Хрестовоздвиженська (Різдва Христового) надбрамна церква-дзвіниця колишнього Святодухівського монастиря (О)1697-1707 рр.
Романтичний Григорій Логвин зауважив в архітектоніці Хрестовоздвиженської церкви (Логвин чомусь називає її Благовіщенською) прямий зв’язок із лемківською школою УЦА. Це, звісно, не так: в даному випадку можна говорити хіба про випадкову конвергенцію. Але гармонійність невеликого і водночас монументального храму дійсно справляє неабияке враження — не гірше за лемківських красунь. Враження доповнює чудова галявина перед монастирем, сповнена миру і затишку. І навіть недолуге новітнє перекриття дзвіниці не дуже псує настрій. Шкода тільки, що брама надвратної церкви тепер завжди зачинена.
Іконостас та декор Спасо-Преображенського собору колишнього Святодухівського монастирякін. XVII ст.
Архітектурно Спасо-Преображенський собор — єдина чисто російська пам’ятка України ХVІІ ст. Відповідно й фундували його, вочевидь, московські «служівиє людішкі». Натомість майстри, які зводили і оздоблювали храм, були українцями. Саме вони зухвало українізували як зовнішнє оздоблення храму, так і інтер’єр, зокрема, іконостас — також єдиний повністю зацілілий на всьому Лівобережжі іконостас ХVІІ ст. (Фрагменти його чисто українського ровесника збереглися в Успенському соборі Новгорода-Сіверського, але ж то тільки фрагменти)… І нехай композиційно іконостас Спасо-Преображенського собору цілком московитський, розкреслений на рівні прямокутники, проте золочений різьблений декор, трапецієві дияконські двері, і, головне, власне іконопис, однозначно приналежні до українського бароко часів його початкового злету. Із чим усіх і вітаємо!
Надбрамна дзвіниця Мовчанського монастиря1700
Григорій Логвин у своїй вікопомній книзі «По Україні» (1968 р.) звертає на надбрамну дзвіницю Мовчанського монастиря окрему увагу. Найбільше — на цікаве протиставлення важкого нижнього ярусу і легкого верхнього: барокового, з яскравою полив’яною керамікою та вишуканою за абрисом покрівлею. Та нинішній відвідувач уздрить протилежні речі: московське шатро на д спорудою і якісь веселенькі вставки із незрозумілого матеріалу на місці давнього декору.
Ось вона, радянська деукраїнізація і МПешна «денацифікація» в дії. І так воно, на превеликий жаль, триває донині по всій Україні… Тож чи не пора нарешті розпочати дерусифікацію нашої прекрасної архітектури?
Трьохсвятительська церква-дзвіниця (Б, ЕК)1753 — 1763 рр.. (перебудована 1804 р., 1890-ті рр.)
Первісний вигляд церкви уявити непросто: надто суттєвих перебудов вона зазнала на своєму довгому віку. Втратила вона й початкову присвяту святій великомучениці Варварі, ставши у 1814 році Трьохсвятительською. Відомо точно, що другий ярус із необароковою «історичною» дзвіницею вона здобула в часі суворого зросійщення української архітектури. (далі…)
Святодухівський собор (Г)1742 – 1746 рр. (1689?, 1730-ті?)
Подібних до Святодухівського собору храмів в Україні лише три: Вознесенська церква у Флорівському монастирі (Київ), Георгіївська у однойменному монастирі (с. Данівка поблизу Козельця) та Спасо-Преображенська у Ніжині. Усі вони належать до окремого різновиду гетьманського бароко, сполучаючи два в одному — тридільний трибаневий та тринавовий хрестовокупольний типи. Звідси й позірна невідповідність між екстер’єром та інтер’єром будівлі.(далі…)
Церква-дзвіниця св. Василя Великого (Б)1751 – 1780 рр. (перебудована1866 – 1867 рр.)
Церкву збудовано коштом козацької старшини Лубенського полку — двох Андріїв Полетик (батька і сина) і Петра Лук’янова. Початково вона була тридільно-базилікальною, із гранчастою апсидою. Та через сто років за проектом Євгена Червінського святиню декорували у псевдоросійському стилі; при цьому розібрали стару дзвіницю над навою, а нову звели над бабинцем. В інтер’єрі від старовини зберігся тільки нижній ярус іконостасу, виконаний у 1810 році у стилі класицизм.
Дзвіниця Успенського монастиряСер. ХVІІІ ст.
Успенський монастир секуляризовали за указом злобної німкені (Катерини ІІ-ої) у 1786 році. Поступово від усіх його споруд (трьох храмів, келій, огорожі), почергово проданих на цеглу і т.і., лишилася тільки дзвіниця. Чомусь у дописах її називають дзвіницею останнього, Всіхсвятського надбрамного храму колишньої обителі. Проте зі статури дзвіниці цього ніяк не випливає — не була вона ні проїзною, ні прибудованою до церкви. Тому й будемо вважати її головною, окремо стоячою дзвіницею усього монастиря. Амінь.
