Розстріляне українське кобзарство
і нічого не буває захованого, що не виявилося б»
/Мк. 4:22/.
Про знищення у 1930-х роках сотень кобзарів, яких примусово зігнали на «з’їзд» у Харків, знала вся Україна. Говорили про це пошепки, як і про голодомор та інші нечувані злочини антихристової влади. Зрештою, жодних документів цієї трагедії не збереглося. Збереглися свідчення людей, факт раптового зникнення десятків відомих кобзарів, лірників, бандуристів з усіх куточків нашої землі. Чим була для України страта її сліпих співців — живої історії, правди, мудрості, прозорливості — може зрозуміти лише той, хто знає, що таке душа для людини і які наслідки її втрати.
У пропонованих тут статтях є певні повтори, однак їх писали різні люди, пропускаючи крізь своє серце, додаючи дещо нове, тому подаємо всі три.
Із сайту Національна спілка кобзарів України:
Кобзарі та лірники з давніх-давен були носіями української самосвідомості. Кобзарство — виняткове явище не тільки української національної, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі. Протягом століть кобзарство зазнавало змін і внутрішніх, і зовнішніх. З плином часу воно вдосконалювалося, осучаснювалося, породжувало нові жанри. Але завжди об’єднавчим фактором кобзарства був музичний символ України — кобза — а в наш час, сучасна бандура.
