Троїцька церква1759 рікта дзвіниця сер. ХІХ ст.
Троїцьку церкву часто називають незвичною для волинської школи, але це не зовсім так. Вона таки має родичів — наприклад, у Великому Стидині та Барвинівці. Та й хрещаті храми на Волині також трапляються (див. Несвіч і Сокіл). Проте за величчю і монументальністю вона дійсно стоїть осібно. Два яруси вікон у всіх зрубах взагалі відсилають споглядача далеко на схід — до народної і професійної архітектури Наддніпрянщини та Гетьманщини. Що це — пряме наслідування чи випадкова конвергенція — нехай розбираються тонкі фахівці. А ми тим часом помилуємося шедевром невідомих волинських теслярів без зайвих міркувань про всілякі «четверики» і «восьмерики», які й так чудово промовляють самі за себе. Та все ж про деякі нюанси сказати треба.
Цікавою галицько-подільською ремінісценцією є незашальовані стіни нижнього ярусу церкви під шикарним опасанням на стовпчиках. Там таки під опасанням можна допевнитися, що грандіозний храм поставлено на потужні, вочевидь дубові стендари, які вже 260 років із гідністю виконують функцію атлантів.
За скромним порталом із ктиторським написом відкривається дивовижний інтер’єр. Погляд мимоволі перелітає із високих склепінь на рококошний іконостас, звідти на вишукану балюстраду хорів, а потім на стіни із чудовими бароковими іконами у відповідних різьблених кивотах. Добре нам тут бути і молитися… Слово честі — іти із такого храму не хочеться та й годі! Та все ж мусимо іти…
На прощання зупиняємося біля гігантського ясена на церковному обійсті — ровесника церкви, у стовбурі якого утворилося дупло у вигляді великого хреста (звісно, не без людської допомоги). Що ж, так і сказано у Писанні: «Все творіння нехай хвалить Господа».