Вступ
Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА
Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійшого ЛЮБОМИРА
Читач має унікальну нагоду ознайомитися з шедевром української духової і культурно-мовної спадщини — перекладом Євангелій педагога й перекладача Пилипа Семеновича Морачевського.
Чому й тепер, за сто років по першім виданні й понад 140 по здійсненню подвижницької праці, ця пам’ятка така ж невмирущо-свіжа? Передовсім, само Слово Господнє, подане живою мовою Народу. Це живий свідок самозреченої борні Українського Духу за саме існування, за право розуміти Бога в рідній мові й звертатися до Нього мовою рідною. Кожен цивілізований нарід читає й сприймає Слово Боже рідною мовою. Це природнє, творче, найпитоміше й живе втілення Христової заповіди Апостолам Його про потребу проповіди Євангелій по цілім світі всім народам.
Широкознаним загальником є той факт, що останні два тисячоліття цивілізація людська поступувала значною мірою в рамках біблеїстичної проблематики. Красне письменство й образотворче мистецтво, геть усі пласти багатошарової культури просякнено наскрізь, і то глибинно й засадничо, ідеями й сюжетами Святого Письма.
Поза тим, що нарід Український сприйняв засади християнства значною мірою ще протягом першого тисячоліття по Різдві Христовім, а традиція відносить початки процесу цього ще до місії Святого Апостола Андрія Первозваного, історичний шлях Слова Божого до втілення в мові народній Українській був понадто нетривіяльний, складний, драматичний, а часами й трагічний.
Вже Пересопницьке Євангеліє, що перекладалося було в роках 1556-1561, написано було староукраїнською мовою, найвидатнішою пам’яткою якої залишається дотепер. Варто згадати також Галицьке Євангеліє середини XII сторіччя, яке містило низку живих народніх слів і виразів проти малозрозумілих т. з. церковнослов’янських. Неоціненне значення мали доволі поширені Учительні Євангелія, писані й друковані живою народиньою мовою XVI — XVII сторіч. Історія сучасніших перекладів Біблії народньою українською мовою веде початок свій від 1860 року, коли інспектором Ніженської гімназії вищих наук князя В. Безбородька Пилипом Морачевським (1806-1879) родом з Чернігівщини було викінчено переклад двох Святих Євангелій.
Морачевський переклав Євангеліє українською мовою (завершено переклад було листопадом 1861 року), пізніше перекладав «Діяння Апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир». Проте жаден із цих перекладів не побачив світу за життя автора. Лише в лютому 1905 року царат дав дозвіл на публікацію українського перекладу Святого Письма і його було вперше надруковано навесні 1906 року (потім були видання 1914 й 1917 років), але дозволено для використання у церковних відправах було розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради лише в часах Української Центральної Ради. Переклад Євангелія Пилипа Морачевського було перевидано в Канаді 1948 року й США 1966 року й досі ними послуговуються під час богослужінь.
Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської Церкви і російській Академії наук. Доволі цікаво зазначити, що навіть тодішня Академія наук схвалила переклад той без жадних вимог щось змінити і прихильно поставилася до пропозиції видрукувати його на добро українському народові. Але друком не довершилося — і тут не обійшлося без антиукраїнської політики: втрутилися шеф канцелярії Його Імператорської Величности князь Долгоруков і Київський генерал-губернатор Аннєнков. Зрештою Священний Синод 20 червня 1863 року заборонив друкувати переклад Євангелій українською мовою. Почав діяти Валуєвський обіжник.
І тільки за майже півсторіччя, коли нарешті Академія наук була змушена визнати українську мову таки мовою, й понад чверть сторіччя відтоді, як сам Морачевський перебрався до ліпшого світу, його переклад Святого Євангелія побачив світ 1906 року в редакції єпископа Подільського Парфенія.
1936 року Святий Синод Православної Церкви Польщі видав Євангеліє в тій же редакції як велике Напрестольне.
Проте й тепер усе ще залишається глибокою прірва поміж проголошуваними і навіть здавалося б де-юре дотримуваними засадами свободи совісти і правдивими можливостями задоволення духових потреб українських вірян. Поза тим, що порівняно доволі поширені є українські переклади Святого Письма Івана Огієнка та Івана Хоменка, далеко не кожен охочий може мати власного примірника. І голод духовий, на превеликий жаль, тамують часто-густо ерзац-виданнями ріжноманітних неканонічних конфесій, церков і сект, і то як правило в мові не-українській.
Себто, проблема приступности Слова Божого в його правдивій рідномовній реалізації все ще залишається доволі гострою.
Віримо, що ця Богонадхненна Книга таки знайде дорогу до кожного охочого мати її вірянина, принесе Людині велику Правду Божу і допоможе здобути Життя Вічне. Хай буде так.
