Про нове воскресіння і про апостола Фому
Поспішаю віддати борг, що залишився. Хоч я і бідний, однак мене спонукає ваша вдячність. Я обіцяв показати невір’я Фоми, тож ось я тут, щоби віддати вам цей (борг), бо готовий сплачувати насамперед свій перший борг, щоби відсотки, що накопичуються, не запанували наді мною. Отже, допоможіть мені в сплаті боргу: помоліться до Фоми, щоби він, поклавши свою святу правицю, яка торкнулася боку Владики, на мої вуста, укріпив мій язик для сповіщення бажаного вам. А я, зміцнюючись сміливістю завдяки допомозі апостола й мученика Фоми, (буду) проповідувати спочатку про його сумнів, а потім про сповідання, опору нашої Церкви та основу.
Коли Спаситель увійшов до Своїх учнів через замкнуті двері й знову так само вийшов, як і ввійшов, тоді був відсутній тільки Фома (Ін. 20, 24). Однак і це було справою Божественного влаштування, — щоби відсутність учня стала приводом для більшої непохитності й твердості. Якби Фома був присутній, то він, звичайно, не сумнівався б; а якби не сумнівався, то й не досліджував би ретельно; а якби не досліджував, то й не торкався б; а якби не торкався, то й не проголосив би Господом і Богом; а якби не назвав Христа Господом і Богом, то й ми не були б навчені так Його величати. Отож і не присутній Фома привів нас до істини і, прийшовши пізніше, зробив (нас) твердішими щодо віри. Отже, учні говорили Фомі, який прийшов нарешті: «Ми бачили Господа» (Ін. 20, 25), бачили Того, Хто сказав: «Я — Світло для світу» (Ін. 8, 12), бачили Того, Хто сказав: «Я є воскресіння і життя… Я є істина» (Ін. и, 25; 14, 6), і виявили істинність цих слів, сяючу ділами, бачили Того, Хто сказав: «Через три дні воскресну» (Мф. 27, 63), і, побачивши воскресіння, ми поклонилися воскреслому. Ми почули, як Він сказав нам: «Мир вам!» (Ін. 20, 19), і буря печалі змінилася на радість тиші. Ми дивилися на Його руки, які прийняли в себе вістря цвяхів, споглядали Його руки, які звинувачують лють богохульних собак, споглядали руки, які виткали нам нетління, споглядали і бік, який проголошує про милосердя Ураженого яскравіше за всякого проповідника, споглядали саме той бік, який оспівують ангели, вшановують віруючі і перед яким тремтять демони. Ми прийняли і Божественний подих із Його Божественних уст, духовний подих, подих — провідник усякої благодаті. Ми були висвячені Владикою, щоби мати владу відпускати гріхи; ми водночас отримали владу чинити суд над грішниками, отримавши від Нього зі знаменням такі слова: «Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20, 23). Ми насолодилися такими словами Спасителя, скуштували таких дарів. Ми, які зустрілися з багатим Владикою, не могли не збагатитися. Тільки ти, не будучи присутнім, залишився убогим.
А що Фома їм на це?
— Ви бачили Господа? Прекрасно. Отже, Кого ви бачили, саме (Того) й звеличуєте, Кого розглядали, про Нього й проповідуєте. А я, «якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20, 25). Та й ви не увірували б, якби насамперед не побачили. Так і я: якщо не побачу, не повірю.
Залишайся, Фомо, із таким бажанням, неодмінно залишайся, щоб, коли ти будеш дивитися, я був міцний душею. Залишайся, шукаючи Того, Хто сказав: «Хто шукає, знаходить» (Мф. 7, 7). Не просто мимохідь досліджуй, (але) поки не знайдеш скарбу, який шукаєш; залишайся, стукаючи у двері незаперечного знання, поки тобі їх відкриє Той, Хто сказав: «Тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7, 7). Дорогим для мене є твій сумнів, бо він відкидає всякий сумнів. Люблю твою допитливу вдачу, бо вона припиняє всяку суперечку. Охоче слухаю тебе, як ти не раз говорив: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю». Коли ти не віриш, тоді я вчуся вірити; коли ти заступом язика засіваєш ріллю Божественного тіла, я без труднощів пожинаю плоди й накопичую для себе.
— Коли не побачу цими своїми очима на Його святих руках борозен, які виорали безбожні, то ніяк не погоджуся з вашими словами; коли не вкладу цей свій палець у поглиблення від цвяхів, не прийму вашого благовістя; коли не буду тримати цією своєю рукою той бік, істинного свідка воскресіння, не можу повірити вашій думці. Усяке слово перебуває міцним і твердим, коли забезпечене захистом від усіх справ, і всяка бесіда легко зникає, виливаючись із уст у повітря, коли не має свідчення від справ. Маю проповідувати людям про чудеса Вчителя, то як скажу про те, чого не сприйняв своїми очима? Як буду переконувати невіруючих увірувати, коли сам поки що не увірував? Чи скажу юдеям та еллінам, що я бачив свого Владику, як Його розпинали, однак воскреслим не бачив, а тільки чув? І хто не посміється над моїми словами? Хто не відкине проповіді? Одне — слух, інше — зір; одне — сповіщення словами, інше — споглядання справ і досвід.
Так, коли Фома замість віри мав сумнів, то через вісім днів Владика знову явився Своїм учням, що зібралися разом. Він учинив так, щоби Фома впродовж цього часу був наставлений насамперед своїми товаришами, — надав йому можливість запалитися прагненням побачити Його. І коли душа його була сильно запалена бажанням бачити, тоді нарешті й прийшов Бажаний до бажаючого. Як і раніше, коли двері були замкнені, так само вчинив знову і сказав їм, як і раніше: «Мир вам!» (Ін. 20, 26), — щоб тотожність була і в діях, і в чуді, і підтвердилося б сповіщене апостолами, і надано було б істинність Його другому пришестя. Тоді й говорить Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої» (Ін. 20, 27). О висота безмежного людинолюбства! О море безмірної поблажливості! Він не чекав, коли учень прийде, не чекав, щоби неодмінно підійшов той, що прагнув, щоби він благав і отримав те, чого бажав. Однак ніскільки не знехтував його бажання, але Сам Улюблений закликає того, хто хотів побачити Улюбленого, Сам Своїм голосом привернув до Себе палець того, який бажав цього, Сам привернув словами Владики рабську правицю, сказавши йому: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої».
Фомо, Я почув, не будучи присутнім як людина, однак, будучи присутнім як Бог, Я чув, що ти говорив своїм братам. Я сидів поряд з вами Своїм Божеством, відділившись від вас Своєю людською природою. Якщо хочеш, то Я нагадаю тобі твої недавні слова? Хіба ти не сказав: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю»? Хіба не ці слова вийшли з твоїх уст? Хіба це не слова твоїх роздумів? Оскільки ти сумніваєшся, тому Я знову прийшов. Я повторно наблизив те, заради чого ти хочеш, щоб Я прийшов. І тепер Я, Який зійшов з неба заради заблудлої вівці, але водночас не покидав неба, прийшов до тебе тільки заради тебе. Отже, не соромся переконатися в тому, чого бажаєш, не бентежся старанно дослідити те, чого шукаєш, не відмовляйся покласти свій палець на ці Мої руки. Я витерплю допитливий палець, як витерпів цвяхи, сприйму допитливість люблячого, як сприйняв злобу ненависників, будучи розіп’ятий ворогами. Я тоді не обурювався, то чи не витерплю твого дослідження? «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої», зранені заради вас, щоби зцілилися рани ваших душ. Поглянь на Мої руки і подумай про себе: чи той Я, добровільно розіп’ятий, чи хтось інший замість Мене. Поглянь на Мої руки, яким Я попустив отримати знаки юдейського безглуздя, щоб, коли юдеї будуть безсоромними в день Суду і скажуть Мені: ми не Тебе розіп’яли, Владико, — показати ворогам руки в цьому вигляді і цим виглядом присоромити юдеїв. «Подивись на руки Мої», не думай, що істина Мого воскресіння є якоюсь уявою. Тримай ці руки, як запоруку вашого відродження. Тримай ці руки, як запоруку повернення із гробів. Тримай ці руки, наче якір (для) пекельної глибини. Не бійся жодних життєвих негараздів, не тремти перед будь-якими світськими бурями, не бійся подиху ворожих вітрів, не думай про вихори та підводні скелі ворожого моря. Пливи сміливо по морю життя, пливи, тримаючи якір духу. Пливи, прямуючи до неба, як до пристані. Пливи, боячись тільки, наче корабельної аварії, заперечення Мене. Висміюй смерть, як мертву, жартуй над загибеллю, як безсилою, вітай кончину через Мене, як початок внутрішнього життя. «Подай руку твою і вклади в ребра Мої». Зачерпни своєю рукою бажане питво із Мого живоносного джерела і втамуй свою спрагу. «Подай руку твою і вклади в ребра Мої», введи свою правицю у лікарню природи й отримай ліки для своєї волі. Я, Який отримав удар списом, витримаю покладання люблячої руки. «Подай руку твою і вклади в ребра Мої», щоб ти міг трудитися заради них, щоб ти міг говорити тим, які заперечують істину, що після воскресіння ти бачив Мене, впізнав і вповні відчував Мене. «Подай руку твою і вклади в ребра Мої». Я, Який зцілюю тіла й душі інших, через тебе такими їх залишив, передбачаючи, як Бог, що ти захочеш побачити їх такими, щоби, побачивши знаки страждань Моєї плоті, ти зцілив пристрасть своєї душі. |Подай руку твою і вклади в ребра Мої», які, як бачиш, Я зберіг такими, щоб, коли знову прийду з неба і сяду Суддею живих і мертвих, побачили юдеї діла своїх злих дій, що виявляються перед усіма, і були б самозасуджень «І не будь невірним, але вірним». Невір’я — це зло, яке топить розум, а віра підносить його до неба. Невір’я засліплює душу, а віра освічує помисли. Невір’я не помічає навіть видимого, а віра бачить і невидиме. Невіруючий у цілковитому незнанні. «І не будь невірним, але вірним», прожени хмару невір’я і споглядай на чисте проміння віри. Водночас будь у всьому апостолом, гідним Мого Божества, будь таким, яким повинен бути той, хто перебуває зі Мною, й отримав те, що ти отримав. Ти був покликаний разом із іншими апостолами, був однаково з ними вшанований, тож разом із ними озбройся, разом із ними споглядай те, що вони бачили, разом із ними тобі, як другові, довірена вся Моя таємниця, разом із ними проповідуй про Мою силу. Після того, як побачив, не скажеш знову: «Якщо (знову не) побачу на руках Його ран від цвяхів, не повірю». Поки Я з вами, цікався, як тільки хочеш. Поки в тебе небесна Лоза, Яка стоїть поряд, досліджуй всі Її гілки та грона. Зійду на небо, звідки прийшов на землю, зійду туди, де Я є, зійду людством, щоби звідки зглянутися до вас Божеством, зійду з цим тілом, Я, Який відійшов звідти без нього й перебуваю там, зійду з вашою природою на лоно Отця, Я, «Який у лоні Отця» (Ін. 1, 18). Я звершив справу, заради якої звершив цей шлях.
Отже, Фома, торкнувшись рук Владики і Божественного боку, переповнився водночас і страхом, і великою радістю через споглядання Того, Кого бажав, а тому відразу спонукає свої вуста до хвалебної пісні, волаючи до Господа: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20, 28).
Ти Господь і Бог, Ти — Людина і Людинолюбний. Ти дивний і надзвичайний Лікар природи. Не залізом відсікаєш пристрасті, не вогнем припікаєш рани, не із трав збираєш лікарську силу, не видимими пов’язками обв’язуєш важкі рани. У Тебе невидимі пов’язки милосердя, які невидимо пов’язують розділене, у Тебе слово гостріше від заліза, у Тебе слово, сильніше за вогонь, у Тебе помах, кращий за ліки. Як Творець світу, Ти без труднощів освячуєш створіння, як Творець, без зусилля перебудовуєш створене. Ти очистив від прокази, коли побажав. Ти зробив кульгавих прямими. Ти вчинив так, що розслаблені носять свої ліжка. Ти наказав сліпим від народження змити з себе морок. Ти вигнав демонів зі Своїх створінь. Ти був упійманий ворогами, за Твоїм бажанням. Ти, за Своїм бажанням, перетерпів плоттю від юдеїв усе заради мене. «Господь мій і Бог мій!». Я впізнав мого Владику, впізнав мого Ловця і Вартового, впізнав мого Царя і Господа. «Господь мій і Бог мій!». Владико, вірую у Твоє домоуправління, вірую у Твою поблажливість, вірую у Твою владу наді мною, вірую у Твій Хрест, якому поклоняємося, вірую у Твої страждання плоттю, вірую у Твою триденну смерть, вірую у Твоє воскресіння. Не буду вже більше допитливим, вірую і вже не буду шукати звіту. Вірую і вже не буду вивідувати, вірую і вже не буду старанно досліджувати. Вірю своїм очам, вірю своїй правій руці. Я навчився, що не потрібно віддавати звіту про те, що я побачив, навчився не сперечатися, а поклонятися тому, що я відчував. Знаю Єдиного Господа і Бога Владику Христа, Якому слава і держава на віки віків, Амінь.
Дві молитви Іоана Золотоустого | Зміст | На святого Стефана
