Мирослав Скорик
Народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини, його батьки отримали освіту у Віденському університеті. Його родина була тісно пов’язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини, зокрема мати композитора — Марія Скорик (Охримович) була родичкою таких видатних митців, як співачка Соломія Крушельницька, фольклорист Володимир Охримович та художниця Ярослава Музика. З окупацією Західної України у 1939 року СРСР, сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелегентних сімей зазнавала втрат. В роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії. З поверненням радянського режиму, 1947 року родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. В Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці Рахманінова, Валентини Канторової, і тоді вже виявляє нахил до композиції. Лише після смерті Й. Сталіна, 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова.
Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові. У 1955–1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії імені М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф“єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.
З 1963 року М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. Цього ж року вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації). Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію «радянської ліричної пісні» та вводить ритми рок-н-ролу і блюзу — «Не топчіть конвалій», «Зоряна ніч» та ін. У 1964 р. Скорик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова, який за даними ЮНЕСКО, згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, — «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського. У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Але найбільшу популярність у його доробку здобув «Карпатський концерт» для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.
У 1968 р. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського. До кінця 1980-х рр. викладає композицію у Київській консерваторії.
Завдяки старанням композитора протягом сімдесятих — початку дев’яностих років побачили світло сцени українські опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, а також «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка, «Отче наш» Максима Березовського для камерного оркестру. Разом з тим продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить його знаменита «Мелодія», що стала своєрідною візитною карткою нової української музики.
Класичні та романтичні традиції й ідеали отримують в інструментальних концертах М. Скорика — Першому та Другому фортепіанному концерті, Віолончельному концерті нове індивідуальне і розмаїте втілення. Нова грань творчості розкривається в такому старовинному, вперше відродженому автором у національному контексті жанрі, як партити. За один з цих творів — Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) — композитор отримав почесну нагороду нашої держави — Державну премію України ім. Т. Шевченка (1987).
У 1984 р. М. Скорик стає професором кафедри композиції Львівської консерваторії, рівночасно ще декілька років провадить клас композиції і в Київській консерваторії. У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України.
Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Вдруге він звертається до жанру балету, пише балет на тему «з родинної історії» «Соломія Крушельницька», що під назвою «Повернення Баттерфляй» був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету імені С. Крушельницької у 2006 р., цикл прелюдій і фуг для фортепіано, і «Диптих» для камерного оркестру, до улюбленого від юності жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти.
З того часу композитор багато гастролює за рубежем, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді, Австрії, Росії та Польщі, пише твори на замовлення американських меценатів — як наприклад, «Листок з альбому», Шосту партиту чи «Диптих» для камерного оркестру. Разом з тим М. Скорик продовжує інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори. Паралельно провадить клас композиції і в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського в Києві.
Педагогічна діяльність Мирослава Скорика — ще один вагомий внесок в українську музичну культуру, адже у нього навчались композиції такі відомі митці, як Євген Станкович, Іван Карабиць, Освальдас Балакаускас, Анна Гаврилець, Віктор Теличко, Іван Небесний, Леся Горова та багато інших. У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України імені П. Чайковського. В цьому ж році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2006 р. — голова Спілки композиторів України.
Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006–2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.
У творах останніх років виразно помітна нова тенденція — до зрілої виваженості, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Зовсім несподівані грані мистецького світогляду розкриваються в єдиній на сьогодні опері композитора «Мойсей» за поемою Івана Франка, кантаті на вірші Т. Шевченка «Гамалія», духовному концерті-реквіємі.
У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов’язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.
Вікіпедія
Л. Кияновська, доктор мистецтвознавства, професор,
Хто є хто в Україні та навколо
Музичні твори
Сценічні твори
- опера «Мойсей» (Лібрето Б. Стельмаха за І. Франком, 2001)
- балети «Каменярі» (за І. Франком, 1967), «Повернення Баттерфляй» (Скорик–Пуччіні)
- музична комедія «0:0 на нашу користь» (лібр. Вікерса та О. Каневського, 1969)
Вокально-симфонічні твори
- кантати для хору і симфонічного оркестру
- «Весна» (на слова І. Франка 1960)
- «Людина» (сл. Е. Межелайтіса, 1964)
- поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
- «Три українські весільні пісні» для голосу з оркестром (нар. слова, 1974)
Для симфонічного оркестру
- симфонічні поеми
- «Вальс» (1960)
- «Сильніше смерті» (1963)
- «1933» (1993)
- «Спогад про Батьківщину» (1994)
- «Гуцульський триптих» (1965)
- концерт для оркестру «Карпатський» (1972)
- «Партита № 4»
- «24 каприси Паганіні»
Концерти для інструментів соло з оркестром
- 3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
- 4 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002)
- «Мелодія» для скрипки з оркестром
- Концерт для віолончелі з оркестром (1983)
Для камерного оркестру
- «Сюїта» (1961)
- Партити № 1 (1966), № 2 (1970), № 3 (1974)
- «Три фантазії з лютневої табулатури XVI ст.»
- Дитптих (1993)
Камерно-інструментальні твори
- Партита № 6 для струнного квартету
- Партита № 7 для квінтету духових
- Речитатив і родно для фортепіанного тріо
- сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
- соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994)
Для фортепіано
- Три танці для 2-х фортепіано (1995)
- Цикл п’єс «В Карпатах» (1959)
соната для фортепіано —
- Рондо, Варіації (1962)
- Бурлеска, Блюз (1964)
- 4 п’єси для дітей (1965)
- Партита № 5 (1975)
- Токата (1978)
- 6 прелюдій і фуг (1987–88)
Для хору
- 4 романси на сл. Шевченка (1962)
- Реквієм («Заупокійна», канонічні тексти, 1999)
- 3 псалми (2003)
- Літургія святого Йоана Золотоустого (2005)
Інше
- солоспіви на слова Т. Шевченка
- численні естрадні пісні
Музика до фільмів
Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:
- 1964 — Тіні забутих предків
- 1967 — Як козаки куліш варили
- 1971 — Жива вода
- 1972 — За твою долю
- 1974 — Гуси-лебеді летять
- 1974 — Особисте життя
- 1979 — Гришкові книжки (мультфільм)
- 1981 — Високий перевал (Мелодія ля-мінор)
- 1991 — Нам дзвони не грали, коли ми вмирали
- 1994 — Царівна (серіал)
- 2007 — Лис Микита
Теоретичні праці Мирослава Скорика
- Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
- Ладова система С. Прокоф“єва. — К.: Муз. Україна, 1969. — 99 с.
- Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1. — С. 8–9.
- Музыкальное творчество и критика (Выступление на У пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. — М.: Сов. комп., 1974. — С. 77–78.
- О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. — С. 17–23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. — М.: Музыка, 1972. — С. 226–238.
- Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: Муз. Україна, 1973. — С. 3–24. (Співавтор — В. Задерацький).
- Слово про композитора [І. Соневицького] // Соневицький І. Солоспіви: Для голосу і фп. — К.: Муз. Україна, 1993. — С. 5–6.
- Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: Муз. Україна, 1983. — 160 с.
