із собою образ Мій з Моїм Сином, щоб Я була Провідницею для грузин, здійняла б у молитві руки за них і допомагала їм, і ніхто з ворогів не здолав їх».

Пресвята Богородиця зажадала дощечки, приклала її до Свого лиця, і негайно дивним чином відбився лик Божої Матері, у лоні Якої був зображений втілений Бог — Немовля Ісус — Слово Боже. Передавши образ апостолові Андрію, Вона мовила: «Хай супроводжує тебе благодать і допомога Господа, Якого Я народила, усюди, де ти ходитимеш, і Я — Помічниця у твоїй проповіді, і велика допомога буде Моїй країні».

Євангельську проповідь у Грузії Андрій Первозваний почав з Мегрелії та Аджарії. Багато напастей і бід випало на його долю від чужовірів. Та з Божою допомогою і з допомогою святої ікони він вдячно перетерпів усе, доки навернув усіх на віру. У тому місці, де він з почестями помістив святу ікону, заструменіло рясне й мальовниче джерело. Навколо нього збиралися мешканці тієї країни, і він хрестив усіх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Рушаючи звідти, апостол Андрій перейшов гору, названу тепер «Ркініс джвар» («Залізний хрест»). За переказами, той хрест воздвиг сам святий Андрій. Апостол пройшов долину Одзрхе, дістався до Месхетії та знайшов притулок у селі Заден-гора, де жили ідолопоклонники. Святий помолився перед іконою, й ідоли того краю попадали. Апостол вирушив далі та прийшов у село Ацкурі, де на ту пору правила вдова на ім’я Самдзіварі, у якої помер єдиний син. У селі тривала жалоба: тужили й оплакували його.

Коли апостол назвався та розповів про свої наміри, вдова попросила його воскресити її сина й пообіцяла увірувати в Господа, Якого він проповідує.

Апостол узяв ікону Пресвятої Богородиці, поклав її на ложе отрока і, здійнявши руки, возніс молитву до Господа. Помолившись, він узяв отрока за руку і, як від сну, підняв на ноги й віддав його матері. Це чудо вразило всіх.

Побачивши свого сина живим, удовиця нестямилася від радості, кинулася в ноги апостолові й уклонилася йому зі сльозами та вдячністю. Увірувавши в Господа Ісуса Христа, ця жінка хрестилася разом зі своїм сином і всіма домашніми.

У місті було капище, в якому служили мерзенним ідолам, Артеміді й Аполлону. Побачивши скоєне, жерці неправдивої віри, сповнившись заздрості, узялися чинити апостолові перешкоди. Та дивною силою, що виходила від ікони Богоматері, з Волі Божої ідолів було розтрощено. Усі увірували в Господа Ісуса Христа і з радістю хрестилися. На прохання месхетинців Андрій Первозваний залишив ікону Пресвятої Богородиці в маленькій каплиці селища Ацкурі, звідки й пішла назва ікони «Ацкурська».

Відомості літописних джерел про перебування Андрія Первозваного у Грузії засвідчують археологічні розкопки, проведені в попередньому столітті в Мегрелії, Аджарії та Месхетії. Що ж стосується Ацкурської ікони Пресвятої Богородиці, що перебуває нині в музеї мистецтв Грузії, — покоїться вона у вишукано оздобленому карбованими образа́ми святих триптихоподібному окладі, який, зважаючи на напис, виконаний на замовлення царя Імеретії — Соломона I 1764 року. Хоча поки що остаточно не встановлено, чи це оригінал, чи список нерукотворної ікони, яку залишив апостол Андрій в Ацкурі.

Свята діва Ніно і навернення Грузії

Апостольські труди святого Андрія Первозваного підготували ґрунт для поширення серед грузин спасенної віри по всій країні. А хрещення Грузії відбулося одночасно з припиненням гоніння християн у Римській імперії та оголошенням його рівним з іншими релігіями завдяки Міланському едикту 313 року.

Оскільки ж Покровителькою Грузії була Цариця Небесна, Діва Марія, то свідченням Її заступництва було спрямування до Її країни-уділу саме діви.

Задля цього Богоматір обрала благовірну християнку, кападдокійку, на ім’я Ніно́ (саме так це ім’я звучить каппадокійською мовою, так його вимовляють і у Грузії); українською ж мовою — Нíна.

Ця праведна дівчина виховувалася в родині правовірних християн. Вона з дитинства слухала від виховательки розповіді про поширення християнства, про земне життя та мучеництво Спасителя. Від неї ж дізналася вона про те, як потрапив Господній хітон у країну поган — до Грузії. Відтоді Ніна палко молилася Пресвятій Богородиці, благаючи сподобити її честі побачити Грузію та поклонитися Христовому хітонові. Вона розуміла, яку прихильність могла відчувати Матір Божа до тієї землі, де покоїться хітон, що його Вона виткала Своєму єдиному Синові.

Пресвята Богородиця, почувши її благання, відкрила їй, що грузинська країна — Її уділ і підготувала юну діву до апостольського служіння. Одного разу вночі Божа Матір з’явилася праведній дівчині уві сні та промовила:

«Йди у край Іверійський, проповідуй там Євангеліє Господа Ісуса Христа, і отримаєш благовоління перед Його лицем; Я ж буду твоєю Заступницею».

Ніна звернулася до Пресвятої Богородиці з проханням дати їй знак, який підтвердив би, що проста й безпорадна дівчина зможе виконати апостольський подвиг.

Діва Марія зрізала гілочку виноградної лози над узголів’ям Ніни, зробила хрест, віддала його їй і сказала, що цей хрест буде її захисником і дарує перемогу в усіх перешкодах:

«Візьми цей хрест. Він буде для тебе щитом і огорожею проти всіх видимих і невидимих ворогів. Силою цього хреста ти встановиш у тій країні спасенне знамено віри в Сина Мого і Господа».

Прокинувшись, Ніна побачила, що справді тримає в руках дарований хрест. Вона облила його сльозами і скріпила власним волоссям.

Цим хрестом охрещено було Грузію, цьому хрестові поклоняються сьогодні з особливою пошаною і цілують понині християни, коли в день поминання святої його з благоговінням покладають на аналої у Тбіліському Сіонському кафедральному соборі, де він покоїться.

Завдяки хрестові, що дарувала Цариця Небесна, та молитвам святої Ніни в серцевині Грузії — Картлі — остаточно було переможене поганство, відбулося чудотворне зцілення цариці Нани, а чудо з царем Міріаном сприяло оголошенню християнства державною релігією грузин: під час полювання, коли той піднявся на гору Тхоті, сонце затьмарилося і Міріан душею своєю відчув пекельну темряву. Охоплений тремтінням і жахом, звернувся він з благаннями про допомогу до своїх богів — поганських ідолів. Але боги не допомогли цареві. І тільки коли свята Ніна піднесла свої молитви до Всемогутнього Бога, очі правителя прозріли і для нього засяяло сонце.

Незабаром Міріан наказав, щоб у його царстві всі похрестилися, і весь народ старанно став на шлях християнства. За порадою святої Ніни, цар повідомив про своє рішення римському імператорові Костянтину Великому, який, зрадівши наверненню Грузії у християнство, разом зі священнослужителями послав до Міріана хрест, ікону Господа Ісуса Христа, а також і частину (підніжжя) Животворчого древа Хреста Господнього і один із цвяхів, якими були прибиті до хреста пречисті руки Господні. Цвях цей зберігається нині у Грузинській Патріархії.

Тринадцять ассирійських отців і усталення православ’я у Грузії

Минуло двісті п’ятдесят років після подвижництва святої Ніни, і в середині VI століття Пресвята Богородиця з особливою місією спрямувала до Грузії тринадцять ассирійських отців.

Тоді для Грузії настали тяжкі часи. За важких зовнішніх політичних обставин і в умовах ідеологічного тиску христоборчих завойовників усі її сусіди — донедавна ще одновірні Албанія кавказька, Вірменія, Єгипет та Ефіопія — примусово чи добровільно спотворили християнське віровчення та впали у єресь. Тоді гостро постало питання, чи залишиться грузинський народ до кінця вірним Божественній істині та заповідям свого Спасителя, чи витримає випробування. Саме тоді на спасіння призначеної Їй країни, Пресвята Богородиця направила з Ассирії до Іверії преподобних отців на чолі зі старцем Іоаном.

Отця Іоана, так само, як і раніше святу діву Ніну, Цариця Небесна обрала не випадково. Він, будучи ще зовсім юним, покинув спокусливий скороминущий світ і, постригшись у ченці, пішов подвизатися в пустелю.

Його смиренномудрість, стриманість і бдіння, плач і молитва догодили Господеві, і дарував Бог вірному Своєму служителеві силу зцілення недугів і вигнання бісів.

Саме тут, на нових теренах діяльності, було Іоанові видіння від Богоматері — наказ вирушити разом з дванадцятьма учнями у призначену Їй країну — Грузію — і подвизатися там задля зміцнення істинної віри. Іоан розповів братам, яких обрав Ангел Господній для його супроводження, що вони вирушають в Іверію з волі Самої Пресвятої Богородиці. Замість себе він залишив настоятелем ченця Євтимія, а сам, разом з дванадцятьма учнями, вирушив до Грузії.

Напередодні, вночі, тодішньому католикосу Грузії Євлавію з’явився Ангел. Він сповістив пастиреві країни, що великий виконавець Божої волі Іоан разом зі своїми учнями йде далекою дорогою, щоб з благословення Богоматері зміцнити грузин у вірі та вкоренити у Грузії чернецтво.

Іоан і його дванадцять учнів прийшли в маленьку країну Богоматері з тією ж місією, що і Спаситель зі своїми дванадцятьма учнями.

Про подальший апостольський подвиг свідчив і той факт, що, як при сходженні Святого Духа заговорили різними мовами апостоли, так і благодаттю Святого Духа Іоанові було дано дар цілком безперешкодно говорити грузинською мовою. Окрім цього, богопосланість ассирійських отців засвідчило й те, що на очах у тих, хто їх зустрічав, сталося ще одне велике Боже диво: коли прибульці зібралися піднятися для поселення на гору Заден, за їхньою молитвою повноводна ріка Арагві чудодійно зупинилася, і отці пройшли по ній, як по суші.

Побачивши це, люди дякували Богові та Пресвятій Богородиці за те, що послали їм таких подвижників.

На горі Заден ченцеві Іоану знову з’явилася Пресвята Богородиця й веліла йому розіслати учнів по всій Іверії. Ассирійські отці, імена яких відомі згідно з місцями їхньої діяльності: Іоан Зедазнелі, Давид Гареджелі, Шіо Мгвімелі, Антоній Марткопелі, Стефан Хірселі, Зенон Ікалтоелі, Йосип Алаверделі, Фаддей Степанцмінделі, Ісидор Самтавнелі, Михаїл Улумбоелі, Пір Бретелі, Авив Некреселі, Ісе Цілкнелі — наповнили і прикрасили Грузію церквами та монастирями. Обителі, які вони заснували, протягом багатьох століть історії Грузинської Церкви були світочами віри та благочестя. Святі отці спорудили могутній стовп православ’я, який устояв аж до цього дня, захищаючи від хибних учень Сходу й Заходу. Своєю проповіддю вони розчистили християнам у Грузії шлях до спасіння.

Багратіоні — помазаники Божі з роду Пресвятої Богородиці

Після затвердження православної віри у Грузії, для зміцнення державності, Пресвята Богородиця послала Грузії майбутніх царських вінценосців зі Свого роду.

Вони були нащадками біблійних царів — Давида та Соломона і звалися «Ієсіан-Давитіан-Багратоніані». Безпосереднім родоначальником був Клеопа, брат праведного Йосипа Обручника, що доводився родичем Святої Марії.

В останньому коліні великого біблійного роду було семеро братів: Баграт, Абгавар, Моабал (Маобал), Гурам, Саак, Азам і Варзавард.

У VI столітті, під час правління імператора Візантії Юстиніана, вони пішли з країни филистимлян і прийшли в Еклетц, до цариці Рахиль. Там брати хрестилися, і цариця взяла до себе як зятя одного з них, Баграта, двох — Абгавара і Моабала — послала до Вірменії, а решта четверо братів — Гурам, Ісаак, Азам і Варзавард попрямували до Грузії, уділу Богородиці.

Щасливе царювання на довгі століття випало на долю братів, які облаштувалися у країні, що сповідувала православ’я. Один із них, Гурам, став зятем Мірдата — сина царя Вахтанга Горгасалі, отримав високий титул правителів — Еріставі. Маємо свідчення літопису: «Ці Багратіоні — правнуки й родичі Гурама».

На родовому гербі Багратіоні зображений хітон Господній, Давидова ліра та праща (якою він здолав Голіафа), а також — покровитель Грузії, святий великомученик Георгій.

Прапор царського роду Багратіонів був пурпуровим (колір царської влади) з простягнутим посередині полум’ям, а вінчала прапор біла смуга, що свідчила про благородство і правдивість їхнього царювання.

Рід Багратіоні залишався символом єдності народу і країни навіть у найважчий для Грузії період, коли руйнувалися основи єдиної грузинської держави і відбувалося її дроблення на окремі царства та князівства. Одна з громад гірської Сванетії і в цих умовах підносила молитву за єдину Грузію під їх проводом: «Святий архангеле Мухерський… прославляй царів Багратіоні… єдину Грузію та єдиних сванів (населення Сванетії)»!

Рід Богоматері засяяв у віках — Багратіоні породили багато славних імен, досить перелічити лише царів, долучених до лику святих, серед яких були: Ашот Куропалат, Давид Будівничий (Відновлювач), Деметре, Цариця Тамара, Дмитро Самопожертвувач II, Цариця Кетеван… Далеко від Грузії донині покояться нетлінні мощі Теймураза II, який поряд з іншими царями останніх віків шукав допомоги на півночі від одновірного сусіда, від якого отримав лише знищення власного царства.

Це сталося за царювання сина Георгія XIII, вихованого у вольтеріанському дусі царевича-боговідступника, нечестивого Давида. Російська імперія, порушуючи Георгіївський трактат, скасувала об’єднане грузинське царство, приєднавши 1801 року Картлі-Кахеті до складу Російської імперії й оголосивши цей край російською губернією. Та невдовзі на відплату й сама держава-загарбниця позбавилася царського престолу.

Божа Матір благовістить про гідність віросповідання христолюбного народу

Про заступництво Свого краю — Іверії — Богоматір Сама сповіщала чужоземних християн. Саме з Її слів дізнався великий богослов Стефан Святогорець про те, що Матір Божа за жеребом отримала Грузію.

У житії Святого Іларіона грузинського (†882) описано випадок, який указує на те, що Пресвята Богородиця допомагала в житті цього Богом благословенного ченця.

Ще в молодості, після семи років, що минули в духовному навчанні та праці, саме Богородиця виконала його возне́сене до Бога прохання сповістити, де йому краще подвизатися на славу Божу.

Пізніше Іларіонові, який покинув батьківщину та віддалився від людської слави й пошани, Богоматір сприяла не раз.

Цього святого, що переховувався, видаючи себе за звичайного мандрівника разом з двома братами у Христі в невеликій церкві на горі Улумбо (грузинська назва «Олімпу»), настоятель попросив вийти, бо не знав віросповідання гостей, що розмовляли чужою мовою. Уночі настоятелеві явилася Божа Матір і суворо сказала, що він, порушуючи Божу заповідь гостинності до подорожніх, хотів вигнати людей, які прибули сюди з любові до Господа. На горі Улумбо й раніш бували люди, що розмовляли мовою тих гостей, але тепер ті, хто не зглянеться на них, завжди будуть ворогами Самої Богородиці:

«Жалюгідна людино, чому ти забажав вигнати мандрівників, що прийшли з любові до Сина і Бога Мого; вони покинули країну свою, а ти не дотримався заповіді гостинності до подорожніх і жебраків, як про це каже багатієві Господь і Син Мій. Чи, може, не знаєш, як багато мешкає на цій горі тих, хто говорять їхньою мовою і поселені туди Богом? Ті, хто не прийняли їх, — вороги Мої, бо Син Мій довірив Мені опікуватися ними за їхнє непохитне православ’я, тому що увірували вони в Сина Мого і хрещені Духом Святим!»

Так суворо попередила настоятеля Богоматір, пояснивши йому, що ті чужинці своєю мовою вихваляли Господа відповідно до Його величі.

Наступного ранку, прокинувшись від сну, настоятель кинувся в ноги отцеві Іларіону і просив вибачення, заклинаючи його не йти від них і не піддавати їх покаранню від Пресвятої Богородиці. Святий Іларіон скорився йому.

У новій обителі святий скоро прославився чудодійством і проповіддю християнського вчення. Уся Візантія дізналася про його діяльність, чимало приходили до подвижника, щоб отримати його благословення або послухати богонатхненну бесіду. Його добродійне життя пробуджувало в людях бажання досягати успіху в духовній досконалості, і багато хто з рук преподобного отця приймали чернецтво. Часто відвідувачі намагалися обдарувати його різними гостинцями, проте він усім відмовляв, відповідаючи:

«Нами опікується Свята Богоматір і не позбавить Вона плоть нашу їжі!»

Ну, а на прикладі з настоятелем усій пастві й усім християнам вияснилося: отець Іларіон і його одноплемінники перебувають під особливим захистом Цариці Небесної, і молитви, піднесені їхньою мовою, благоугодні Їй!

Іверська ікона Пресвятої Богородиці — Вратарниця Афонської гори і Заступниця всіх іконошанувальників

На Афонській горі, у храмі Івірон перебуває Іверська ікона, яка прибула туди з волі Божої Матері, щоб усіх благовірних ченців оповістити про Своє заступництво цього монастиря — як Сама Вона сповістила грузинським ченцям: «Усі дізнаються про Мою любов і милість до вашої обителі».

За переказами, ця ікона, яку написав євангеліст Лука, у IX столітті була власністю однієї благочестивої вдови, що жила неподалік од міста Нікеї. За часів єресі іконоборства, коли єретики по всій країні шукали і знищували ікони, прийшли вони й у будинок цієї жінки.

Один із воїнів-іконоборців ударив списом у лик Богоматері — і з пробитого образа потекла кров. Уражений воїн у розкаянні впав перед Пресвятою Дівою, полишив єресь і закінчив життя строгим подвижником.

Бажаючи врятувати чудотворну ікону від осквернення, удова після усердної молитви до Богоматері опустила образ у море і з радістю побачила, що ікона не занурилася у воду, а, стоячи прямо, попливла на захід.

По якомусь часі, Провидінням Божим, син тієї вдовиці вирушив до Греції і прийняв чернечий постриг в Афонському монастирі. Від нього братія й дізналася про ікону, яку врятувала його матір, уповаючи на милість Богоматері.

І коли, через багато десятиліть ікона з’явилася біля берегів Святої гори Афон, ченці вже знали про неї. Де увесь цей час перебувала чудотворна ікона Божої Матері — то відає лише Господь…

Афонські ченці протягом декількох днів бачили над поверхнею моря вогненний стовп. Вони благали Господа дарувати їм цю ікону, проте лише благочестивому ченцеві іверського монастиря Гавриїлові Грузину було дано благодать чудесним чином пройти по морських хвилях і винести ікону, якій він надав притулок у вівтарі. Але наступного ранку ікону знайшли над брамою обителі. Так повторювалося декілька разів — віднесена у вівтар ікона знову верталася до брами.

Нарешті Богоматір з’явилася Гавриїлові уві сні та промовила: «Скажи братам, щоб більше не випробовували Мене, бо не бажаю від вас заступництва, а сама бажаю бути Покровителькою вашою та Заступницею, не лише в цьому житті, але й у майбутньому».

Ці слова невимовно втішили братів. Біля воріт монастиря вони звели малий храм і туди з почестями перенесли чудотворний образ. Відтоді ікона спочиває на обраному Богоматір’ю місці та зветься «Портаїтисса» — Вратарниця, Воротарка. Оскільки ж за помешкання Вона обрала обитель іверів, то отримала назву «Іверської». Ікона здавна має ще одне найменування: «Милосердна».

Таку велику честь і співчутливу увагу Божа Матір віддала грузинському монастиреві не лише завдяки подвигам благодійних іверів-ченців, а ще й заради їхніх земляків — клириків і мирян — яких під час повсюдного поширення іконоборства не торкнулася скверна цієї єресі.

Списки дивного образа поширилися серед усіх православних народів, і тому грузинський монастир мав по всьому світу понад сотню великих подвір’їв.

За свідченням Афонських отців, ікона Божої Матері, названа «Іверською», має на Святій Горі «найбільшу любов». Свято її відзначають у вівторок Світлої Седмиці. Тоді з хресною ходою чудотворну ікону врочисто переносять на берег моря, де її вперше зустріли з почестями іверські ченці.

У жовтні 1989 року список Іверської ікони Пресвятої Богородиці привезено до Грузії. Це відбулося за наполяганням першого президента Грузії Звіада Гамсахурдії. Святиня попередила довгоочікувану свободу Грузії від двохсотлітнього політичного рабства. І на світлій седмиці 1989 року — у день ушанування Іверської ікони Божої Матері (дата, раніше пов’язана з мученицькою загибеллю мітингувальників у 1989 році) з наказу президента відтоді стала Днем незалежності Грузії.

Цариця Небесна рятує отрока для майбутніх подвигів на ниві православ’я

Преподобний отець Іоан Мтацмінделі (у перекладі з грузинської — «Святогорець») за часів мирського життя здобув славу вірного царського радника та незрівнянного полководця. Але з любові до Христа покинув скороминущий світ і благочестиво служив Богові на Святий горі Афон, де в кінці X століття очолив грузинський монастир. З Божого промислу Іоан привів на Афонську гору і свого сина — Євфимія, який до цього був у заручниках при дворі імператора Візантії. Довгий час перебував він на чужині, тому майже не розмовляв грузинською, і батько його Іоан дуже непокоївся через це.

На Афоні отрока Євфимія вразила хвороба і, будучи при смерті, він не міг вимовити й слова. Преподобний Іоан, втративши надію на його порятунок, спустився в собор і з гарячими сльозами молив Пресвяту Богородицю про допомогу. Потім покликав священика і попросив причастити отрока перед смертю, а сам поспішив до келії сина.

«Відкрив я двері келії, — згадував згодом старець Іоан, — і відчув дивні пахощі, бо відвідала хворого Богоматір, і побачив я, що Євфимій з Її ласки сидів на ложі здоровий. Сторопів я і запитав його:

— Що це, сину мій?

Він відповів:

— Щойно з’явилася мені якась Велика Цариця і сказала грузинською мовою: „Що з тобою, що болить у тебе, Євфимію?“ А я відповів: „Я вмираю, Царице!“ Після того, як я це сказав, вона підійшла до мене, доторкнулась і сказала: „Не буде в тебе більше ніякого страждання, устань, не бійся і розмовляй грузинською мовою бездоганно!“ І от, як бачиш, у мене зовсім нічого не болить».

З того дня невпинно, як із джерела, лилося з його вуст грузинське слово, чистіше, ніж у всіх інших грузин.

Батько благословив свого сина перекладати священні книги з грецької мови на грузинську:

— Сину мій, країна наша — Картлі — відчуває велику нестачу книг, і бачу я, що Бог нагородив тебе даром слова. Працюй, аби примножити нагороду свою від Бога!

І Євфимій, гідний син свого преподобного батька, як свідчить житіє, «будучи понад усе покірним, негайно приступив до виконання його наказу та взявся за переклад».

«Євфимій відчував кожне слово Біблії, ніби живе, і, просвічений Богоматір’ю, бачив його різні духовні виміри. Богонатхненно перекладав він священні книги і напував усіх грузин Божественним вином». Про це оповідано у книзі житій святих — Іоана та Євфимія, яку написав знаменитий богослов, перекладач і літописць грузинської обителі Георгій Святогорець.

А сьогоднішні нащадки Іоана та Євфимія припускають, що коли вже Богоматір допомогла юному Євфимієві бездоганно заговорити грузинською мовою, то є в них підстави вважати — триєдина абетка, якою вони сьогодні користуються: Асомтаврулі, Нусха-Хуцурі та Мхедрулі — не могла вдосконалитися і з’явитися в церковному вжитку без діяльної участі Божої Матері, Яка сприяє створенню витонченої і чарівно прекрасної сучасної грузинської писемності на славу Отця, Сина і Святого Духа!

Цариця Небесна — Помічниця грузинським воїнам

Пресвята Богородиця завжди допомагала грузинським воїнам у нерівних боях за віру та батьківщину з численними полчищами ворогів. Визнаний у Грузії «Золотим століттям» час настав не без допомоги Матері Божої. Долучена Православною Церквою до лику святих цариця Тамара молила Богоматір про добробут Її удільної країни, і саме завдяки заступництву Пресвятої Діви за царювання Тамари здобуто не одну перемогу на полі битви.

Як за часів благоденства країни Божа Матір була натхненницею бойових перемог Грузії, так і за часів смути — була рятівницею грузин, які воювали й під чужими прапорами.

У період панування монголів, у XIII столітті, грузини разом із завойовниками (і таке, на жаль, бувало не раз в історії Грузії) спільно билися — на цей раз за взяття неприступної Аламутскої фортеці персів. Якось уранці монголи знайшли свого командувача — нойона на ймення Чагат — убитим і звинуватили у зраді грузин, яким, як чужинцям, не довіряли до кінця.

Грузини почали готуватися гідно зустріти монгольських вояків, що стали супроти них, однак кілька воєначальників вирішили взяти на себе вбивство і врятувати тим самим інших побратимів. Та перш ніж зробити цей жертвенний крок грузинський полководець Григол Сурамелі закликав усе воїнство довірити свою долю Господеві, попросити допомоги у Пресвятої Богородиці і тричі ставши навколішки у спільній молитві, віддати їй хвалу. Усе військо, негайно ставши навколішки, одноголосно піднесло до Богоматері прохальну молитву:

«Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти — спасіння роду християнського».

Раптово із заростей очерету вистрибнув воїн, який тримав у руках закривавлений меч, і по-перському крикнув на весь голос: «Ман куштем Чагата!» («Я вбив Чагата!»).

Уже рушивши було на грузин, монголи кинулися до вбивці, що з’явився ніби з-під землі, схопили його та привели до своїх нойонів. Як з’ясувалося, він виконував особливе доручення правителів ассасинів (це мусульманська секта на кшталт японським ніндзя) — убити одного з чотирьох нойонів. Коли ж його запитали, чому він зізнався у скоєному, хоча до цього переховувався, у відповідь почули таку розповідь.

Коли він ховався в очеретяних заростях, несподівано з’явилася йому неймовірно вродлива жінка, яка строго докоряла йому: як це він убив людину та сховався, і тепер через нього загинуть люди. Він запитав: «А як же мені бути, царице?» У відповідь на це жінка веліла йому піти за нею туди, куди вона поведе, і там зізнатися у вбивстві Чагати. Тим самим він урятує від смерті безліч безневинних людей. І вбивця скорився їй. Жінка привела його до монгольського війська і, тільки-но він на весь голос визнав свою провину, зникла, а сам він залишився один перед лицем ворога.

Монголи не дали йому говорити далі — шаблею зарубали вони вбивцю нойона.

Так урятувала Пресвята Богородиця доблесних грузинських воїнів, які Її шанують і моляться Їй.

Риза Божої Матері в серці Колхиди

У 1825—1830 роки в західногрузинському місті Зугдіді було зведено Влахернську церкву та перенесено в неї шанований у Грузії список чудотворної ікони Божої Матері «Влахернська». А в історико-архітектурному музеї цього міста до сьогоднішнього дня зберігається одна з найкоштовніших християнських святинь — риза Пресвятої Богородиці.

Згідно з переказами, за правління у Візантії Леона Великого-Македонського (457–474 рр.) близькі до царя брати Гальба та Кандид з Константинополя вирушили до Палестини на поклоніння святим місцям. Вони зупинилися в одній сім’ї благочестивої незаміжньої єврейки. Увагу гостей привернули свічки, що горіли, й аромат ладану. Господиня відкрила братам, що вона охороняє дорогоцінну святиню — ризу Богоматері, завдяки якій відбувалося безліч чудес і зцілень. Перед успінням Пресвята Діва одну свою ризу подарувала благочестивій іудейській діві з їхнього роду та попросила її перед смертю передати ризу інший незайманій діві. Так і передавалася святиня в цій родині з покоління в покоління. Брати перенесли дорогоцінний ковчег зі святою ризою в Константинополь і з почестями помістили в родовому храмі імені святих апостолів Петра та Марка.

2 липня 469 року святитель Геннадій, патріарх Константинопольський, з належними почестями переніс святиню, яку помістили в новий ковчег, у Влахерну, на морське узбережжя. Разом з дорогоцінної ризою Богоматері в ковчег поклали Її святий омофор і частину пояса.

За місцевою легендою, після падіння Константинополя святині Влахернського храму потрапили в Єрусалимський Хрестовий грузинський монастир. Оновивши монастир, правитель Мегрелії Леван II Дадіані запропонував видатному просвітникові й богослову Ніколазу Чолокашвілі, що там подвизався, приїхати до Грузії, зокрема — у Мегрелію та бути настоятелем Корцхельского монастиря. Монастир став подвір’ям Єрусалимського Хрестового монастиря. Ніколоз приїхав до Грузії та протягом 1632–1657 рр. трудився в Хобському монастиреві. Падіння Візантії помітно відбилося й на Грузії. Роздроблена і знесилена від внутрішніх міжусобиць і зовнішніх війн країна була не в змозі піклуватися про Єрусалимський Хрестовий монастир, тому можна вважати цілком природним, що святині, які зберігалися там, Ніколоз забрав із собою в Грузію.

З ризою Богоматері пов’язано багато чудес. Перше зафіксовано 632 року. Відомо, що Цариця Небесна двічі рятувала столицю Візантії Константинополь під час навали сарацинів та єгиптян.

Одне чудо у Грузії відбулося 1891 року. Злодії викрали з Хобського монастиря священну Ризу. На пошуки піднявся увесь Хобі, уся Мегрелія, проте марно. Нарешті, по трьох днях, раптово ризу знайшли в осяяному, мов ранішньою зірницею, місці. Святиню вернули в монастир.

15 липня (за Старим стилем — 2 липня) щороку, у всесвітній день Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, у Зугдідському кафедральному храмі на честь Влахернської Богоматері відбувається врочиста відправа, під час якої Ризу з почестями переносять до храму з палацу Дадіані, що нині став історико-архітектурним музеєм. На свято збираються православні прочани з усього світу, щоб прикластися до великої святині.

Місце перебування Ризи Божої Матері має для грузин особливе символічне значення: витканий Богородицею Хітон її єдинородного Сина покоїться у стародавній столиці Іберії (Іверії) — у Мцхеті, а Хітон (Риза) Богоматері — у серці Колхеті (Колхиди), що подає сьогоднішній державі колх-іберів — Грузії — особливу Божу благодать. Звичайно ж, не випадково, що свято «Светіцховлоба» храму Светіцховелі (де перебуває Хітон Господній, який дістався Грузії після розп’яття Спасителя), встановлено саме того дня, коли відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці. Тим самим Церква ще раз показує, що витканий святою рукою Богоматері Божий хітон був направлений у країну іверів Божим промислом, і Пресвята Богородиця Своєю милістю є вічною Покровителькою призначеної Їй уділу.

Грузія в очікуванні Іверської ікони Пресвятої Богородиці

Є передання, що допоки чудотворна ікона — «Вратарниця» перебуває в Іверській обителі, Афонська гора випромінюватиме священне світло православ’я на весь світ і сили пекельні не здолають її. Але прийде час, і благодатний образ зникне так само таємниче, як і з’явився на Афоні. Тоді ченці мають терміново покинути Святу гору — як християни покинули Єрусалим під час навали римлян. Саме це буде одним з ознак наближення кінця світу і другого пришестя Господнього.

На Афоні зберігався звичай: щонеділі до паперті Іверської обителі приходили представники всіх Святогорських монастирів, щоб дізнатися, чи на своєму місці ікона; поклонялися їй як Ігумені Святої гори та верталися у свої монастирі з доброю звісткою, що Богоматір поки ще не покинула Афону, отже, дух православ’я на Святій горі, як і раніше, світлий і святий.

Передання також свідчить про останні часи, що коли ікона Вратарниця, а з нею разом і благочестиві ченці покинуть Афонську гору, ця гора піде на дно моря, ікона ж прийде на свою Батьківщину.

Згідно з переказами та одкровеннями, прийняти ікону Божої Матері матиме честь грузинська столиця Тбілісі, зокрема ж — гора Махата, де вже зводять монастирський комплекс, гідний прийняття Вратарниці. Є певні свідчення того, що Божа Матір благословляє це священне будівництво. У явленні тим, хто був гідний цього, Пресвята Богородиця сповіщала, що робить усе для порятунку Грузії, проте цього буде недостатньо, якщо самий грузинський народ не виявить вірності та надії на свою Покровительку. Вона закликала грузин до церковного життя, до молитви й до побудови монастиря та церков на честь ікони Іверської обителі — Вратарниці — на горі Махата.

Подяка грузинських християн до Бога має виявитися насамперед у любові до Покровительки — до Пресвятої Божої Матері. На знак розкаяння в невірності за часів безбожництва та оновленої любові до Бога грузинський народ на горі святого пророка Іллі вже спорудив чудовий храм на честь Пресвятої Трійці. А тепер буде побудовано монастир і храм Пресвятої Божої Матері на горі Махата на знак щирої віри та всенародної любові до неї!

17 квітня 2012 року на горі Махата почалося будівництво монастирського комплексу на честь Іверської ікони Божої Матері. Церкву будують на кошти, зібрані представниками громадськості та грузинськими емігрантами. Католикос-Патріарх Ілля II узяв участь у закладанні фундаменту, відслужив молебень і благословив початок будівництва. Він повідомив, що «у фундамент комплексу буде закладено святині з усього світу та з усіх єпархій Грузинської Православної Церкви» і закликав паству вкласти у фундамент іменні камені, що, за його словами, увічнить парафіян і зміцнить основу комплексу.

Святий старець Гавриїл (Ургебадзе) пророкував: «Коли Іверська ікона Божої Матері зволить покинути Афонську гору, почнеться передзвін дзвонів; церкви зримо схиляться, проводжаючи ікону, і все це буде показано по телебаченню, щоб увесь світ побачив і щоб ті, хто спасається, прибули до Грузії».

Афонські монахи, які зазвичай ніколи не покидають своїх церков та монастирів, вже гостювали на горі Махата, де будують чоловічий монастир, і церкви готуються до зустрічі з Покровителькою й Заступницею — зі Святою чудотворною іконою.

Опубліковано: 05.06.2017; востаннє змінено: 29.06.2017.

Коментарі закриті.