«Наша Парафія»

Про хрест (виголошена у Велику П’ятницю).
Про сповідання розбійника і про те,
що ми повинні молитися за ворогів

1. Ми, улюблені, вшановуємо сьогодні свято і торжество, бо Господь наш на Хресті прибитий цвяхами. Не дивуйся, що ми святкуємо тоді, коли ця подія сумна. Таким є все духовне. Воно буває супротивним щодо людських звичаїв. Щоб ти краще усвідомив це, то ось, хрест колись був знаряддям осуду і покарання, а тепер став предметом поважним і жаданим; колись хрест був знаряддям ганьби і смерті, а тепер став джерелом слави і честі. А те, що Хрест справді є славою, послухай Христа, Який говорить: «Прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу» (Ін. 17, 5), називаючи славою Хрест.

Хрест — глава нашого спасіння. Хрест — причина незліченних благ. Через нього ми, котрі колись були безславними і знедоленими, тепер зараховані до синів. Завдяки йому ми вже не залишаємося в омані, а пізнали істину. Через нього ми, які колись поклонялися деревам і камінням, тепер пізнали Творця всього. Завдяки йому ми, котрі були рабами гріха, приведені на волю праведності. Через нього земля нарешті стала небом. Він звільнив нас від омани, він привів нас до істини, він улаштував примирення між Богом і людьми, він, витягнувши нас із глибини пороку, звів на саму вершину чеснот, він знищив бісівську оману, він знищив спокусу. Завдяки йому вже не стало диму, смороду і пролиття крові безсловесних тварин, але скрізь духовне служіння, пісні та молитви. Завдяки йому біси втікають, завдяки йому диявол вигнаний, завдяки йому людське єство стало уподібнюватися життю ангельському. Через нього дівоцтво оселилося на землі, бо відтоді, як прийшов Народжений від Діви, людське єство пізнало цей шлях до чеснот. Він нас, які сиділи в темряві, просвітив, він примирив нас (з Богом), він нас, які були далекими, зробив близькими, він нас, які були чужими, зробив своїми, він нас, які були мандрівниками, зробив громадянами неба, він зробився в нас припиненням воєн, він став для нас опорою миру. Завдяки йому ми вже не боїмося розпечених стріл диявола, бо знайшли джерело життя. Завдяки йому ми перестали бути у вдівстві, бо знайшли Нареченого. Завдяки йому ми вже не боїмося вовка, бо маємо Доброго Пастиря. «Я, — говорить Господь, — Пастир Добрий» (Ін. 10, 11). Завдяки йому ми вже не страшимося тирана, бо прийшли до Царя.

Бачиш, причиною скількох благ для нас є Хрест? Тому ми святкуємо справедливо. Так і Павло закликає святкувати, коли говорить: «Тому святкуймо не зі старою закваскою…, але з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8). Чому ж ти, блаженний Павле, велиш нам святкувати? Скажи причину. «Адже Пасха наша, — говорить, — Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5, 7). Бачиш, як Хрест є причиною святкування? Бачиш, як він велить святкувати заради Хреста? На хресті принесена Жертва, а де Жертва, там відпущення гріхів, там примирення з Господом, там свято і радість. «Пасха наша, — говорить, — Христос, за нас у жертву принесений». Скажи, де Він «у жертву принесений»? На високому Хресті. Новий і дивний Жертовник, бо і Жертва дивна і надзвичайна. Він Сам — і Жертва, і Священик, Жертва плоттю, а Священик духом. Він Сам і приніс, і був принесений. Послухай знову Павла, який говорить: «Кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари і жертви за гріхи… А тому треба було, щоб і Цей також мав що принести» (Євр. 5, 1, 8, 3). І досі Він приносить. А в іншому місці Апостол говорить: «Так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб узяти гріхи багатьох» (Євр. 9, 28). Ось тут Він «принесений», а там «приніс» Самого Себе. Бачиш, як Він став і Жертвою, і Священиком, а жертовником був Хрест. Однак необхідно знати, чому ця Жертва принесена не в храмі, — мається на увазі храм Юдейський, — а поза містом, за його стінами. Поза містом Він розп’ятий, наче якийсь злочинець, щоб звершилося сказане пророком: «До лиходіїв приєднаний був» (Іс. 53, 12).

Чому ж Він розп’ятий за містом на високому місці, а не під якою-небудь покрівлею? І це не без причини, а для того, щоб очистити єство повітря. Тому і на високому місці, не під навісом покрівлі — замість покрівлі — звід неба, щоб тоді, коли Цей Агнець був заколений на висоті, очистилося все небо. Очистилося небо, очистилася і земля. Кров капала з Його боку на землю й очистила все її осквернення. Тому-то Жертва принесена не під покрівлею. Але чому ж не в самому Юдейському храмі? Знову ж таки і це не без причини, а для того, щоб юдеї цю Жертву не привласнили, для того, щоб ти не думав, начебто ця Жертва принесена тільки за цей народ. Тому вона принесена поза містом, за його стінами, щоб ти знав, що це — Жертва всесвітня, щоб ти знав, що це — приношення за всю землю, і що це — загальне очищення всього єства нашого. Юдеям Бог велів залишити всю землю і приносити жертви на одному місці, молитися в одному місці, бо тоді вся земля була нечиста від диму, смороду, крові ідольської та інших язичницьких нечистот, — тому Він і визначив їм одне місце. Але коли прийшов Христос і постраждав поза містом, тоді Він очистив усю землю, зробив усяке місце зручним для молитви.

Хочеш знати, як урешті-решт уся земля стала храмом і як усяке місце стало зручним для молитви? Послухай знову блаженного Павла, який говорить: «На всякому місці мужі підносили молитви, піднімаючи чисті руки» (1 Тим. 2, 8). Бачиш, як Він очистив увесь світ? Бачиш, як ми можемо скрізь підносити чисті руки? Уся земля стала нарешті святою, навіть святішою за Юдейську святиню. Чому? Тому, що там приносилося безсловесне, а тут принесене словесне Ягня. Тому, наскільки словесне вище від безсловесного, настільки досконалішим є і це висвітлення. Отже, воістину Хрест — це свято.

2. Хочеш пізнати й іншу, найбільшу дію Хреста, яка перевершує всякий людський розум? Сьогодні він відкрив закритий рай, сьогодні він увів до нього розбійника: звершив дві найбільші справи — і рай відкрив, і розбійника увів, повернув йому стародавню батьківщину, привів його до вітчизняного міста. «Сьогодні ж, — сказав (Господь), — будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43). Що Ти говориш? Сам розп’ятий, прибитий до хреста цвяхами й обіцяєш рай? Як же ти вчиниш це? Адже і Павло говорить: «Розп’ятий у немочі». Однак послухай, що він додає: «… але живий силою Божою» (2 Кор. 13, 4). І ще в іншому місці: «Бо сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9).

— Тому, — говорить, — Я й обіцяю тепер на хресті, щоб і з цього ти пізнав Мою силу.

Оскільки подія була сумною, то щоб ти, дивлячись на вигляд Хреста, не віддавався зневірі, а дивлячись на могутність Розп’ятого, був веселий і бадьорий, тому Він і тут показує тобі Свою силу. Не мертвого воскрешаючи, не морю повеліваючи, не бісам забороняючи, але, будучи розп’ятим, прибитим цвяхами, зазнаючи образи, оплювання, лихослів’я, насміхання і ганьби від усіх, Він мав силу залучити до Себе порочну душу розбійника. Поглянь, як Його могутність сяє з обох боків: Він похитнув основи (землі), сокрушив каміння і душу розбійника, яка була черствішою за камінь, зробив м’якшою від воску. «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Що Ти говориш? Херувим і полум’яний меч стережуть рай, а ти обіцяєш вхід туди розбійникові?

— Так, — говорить, — бо Я — Владика і херувимів і маю владу над полум’ям і геєною, над життям і смертю.

Тому Він і говорить: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Коли ці сили бачать Владику, тут же відступають і відходять. Жодний цар ніколи не зважився б посадити з собою розбійника чи бодай когось іншого з подібних рабів і так увійти до міста, а людинолюбний Владика зробив це. Входячи до священної батьківщини, Він уводить із Собою розбійника, не безчестячи раю ногами розбійника, — ні — цим робить для раю ще більшу честь, адже для раю честь мати такого Владику, такого могутнього і людинолюбного, що навіть розбійника може зробити гідним райських насолод. І коли Він закликав до Царства митарів і блудниць, то робив це, не осоромлюючи Царства, а віддаючи йому ще більшу честь і показуючи, що таким є Господь Небесного Царства, Який навіть блудниць і митарів зробив настільки бездоганними, що вони виявлялися гідними тамтешньої честі і нагороди. Як ми дивуємося лікареві, коли бачимо, що він, урятувавши від немочі людей, одержимих невиліковними хворобами, повернув їм повне здоров’я, так, улюблений, дивуйся і Христові і захоплюйся тим, що Він, узявши людей, одержимих невиліковними душевними хворобами, тих, котрі дійшли до крайнього безчестя, зміг спасти від пороку і виявити гідними Небесного Царства. «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Велика честь, безмежне людинолюбство, невимовне багатство доброти: увійти разом із Владикою — це більша честь, ніж просто ввійти до раю.

— Але що це, скажи мені? Що таке зробив розбійник, щоб раптом із хреста виявитися гідним раю?

Хочеш, я коротко розповім про це і покажу доблесть розбійника? Коли Петро, верховний серед учнів, відрікся внизу, тоді він, знаходячись угорі, на хресті, визнав (Христа). Говорю це не для осуду Петра — цього не буде, але хочу показати велич душі розбійника і його надзвичайну мудрість. Той не встояв перед загрозою з боку простої служниці, а цей, бачачи, як весь народ стояв довкола, шаленів, кричав і виражав тисячі лихослів’я на Розп’ятого, не подивився на приниження Розп’ятого, але, проглядаючи через усе це очима віри і відкинувши все приниження та перешкоди внизу, визнав Небесного Владику, сказавши ті короткі слова, які, однак, роблять його гідним раю: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23, 42).

Не залишаймо поза увагою ці слова, не соромимося взяти для себе вчителем розбійника, якого наш Владика не посоромився ввести до раю раніше за всіх. Не соромимося взяти для себе учителем мужа, який першим зі всього роду людського виявився гідним життя в раю. Досліджуймо кожне його слово, щоб і в цьому пізнати силу Хреста. Йому Господь не говорив, як Петрові та Андрію: «Ідіть за Мною — і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19), не сказав йому, як дванадцятьом учням: «Сядете на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19, 28). Навіть не удостоїв його жодного слова. Він (розбійник) не бачив чудес: ані як мертвий воскресає, ані бісів, що виганяються, ні моря, яке підкоряється велінню Господа, не говорив з Ним про Царство. Звідки ж він довідався про назву Царства? Погляньмо ж на його велику розсудливість. Інший розбійник, сказано в Євангелії, «хулив Його» (Лк. 23, 39), бо й інший розбійник був розп’ятий разом з Ним, щоб сповнилося сказане пророком: «До лиходіїв приєднаний був» (Іс. 53, 12). Божевільні Юдеї хотіли затьмарити Його славу і зі всіх боків спотворювали те, що відбувалося, однак істина від цього зростала і через самі перешкоди ставала яскравішою.

Отже, другий розбійник хулив Його. Навіть один із євангелістів говорить, що вони обоє паплюжили Ісуса (Мк. 15, 32). І це правда, але цим ще більше піднімає гідність того розбійника. Ймовірно, спочатку і він злословив, але потім раптом виявив таку велику переміну. Тож другий розбійник, сказано, «хулив Його». Чи бачиш розбійника і розбійника? Вони обидва на хресті, обидва за пороки, обидва за розбійницьке життя, але обох спіткала неоднакова доля — один успадковував Царство, а другий вкинутий до геєни. Так і вчора були учень і учні. Але один готувався до зради, а інші пропонували послуги. Той говорив фарисеям: «Що хочете дати мені, — і я вам видам Його?» (Мф. 26, 15). А ці, приступивши до Ісуса, говорили: «Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?» (Мф. 26, 17). Так і тут розбійник і розбійник. Але один злословить, а другий закриває йому вуста; один хулить, а другий докоряє йому. І це тоді, коли він бачить, що Христос розп’ятий і засуджений, і народ знизу злословить і голосно кричить. Однак ніщо не тільки не відвернуло його і не відхилило від належного прославляння, але й на іншого розбійника він сильно нападає і говорить йому: «Чи ти не боїшся Бога?» (Лк. 23, 40).

3. Чи бачиш відвагу розбійника? Чи бачиш, як і на хресті він не забуває свого власного ремесла, однак завдяки сповіданню отримує Царство? «Чи ти не боїшся Бога?», — говорить він. Бачиш відвагу (його) на хресті? Бачиш мудрість, бачиш благоговіння? Він був при своїй свідомості, зберіг розсудливість, хоч був прибитий цвяхами і терпів нестерпні страждання від цвяхів. Хіба він не гідний подиву за таку благородну мужність? Я сказав би, що він не тільки гідний подиву, але й повинен бути справедливо звеличений, бо не тільки не звертав уваги на свої страждання, але, залишивши себе, піклувався про іншого, намагався врятувати його від омани і зробитися вчителем на хресті. «Чи ти, — говорить, — не боїшся Бога?» Він ніби говорить йому:

— Не дивися на те судилище, котре тут унизу, не суди з вигляду, не дивися тільки на те, що тут відбувається. Є інший Суддя, невидиме і непідкупне судилище, яке не може помилятися.

Тож не дивися на те, що Він засуджений унизу, вгорі — не те. Тут у нижнім судилищі часто і безневинних засуджують, а винних звільняють, праведних засуджують на покарання, а несправедливі уникають його, бо чимало хто з людей частково добровільно, частково мимоволі спотворюють справи підсудних — або, не знаючи правди й обманюючись, або ж, знаючи, але будучи підкупленими грошима, зраджують істині і засуджують безвинних. Але там угорі будь-чого подібного нема, адже Бог — Суддя праведний, і суд Його виходить, як світло, — він не має темряви, не має чогось прихованого, не допускає жодного перекручування.

Що б цей (розбійник) не сказав, він засуджений тут, унизу. Чому ж Ти захищаєш його? Підніс його до Небесного судилища, до страшного Престолу, до непідкупного Суду, до непомильного Судді, нагадав йому про Страшний суд.

— Туди дивися, — говорить, — і ти й тоді не вимовиш осудливого вироку, не станеш разом з людьми, що знаходяться внизу, але зворушишся і приймеш Вищий суд.

«Чи ти, — говорить, — не боїшся Бога?» Чи бачиш смирення розбійника, чи бачиш розсудливість, чи бачиш повчання? Раптом із хреста він піднявся до неба. Поглянь, як він уже виконує апостольський закон, бо не тільки за себе піклується, але робить усе і використовує всі заходи, щоб й іншого спасти від омани і привести до істини. Бо коли сказав: «Чи ти не боїшся Бога, — він додає, — коли і сам на те саме засуджений?» (Лк. 23, 40). Поглянь на звершене сповідання. Що означає: «коли і сам на те саме засуджений»? На таку ж, говорить, кару, бо і ми знаходимося на хресті. Тому, коли ганьбиш Його, ти насамперед лихословиш самого себе. Як той, що перебуває в гріхах, коли засуджує іншого, найперше засуджує самого себе, так і той, що перебуває в горі й паплюжить горе іншого, найперше паплюжить себе. «Коли і сам на те саме засуджений», — говорить він. Читає йому апостольський закон, який виражає Євангельські слова: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7, 1). «Коли і сам на те саме засуджений». Що ти робиш, розбійнику? Чи не робиш ти Христа вашим спільником, коли говориш: «На те саме засуджений»?

— Ні, — говорить, — я додаю для виправлення своїх слів наступне: «І ми засуджені справедливо, бо достойно за діла наші одержали» (Лк. 23, 41).

Щоб ти, почувши його слова «і сам на те саме засуджений», не подумав, начебто він виставляє Христа спільником у гріхах, для цього він додає виправлення і говорить: «Ми засуджені справедливо, бо достойно за діла наші одержали». Бачиш звершену сповідь на хресті? Бачиш, як він цими словами омив свої гріхи? Бачиш, як він виконав пророче наставляння: «Говори ти насамперед беззаконня твої, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). Ніхто не примушував його, ніхто не обвинувачував, ніхто не нападав — він сам стає обвинувачем себе самого, тому після цього вже не має жодного обвинувача. Він випередив обов’язок обвинувача і сам виставив своє ім’я на ганебному стовпі, сказавши: «І ми засуджені справедливо, бо достойно за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив». Бачиш найглибше благоговіння? Коли він так сам обвинуватив себе, коли викрив свої діла, коли висловив захист Владики, сказавши: «Ми засуджені справедливо…, а Він нічого лихого не вчинив», тоді насмілився запропонувати і прохання. «Пом’яни мене, Господи, — говорить, — коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23, 42). Він не смів раніше сказати: «Пом’яни мене», поки сповіданням не очистив себе від нечистоти гріхів, поки своїм осудом не зробив себе безвинним, поки обвинуваченням себе не зняв із себе своїх гріхів. Бачиш, яку велику силу має сповідання навіть на хресті?

Слухаючи це, улюблений, ніколи не впадай у відчай, але, уявляючи невимовну велич людинолюбства Божого, поспіши очиститися від гріхів. Якщо Він розбійника, котрий був на хресті, сподобив такої великої честі, то тим більше сподобить Свого людинолюбства нас, якщо тільки ми захочемо сповідатися в наших гріхах. Отже, щоб і нам скористатися Його людинолюбством, не соромимося сповідати свої гріхи, бо велика сила Сповіді, і вона багато може зробити. Ось і розбійник сповідався — і побачив відчиненим рай, сповідався — і, будучи розбійником, отримав відвагу просити Царства. До того він не просив Небесного Царства. Як, скажи мені, розбійнику, ти згадав про Царство? Що таке ти побачив тепер? Перед твоїми очима цвяхи і хрест, обвинувачення, глузування і лихослів’я.

Так, — говорить він, — але сам Хрест здається мені знаком Царства. Тому я і називаю Його Царем, що бачу Його розп’ятим, — цареві властиво вмирати за підданих. Він сам сказав: «Пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11). Так і добрий цар покладає душу свою за підданих. Отже, оскільки Він поклав душу Свою, тому я і називаю Його Царем. «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царство Твоє».

4. Хочеш знати, як Хрест служить знаком Царства, і чому ця річ гідна поваги? Господь не допустив йому залишатися на землі, але взяв його і підніс до неба. Звідки це відомо? З ним Він має прийти під час Свого другого пришестя. Подивимося ж, як Він має з ним прийти. Послухай, що говорить про це Сам Христос: «Коли скажуть вам, ось Він у пустелі, — не виходьте; ось Він у потаємних кімнатах, — не йміть віри» (Мф. 24, 26). Так Він говорить про Своє друге пришестя стосовно лжехристів, лжепророків, антихриста, щоби будь-хто, обманувшись, не підпав під його владу.

— Оскільки раніше за Христа прийде антихрист, то, щоб ті, котрі шукають Пастиря, не натрапили на вовка, Я сповіщаю вам, — говорить, — ознаки пришестя Пастиря.

Якщо Його перше пришестя було утаєне, то не думайте, говорить, що й друге буде таким же. Те було утаєне справедливо, бо Він приходив знайти загибле, а це буде не таким. А яким? Скажи і навчи. «Як блискавка, — говорить, — виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського» (Мф. 24, 27). Він явиться раптом для всіх, нікому не буде потреби запитувати. Як при появі блискавки ми не маємо потреби досліджувати, чи була блискавка, так і під час Його явлення нам не потрібно буде досліджувати, чи прийшов Христос.

Однак ми ще й досі не відповіли на запропоноване запитання, чи прийде Він із Хрестом. Послухай же, як Він і про це ясно повідомляє. «Тоді, — говорить, тобто, коли Я прийду, — сонце померкне, і місяць не дасть світла свого» (Мф. 24, 29). Тоді буде таке багатство світла, що навіть найяскравіші зірки померкнуть. «І зірки, — говорить, — спадуть… І тоді з’явиться знамення Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних» (Мф. 24, 29–30). Бачиш, яка надзвичайність цього знамення, яка світлість, яке сяйво? Сонце померкне, місяць не показується, зірки падають, а тільки є він (Хрест), щоб ти знав, що він світліший за місяць і яскравіший за сонце. Як при вході царя, військо, що йде попереду, несе на плечах прапори і сповіщає про прибуття царя, так і при пришесті Владики створінь попереду з неба будуть іти воїнства ангелів і архангелів, несучи це знамення і сповіщаючи нам про пришестя Царя. «Тоді, — говорить Він, — сили небесні захитаються» (Мф. 24, 29), маючи на увазі ангелів і архангелів, і всі невидимі сили, бо їх охопить трепет, великий страх і жах.

Чому ж, скажи мені, і ті сили приходять у страх? З важливої причини: тоді буде Страшний суд — усе єство людське буде судитися, буде давати звіт і стояти перед страшним Престолом. Чому ж ангели будуть тоді тремтіти і безтілесні сили прийдуть у жах, якщо не вони будуть судитися? Як тоді, коли суддя викликає до суду винних і сідає на підвищенні, не тільки винні, але й присутні, однакового з ними звання, хоч і не усвідомлюють за собою нічого, однак бояться і тремтять від страху перед суддею, так і тоді, коли наше єство буде судитися і будуть вимагати від нього звіту за гріхи, ангели, які не усвідомлять за собою нічого, та інші сили будуть боятися і тремтіти перед грізним Суддею. Отже, це ми зрозуміли.

Але для чого і чому Він прийде з Хрестом? Пізнай і цю причину. Щоб ті, котрі розіп’яли Його, по-справжньому усвідомили своє власне божевілля, задля цього Він покаже їм наглядне викриття їхнього божевілля. Але щоб ти знав, що Він принесе Хрест саме для того, щоби звинуватити їх, послухай, як говорить про нього Євангеліст: «Тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть усі племена земні», — коли, усвідомлюючи свій гріх, побачать Обвинувача (Мф. 24, 30).

Але чому ти дивуєшся, що Він прийде, несучи Хрест? Він прийде, несучи на Собі навіть Свої рани. Звідки відомо, що Він прийде, несучи на Собі рани? Послухай пророка, який говорить: «Будуть дивитися на Нього, Якого прокололи» (Зах. 12, 10). Як учинив Він з Фомою, — бажаючи виправити невір’я цього учня, показав йому рани від цвяхів і сказав: «Подай руку твою…, і роздивіться, бо дух тіла і кісток не має» (Ін. 20, 27; Лк. 24, 39), щоб показати йому, що Він істинно воскрес, — так і тоді Він принесе Свої рани і Хрест, щоб показати їм, що Він саме Той, Котрого розіп’яли. Це — велике і спасенне благо і яскраве свідчення людинолюбства Божого!

5. Між іншим на Його невимовне людинолюбство вказує не тільки Хрест, але й самі слова, сказані Ним на Хресті. Вислухай ці слова. Коли ті, що розіп’яли Його, стояли навколо і палали ненавистю, тоді Він сказав: «Отче, прости їм цей гріх, бо не відають, що чинять» (Лк. 23, 34). Чи бачиш людинолюбство Владики? Будучи розп’ятим, Він просив за тих, що розпинають, хоч вони насміхалися і паплюжили Його, кажучи: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста» (Мф. 27, 40). Але тому і не зійшов із хреста, що Він є Сином Божим, бо задля того Він і прийшов, щоби бути розп’ятим за нас.

«Нехай тепер зійде з хреста, — говорили вони, — і ми (побачимо й) увіруємо в Нього» (Мф. 27, 42). Поглянь на слова безсоромності і причину невір’я. Він звершив діла важливіші, ніж сходження з Хреста, і вони не вірували, а тепер говорять: «Зійди з хреста», — і повіримо Тобі. Набагато важливіше за сходження з хреста — воскресити мертвого, до гробу якого привалений камінь; набагато важливіше за сходження з хреста — вивести з гробу чотириденного Лазаря з пеленами, якими він був оповитий. Чи бачиш слова божевілля? Чи бачиш надмірне шаленство? Але прошу вас, слухайте уважно, щоб побачити надмірне людинолюбство Боже і те, як Христос саме їхнім божевіллям скористався як приводом для прощення. «Отче, — сказав Він, — прости їм цей гріх, бо не відають, що чинять» (Лк. 23, 34). Він цими словами ніби виражає наступне: вони не при своєму розумі і не знають, що роблять. Вони говорили: «Спаси Самого Себе, Якщо Ти Син Божий» (Мф. 27, 40), а Він намагався спасти їх, — тих, котрі паплюжили Його, знущалися і злословили. «Прости їм, — говорить, — цей гріх, бо не відають, що чинять».

Що ж? Чи відпустив їм (Бог) цей гріх? Відпустив тим, котрі захотіли покаятися. Якби Він не простив їм цього гріха, то Павло не був би апостолом. Якби Він не простив їм цього гріха, то не увірували б у Нього раптом три тисячі і п’ять тисяч, а потім ще безліч юдеїв. Послухай, що говорить Яків Павлові в Єрусалимі: «Бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв, які увірували» (Діян. 21, 20). Будемо ж і ми, закликаю вас, наслідувати Владику і молитися за ворогів. До цього я закликав вас учора, до цього знову закликаю і тепер. Споглядаючи на велич прекрасного вчинку, наслідуйте свого Владику — Він був розп’ятий і молився за тих, котрі розпинали.

— Але як я можу, — скажеш, — наслідувати Владику?

Якщо захочеш, то зможеш. Якби це було неможливим, то Він не сказав би: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем» (Мф. 11, 29). Якби для людини було неможливим наслідувати Його, то Павло не сказав би: «Будьте моїми послідовниками, як і я Христа» (1 Кор. 11, 1). Однак, якщо ти не хочеш наслідувати Владику, то наслідуй подібного до себе раба — кажу про Стефана, який першим відкрив двері мучеництва. Він наслідував Владику, бо як Владика, висячи (на хресті) серед тих, котрі розпинали Його, молився за розпинателів, так і цей раб, знаходячись серед тих, котрі вбивали його камінням, коли всі кидали, а він приймав на себе хмари каміння, тоді, не зважаючи на заподіювані ними страждання, говорив: «Господи, не вважай їм це за гріх» (Діян. 7, 60). Бачиш, як Син розмовляє (з Отцем), і як раб молиться?! Той говорить: «Отче, прости їм цей гріх, бо не відають, що чинять», а цей говорить: «Господи, не вважай їм це за гріх». І щоб ти знав, що він робив це зі щирістю, він не просто молився, не будь-як і не стоячи, але схиливши коліна, зі смиренням, з великим співчуттям.

Хочеш, я покажу тобі й іншого подібного до тебе раба, ще більш великого, котрий також молився за ворогів? Послухай, що говорить блаженний Павло. Сказавши, скільки він перетерпів, а саме: «Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази били мене палицями, один раз побивали камінням; тричі розбивався зі мною корабель» (2 Кор. 11, 25), — перерахувавши цілий ряд (нещасть) і підступів, яких зазнавав від них щодня, він же говорив: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян» (Рим. 9, 3–4).

Чи хочеш побачити й інших, не тільки із Нового, але й зі Старого Завіту, які робили те ж саме? Це особливо дивно, що ті, кому не було велено любити ворогів, але виривати око за око і зуб за зуб і мстити тим же, досягали апостольської висоти. Послухай, що говорить Мойсей, в якого юдеї часто кидали каміння: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав» (Вих. 32, 32). Бачиш, як кожний із праведників надавав перевагу безпеці інших перед власним спасінням? Ти ні в чому не згрішив, — чому ж хочеш бути разом з ними покараний?

— Я, — говорить, — не відчуваю себе щасливим, коли страдають інші.

Можна вказати ще на іншого, котрий промовляв таку ж молитву. Я спеціально наводжу багато прикладів, щоб принаймні таким чином ми виправилися, викинули зі своєї душі цю тяжку хворобу, тобто бажання зла ворогам. Послухай і блаженного Давида, що говорив він, коли Бог розгнівався і послав ангела для покарання народу, і як тільки він побачив ангела, готового завдати удару, який показав оголений меч, тоді промовив: «Я, пастир, вчинив беззаконно, а ці вівці, що зробили вони? Нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого» (2 Цар. 24, 17). Чи бачиш знову такі ж прекрасні вчинки? Хочеш, я покажу тобі ще на іншого, котрий робив те ж саме? Пророк Самуїл був настільки ображений, знехтуваний і принижений юдеями, що Бог хотів утішити його. Закликаю вас, слухайте уважно. Бог сказав йому: «Не тебе вони відкинули, але відкинули Мене» (1 Цар. 7, 7). А що той, котрого відкинули, принизили, знехтували, образили? Послухай, що він говорить: «Не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас» (1 Цар. 12, 23). Він вважав гріхом — не молитися за ворогів.

— Нехай ніколи не буде в мене, — говорить, — такого гріха, щоб я не молився за вас.

Бачиш, як кожний із праведників намагався наслідувати Владику в цьому прекрасному діянні?

Отже, знову оглянемо те, що вже було сказано. Владика говорить: «Отче, прости їм цей гріх, бо не відають, що чинять». Стефан сказав: «Господи, не вважай їм це за гріх». Павло говорить: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті». Мойсей подібним же чином: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав». Давид говорить: «Нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого». Також і Самуїл: «Не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас». Яке ж ми зможемо мати прощення, коли всі, що жили й у Новому, й у Старому Завіті, спонукують нас до молитви за ворогів, а ми не будемо намагатися зі всією старанністю виконувати це?

Отже, закликаю вас: не будьмо недбайливими. Чим більше прикладів, тим тяжчою буде кара, якщо не будемо наслідувати їх. Набагато важливіше молитися за ворогів, ніж за друзів. Не стільки користі приносить нам молитва за друзів, як молитва за ворогів. Послухай Христа, Який говорить: «Коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам винагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5, 46). Тому, коли ми будемо молитися за друзів, то ми нічим не кращі за митарів. А коли будемо любити ворогів і молитися за ворогів, тоді, відповідно до людської сили, будемо подібними до Бога. «Щоб ви були, — говорить Він, — синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45).

Тож якщо ми маємо приклади і від Владики, і від рабів, то виявім ревність, сповняймо цю чесноту, щоб сподобитися отримати Царство Небесне і з великою відвагою приступити до цієї страшної Трапези. Щоб, очистивши свою совість, досягти нам обіцяних благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 25.10.2016; востаннє змінено: 26.10.2016.