Георгіївська церква (центральна група)1767 рікНині в Переяславському музеї просто неба
Про давнє село найліпше висловився Тарас Григорович Шевченко: «Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші…». Втім, його «тепер» — це в листі із заслання, а дві андрушівські сепії поета-маляра датовані 1845 роком. На одній возноситься в небо стрімкий двоверхий силует Георгіївської церкви — унікальної і загадкової.
Справді загадкової. Чи помічав хтось раніше, що її обриси нагадують водночас і вікопомний Миколаївський собор Медведівського монастиря, і храми неблизької Слобожанщини? А чи відомо, коли церква отримала дзвіницю (цілком барокової стилістики, але класицистичного розташування)? І чи можуть хоч якісь самовидці згадати, хто саме відновив зруйновану снарядом (в роки останньої війни) західну частину церкви? У відповідь — тиша, бо Андруші від початку 1970-х спочивають на дні гнилого Канівського водосховища, а андрушівці давно розсіялися по світах. І тільки високі Трахтемирівські гори («не так високі, як хороші» (Шевченко)) із сумом дивляться на древню переяславську землю, сплюндровану поганими правнуками славних прадідів. А які ж там були квітучі луки, протоки, гаї!.. Ми їх ще бачили, ми ще ходили до Дніпра босими ноженятами… От тільки в Георгіївській церкві за її домузейного життя побувати так і не довелося…
Усі фото
