«Наша Парафія»

До лідерів українського політичного і церковно-громадського життя Волині 1920–30-х рр. належав член Центральної Ради, пізніше посол до польського сейму, священик Михайло Тележинський. Його ім’я згадується у дослідженнях з історії міжвоєнного періоду1. Зауважимо, що відомості про Михайла Тележинського хибують багатьма неточностями, а в окремих випадках і фрагментарністю. Зокрема науковці оминають важливу подію — висвяту у священики 1936 р.

Народився Михайло Тележинський 26 січня 1889 р. в селі Булаї Бердичівського повіту у сім’ї православного священика. Освіту здобув у Київській духовній семінарії. Перші самостійні кроки на життєвій ниві здійснив як викладач співу в Учительській семінарії, керував зразковою школою при тій же семінарії, а також був учителем співу в черкаській гімназії. Через рік Тележинський створює сім’ю: 16 травня 1912 р. у церкві Живоносного Джерела с. Борщагівка Київського повіту його повінчано з уродженкою Богуслава Серафимою Караванською, донькою о. Григорія і матушки Євдокії. 9 квітня 1913 р. у молодого подружжя народився син Валентин.

Під час Першої світової війни М. Тележинського мобілізовують у військо2. У період демократичних змін Михайло Федорович опиняється в епіцентрі подій й обирається до складу Центральної Ради в Києві3, стає членом Крайового комітету охорони революції в Україні як один із представників від Всеукраїнської ради військових депутатів4. У добу правління гетьмана Павла Скоропадського М. Тележинський віддається улюбленій справі у колективі Українського національного хору, згодом співає у Республіканській капелі під керівництвом Олександра Кошиця5. У документах особового походження знаходимо свідчення самого М. Тележинського про працю редактором і журналістом6.

1920 р., коли уряд УНР перебував у Кам’янці-Подільському, М. Тележинському випало трудитись у міністерстві шляхів. Поразка визвольних змагань змусила оселитися на території Другої Речі Посполитої. Спочатку він жив у Тернополі7, згодом переїздить на Волинь й осідає у Володимирі, де активно включається у національно-церковний рух. Протягом 1920–1921 рр. Михайло Федорович входить до складу управи Товариства «Просвіта» міста8, співпрацює з гуртком свідомого волинського духовенства Володимирського повіту.

На початку 1920-х рр. волинська церковна влада призначила М. Тележинського псаломщиком соборного храму у Володимирі. За спроби повернути соборній громаді українське обличчя резолюцією від 4 грудня 1924 р. єпископ Симон (Івановський) звільнив Михайла Тележинського з посади псаломщика. Однак митрополит Діонисій не апробував це рішення.

Активна церковна й громадська позиція Михайла Федоровича гарантувала постійну увагу з боку польських поліційних органів. 1 квітня 1925 р. його заарештували й звільнили лише через десять днів9.

Віхою в розвитку українського національно-церковного руху на Волині став Луцький церковний з’їзд 1927 р. Михайло Тележинський багато зробив для його підготовки і проведення10. У Володимирі восени того ж року після благословення митрополита Діонисія, українські відправи залунали у Миколаївській церкві. Її освячено 23 жовтня протопресвітером Павлом Пащевським із Луцька11. На деякий час таке компромісне рішення заспокоїло громадськість. Згодом Михайла Тележинського призначено псаломщиком церкви Воздвиження Чесного хреста у Луцьку12.

У 1930 р. Михайла Тележинського обрано послом у польський сейм за списком Безпартійного блоку співпраці з урядом маршала Юзефа Пілсудського. Він та інші помірковані депутати-українці від Волині створили Українську парламентарну репрезентацію. Очолив її виходець із Полтави, відомий політичний діяч і публіцист Петро Певний. Наступні п’ять років уся політична й церковно-громадська робота М. Тележинського проходила у руслі діяльності УПРВ.

Після закінчення у 1935 р. терміну посольських повноважень М. Тележинський продовжував займатися громадськими справами. Оскільки колишній посол мешкав у Ковелі, то й очолював місцевий клуб «Рідна хата». Поява вільного часу дозволила йому приділяти більше уваги улюбленій справі — музиці. Як фахівець у цій галузі, Михайло Федорович трудився у складі Луцької комісії перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською мовою. На початку жовтня 1935 р. у журналі «Церква і нарід» з’явилася стаття Михайла Тележинського, присвячена ролі духовної музики у церковному житті13.

Кардинальна зміна у долі Михайла Федоровича сталася у 1936 р. І хоча його ще залучали до окремих акцій по лінії ВУО14, він вирішує прийняти сан священика з призначенням настоятелем у Володимир. Результати праці о. Михайла Тележинського на чолі cв. Василія громади Володимира знаходимо у парафіяльних виказах, датованих початком 1939 р. Зокрема у звітному році вдалося придбати для храму нові облачення для священика та диякона, стихарі для прислужників, виносний та напрестольний хрести, дві лампадки, кадильницю, ківш, образ Покрови, літургічні книги та інші предмети. Це стало можливим завдяки збільшенню надходжень. Загалом протягом 1938 р. громада мала 22 914 злотих 67 грошів прибутків і 14 140 злотих 67 грошів видатків15. Покращення матеріального стану парафії свідчило про результати праці священика.

З початком німецько-польської війни у вересні 1939 р. о. Михайлові пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій, де поляки ув’язнили багатьох відомих духовних і політичних провідників українського народу. Однак радянська влада не помилувала колишнього члена Центральної Ради, посла до сейму Другої Речі Посполитої й того ж 1939 р. його заарештували. Помер о. Михайло Тележинський у в’язниці, за одними джерелами, 1940 р., а за іншими, 1941 р.

Отже, міжвоєнні роки стали для о. Михайла Тележинського найпродуктивнішими з огляду на здобутки на духовно-просвітницькій і громадсько-політичній ниві. Незважаючи на емігрантську долю, він зумів органічно влитися у волинське церковне й суспільне життя, стати одним із чільних політичних діячів угодовського табору краю першої половини 30-х рр. завдяки високому інтелектуальному рівню, життєвому досвіду, значним організаторським здібностям, ораторському хисту. Як парафіяльний священик о. Михайло Тележинський зміг за короткий термін згуртувати громаду, сприяв духовному й національному пробудженню віруючих, домігся покращення церковного господарства.

1. Див., наприклад: Кучерепа М., Давидюк Р. Волинське українське об’єднання. — Луцьк, 2001. — С. 374; Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20–30-х рр. ХХ ст. у Польщі. — Львів, 2003. — С. 189; Zaporowski Z. Wolyńskie Zjednoczenie Ukraińskie. — Lublin, 2000. — S. 64. [↩]
2. Wykazy parafjalne cerkwi Sw. Wasilewskiej m. Włodzimierża powiatu Włodzimierskiego diecezji Wołyńskiej sporzadzone w 1938 roku. // Копія, архів авт. [↩]
3. Дорошенко Д. Історія України: 1917–1923. Т. 1: Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932. — С. 101; див. також: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 218. [↩]
4. Дорошенко Д. Історія України: 1917–1923. — Т. 1: Доба Центральної Ради… — С. 161. [↩]
5. Колянчук О. Увічнення нескорених… — С. 189. [↩]
6. Wykazy parafjalne cerkwi Sw. Wasilewskiej m. Włodzimierza powiatu Włodzimierskiego diecezji Wołyńskiej sporzadzone w 1938 roku // Копія, архів авт. [↩]
7. Колянчук О. Увічнення нескорених… — С. 189. [↩]
8. Цинкаловський О. Княжий город Володимир. — Львів, 1935. — С. 91. [↩]
9. Рапорт протоиерея Н. Данилевича Волынской духовной консистории, № 296, 10 апреля 1925 г .// Копія, архів авт. [↩]
10. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. — Нью-Йорк; К.; Баунд-Брук, 1990. — Т. IV. — Кн. 2. — С. 47. [↩]
11. Посвячення української церкви в Володимирі // Народній вісник. — 1927. — Ч. 30. — 10 листопада. — С. 6(262). [↩]
12. Постановление Волынской духовной консистории, 27 декабря 1928 г. // Копія, архів авт. [↩]
13. Телєжинський Михайло. Музичні замітки. Церковна музика // Церква і нарід. — 1935. — Ч. 14. — 1 жовтня. — С. 420–421. [↩]
14. Церква і нарід. — 1936. — Ч. 9. — 1 травня. — С. 303. [↩]
15. Wykazy parafjalne cerkwi Sw. Wasilewskiej m. Włodzimierża… w 1938 roku // Копія, архів авт. [↩]