Бесіда п’ятнадцята
до нього. І навів Господь Бог на Адама нестяму,
і він заснув; і взяв одне із ребер його, і закрив
те місце плоттю. І створив Господь Бог із ребра,
яке взяв у Адама, жінку 1 (Бут. 2, 20-22)
1. Дуже вдячний вам, що ви вчора прийняли наше умовляння з неабиякою готовністю і не тільки не були обтяжені тривалістю слова, а до кінця залишалися уважними, що зберегли живе бажання слухати. Цим ви подаєте нам добру надію на те, що вповні сповните нашу пораду. Хто слухає з таким задоволенням, той, вочевидь, має бажання і виконати (вислухане) на ділі. З іншого боку, доказом вашого душевного здоров’я є і нинішнє ваше зібрання. Як відчуття апетиту є ознакою тілесного здоров’я, так любов до слова Божого служить найкращим свідченням душевного добробуту. Бо плоди вашої ревності виявляються у виконанні вами почутого, ось тому і ми віддамо вашій любові нагороду, яку обіцяли вчора. Нагородою називаю це духовне повчання, яке і в мене, який подаю, може збільшити надбання, і вас, які приймаєте, зробити багатими. Таким є все духовне, а в земних речах цього не буває. Там той, хто дає, зменшує своє майно, а той, хто отримує, стає більш багатим. Тут же не так, а навпаки: і той, хто дає, саме цим ще більше примножує власне багатство, і в тих, котрі отримують, збільшується надбання.
Отже, оскільки ми готові наставляти, а ваші надра розуму приготовлені прийняти це духовне багатство, тому і виконаємо свою обіцянку, і, взявшись за подальше тлумачення того, що було прочитано від блаженного Мойсея, віддамо вам нагороду. Потрібно пояснити те, що прочитано сьогодні, щоби, достеменно розкривши багатство думок, прихованих у словах, передати це вашій любові. Ви чули недавно слова Божественного Писання: «Але для Адама не знайшлося помічника, подібного до нього» (Бут. 2, 20). Що означає цей короткий вислів «Але для Адама»? Навіщо доданий сполучник («але»)? Хіба не достатньо було сказати: «Для Адама»? Ми хочемо дослідити не просто через зайву допитливість, а щоб, старанно розтлумачуючи вам усе, навчити вас не пропускати в Божественному Писанні без уваги бодай короткого вислову чи навіть одного складу. Адже це не прості слова, а слова Святого Духа, тому можна знайти великий скарб і в одному складі. Слухайте ж, прошу, уважно. Нехай ніхто не буде ледачим, ніхто не буде сонним, у всіх нехай буде пильний розум; нехай ніхто не блукає думками деінде і, стоячи тут, нехай не розважається життєвими турботами. Навпаки, роздумуючи про гідність цього духовного зібрання і про те, що ми слухаємо (тут) Бога, Який говорить до нас устами пророків, нехай кожний відкриває свій слух і напружує розум, щоби жодна із кинутих нами насінин не упала на камінь чи біля дороги, чи в терня, але щоб усе насіння, упавши на добру землю, тобто на широту великого розуму, могло принести вам щедрі плоди і примножити посіяне нами.
Тож подивимося, що означає створення (подружнього) союзу. «Але для Адама, — сказано, — не знайшлося помічника, подібного до нього». Поглянь на чіткість Божественного Писання. Сказавши: «Але для Адама не знайшлося помічника, — воно не зупинилося на цьому, але додало: — подібного до нього», пояснюючи цим додатком причину, для чого було використано сполучник. Думаю, що більш кмітливі вже самі здогадуються, що буде нами сказано. Та оскільки ми, пропонуючи повчання всьому загалу, повинні намагатися, щоби наші слова були зрозумілими для всіх, то ось і покажемо вам, чому (Писання) так сказало, тільки трохи потерпіть.
Раніше, як пам’ятаєте, у Божественному Писанні було сказано: «Створімо йому помічника за подобою його». А далі повідомляється нам про створення звірів, і плазунів, і всіх безсловесних: «Господь Бог, — сказано, — створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, та привів їх до Адама, щоб бачити, як він назве їх; (і Адам як господар) нарече імена всім» (Бут. 2, 18-20), — кожній породі звірів і птахів, і всім безсловесним визначив, за дарованою йому мудрістю, властиві найменування. Та щоб ми не думали, начебто про них сказав (Бог): «Створімо йому помічника», хоч бачимо, що всі ці тварини виконують деяку службу і допомагають людині в праці, адже вони є нерозумними творіннями і знаходяться надто далеко від людини. Бо, хоч вони і допомагають людині, і своєю службою приносять їй чимало користі, все ж таки є нерозумними. Те, що вони допомагають (їй), це показує сам досвід. Одні з них придатні для перенесення вантажів, другі — для обробітку землі: віл тягне плуга, прорізує борозни і багато інших послуг робить нам у землеробстві; так само багато допомагає осел при перенесенні вантажів. Та й багато інших із безсловесних служать нам для задоволення наших тілесних потреб: вівці служать нам своєю вовною для виготовлення одягу, кози — вовною, молоком та іншим, що придатне нам для їжі.
Отже, щоб ми відносили не до цих тварин сказане: «Створімо йому помічника», для цього тепер блаженний Мойсей, починаючи слово, говорить: «Але для Адама не знайшлося помічника, подібного до нього» (Бут. 2, 20). Він ніби повчає нас і говорить: усі ці (творіння) створені (Богом для людини) і отримали від Адама найменування, однак жодне з них не виявилося бути гідним йому помічником. Тому і хоче (Мойсей) сказати нам, що має бути створене нове творіння і що це творіння, яке вже готове появитися, і є саме те, про яке сказано: «Створімо йому помічника за подобою його», тобто однієї з ним природи, гідного його, нічим не нижчого за нього. Тому цей блаженний і сказав: «Але для Адама не знайшлося помічника, подібного до нього», показуючи, що хоч якими б корисними для нас не були своїми послугами безсловесні, однак допомога, яка подається Адамові жінкою, є зовсім іншою і набагато кращою.
2. Отже, коли вже всі тварини були створені й отримали імена від первозданного, людинолюбний Господь, влаштовуючи все для створеного Ним, шукав йому подібного помічника і, створивши для нього все це видиме творіння, наостанку створює дружину. І поглянь, з якою пунктуальністю (Писання) повчає нас про створення цього творіння. Оскільки воно вже сповістило нам, що (Бог) хоче створити Адамові подібного до нього помічника, бо вже було сказано: «Створімо йому помічника за подобою його», тепер говорить: «Не знайшлося помічника, подібного до нього», тому створення жінки відбувається із єства Адама, про що сказано: «І навів Господь Бог на Адама нестяму, і він заснув; і взяв одне з ребер його і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог із ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка» (Бут. 2, 21-22).
Велика сила в цих словах. Вона перевершує всякий розум людський: їхню велич можна зрозуміти не інакше, як тільки через споглядання очима віри. «І навів, — сказано, — Господь Бог на Адама нестяму, і він заснув». Зверни увагу на точність повчання. На ці дві обставини (нестяму і сон) указав блаженний пророк чи точніше — його вустами Дух Святий, розкриваючи перед нами злагодженість подій. «І навів, — сказано, — Господь Бог на Адама нестяму, і він заснув». Це була не проста нестяма і не звичайний сон, але, оскільки премудрий і вмілий Творець нашої природи хотів узяти в Адама одне із його ребер, тому, щоб він не відчув болю і потім не ставився вороже до створеної із його ребра, щоби, пам’ятаючи про біль, не зненавидів створювану, для цього (Бог), зануривши (Адама) в нестяму і мовби повелівши йому бути охопленим деяким оціпенінням, навів на нього такий сон, що він зовсім не відчував того, що відбувалося (з ним). Як талановитий Художник, узяв те, що вважав необхідним, і заповнив те, чого бракувало, а взяте вчинив за Своїм людинолюбством. «І навів, — сказано, — Господь Бог на Адама нестяму, і він заснув; і взяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю». Це для того, щоб Адам, прокинувшись, не довідався після втрати (ребра) про те, що трапилося. Бо коли він не довідався про це під час взяття (ребра), то міг довідатися після цього. Отож, щоб і саме взяття ребра не заподіяло йому болю, а потім його нестача не викликала (у нього) печалі, тому Бог і влаштував те й інше так: і (ребро) взяв безболісно, і те місце потім закрив, не давши через це Адамові довідатися, що з ним сталося. Отже, взявши ребро, Господь Бог, сказано, «створив жінку». Дивовижна справа, яка безмірно перевищує наш розум! Такими є і всі справи Господні. Справді, (створення жінки із ребра Адама) не менш вагоме за створення чоловіка з пороху. При цьому зверни увагу і на поблажливість Божественного Писання — які слова воно використовує заради нашої немічності. «І взяв, — сказано, — одне з ребер його».
Не сприймай ці слова по-людськи, а знай, що грубі вислови використано відповідно до людської немічності. Бо коли б (Писання) не використало цих слів, то як змогли б ми пізнати невимовні тайни? Тож не будемо зупинятися тільки на словах, а будемо сприймати все з побожністю, оскільки це відноситься до Бога. Цей вираз «узяв» і всі подібні до нього використані заради нашої немічності. Поглянь ще, як і тут (Писання) використало той самий вираз, що й стосовно Адама. Як там воно і раз, і двічі, і багаторазово говорило: «І взяв Господь Бог людину, яку створив», і ще: «І заповів Господь Бог Адамові», і знову: «І сказав Господь Бог: створімо йому помічника за подобою його», — так і тепер говорить: «І створив Господь Бог із ребра, яке взяв у Адама, жінку», а перед цим: «І навів Господь Бог на Адама нестяму». Це для того, щоб ти знав, що, використовуючи ці слова (Бог і Господь), Писання не робить жодної відмінності між Отцем і Сином, але оскільки Вони мають одну сутність, тому і вживає найменування без різниці. Отож і розповідаючи про створення жінки, воно чинить так само і говорить: «І створив Господь Бог із ребра, яке взяв у Адама, жінку».
Що тут скажуть єретики, які хочуть усе досліджувати і думають, що вони осягли народження Творця всіх 2. Яке слово може виразити це? Який розум — осягнути? Одне ребро, сказано, узяв (Бог): як же з цього одного ребра (Він) створив ціле творіння? Але що я кажу: як із цього одного ребра Бог створив творіння? Скажи мені, як звершилося взяття (ребра)? Як (Адам) не відчував цього взяття? Але ти нічого не можеш сказати: знає (це) тільки Той, Хто звершив творіння. Якщо ми не розуміємо навіть того, що є в нас під руками, — створення такого ж, як і ми, то наскільки є нерозумно і безглуздо досліджувати те, що стосується Творця, і говорити, начебто ми розуміємо те, про що не мають чіткого поняття навіть вищі, безтілесні сили, а тільки зі страхом і трепетом постійно все прославляють?
3. «І створив Господь Бог із ребра, яке взяв у Адама, жінку». Зверни увагу на чіткість Писання. Воно не каже: зробив (έπλασεν), але: створив, сформував (ώκοδόμησεν). Оскільки Бог узяв частину від того, що вже було створене, і, так би мовити, додав тільки те, чого бракувало, тому і говорить Писання: «І створив», — не дещо інше зробив, але, взявши від уже готового творіння певну частину, з цієї частини створив ціле творіння. Яка сила найвищого Художника-Бога, щоб із настільки малої частини (ребра) створити стільки членів, улаштувати стільки чутливих органів і створити цілу, досконалу і завершену істоту, яка могла б і розмовляти, і завдяки єдності природи приносити чоловікові велику втіху! Адже ця істота створена для його втіхи. Тому і Павло сказав: «Не чоловік був створений для жінки, а жінка для чоловіка» (1 Кор. 11, 9). Бачиш, як усе створене для нього? Уже було створене (все) творіння, вже появилися безсловесні, придатні для їжі і здатні служити людині. Однак первозданний не мав з ким розмовляти, хто б, завдяки єдності природи, міг приносити йому велику втіху. Тому (Бог) із його ребра створює це розумне творіння і зі своєї великої премудрості робить його досконалим, у всьому подібним до чоловіка, тобто розумним, здатним надавати йому допомогу в необхідних потребах і обставинах життя. Так Бог усе влаштував мудро і прекрасно.
Якщо ж ми через немічність розуму не в змозі розуміти, як створені речі, то все ж таки віруємо, що все підкоряється волі Творця і що Він повелить, те й відбувається. «І створив, — сказано, — Господь Бог із ребра, яке взяв у Адама, жінку і привів її до Адама», показуючи, що для нього створив її. «Привів її, — говорить, — до Адама». Тобто, оскільки між усіма безсловесними не знайшлося помічника, подібного до тебе, то ось те, що Я обіцяв (а Я обіцяв створити помічника, подібного до тебе), що вчинив і вручаю тобі. «І привів її до Адама. І сказав до Адама: це нині кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї» 3 (Бут. 2, 22-23).
Поглянь тут, улюблений, як (Адам) разом із невимовною мудрістю, даною йому від Бога, яку він виявив у нареченні імен безлічі видів безсловесних створінь, сподобився ще й пророчого дару. Тому блаженний пророк (Мойсей) і показав нам перед цим, що Адама водночас зі сном охопила й нестяма настільки, що він зовсім не відчував того, що з ним відбувалося, щоби тепер, побачивши, що він, глянувши на жінку, чітко пояснює все, що сталося, ти вповні переконався, що говорить це завдяки дару пророцтва, наставлений Святим Духом. Адже він нічого не знав про те, що відбулося, однак, коли (Бог) привів до нього жінку, сказав: «Це нині кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї». А інший перекладач замість «нині» говорить: «Це тепер», даючи зрозуміти, що це було тільки тоді, а надалі походження жінки буде вже не таким 4. Нині, каже, жінка була створена від чоловіка, а надалі буде не так: від жінки (буде) чоловік, чи краще сказати — не від жінки, а від співучасті їх обох, як і Павло говорить: «Не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка; не чоловік був створений для жінки, а жінка для чоловіка» (1 Кор. 11, 8-9). Так, скажеш, але ці слова показують, що жінка була створена від чоловіка. Потерпи і далі побачиш істинне вчення. Апостол говорить: «А втім, ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка» (1 Кор. 11, 11), повчаючи нас, що після (створення першої жінки) народження чоловіка і жінки буває від співучасті обох. Тому й Адам сказав: «Це нині кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї».
4. Далі, щоб ти переконався у достовірності Адамового пророцтва, — у тому, що сказане ним збувається досі і (буде збуватися) аж до кінця (світу), послухай наступне. «Вона, — каже, — буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка свого. Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і будуть два однією плоттю» (Бут. 2, 23-24). Бачиш, як (Адам) відкрив нам усе, достеменно пояснивши своїм пророчим духом кожну (обставину). «Вона, — каже, — буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка свого», — тут він натякає на взяття ребра. Далі, розкриваючи майбутнє, говорить: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і будуть два однією плоттю».
Звідки, скажи мені, прийшло йому на думку сказати це? Звідки довідався про майбутнє, — що рід людський розмножиться? Звідки йому стало відомо, що буде єднання між чоловіком і жінкою? Адже воно відбулося після падіння, а до того люди жили в раю, мов ангели, не розпалювалися похіттю, не розпалювалися й іншими пристрастями, не обтяжувалися тілесними потребами, але, будучи створеними цілком нетлінними і безсмертними, не потребували навіть прикриття одягом. «І були, — сказано, — вони обоє нагі…, і не соромилися» (Бут. 2, 25). Доки не був учинений гріх і непослух, вони були одягнені у небесну славу, тому й не соромилися. Сором же й усвідомлення наготи появилися після порушення заповіді. То звідки ж, скажи мені, прийшло йому на думку говорити це? Хіба не зрозуміло, що він, маючи до порушення заповіді пророчу благодать, бачив усе це духовним зором?
Пояснюю тепер це не просто так, а для того, щоб ви і в цьому могли пізнати безмірну любов, яку виявив Бог до людини, даруючи їй на самому початку ангельське життя, виливши на неї незліченні благодіяння, а понад усе, сподобивши її пророчого дару, і щоб ви після стількох благодіянь, побачивши байдужість людини, вже не звинувачували Бога, а в усьому звинувачували саму людину. Вона, як ви це далі побачите, сама стала для себе причиною всіх лих, тобто і позбавлення таких незліченних благ, і того осуду, якого зазнала через порушення заповіді. Коли подумаю про те влаштування життя, яке дарував Адамові Господь, виявивши для нього такі великі благодіяння: по-перше, те, що ще до його творення створив для нього весь тваринний світ, а вже потім створив його, щоб він, появившись, міг користатися всім видимим; а по-друге, повелівши, щоби був рай, зволив оселити в ньому чоловіка окремо від безсловесних тварин і, давши йому владу над усіма, велів як господареві дати всім найменування, мов рабам і підвладним; далі, оскільки він був самотнім, потребував помічника, подібного до нього, (Бог) не відмовив і в цьому, а створив за Своєю волею жінку і вручив її йому; а понад усе дарував йому і пророчу гідність, а після цих невимовних благодіянь дав і найважливіше — звільнив від усіх турбот про тіло, не допустив, щоб він турбувався ані про одяг, ані про будь-що інше, але, як уже було сказано, благоволив, щоб він жив на землі, мов земний ангел, — коли подумаю про все це, то дивуюся і любові Господа до нашого роду, і безпечності людини, і злобі диявола: злий демон не міг дивитися на ангельське життя в людській плоті.
5. Але щоб ми не затягували надто слово, залишимо, якщо бажаєте, розмову про наслідки підступів лукавого демона до наступного дня і на цьому припинимо повчання, попросивши вашу любов старанно запам’ятати сказане і самим обміркувати все, щоб воно вкоренилося у вашій свідомості. Якщо ми будемо постійно пам’ятати про Божі благодіяння, які Він вилив на нашу природу, то і самі будемо вдячними, і це послужить для нас неабияким спонуканням (йти) дорогою чеснот. Хто пам’ятає про благодіяння Божі, той, безсумнівно, постарається не стати не гідним (їх), а виявить таку ревність і таку вдячність, що буде гідний ще й інших. Господь наш щедрий і, коли бачить, що ми вдячні за отримані від Нього благодіяння, тоді примножує Свою милість і подає нам ще більші дари. Тільки б ми, піклуючись про своє спасіння, не проводили час безрозсудно і думали не про те, чи вже минула половина святої Чотиридесятниці, а про те, чи зробили ми за цей час щось добре, чи звільнилися бодай від однієї із тих пристрастей, які нас охоплюють. Якщо ми, навіть щодня слухаючи духовні наставлення, будемо залишатися такими ж, не будемо процвітати в чеснотах і викидати зі своєї душі всілякі вади, то це не тільки не принесе нам користі, а завдасть ще більше шкоди. Бо хто навіть під час такого піклування про нього не приносить жодних плодів, той збирає для себе більше геєнського вогню.
Тому, прошу, скористаймося належно бодай ще цим часом посту і щотижня чи навіть щодня будемо оглядати себе і викидати зі своєї душі зло, а скарби чеснот примножувати. «Ухиляйся, — як застерігає пророк, — від усього злого і роби добро» (Пс. 33, 15). Це і є істинний піст. Гнівливий нехай побожними роздумами викине з душі пристрасть, яка заволоділа ним, і нехай полюбить лагідність і смирення. Безпечний і нестриманий, який із пристрастю споглядає на тілесну вроду, приборкавши свої думки і закарбувавши в надрах своєї душі закон Христовий, Який говорить: «Усякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5, 28), — нехай тікає від пристрасті нестриманості і вправляється в цнотливості.
Нестриманий у словах, який нерозважливо говорить про все, що попало, нехай наслідує блаженного пророка і говорить: «Постав, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі в устах моїх» (Пс. 140, 3), — нехай ніколи не вимовляє слів, не думаючи і як попало, а слухає Павла, який говорить: «Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я зі всякою злобою нехай будуть знищені у вас» (Еф. 4, 31), і ще: якщо (є) якесь добре слово для корисного повчання, то нехай подасть «благодать тим, що слухають» (Еф. 4, 29). Нехай всіляко уникає і клятв, слухаючи веління Христове: «Ви чули, що було сказано древнім: не клянися неправдиво… А Я кажу вам — не клястися зовсім» (Мф. 5, 33-34). Нехай ніхто не говорить мені: я клянуся за правду. Не слід клястися ані за правду, ані неправдиво. Тому будемо зберігати свої вуста чистими від клятви і захищати від усього цього і язик, і вуста, і розум наш, щоб не зароджувалися в нас будь-які злі помисли і не висловлювалися язиком. Будемо надійно закривати і вуха, щоб не сприймати негідних чуток, як заповів блаженний Мойсей: «Не прислухайся до пустих чуток» (Вих. 23, 1), і як ще сказав блаженний Давид: «Того, що потай очорнює ближнього свого, я прожену» (Пс. 100, 5).
Бачиш, улюблений, скільки нам необхідно пильності, скільки трудів для чеснот, бо найменша недбалість губить нас цілком? Тому-то блаженний Давид і виголошував в іншому місці, викриваючи того, хто це робить: «Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп» (Пс. 49, 20). Якщо ми так захистимо всі свої члени, тоді зможемо бадьоро взятися за добрі справи, вправляти уста в славослів’ї і піснеспівах Богу всіх, слух — у слуханні та вивченні слова Божого, розум — у роздумах про духовні речі, руки — не в розкраданні та користолюбстві, а в милостині і звершенні добрих діл, ноги — (у ходінні) не в театри, на іподроми і шкідливі видовища, а до церкви, молитовних домів і до гробниць святих мучеників, щоб, отримавши їхнє благословення, ми зробилися невловимими для сітей диявола. Якщо будемо цим занепокоєні і будемо піклуватися про своє спасіння, тоді зможемо і від посту одержати користь, й уникнути підступів диявола, і залучити звище велике благовоління, якого щоб сподобитися всім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда чотирнадцята | Зміст | Бесіда шістнадцята
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Тобто предвічне народження Бога-Слова. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Перший переклад Симмаха, а другий — Феодотіона. [↩]
