Микола Гобдич
більше, ніж життя моє…
Микола Гобдич
Андрій Яремчук. Пасіонарний виклик Миколи Гобдича.
У царині відродження національної духовної музики Миколу Гобдича можна назвати безумовним лідером, а краще — мистецьким гетьманом: саме таким історично значущим словом наважимося символізувати постать цього найактивнішого оборонця української богослужбової спадщини та її творців, видатного диригента, блискучого виконавця, талановитого аранжувальника, невтомного організатора, людину крицевої волі, непохитної життєвої позиції та безмежної любові до України.
Зі своїм духовним військом — славнозвісним хором «Київ» — він виконав і записав на компакт-диски 20 літургій, понад 130 духовних концертів, кілька всенічних і канонів до свят, панахиду, вінчання, великодню службу, догматики та понад сотню окремих богослужбових творів українських авторів (піснеспіви іноземних митців тут не враховано). Три чверті з цих композицій виконано вперше, а дещо врятовано майже з небуття…
Це не лише абсолютний рекорд. Це внесок в українську та світову культуру хорового мистецтва, який важко переоцінити.
40 унікальних за змістом високопрофесійних компакт-дисків (у час цілковитої руїни в державі, коли муніципальні хори серйозно замислюються про виживання!), найбільша в Україні приватна впорядкована та відкрита для всіх нотна бібліотека, якою Маестро щедро ділиться з усіма, багато видань роздаючи безоплатно, — це здобутки незупинної, цілеспрямованої, самозреченої праці подвижника, плід зважених переконань, потужної дії та прагнення відродити наше скривджене й віками гноблене духовне мистецтво.
Скільки байдужих до Бога та України музикантів Микола Гобдич запалив бажанням трудитися на славу Божу в галузі сакральної музики, скільком відкрив неосяжні глибини української духовної культури!
1997 року він започаткував один із найпрестижніших і найцікавіших всеукраїнських фестивалів — «Золотоверхий Київ», який мав велику культуротворчу місію та дістав назву творчої лабораторії, музичної академії та стартового майданчику для багатьох досвідчених і молодих митців та хорових колективів; активізував і спонукав до підвищення професійного рівня композиторів, диригентів і виконавців. Гáряче й дієво Микола Гобдич підтримав десятки проектів увіковічення національної хорової спадщини.
Він підняв на належний рівень саме ставлення до українського духовного мистецтва, зібравши навколо себе фахівців — мистецтвознавців, мовознавців, священиків, — щоб спільними зусиллями повернути втрачене, віддати належну шану колишнім і сучасним геніям цього найспівочішого краю, по крихтах зібрати неоціненний скарб, гідний найпочеснішого місця у світовій мистецькій скарбниці.
Звісно, Микола Гобдич виконує не лише національну музику. Ви хочете універсалізму — будь ласка: хор «Київ» покаже вам найвищий пілотаж у виконанні творів будь-якої складності будь-яких часів і народів. Як слушно відзначала преса, для хору «Київ» немає неможливого. А втім, завдяки унікальному диригентові цей хор має вище призначення: бути опорою, покровителем і захисником своєї власної неперевершено прекрасної та невичерпної хорової культури. І своє життя Микола Гобдич покладає саме на це.
Колись давно — 22 роки тому, 1990-го — молодий диригент, створивши свій власний хор з лаконічною назвою «Київ», обрав йому за логотип образ одвічного покровителя Києва та всієї України — святого Архистратига Михаїла. Обрав не даремно. Обрав як символ покликання цього яскраво професійного хору — невтомно проповідувати Христа-Спасителя молитвоспівами своєї святої землі.
За неоціненний внесок у відродження та розвиток українського хорового мистецтва, за популяризацію української культури за кордоном, за подвижницьку працю в галузі збереження національної духовної спадщини, за високу виконавську майстерність і взагалі сукупність усіх заслуг перед Україною Миколі Гобдичу давно вже належало б надати звання Народного артиста, а його камерному хорові — звання Національного. Чи побачать це зрештою ті, кому довірено вшановувати справжніх героїв України?..
Та пан Микола анітрохи не турбується про це. Якби він працював на звання й нагороди, то, певно, вже давно б досяг у цьому вершин. Але йому не до того! Він одночасно опрацьовує творчість до десяти композиторів, аби повернути їх імена та шедеври Україні; він летить, поспішаючи встигнути зробити для свого народу все, що йому по силі та навіть і понад силу. Він там, де безупинно бринять ангельські піснеспіви наших так само ненагороджених і досі гідно не пошанованих музичних геніїв; де щомиті триває бій за порятунок нашої духовності й де в цій битві його веде й охороняє невидимий заступник хору «Київ» — небесний Гетьман ангельських хорів…
Кілька штрихів до портрета Маестро
Готуючи видання чергового диска та збірки того чи іншого митця, Микола Гобдич прискіпливо перевіряє, умовно й безпосередньо кажучи, кожну літеру й ноту, порівнює всі віднайдені друковані та рукописні варіанти, проводить власне дослідження, радиться з науковцями, дошукується до глибин; незмінно перечитує про композитора та його час усе, що може знайти. І, варто відзначити, короткі статті Маестро на початку збірки або буклету захоплюють читача як сконцентрованою інформативністю, так і неповторною щирістю та глибоким почуттям.
Пан Микола — чарівний співбесідник, делікатна людина, яка може бути незламно твердою та непохитною у своїм рішенні. Людина, яка внутрішньо ігнорує похвалу, але уважно дослухається до критики; на висоті слави вміє вчитися, дивуватися, дослухатися до думки інших; ніколи не хвалиться своїми досягненнями та здібностями. Згорає в роботі й велику частину своєї праці ніде не зазначає. Завжди має час, щоб допомогти іншим у їхній праці та не згадує своєї благодійної допомоги, хоч би й витрачено на неї багато зусиль (напевно, одразу ж і забуває про це). Має щасливий дар шанувати своїх колег і радіти їхнім успіхам.
Нарешті, довершимо портрет пана Миколи його власним словом, яке знаходимо у статтях і відповідях в інтерв’ю, де ніколи не йдеться про себе, про свої права, таланти чи здобутки, а лише про високу мету, високу мрію, високу любов і свій обов’язок:
…Я визначив два головні завдання фестивалю — консолідувати навколо себе насамперед авторитетних музикознавців-дослідників нашої національної хорової спадщини, щоб з їхньою допомогою, з наукових позицій підходити до вивчення творчості, її професіонального виконання, до записів творів на електронні носії, видання партитур видатних композиторів минулих епох. …Бо якщо уважніше подивитися на історію української хорової музики, не можна не помітити як над нею жорстоко поглумилися… Друге завдання фестивалю — згуртування сучасної української композиторської школи навколо ідеї створення нової духовної музики, яку в XX столітті професіонали не писали…
…На рубежі тисячоліть в Україні відбулася хорова революція. Після ледь не столітнього застою вона повернула свої сакральні традиції. Нарешті маємо можливість доступу до хорової спадщини, повернення до своєї тисячолітньої історії. Це дуже важливо. Адже саме через опанування хорової класики можуть органічно розвиватися хори… Церковна музика відшліфована часом, написана на такі тексти, які нікого не залишають байдужими, вона може виховувати диригента, співака, критика, слухача»
Що можна додати до цього? Хіба побажання: тримайтеся, пане Миколо, цієї висоти, будьте своєму народові провідною зорею, добрий будівнику нашої культури, славо й окрасо України!
9.02.2012
