Чин похорону мирян
Коли помре хтось з православних, його рідні одразу ж кличуть священика. Прийшовши в дім, де лежить спочилий, і облачившись у єпитрахиль, священик обкаджує тіло мертвого і тих, що стоять навколо, і починає як звичайно:
Благословен Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь. Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (тричі).
Читець: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас. Господи, очисти гріхи наші. Владико, прости беззаконня наші. Святий, зглянься і зціли немочі наші, імені Твого ради.
Господи, помилуй (тричі).
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Священик: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
І одразу ж співають тропарі на глас 4.
З духами спочилих праведників душу раба Твого (раби Твоєї) (ім’я), Спасе, упокой і прийми її до блаженного життя біля Тебе, Чоловіколюбче.
В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу раба Твого (раби Твоєї), бо Ти єдиний Чоловіколюбець.
Слава…
Ти єси Бог, що зійшов до пекла і розбив кайдани закованих, Сам і душу раба Твого упокой.
І нині…
Богородичний:
Єдина чиста і непорочна Діво, що Бога без сімені породила, молися за спасіння душі його.
Диякон промовляє:
Помилуй нас, Боже, з великої милости Твоєї, молимося Тобі, вислухай і помилуй.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Співці: Подай, Господи.
Диякон: Господу помолимось.
Співці: Господи, помилуй.
Священик промовляє молитву:
Боже духів і всякої плоті, Ти смерть подолав, і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував. Сам, Господи, упокой душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я) у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. Всякий гріх, вчинений ним (нею) словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Чоловіколюбний Бог, прости, бо нема людини, що жила б і не згрішила. Ти єдиний без гріха; правда Твоя -правда вічна, і слово Твоє — істина.
Виголос: Бо Ти єси воскресіння, життя і упокоєння спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я), Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з Безпочатковим Твоїм Отцем, і з Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
Диякон: Премудрість.
Священик: Пресвята Богородице, спаси нас.
Співці: Чеснішу… і все інше.
І одразу ж священик чинить відпуст:
Христос, що воскрес із мертвих, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших і всіх святих, душу спочилого раба Свого (спочилої раби Своєї) (ім’я) в оселях святих оселить, на лоні Авраама упокоїть, до праведних приєднає і нас помилує, бо Він Благий і Чоловіколюбець. Амінь.
І коли все готове до відходу, священик знову починає: Благословен Бог наш…
І починаємо співати: Святий Боже… зі страхом і жалобою.
І, взявши тіло померлого, відходимо до храму. Попереду йде священик зі свічками, а диякон з кадильницею.
Прийшовши до храму, труну ставлять на паперті (чи у храмі).
І починають.
Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: «Ти Пристановище і Захист мій, Бог мій, і я уповаю на Нього». Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє».
І після цього найвищим гласом співають:
Благословен єси, Господи, навчи мене оправдань Твоїх.
І співається І стаття Непорочних (кафизма 17, псалом 118), на глас 6.
В кінці кожного стиха співаємо Алилуя.
Блаженні непорочні, що ходять у законі Господнім.
Алилуя.
Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його.
Алилуя.
Вони не чинять беззаконня і путями Його ходять.
Алилуя.
І далі за псалмом.
Слава…
Алилуя.
І нині…
Алилуя.
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Подай, Господи.
Диякон: Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Священик промовляє молитву:
Боже духів і всякої плоті, Ти смерть подолав, і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував. Сам, Господи, упокой душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я) у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. Всякий гріх, вчинений ним (нею) словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Чоловіколюбний Бог, прости, бо нема людини, що жила б і не згрішила. Ти єдиний без гріха; правда Твоя — правда вічна, і слово Твоє — істина.
Виголос:
Бо Ти єси воскресіння, життя і упокоєння спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я), Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з Безпочатковим Твоїм Отцем, і з Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.
І після цього починаємо II статтю, на глас 5. В кінці кожного стиха співаємо:
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
Руки Твої створили мене і впорядкували мене; врозуми мене, і навчуся заповідей Твоїх.
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
Ті, що бояться Тебе, побачать мене і звеселяться, що я уповаю на слово Твоє.
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
Знаю, Господи, що суди Твої праведні, і що Ти справедливо покарав мене.
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
І далі за псалмом.
Слава…
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
І нині…
Помилуй раба Твого (рабу Твою).
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Подай, Господи.
Диякон: Господу помолимось.
Господи, помилуй.
І починаємо III статтю на глас 3.
В кінці кожного стиха співаємо Алилуя.
Зглянься на мене і помилуй мене, як милуєш тих, що люблять ім’я Твоє.
Алилуя.
Стопи мої направ за словом Твоїм, і нехай не оволодіє мною ніяке беззаконня.
Алилуя.
Спаси мене від наклепів людських, і я буду сповняти заповіді Твої.
Алилуя.
Благословен єси, Господи, навчи мене оправдань Твоїх.
Всі святі знайшли джерело життя і двері раю. О, коли б і мені знайти до нього путь покаяння. Я — загублене ягня, поклич мене, Спасе, і спаси мене.
Благословен єси, Господи…
Святі мученики! Ви проповідували про Христа — Божого Агнця, і, як ягнята, замучені були й перейшли до життя, що ніколи не старіє, а вічно існує. Щиро ж благайте Христа, щоб і нам подав відпущення гріхів.
Благословен єси, Господи…
Всі ви дорогою вузькою і скорботною ходили, хрест, як ярмо, в житті взявши, і Мене наслідували вірою, прийдіть і втіштеся славою і вінцями небесними, що Я приготував вам.
Благословен єси, Господи…
Я несказанної Твоєї слави образ, хоч і ношу на собі рани гріховні, зглянься на Твоє творіння, Владико, і очисти Твоїм милосердям, і жадану вітчизну подай мені, в раю знову мене оселивши.
Благословен єси, Господи…
З нічого Ти мене колись створив і Божественним Твоїм образом підніс; за порушення ж заповіді знову в землю, з якої взяв мене, повернув. Піднеси ж до первісної подоби Твоєї, щоб давню красу мені оновити.
Благословен єси, Господи…
Упокой, Боже, раба Твого (рабу Твою) і осели його (її) в раю, де всі святі, Господи, сяють, як світила. Упокой, Господи, спочилого раба Твого (рабу Твою), не пам’ятаючи всіх його (її) гріхів.
Слава…
Троїчне Сяйво Єдиного Божества благочесно прославляємо співами: Свят єси, Отче Безпочатковий, Безпочатковий же Сину і Божественний Душе, просвіти нас, що з вірою Тобі служимо, і з вічного вогню визволи.
І нині…
Богородичний:
Радуйся, чиста, що Бога тілом породила на спасіння всіх. Через Тебе рід людський знайшов спасіння: о, коли б і ми рай знайшли за Твоєю допомогою, Богородице чиста і благословенна.
Алилуя, алилуя, алилуя. Слава Тобі, Боже (тричі).
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось…
І після виголосу співають сідальний, глас 5.
Упокой, Спасе наш, з праведними раба Твого (рабу Твою) і осели його (її) в оселях Твоїх, як про це написано, і прости, як Милосердний, всі гріхи його (її) вільні і невільні, і все, чим згрішив він (згрішила вона) свідомо і несвідомо, Чоловіколюбче.
Слава…
І все, чим згрішив він (згрішила вона) свідомо і несвідомо, Чоловіколюбче.
І нині…
Богородичний:
Христе Боже, Ти від Діви засяяв світові і через Неї нас синами світла показав, помилуй нас.
І читається псалом 50.
Потім співається канон на глас 6.
Ірмос: Як по суші, перейшов Ізраїль по безодні стопами, бачачи, як гонитель фараон потопляється; пісню перемоги Богові співаймо, взиваючи.
Розпростертими руками на хресті, Отцівським наповнив Ти все благоволінням, Благий Ісусе. Тому пісню перемоги Тобі всі співаємо.
Зі страхом до Тебе, як рабиня, смерть за повелінням підійшла, до Владики життя, що подає нам безконечне життя і воскресіння.
Священик: Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї).
Співці: Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї).
Священик: У небесних оселях непохитні мученики завжди молять Тебе, Христе: вірного (вірну), якого (яку) від землі прийняв Ти, вічних благ сподоби.
Упокой, Господи…
Усе живе разом упорядкувавши і прикрасивши, вінцем усього створив Ти мене, людину смиренну і водночас величну, тому душу раба Твого (раби Твоєї), Спасе, упокой.
Слава…
На початку жителем та господарем раю учинив Ти мене, за порушення ж заповіді Твоєї вигнав мене. Тому душу раба Твого (раби Твоєї), Спасе, упокой.
І нині…
Богородичний:
Той, що з ребра колись створив Єву, нашу праматір, з пречистої Твоєї, Діво, утроби у плоть одягається, і нею силу смерти знищив.
Ірмос: Нема Святого, як Ти, Господи, Боже мій, що підніс рід вірних Твоїх, Блаже, і утвердив нас на камені сповідання Твого.
Коли Бога розпинали у плоті, творіння, бачачи, тремтіло від страху; але всемогутня рука ради нас Розіп’ятого кріпко тримала його.
Смертю смерть розорена, лежить, окаянна, без дихання: бо, не терплячи наближення Божественного життя, умертвляється кріпкий, і дарується всім воскресіння.
Упокой, Господи…
Твої, Життєдавче, мученики, що законно постраждали і вінцем перемоги прикрасилися, вічне визволення тому (тій), що у вірі преставився (лася), подають.
Упокой, Господи…
Мене, заблудлого, многими чудесами і знаменнями спочатку навчивши, наостанку Сам Себе з милосердя, як
Співстраждальник, умалив і, пошукавши, знайшов мене і спас.
Слава…
Того (ту), що до Тебе від скороминучого і тлінного життя прибув (прибула), сподоби, Благий, в оселях вічних жити радісно, оправдавши його (її) вірою і благодаттю.
І нині…
Богородичний:
Нема непорочних, крім Тебе, Пречиста Богомати, бо Ти єдина зачала в утробі від віку Бога Істинного, що силу смерти знищив.
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Подай, Господи.
Диякон: Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Священик промовляє молитву:
Боже духів і всякої плоті, Ти смерть подолав, і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував. Сам, Господи, упокой душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я) у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. Всякий гріх, вчинений ним (нею) словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Чоловіколюбний Бог, прости, бо нема людини, що жила б і не згрішила. Ти єдиний без гріха; правда Твоя — правда вічна, і слово Твоє — істина.
Виголос:
Бо Ти єси воскресіння, життя і упокоєння спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я), Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з Безпочатковим Твоїм Отцем, і з Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
Сідальний, на глас 6:
Воістину все суєта, а життя — тінь і сон, бо даремно турбується всякий земнородний, як каже писання: хоч би й світ увесь здобули, і тоді у гробі оселимося, де вкупі царі й убогі. Тому, Христе Боже, спочилого раба Твого (спочилу рабу Твою) (ім’я) упокой, як Чоловіколюбець.
Слава: і нині.
Богородичний:
Всесвята Богородице, в житті моїм не залиш мене, людському заступництву не доручай мене, а Сама заступи і помилуй мене.
Ірмос: Христос моя сила, Бог і Господь, чесна Церква побожно співає, взиваючи, від помислу чистого Господа прославляючи.
Древо процвіло, Христе, істинного життя: бо хрест встановлено і напоєно було кров’ю і водою від нетлінного ребра Твого, життя нам проросло.
Марно змій мені з обманом обоження підкладає: бо Христос, Боготворець людської природи, нині без боротьби стежку життя мені відкрив.
Упокой, Господи…
Найвищу премудрість, Владико, і в дарах безмежну щедрість виявляючи, собори мучеників до ангелів приєднав єси.
Упокой, Господи…
Несказанної Твоєї слави сподоби, Христе, того (ту), що до Тебе преставився (лася), де тих, хто радіє, оселі і голос чистої радости.
Слава…
Прийми, Многомилостивий, того (ту), хто Божественну Твою державу славить, якого (яку) Ти від землі прийняв і сином (дочкою) світла вчинив, очистивши від темряви гріховної.
І нині…
Богородичний:
За пристановище пречисте, храм пренепорочний, ковчег всесвятий і непорочну оселю святости обрав Владика Тебе, красу Якова.
Ірмос: Божественним світлом Твоїм, Блаже, просвіти, молюся, душі тих, що зрання линуть до Тебе пізнати Тебе, Слово Боже, Істинного Бога, що з темряви гріхів взиває.
Відступають переді мною херувими нині, і полум’яна зброя, Владико, одвертається від мене, побачивши Тебе, Слово Боже, Істинного Бога, що розбійникові путь учинив до раю.
Вже не боюся повернення у землю, Владико Христе: бо Ти від землі вивів мене із забуття, благоутробности заради великої, до висоти нетління Воскресінням Твоїм.
Упокой, Господи…
Як жертва священна і як людського єства початок, мученики завжди нам спасіння вимолюють, прославленому Богові себе віддавши.
Упокой, Господи…
Небесного життя і роздавання дарів сподоби, Господи, раніше спочилого вірного раба Твого (вірну рабу Твою), визволення від гріхів йому (їй) подавши.
Слава…
Єдиний єством Животворець і благости воістину недослідима безодня, того, що преставився (ту, що преставилася), Царства Твого сподоби, Щедрий, єдиний Безсмертний.
І нині…
Богородичний:
Тобою, Владичице, для світу Народжений став силою, радістю і спасінням загиблим, визволяючи від врат пекельних тих, що з вірою Тебе прославляють.
Ірмос: Житейське море, схвильоване бурею напастей, бачачи і до тихого пристановища Твого прийшовши, благаю: «Визволи з тління життя моє, Многомилостивий».
Розпинаючись, Владико, прокляття, що на нас, гвіздьми знищив Ти; списом же проколотий у ребро, Адамове рукописання розірвавши, світ визволив Ти.
Адам, оманою спокушений, був зведений до прірви пекельної; але Ти, що єством Бог же і Милостивий, зійшов, щоб знайти його, і, на раменах понісши, із Собою воскресив єси.
Упокой, Господи…
На хресті розіп’ятий, зібрав Ти до Себе собори мучеників, що так, як і Ти, Благий, постраждали. Тому молимо Тебе: преставленого (преставлену) до Тебе упокой.
Упокой, Господи…
Коли прийдеш на хмарах у несказанній славі Твоїй страшно судити увесь світ, благоволи, Світло, зустріти Тебе, Визволителю, вірному рабові Твоєму (вірній рабі Твоїй), якого (яку) від землі прийняв єси.
Слава…
У Божественній Своїй силі джерелом життя бувши, Ти, Владико, виводиш закованих; тому раба Твого (рабу Твою), що до Тебе з вірою відійшов (ла), у райських радощах осели.
І нині…
Богородичний:
У землю ми повернулись, Божу заповідь Божественну порушивши; через Тебе ж, Діво, від землі на небеса вознеслися, тління смертного позбувшися.
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось.
господи, помилуй.
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Подай, Господи.
Диякон: Господу помолимось.
Господи, помилуй.
Священик промовляє молитву:
Боже духів і всякої плоті, Ти смерть подолав, і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував. Сам, Господи, упокой душу спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я) у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. Всякий гріх, вчинений ним (нею) словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Чоловіколюбний Бог, прости, бо нема людини, що жила б і не згрішила. Ти єдиний без гріха; правда Твоя — правда вічна, і слово Твоє — істина.
Виголос:
Бо Ти єси воскресіння, життя і упокоєння спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я), Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з Безпочатковим Твоїм Отцем, і з Пресвятим, і Благим, і Животворчим Твоїм Духом, і нині, повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
Кондак:
Зі святими упокой, Христе, душу раба Твого (раби Твоєї), де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхань, а життя безконечне.
Ікос: Ти єдиний Безсмертний, що створив і впорядкував людину, ми ж, земні, з землі створені і в ту саму землю повернемося, бо так звелів Той, Хто створив мене і сказав мені: «Земля єси і в землю повернешся». Туди ж і всі ми, люди, підемо, з надгробним риданням співаючи пісню: алилуя.
І знову: Зі святими упокой…
Ірмос: Росоносною піч учинив ангел преподобним юнакам, халдеїв же опаляючи, веління Боже мучителя нахилило взивати: «Благословен єси, Боже отців наших».
Ридаючи під час страждання Твого, сонце у темряву одяглося, і вдень по всій, Владико, землі світло померкло, взиваючи: «Благословен єси, Боже отців наших».
Одяглося, Христе, сходженням Твоїм пекло у світло, праотець же, радістю сповнившись, торжествував і взивав: «Благословен єси, Боже отців наших».
Упокой, Господи…
Від первісного гріха кров’ю Твоєю визволені, мученики, власною кров’ю окропившись, явно Твою смерть прообразують. Благословен єси, Боже отців наших.
Упокой, Господи…
Люту смерть Ти умертвив єси, Слово Живоначальне, прийми спочилого (спочилу) з вірою в Тебе, що славить Тебе, Христе, виголошуючи: «Благословен єси, Боже отців наших».
Слава…
Духом Божественним мене, людину, ожививши, Богоначальний Владико, сподоби спочилого (спочилу) Царства Твого, щоб співав (співала) Тобі, Спасе: «Благословен єси, Боже отців наших».
І нині…
Богородичний:
Вищою за всяке творіння, Пренепорочна, стала Ти, зачавши Бога, що врата смерти переміг і засуви їх розбив. Тому Тебе, чиста, ми, вірні, у піснях славимо, як Богоматір.
Ірмос: З полум’я преподобним росу виточив і жертву праведника водою спалив; бо все твориш, Христе, з волі Своєї; Тебе прославляємо по всі віки.
Юдеїв, колись пророковбивць, нині заздрість учинила боговбивцями, бо Тебе на хрест піднесли, Слово Боже; його ж величаємо по всі віки.
Небесного кола не залишив Ти і, в пекло зійшовши, усього підняв Ти, Христе, чоловіка, що лежав у гноїщі і який величає Тебе по всі віки.
Упокой, Господи…
Мужньо подвиги показавши, прийняли ви, мученики і страстотерпці, вінець перемоги, до Христа взиваючи: Тебе величаємо Христе, по всі віки.
Упокой, Господи…
Вірних, що життя побожно залишили і до Тебе, Владико, перейшли, прийми милостиво і упокой, як Милосердний, тих, що величають Тебе по всі віки.
Слава…
Благозволь, Спасе, нині в землі праведних оселитися всім, що раніше спочили, вірою і благодаттю оправдавши тих, що величають Тебе по всі віки.
І нині…
Богородичний:
Всі славимо Тебе, Всеблаженна, що породила Слово Блаженне, воістину суще, що заради нас плоть прийняло; Його величаємо по всі віки.
Диякон: Богородицю і Матір Світла в піснях величаймо.
Співці: Духи і душі праведних хвалитимуть Тебе, Господи.
Ірмос: Бога людям неможливо бачити, бо на Нього не сміють чини ангельські дивитись: через Тебе, всечиста, Слово стало тілом і явилося людям; величаючи Його з Небесними Силами, Тебе ублажаємо.
До пристрастей непричетним Ти залишився, Слово Боже, плоттю приєднавшись до страждань; але, звільняючи від страждань людину, для пристрастей став стражданням, Спасе наш; бо Ти єдиний Безпристрасний і Всесильний.
Тління смерти прийнявши, від тління зберіг Ти тіло Своє, Твоя ж животворча і Божественна, Владико, душа у пеклі не залишилась; але, як від сну воскресши, нас із Собою підняв Ти.
Упокой, Господи…
Надія зміцнила собори мучеників, запалила їх любов’ю до Тебе, подавши їм образ будучого непорушного істинного спокою, його ж, Благий преставленого (ну) вірного (ну) сподоби.
Упокой, Господи…
Світле Твоє і Божественне сяйво, Христе, благослови одержати з вірою преставленому (ній), подаючи йому (їй), як Єдиний Милостивий, спокій на лоні Авраама і вічного блаженства його (її) сподобляючи.
Слава…
Своїм єством, Благий, і Милосердний, і Многомилостивий, і Благоутробний, — тих, що з цього місця страждання і тіні смертної преставив, осели там, де Твоє, Спасе, світло сяє.
І нині…
Богородичний:
Визнаємо Тебе, чиста, за покров святий, і ковчег, і скрижалі закону благодаті, бо через Тебе прощення дано було тим, що оправдалися кров’ю Народженого з Твоєї утроби, Пренепорочна.
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось…
І після єктенії починаємо самогласні Іоана Дамаскина.
Стихири самогласні
Глас 1
Яка життєва насолода не знає печалі? Яка слава на землі буває незмінна? Все від тіні слабше, все за сон примарніше: одна мить, і все це смерть забирає. Але в світлі лиця Твого, Христе, і в насолоді краси Твоєї того, кого Ти обрав, упокой, як Чоловіколюбець.
Глас 2
О, як тяжко душі з тілом розлучатися; як тоді плаче вона, і нема, щоб хтось помилував її. До ангелів очі підводячи, даремно вона молиться; до людей руки простягає, але немає допомоги. Тому, улюблені браття мої, помисливши про скороминуче життя наше, просімо у Христа упокоєння для спочилого (ої) і душам нашим великої милости.
Глас 3
Все суєта людська, що зникає після смерті: не лишається багатства, минає й слава, бо приходить смерть, і все це зникає. Тому до Христа Безсмертного взиваймо: преставленого (ну) від нас упокой в оселі, де всі радіють.
Глас 4
Де мирська пристрасть? Де мрія про скороминуче? Де золото і срібло? Де безліч слуг і слава? Все порох, все попіл, все тінь. Але прийдіть, взиваючи до Безсмертного Царя: Господи, вічних благ Твоїх сподоби проставленого (ну) від нас, упокоївши його (її) у вічнім блаженстві Твоїм.
Глас 5
Згадав я пророка, що викликував: я — земля і попіл. Та ще, оглянувши гроби і побачивши оголені кості, сказав: хто ж тут цар, чи воїн, чи багатий, чи вбогий, чи праведник, чи грішник?! Але упокой, Господи, з праведними раба Твого (рабу Твою).
Глас 6
Початком моїм і основою стало Твоє творче веління, бо зволив від невидимого і від видимого створити мене живим єством; із землі тіло моє створив Ти і душу дав мені Твоїм Божественним і животворчим подихом. Тому, Христе, раба Твого (рабу Твою) в країні живих і в оселях праведних упокой.
Глас 7
Створивши на початку чоловіка за образом Твоїм і подобою, Ти оселив його в раю, щоб він володів творінням Твоїм. Заздрістю ж диявола спокусившись, спожив він плоду і порушником заповідей Твоїх став. Ти, Господи, знову присудив йому в землю, з якої він узятий був, повернутися і просити для себе упокоєння.
Глас 8
Плачу і ридаю, коли розмірковую про смерть і бачу красу нашу, за образом Божим створену, що в гробах лежить — спотворена, безславна і не має вигляду. О чудо! Яке це таїнство з нами діється? Як ми піддалися тлінню? Як з’єдналися зі смертю? Воістину повелінням Бога, як написано, що подає спочилому (спочилій) упокоєння.
Блаженні, глас 6.
Співці: У Царстві Твоїм пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє.
Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
Блаженні голодні й спраглі правди, бо вони наситяться.
Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
Ти, Христе, за покаяння розбійника вчинив мешканцем раю, коли він на хресті взивав до Тебе: «Пом’яни мене»; сподоби ж і мене недостойного.
Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
Ти, що життям і смертю володієш, в оселях святих упокой того (ту), що його (її) з тимчасового життя прийняв; пом’яни і мене, коли прийдеш у Царство Твоє.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Ти душами й тілами володієш, у Твоїй руці дихання наше. Утішення покривджених, упокой у країні праведних раба Твого (рабу Твою), якого (яку) Ти прийняв.
Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
Христос упокоїть тебе в країні живих і двері раю нехай відчинить тобі, жителем Царства нехай явить і простить тобі все, в чому за життя згрішив ти, христолюбне (згрішила ти, христолюбице).
Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть та зводитимуть на вас усяке лихослів’я і наклепи — Мене ради.
Вийдімо і побачимо в гробах, що людина — це нагі кості, пожива черви та сморід, і пізнаймо, що є багатство, краса, сила та благоліпність.
Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.
Вислухаймо, що говорить Вседержитель: горе тим, що хочуть побачити страшний день Господній! Він є темрява, бо все буде випробуване вогнем.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу.
Безпочатковому за родженням і походженням, — Отцеві, що породив, поклоняюся; Сина родженого славлю, оспівую Духа Святого, рівносяйного з Отцем і Сином.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Богородичний:
Як Ти, Діво, даєш молоко з грудей Твоїх? Як живиш Ти Того, Хто живить творіння? Це знає Той, що виточив воду із каменя і відкрив джерела водяні для спраглих людей, як написано.
Диякон: Будьмо уважні.
Священик: Мир усім.
Читець: І духові твоєму.
Диякон: Премудрість.
Прокимен на глас 6: Блаженна путь, якою ти сьогодні йдеш, душе, бо приготоване тобі місце упокоєння.
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, не відвертайся мовчки від мене.
Диякон: Премудрість.
Читець:
До Солунян Першого послання святого апостола Павла читання (зач. 270). Диякон: Будьмо уважні.
Читець:
Браття, не хочу лишати вас у незнанні’про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним. Бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господу у повітря і так завжди з Господом будемо (1 Сол. 4, 13-17).
Священик: Мир тобі.
Читець: І духові твоєму.
Диякон: Премудрість.
Алилуя, на глас 6.
Стих 1: Блаженний той, кого Ти обрав і прийняв, Господи.
Стих 2: Душа його в блаженстві перебуватиме.
Співці: Алилуя, алилуя, алилуя.
Диякон: Премудрість.
Станьмо побожно, вислухаймо Святе Євангеліє.
Священик: Мир усім.
Читець: І духові твоєму.
Священик: Від Іоана Святого Євангелія читання (зач. 16).
Співці: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
Диякон: Будьмо уважні.
Священик:
Сказав Господь юдеям, які прийшли до Нього: істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя. Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський. Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене (Ін. 5, 24-30).
Співці: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
Диякон: Господу помолимось.
Співці: Господи, помилуй.
Господь наш, Ісус Христос, Який з Божественної Своєї благодаті, дару і влади надав святим Своїм ученикам і апостолам владу прощати і відпускати гріхи людські, сказав їм: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться, і що зв’яжете чи розв’яжете на землі, буде зв’язане чи розв’язане на небесах». Від них і нам наданою наступництвом владою нехай подасть через мене, смиренного, прощення і цьому духовному чаду (ім’я) в усьому, в чому він (вона), як людина, згрішив (ла) перед Богом — чи то словом, чи ділом, чи думкою, чи всією своєю істотою, вільно й невільно, свідомо й несвідомо; і коли знаходився (лася) під клятвою чи відлученням архиєрейським або ієрейським; або коли накликав (ла) на себе прокляття батька свого чи матері своєї, або під своє прокляття підпав (ла), чи клятву порушив (ла), або іншим якими гріхами, як людина, був (ла) зв’язаний (на), але в них від щирого серця розкаявся (лася), і всі ті гріхи та провини нехай відпустить йому (їй). А коли що з немочі людської забув (ла), то й те усе нехай простить йому (їй) ради чоловіколюбства Свого, молитвами Пресвятої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святих славних і всехвальних апостолів і всіх святих.
Співці: Амінь.
Диякон: Помилуй нас, Боже, з великої милости Твоєї, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось.
Співці: Господи, помилуй.
Ще молимося за упокоєння душі спочилого раба Божого (спочилої раби Божої) (ім’я) і за відпущення йому (їй) всякої провини, вільної і невільної.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Щоб Господь Бог оселив душу його (її) там, де праведні спочивають.
Співці: Господи, помилуй (тричі).
Милости Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів його (її) у Христа, Безсмертного Царя і Бога нашого, просимо.
Співці: Подай, Господи.
Господу помолимось.
Співці: Господи, помилуй.
І після цього перший із священиків або (якщо править) архиєрей, ставши біля спочилого, промовляє вголос молитву: Боже духів…
Також і всі присутні священики повторюють (див. с. 290).
Виголос: Бо Ти єси воскресіння, життя і упокоєння спочилого раба Твого (спочилої раби Твоєї) (ім’я), Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з Безпочатковим Твоїм Отцем, і з Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
Треба знати, що після кожного прохання, якщо єктенію виголошує диякон, то кожен священик по черзі про себе промовляє біля спочилого молитву Боже духів… і виголошує: Бо Ти єси воскресіння…
А потім перший священик або архиєрей уголос промовляє молитву: Боже духів… як вище зазначено.
Після виголосу буває цілування покійника (або прощання) і співаємо стихири.
На глас 2.
1. Прийдіть, останнє цілування віддаймо, браття, спочилому (спочилій), дякуючи Богові, він бо відійшов (вона бо відійшла) від роду свого й до гробу наближається, не дбаючи вже про суєту та про многострасне тіло. Де нині рідні і друзі? Ось, розлучаємось. Щоб упокоїтись йому (їй), Господу помолимось.
2. Яка розлука, браття, який плач, яке ридання в цю хвилину. Тому прийдіть, поцілуйте його (її), що недавно з нами був (була); бо кладуть його (її) до гробу, каменем накривають; в темряві він (вона) оселюється, з мертвими погребається і з усіма рідними та друзями нині розлучається. Щоб він упокоївся (вона упокоїлась), Господу помолимось.
3. Нині руйнується все житейське лукаве панування суєти, бо дух покинув оселю, тіло зчорніло, сосуд розбився, мовчазний, нечулий, мертвий, нерухомий. Проводжаючи його (її) до могили, молимо Господа дати йому (їй) упокоєння навіки.
4. Яке ж то життя наше? Воістину цвіт, і дим, і роса рання. Підійдімо ж до гробу і пильно пригляньмося: де краса тілесна, де молодість, де очі і вигляд тіла? Зів’яло все, наче трава; все знищене. Прийдіть до Христа, зі сльозами припадімо до Нього.
5. Великий плач і ридання, велике зітхання і горе — розлучення душі; пекло і погибель — тимчасове життя людське: тінь мінлива, сон оманливий, — і виявилася марною праця земного життя. Далеко тікаймо від усякого гріха земного, щоб Царство Небесне успадкувати.
6. Бачачи перед собою цього мертвого (цю мертву), всі про останню хвилину згадаймо. Ось він (вона) зникає, як дим, від землі; відцвів (ла), як квітка, зів’яв (ла), як трава скошена; покривалом накритий (та), землею засипається. Залишаючи його похованим (її похованою), помолимося Христу, щоб подав йому (їй) упокоєння навіки.
7. Прийдіть, нащадки Адамові, погляньмо на подібного (ну) до нас, на землю повергнутого (ту). Він (вона) усю красу втрачає, його (її) в могилі черва роз’їдає, темрява виснажує, земля покриває. Залишаючи його похованим (її похованою), помолимося Христу, щоб подав йому (їй) упокоєння навіки.
8. Коли душу від тіла мають ангели забрати, вона забуває про всіх рідних і знайомих і турбується про те, як стане на майбутньому суді, щоб були відпущені діла суєти і многострасного тіла. Прийдіть, усі помолимось, благаючи Суддю, щоб Господь простив йому (їй) все, що він вчинив (вона вчинила).
9. Прийдіть, браття, у гробі побачимо попіл і порох, з якого ми створені. Куди ж це нині йдемо? І що з нами сталося? Хто вбогий, а хто багатий? Або хто господар, а хто слуга? Чи не всі попіл? Краса лиця зогнила, і весь цвіт юності висушила смерть.
10. Воістину суєта і тління всі житейські розкоші і слава. Всі ми вмираємо і всі зникаємо: царі й князі, судді й вельможі, багаті й убогі, і все єство людське, бо нині тих, що колись були живі, опускають у могилу. Щоб упокоїв їх Господь, помолимось.
11. Усі члени тіла, ще недавно рухомі, бачимо нині бездіяльними, мертвими, нечулими; бо погасли очі, зв’язані ноги, спочивають руки і слух також, і замовк язик — могилі віддається. Воістину суєта все людське.
12. Спасай тих, що надіються на Тебе, Мати Незаходймого Сонця, Богородице! Умоли молитвами Твоїми Преблагого Бога упокоїти спочилого (спочилу) там, де духи праведних спочивають; учини його (її) спадкоємцем (спадкоємицею) Божественної милости в оселях праведників на вічную пам’ять, Всенепорочна.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу.
На глас 6.
Бачачи, як лежу я безмовний (а), бездиханний (на), плачте за мною, браття та друзі, рідні й знайомі; бо вчора ще я говорив (ла) з вами, і раптом настала страшна година смерти. Прийдіть же всі, хто любить мене, і поцілуйте мене останнім поцілунком, бо більше не буду ходити з вами або говорити: відходжу до Судді, Який не звертає уваги на особи, бо раб і владика поруч стоять перед ним; цар і воїн, багатий і вбогий зрівняні в достоїнстві; і кожен за свої вчинки або прославиться, або осоромиться. Прошу ж усіх і благаю, повсякчасно моліться за мене Христу Богові, щоб не потрапив (ла) я за гріхи свої у місце мучення, а щоб оселив Він мене там, де світло життя.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Богородичний:
Молитвами Матері Твоєї, Христе, і Предтечі Твого, апостолів, пророків, святителів, преподобних та праведних і всіх святих, спочилого раба Твого (спочилу рабу Твою) упокой.
Читець: Трисвяте. Слава: і нині. Пресвята Тройце. Господи, помилуй (тричі). Слава: і нині. Отче наш.
І після виголосу Бо Твоє є Царство…
Співці: Амінь.
І співають тропарі на глас 4:
З духами спочилих праведників…
Єктенія: Помилуй нас, Боже…
Після виголосу відпуст:
Христос, що воскрес із мертвих, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших і всіх святих, душу спочилого раба Свого (спочилої раби Своєї) (ім’я) в оселях святих оселить, на лоні Авраама упокоїть, до праведних приєднає і нас помилує, бо Він Благий і Чоловіколюбець.
Співці: Амінь.
Після цього: У блаженнім успінні вічний спокій подай, Господи, спочилому рабу Твоєму (рабі Твоїй) (ім’я) і сотвори йому (їй) вічную пам’ять.
Співці: Вічная пам’ять (тричі).
Коли співці проспівають, священик кропить труну і померлого свяченою водою і читає прощальну молитву:
Господь Ісус Христос, Бог наш, що дав Божественний завіт святим Своїм ученикам і апостолам в’язати й прощати гріхи тих, що впали, а вони і нам передали цю владу так само діяти, нехай простить тобі, чадо духовне (ім’я), все, що вчинив (ла) ти в цьому житті вільно чи невільно, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Співці: Амінь.
Після цього священик входить у вівтар, закриває Царські врата і завісу. Коли ж все приготують до винесення тіла, беруть його і йдуть на цвинтар — у такому ж порядку, як ішли до церкви, — і співають по дорозі Святий Боже…
На цвинтарі над могилою літія, як у домі (с. 263).
Священик кропить могилу свяченою водою. Люди опускають труну в могилу.
Священик же, взявши лопату і роблячи нею знак хреста в головах, ногах і по боках могили, за кожним разом виголошує:
Печатається гріб цей до другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа.
А потім, взявши лопату землі й висипаючи її на труну навхрест, виголошує:
Господня земля, і все, що наповнює її, вселенна, і всі, що живуть у ній.
Після цього вливає в могилу решту свяченої води, висипає попіл з кадильниці й виголошує:
Земля, порох і попіл ти, людино, і знов у землю повертаєшся за Божим велінням.
І співають на глас 8:
Земле, земле! Розступися і прийми створене Божою рукою тіло, яке до тебе, що його породила, знову повертається. Те, що було створене за образом Божим, прийняв Творець, а ти прийми це, як своє.
Після цього всі відходять, славлячи Бога.
Таїнство єлеосвячення | Зміст | Чин похорону дитини
- Молитва відпущення читається тільки над тим, хто помер після 7 років від народження. Молитву відпущення на окремому листку священик після виголошення вкладає у праву руку померлого [↩]
