«Наша Парафія»

Назад до брошури

Що таке Причастя

Святі Дари; Безкровна жертва; Євхаристія; Божественні, Святі, Пречисті, Безсмертні, Небесні і Животворчі, Страшні Христові Тайни

Причастя — це Таїнство, в якому хліб і вино під час Літургії (головного богослужіння Церкви) Спаситель і Бог наш Ісус Христос перетворює у Хліб Небесний: Своє ДІЙСНЕ Тіло і Свою ДІЙСНУ Кров. Бог–Любов дає нам, дітям Своїм, охрещеним у Його ім’я, усього Себе — Невмістимого, Неосяжного, Світло, Істину, Життя, щоб Він жив у нас, а ми жили в Ньому. «Я — хліб живий, який зійшов з небес, — говорить Спаситель, — хто їсть цей хліб, житиме вічно… Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» /Ін. 6:51-56/.

Святими Дарами названо Тіло і Кров Господні тому, що це є найбільшим Божим даром людям. Причастям (церк. слов. — участь, спадок) це Таїнство названо тому, що люди, приймаючи в себе Христа, стають причасниками Божого єства /2 Пет. 1:4/, причетними і до Його страждань за спасіння світу, і до Його воскресіння, і до всіх скарбів Царства Божого. Христову жертву названо Безкровною, тому що Господь, не змінюючи ні вигляду, ні смаку хліба й вина, змінює їхню сутність — і подає нам як безкровну поживу. Господь присутній ВЕСЬ у кожній часточці Святих Дарів у всіх церквах, де звершують Літургію, як сонце відбивається усе цілком у кожній крапельці роси. Через незбагненність цього переосутнення його названо Страшними Христовими Тайнами, Животворчими для всіх, хто споживає їх з подякою та любов’ю. Заради найглибшої подяки це Таїнство названо Євхаристією (грецьк. — подяка).

** Чим віддячу я Господеві за все, що Він дав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призову /Пс. 115:3-4/.

** Хто споживає Хліб Небесний, той, без сумніву, стає небесним /прп. Єфрем Сирін (ІV ст.)/.

** Тіло і Кров Христові переходять як у склад нашої душі, так і нашого тіла, не зникаючи, не згасаючи… проймають усе наше єство і стають охороною, захистом від усякої шкоди, очищенням від усякої нечистоти /сщмч. Киприян Карфагенський (XX 258)/.

** Не причащатися цієї Таємничої Вечері — це голод і смерть. Вона є сила нашої душі, зміцнення серця, підґрунтя надії, сподівання, спасіння, світло, життя. Відійшовши у вічність з цією Жертвою, ми з великою сміливістю ввійдемо у священні оселі, наче оборонені з усіх боків золотою зброєю. Але що я кажу про майбутнє? Це Таїнство і тут творить для тебе землю Небом… Одна тільки має бути у нас скорбота — що ми не причастилися цієї Поживи /свт. Іоан Золотоустий (+407)/.

Хто достойний приймати Святе Причастя?

** Благодать, яку дарує Причастя, така велика, що хоч би якою грішною була людина, та лише у смиренному розумінні своєї тяжкої гріховности приступить до Господа, Викупителя всіх нас, — і хоча б з голови до ніг була вкрита ранами гріхів, буде очищатися благодаттю Христовою, усе більше й більше світлішати, зовсім просвітліє і спасеться /прп. Серафим Саровський, +1833)/.

** Я знаю, дехто скаже так: я недостойний, я грішний, тому й не насмілююся приступити до Причастя Божественних Таїн. Ти добре говориш, називаючи себе грішником і негідним, бо хто може бути цілком достойним? Ніхто зі зв’язаних чуттєвими бажаннями і втіхами не достойний приходити до Тебе, або наближатися, або служити Тобі, Царю Слави, — як говорить про це священик на Літургії. Але ти недобре робиш, уникаючи й віддаляючись від Причастя, бо у псалмах написано: «Ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть» /Пс. 72:27/.

Ця наша негідність буває двох родів: негідність тих, хто по правді кається, і негідність тих, хто кається не по правді або зовсім не кається і не хоче каятися… Хто ж це ті, що каються по правді, й ті, що каються не по правді? Неправдивий каянник — це той, хто не щиро сповідає свої гріхи перед Богом своєму духівникові, але приховує їх. Якщо ж і відверто сповідається, то не має скорботи за провину. А якщо й трохи шкодує, то не має в серці щирого наміру не повертатися до колишніх гріхів, але, як і раніше, має надію й бажання чинити те саме. Такий не достойний Божественного Причастя. Нехай не насмілюється приступати до споживання: буде пити та їсти в осуд і, як у Юду, увійде в нього після Хліба сатана. Хто ж кається правдиво, той сповідає свої провини із сердечною скрухою за них і, сподіваючись на допомогу Божу, покладає рішучий намір ніколи не повертатися до заподіяних гріхів і всіляко берегтися від них. Такий удостоїться як Божественного Причастя, так і милосердя Божого, хоч і був би вкрай негідним.

Отже, достойно причащайся, тримаючи в думках таке звернення до Бога: «Недостойний я не лише причаститися Святих Твоїх Таїн, але й поглянути на предивну і надприродну Твою Трапезу. Однак я приступаю не для того, щоб прогнівити Тебе, але дерзаю, сподіваючись на невичерпну Твою милість, бо я знаю, що Ти прийшов не заради праведників, а заради грішників…» /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Нікому іншому не дозволено брати участі в Євхаристії, як тільки тому, хто вірує в істину нашого вчення і омився (у Святім Хрещенні) /мч. Юстин Філософ (+166)/.

Як часто можна причащатися?

Нам необхідні часта сповідь і Св. Причастя. Благодать Божа, що діє в цих Таїнствах, відчутно здійснює те, що людина стає чутливішою до своїх гріхів і немочей, не так легко впадає у гріх і зміцнюється в істинах віри… Міра (частоти причащання) у місяць один чи два рази — найпомірніша /свт. Феофан Затворник (1815–1894)/.

** Християнине! Ось жертовник відкрито перед тобою, безсмертна їжа на ньому… найсолодший голос взиває до тебе: «Зі страхом Божим і любов’ю приступіть…» Але що бачимо? Із жахом бачимо… що декотрі, чи запеклі, чи засліплені, чи розслаблені, чи не знаю, як їх і назвати, не тільки часто, але й один раз на рік не приступають. О гріховність наша, о нещастя Церкви!

Бог тобі не ворог, а лікар — зцілити тебе, а не погубити хоче. Навіщо ж уникаєш Його Божественної Чаші? Краще тобі, прийнявши духовні ліки, зцілитися, ніж, уникаючи лікування, у більші гріховні хвороби впасти й загинути /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Добре й корисно щодня причащатися Святих Тіла і Крови… Утім, ми причащаємося чотири рази на тиждень: у день Господній (неділю), в середу, п’ятницю та суботу, також і в інші дні, коли буває пам’ять якогось святого /свт. Василій Великий (330–379)/.

Загальні правила

Для того, щоб причаститися «на зцілення і очищення, просвічення, збереження, спасіння й освячення душі й тіла, на спільність із Духом Святим, на путь до життя вічного, на добру відповідь на Страшному Суді, не на суд і не в осуд», треба уважно, з великою побожністю підготуватися до прийняття Святих Таїн.

Отже, нашому єднанню з Христом і прийняттю життєдайної Святині мають передувати дні посту, зосередженої молитви, очищення душі й тіла в покаянні, діла милосердя, примирення з усіма, хто нас засмутив чи образив (якщо неможливо попросити прощення, то неодмінно примиритися хоча б у серці), боротьба зі своїми поганими звичками та пристрастями (самовиправданням, осудом, пустослів’ям тощо), уважне перевіряння свого життя за заповідями Божими. Таку підготовку до Св. Причастя ми називаємо говінням (що в перекладі з санскриту означає «молитовна пожертва»). Піст у цей період триває від двох тижнів до трьох днів, як кому по силі: хворі, вагітні, діти й ті, хто у скрутних обставинах чи тяжко працюють, можуть обмежити піст лише стриманням від усього зайвого; тим, хто причащається щотижня, дозволено обмежуватися лише загальними церковними постами. Нам належить не лише не їсти скоромних продуктів (яєць, м’ясних і молочних продуктів), смачних і вишуканих страв, але передусім бути милосердними, утримуватися від розваг, веселощів, суєтних новин, клопоту, думок про скороминуще; утримуватися від подружніх стосунків. Слід розмірковувати про свою долю у вічності, незмінні заповіді Господні, читати Євангеліє, твори Святих Отців, частіше бувати на богослужіннях, молитися сумлінніше й більше, ніж у звичайні дні. Це допомагає заглянути в себе, побачити свої помилки, пізнати головні гріховні недуги та, зрештою, осягнути найглибший сенс життя; окрім того, наші зусилля й старання очистити душу виявляють нашу синівську любов до Бога: Господь дивиться на прагнення людини підготувати себе до зустрічі з Ним.

У дні святкових загальниць — Світлий тиждень після Пасхи, святкові служби після Різдва Христового і Тройці — Церква закликає всіх вірних приходити до Трапези Господньої без попереднього посту (лише не ївши з опівночі) заради великої чести й радости цих найбільших свят.

Напередодні Причастя треба бути на вечірньому богослужінні, а після служби сповідатися (хто не зміг прийти на вечірню відправу, має обов’язково сповідатися в день Причастя перед Літургією). Без сповіді можуть причащатися лише діти до 7 років.

Уже з вечора перед Причастям потрібно обмежувати себе в їжі, а з опівночі не вживати ані крихти, ані краплини води (за винятком немовлят і хворих, які потребують прийняття їжі та ліків у визначений час), не курити й утримувати своє серце в чистоті й тиші. А чисте серце те, в якому є покаяння, мир з усіма та глибоке смирення, як сказано пророком Давидом: «Жертва Богові — це дух упокорений, серця скорботного і смиренного Бог не відкине» /Пс. 50:19/.

Увечері або вранці особливо уважно читають, крім вечірніх чи ранішніх молитов, молитви перед Причастям.

Причастя відбувається під час Божественної Літургії. Коли священик виносить Чашу зі Святими Дарами, причасники підходять зі складеними навхрест руками (правиця згори) і з особливою увагою слухають молитву перед Причастям, хрестяться і вклоняються доземно. Біля Чаші з Тілом і Кров’ю Христовою не хрестимося, не робимо поклонів і зайвих рухів, щоб не зачепити Чаші. Голосно називаємо своє ім’я та обережно приймаємо Причастя. Одразу ковтаємо Святі Тайни і після того, як нам витруть губи церковною хустинкою, цілуємо край Чаші та відходимо побожно, щоб запити Святе Причастя теплотою (теплою водою з вином) і з’їсти шматочок антидора (святого хліба), який нам подадуть. А вже як відійдемо на своє місце у храмі, побожно хрестимося, дякуючи Богові. Немовлят причащають, поклавши на праву руку, притримуючи їм рученята, щоб вони випадково не штовхнули Чаші. Дітей слід причащати якнайчастіше.

Після служби підходять поцілувати хрест і, ставши біля читця, слухають молитви після Причастя (якщо хто не зміг їх вислухати, нехай прочитає вдома).

Увесь той день заради свята Причастя не роблять земних поклонів (окрім поклонів перед Плащаницею та коліносхильних молитов на свято Тройці) і в чистоті, стриманні й небагатослів’ї зберігають Христа прийнятого.

У випадку тяжкої хвороби треба негайно запросити священика додому для Сповіді й Причастя, щоб не вмерти без прощення гріхів і з’єднання з Христом, — ці Таїнства можуть врятувати людину від багатьох бід у вічності; нерідко ж після Причастя хворі одужують.

Жінкам під час очищення та породіллям до 40-го дня не дозволено приступати до Святих Таїн. Ідучи до Причастя, та й взагалі збираючись до храму, не фарбують губи, вдягаються пристойно, якомога більше прикриваючи тіло, голову покривають хустиною.

Поради

У чому полягає підготування до Св. Причастя? Не в тому тільки, щоб не пропускати жодної служби у храмі та щоб масло у ложку не потрапило: потрібне внутрішнє очищення — щоб марнославства не було, гордости, непокірливости, щоб поганої думки не утримувати ні хвилини.

Господа приймати треба зі смиренням, і лагідністю, і радістю. Після причастя належить радуватися, не треба ніякої скорботи. Тепер про земне навіть думати не слід: це все порох, треба більше думати про майбутнє.

У день причастя якомога менше говорити; якщо говорити, то про Господа, про житейське зовсім не розмовляти (це дуже гріховно); не слід думати й відчувати щось погане; якомога менше їсти /прп. Серафим Саровський (+1833)/.

Коли причастишся, то один тільки день не полоскати зубів і не плювати /прп. Амвросій Оптинський (1812–1892)/.

Коли немає в тебе миру й радости після прийняття Пречистих Таїн, вважай це за випробування твоєї віри або, краще, вбачай у цьому підставу до найглибшого смирення та жалю за гріхи свої. У тебе дуже мало смирення, і тому ти готовий одразу ж нарікати на Бога, замість складати провину на самого себе… Пам’ятай завжди, що після Причастя ти повинен обідати повільно й помірно. Так само й вечеряти /св. прав. Іоан Кронштадтський (1829–1908)/.

Причастившися Христових Таїн, ми маємо усвідомлювати Що і Кого ми в собі несемо. І з моменту Причастя без паузи, без перерви повинні почати готуватися до наступного Причастя. І не слід думати, що коли ми причастилися сьогодні, то до наступної Євхаристії можна готуватися за день чи за три дні до неї, а у проміжках можна жити так, наче Христос не присутній у нас /єп. Іларіон (Алфеєв), нар. 1966р/.

Молитву і Святе Причастя ніяк не можна полишати, ніякі ворожі напади не повинні цьому перешкоджати /старець Арсеній Афонський (+1983)/.

Молитовне правило до Причастя

Загальним правилом перед Євхаристією є читання Послідування до Причастя (канону і 10-и молитов). Читають правило напередодні Причастя: канон увечері, а молитви вранці.

За благочестивою традицією це правило доповнюють Покаянним каноном до Господа, канонами до Пресвятої Богородиці й Ангела охоронителя, акафістом до Господа чи до Пресвятої Богородиці. Канони й акафіст можна прочитати разом з Послідуванням чи протягом тижня: по канону на день.

Це читання можна доповнити й іншими молитвами, а можна і скоротити, — залежно від духовного досвіду чи обставин. Однак ні доповнювати, ні скорочувати не бажано без дозволу та благословення священика.

Ті, хто причащаються часто, з дозволу священика зазвичай обмежуються загальним правилом. Решту заміняють Ісусовою молитвою (Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну), яку можна читати безперервно вголос чи подумки, коли працюємо, ходимо, їмо тощо.

Варто пам’ятати, що молитовне правило полягає не в кількості вичитаних молитов, а в молитовній жертві:

у щирому зверненні покаянного серця до Господа, благоговійному прагненні до Нього. Певні канони й акафісти заведено читати саме задля того, щоб напоумити нас, що ми маємо відчувати у ці підготовчі дні та про що молити Господа. А також, щоб ми хоч трохи потрудилися, бо «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» /Мф. 11:12/. Можна уважно прочитати один канон, а потім спробувати від усієї душі сказати те саме Господеві своїми словами, можна промовити зі сльозами віри й каяття одну лише молитву до Причастя, смиренно помолитися Ісусовою молитвою — і це буде кращою, якіснішою підготовкою, ніж механічне вичитування багатьох сторінок. Отже, не у кількості певних молитов, а у послусі, у старанності, праці, благоговінні та щирому покаянні полягає ПРАВИЛЬНЕ молитовне правило до найбільшого Таїнства.