Миколаївська церква (К)1693 – 1695 рр.
В останню чверть ХVІІ ст. у Глухові розгорнулося активне муроване будівництво. Про його масштаби у 1702 році посвідчив один недоброзичливий, але об’єктивний московит: «В нем (Глухові — А.В.) жителей богатых много, панов; и строения в нем преузорчатые,… церквей каменных много… ; зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению; в малороссийских городах вряд ли такова города сыскать, — лучше Киева строением и житием».(далі…)
Спасо-Преображенська церква (Т)1765 рікАрхітектори: Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський
За образним висловом Григорія Логвина, «храм полонить просторістю, світлістю і стрункою, урочистою красою». І хоч у 1867 р. цю симетричну тетраконхову красу підпсував недоречний західний притвор, Глухів може по праву пишатися одним з кращих зразків українського бароко, спорудженого коштом отамана Генеральної армати (була й така посада у Гетьманщині) Григорія Кологривого. (далі…)
Спасо-Преображенська церква1778 – 1782 рр. (перебудована1849)
Мурована Спасо-Преображенська церква стоїть у мальовничому міському кутку, що зветься Довгалівкою. На її обійсті, біля дерев’яної церкви-попередниці було поховано батьків просвітителя Сибіру, святителя Філофея (Ліщинського), митрополита Тобольського. Проте церковна садиба варта уваги не лише як духовне гніздо найславетнішого уродженця Кролевця.(далі…)
Успенський собор1759 – 1775 рр.
Межиріч — село унікальне як за красою місцини і збережених пам’яток, так і за малознаністю. Останньому фактові сильно сприяють тутешні дороги — чисто барокові, помережані ямами, що походять либонь із ХVІІІ століття. Та дарма, ми до Межиріча доїхали і не пошкодували.
Ще здалеку на зеленому схилі гори вимальовується білий кристал собору. Його майже грузинську кристалічність підкреслює нетипове наметове завершя верху — плід зусиль доморощених реставраторів післявоєнного часу. Свою первісну баню, закомари і прибудовану у ХІХ ст. дзвіницю собор втратив під час державного богоборства, у 1928 році.
Ктитором, а, можливо, й зодчим собору (принаймні, автором креслень) був архімандрит Києво-Печерської Лаври Лука Білоус, уродженець Межиріча. За зразок межиріцького храму правив Успенський собор у Охтирці, знищений у 1930-х.
Назовні і всередині храм суворо-аскетичний. Із зовнішнього декору в ньому наявні лише пілястри, карнизи та наличники вікон з лучковими фронтончиками. Усередині храм пишався бароково-рококошним тридільним іконостасом, подібним до іконостасу Іллінської церкви у Чернігові, але він також зник у вирі гонінь на Церкву.
Натомість розкішна, чотирьохсотлітня, шестиметрова в обхваті шовковиця, що зростає при вході до церковної садиби, пережила усі страхіття проминулих віків і вселяє оптимізм навіть у безнадійних песимістів на зразок автора цього опусу.
Миколаївська церква (EK)1810 р.
Миколаївська церква — цілком унікальний зразок народного зодчества і чи не остання представниця епохи бароко на Сумщині. Початково вона була тридільною, та у 1849 році внаслідок капітальної перебудови обзавелася двома бічними приділами. Тоді ж замість мурованого, над нею звели дерев’яний дубовий верх, виконаний в кращих традиціях дерев’яної УЦА: із ригелями та нахилом стін. Скромний декор церкви позначений рисами провінційного класицизму, але, менше з тим, первісні об’єми однозначно свідчать про барокову приналежність пам’ятки.
Воскресенська церква (К)Кін. ХVІІ ст. – 1702 рік
Фундаторами найкрасивішої і найдавнішої міської церкви став полковник Сумського слобідського полку Герасим Кондратьєв та його син Андрій. Місцева легенда приписує пану полковнику рідну сестру-розбишаку — отаманшу банди розбійників.(далі…)
Покровський собор (К, Г)1753 – 1762 рр.Архітектори Дмитро Ухтомський та Бартоломео Растреллі (?)
Собор звели на місці віднайдення у 1739 році чудотворного образу Охтирської Божої Матері. Слава про ікону намножилася так швидко, що невдовзі у Великій Україні не лишилося церкви, де б не було її списку. Охтирський образ — особливий і відрізняється від більшості богородичних ікон тим, що Пресвята Діва зображена на ньому з непокритою головою.
Особливим є й собор, який надивовижу органічно сполучив у собі аж три типологічні схеми храмів: тридільного триверхого, центричного дев’ятидільного та хрестовокупольного. Споруда у її творців вийшла чималенька: 45 м завдовжки і 46 заввишки! Тож недарма монументальний храм став головною домінантою героїчної Охтирки і навіть, через понад сто років, удостоївся зведення у недалекому селі Ворожба своєї репліки.
Натомість інтер’єр святині, що має явні риси растреллієвської школи, відрізняється неабиякою елегантністю та легкістю. Іонічні пілястри, барокові картуші, рокайлеві барельєфи задовільнять будь-якого естета, навіть якщо він кончений атеїст і геть не відчуває благодаті, що виточує прекрасна чудотворна ікона — та сама, завдяки якій постав величний Покровський собор.
Пресвятая Богородице, бережи Свій унікальний храм і нашу Україну!
Введенська церква-дзвіниця (ЕК)1784 рАрхітектор Петро Ярославський
Власне церква розташована на першому поверсі споруди і внаслідок архітектурних особливостей майже позбавлена денного світла, а відтак, за непотрібністю, і декору. Натомість екстер’єр споруди вирізняється нестандартним як для тогочасних дзвіниць силуетом. Найцікавіша тут параболічна баня з люкарнами і конічною маківкою, на якій встановлено скульптуру святого апостола Андрія Первозванного. Тож вочевидь Введенська церква-дзвіниця є одним з найвдаліших творінь пересічного харківського архітектора.
Покровська надбрамна церква Софроніївського монастиря1757 рікАрхітектор: Іван Григорович-Барський ?
Церква вражає вишуканою столичною красою, дещо несподіваною у глухому прикордонні. Віктор Вечерський пов’язує такий факт із перебуванням у Софронієвій пустині імператриці Єлизавети, котра буцімто і доручила розробити проект церкви котромусь столичному зодчому. Тож, можливо, дарма правнук гетьмана Кирила Розумовського, Олексій Костянтинович Толстой (він же Козьма Прутков), свого часу жорстко покритикував монархиню — «Вєсьолая царіца била Єлісавєт: пойот и веселиіца — порядка только нєт»). У випадку з Покровською церквою спостерігаємо повний порядок.
Хто ж був автором прекрасного храму із ясним українським обличчям ? Дехто називає ім’я Івана Григоровича-Барського, творця подібних до Покровської церкви надбрамних дзвіниць Кирилівського (1760 р.) і Межигірського (1772 р.) монастирів. Справді, в його стилі і асиметрична, мовби «жива» статура церкви, і заломчаста покрівля, і розкішні карнизи з пілястрами, і шикарні віконні лиштви. Та хоч би хто виявися творцем шедевру, скажемо йому дружно: спасибі!
Церква Миколи Козацького (К)1735 – 1737 рр.
Церкву спорудили коштом місцевих міщан-козаків, звідкіля й назва. У 1770 році класично-тридільний український храм спотворили добудовою дзвіниці (теж барокової, але недоречної) . Можливо, тоді ж вівтар увінчала традиційна російська «бочка» — «даби малоросійством своім нє іскушать начальства». Втім, в церкві дійсно є щось початково-російське — двоповерховість (верхня церква — Введенська, нижня — власне Миколаївська). В холодних північних краях наявність нижьої, теплої церкви — сувора необхідність. Натомість в благословенній Україні це просто данина архітектурному імперіалізму.
Інтер’єр козацької святині нам побачити так і не вдалося: очевидно, в промосковському Путивлі не заведено пускати українських прочан до храмів у неслужбовий час. Чотиритомник пам’яток УРСР обіцяє збережені орнаментальні розписи у церкві, але то було давненько… Що ж до світлого, розкритого простору тризаломної нави з арчастими тромпами — то він, напевне, вражає. Та, на жаль, світлин інтер’єру Миколи Козацького ми допоки не знайшли.
