«Наша Парафія»

1. Де з’явиться Ісус, там і спасіння. Бо якщо бачить митаря, який сидить на митниці, робить його апостолом і євангелистом (Мф. 9: 9), якщо з мертвими ховається, мертвих воскрешає; сліпим дарує зір, глухим слух і купелі обходить не для того, щоб цікавитися, як збудовані, але для лікування хворих.

2. Була в Єрусалимі овеча купіль (Ін. 5: 2-3), що мала п’ять притворів: чотири стояли поблизу, а п’ятий — посередині, в якому лежало безліч хворих, і було великим невірство юдеїв. А лікар душ і тіл у міру хвороб подавав зцілення, спочатку лікуючи того, хто довго страждав, щоб він швидше звільнився від мук. Бо не один або два дні і не один місяць або рік лежав він там, але тридцять вісім років. Лежачи в довготривалій хворобі, він був відомий глядачам, і показав силу Цілителя, бо з давнього часу всіма був знаний розслаблений. Хоча володар лікарів показав Свою силу, але був відкинутий від тих, які погано Його прийняли.

3. Обходячи купіль, «побачив» (Ін. 5: 6), не від розпитування дізнавшись, але Божественною дією нестачу розпитування доповнив. «Побачивши», не запитував, з якого часу лежить. Але, побачивши, пізнав Той, Хто і раніше за побачене знав. Бо якщо стосовно того, що знаходиться в серці, «не потребує, щоб хто свідчив про людину: бо Сам знає, що є в людині» (Ін. 16: 30 і 2: 23): то наскільки більше знав про хвороби, які нападають ззовні.

4. Бачив одного чоловіка, який лежав і був одержимий важкою недугою. Бо він мав великий тягар гріхів і довго страждав від хвороби. Йому пропонується запитання, подібне до його бажання: «Чи хочеш бути здоровим?» (Ін. 5: 6). І не сказав щось інше, але залишив його в нерозумінні запитання: тому що запитання було подвійне. Бо не тільки він був хворий тілом, а й душею, як потім Лікар йому сказав: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталось чогось гіршого» (Ін. 5: 14), для того й запитав його: «Чи хочеш бути здоровий?». О, яка велика сила Цілителя, Який пропонує Свою допомогу на (вибір) волі того, хто хоче! Оскільки від віри спасіння, тому почув розслаблений це запитання: «Чи хочеш?», щоб через бажання відбулася дія. Це слово належить одному Ісусу, а не лікарям тіла. Бо лікарі хвороб чуттєвих не можуть будь-кому сказати: «Чи хочеш бути здоровий?». А Ісус і бажання дарує, і віру приймає, і дар задарма подає.

5. Колись йшов Спаситель шляхом, і двоє сліпців сиділи (Мф. 20: 30), незрячі тілом, але просвічені розумом. Бо кого не бачили книжники, на цього показували сліпці, які кричали. Оскільки фарисеї, які навчали закону (2 Тим. 3: 7), від юності навіть до старості про Нього думали, але старіли в невігластві, говорили: «А про цього не знаємо, звідки він» (Ін. 9: 29); «до своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1: 11). Сліпці ж взивали, говорячи: «Сину Давидів, помилуй нас» (Мф. 9: 27 і 20: 20). І Той, Кого не знали ті, котрі звикли до закону, цього пізнали ті, які не мали очей, для читання тих, які служать. До цих Спаситель, приступивши, говорив: «Чи вірите, що Я можу це створити?» (Мф. 9: 28) І ще: «Що хочете, щоб Я зробив вам?» (Мф. 20: 32). Не сказав, що хочете, щоб сказав вам? Але що хочете, щоб Я зробив вам? Бо Творець був і Життєдавцем, Який почав творити: не тепер (бо Отець Його завжди «творить» (Ін. 5: 17), і Він з Отцем творить) і Творцем всього став одним мановінням (волею). Сам же Один від Єдиного безпосередньо народжений, запитує сліпих, говорячи: «Що хочете, щоб Я зробив вам?» (Мф. 20: 32). Не не знаючи, чого хочуть, бо це було очевидним, але бажаючи за словами їхніми подати Свій дар, чекаючи, щоб вони своїми словами до цього схилили Його. Бо Той, Який знає серця, не не знав, що вони хотіли сказати: але чекав від них слів, щоб Його запитання стало дієвим.

6. Так і ставши перед цим, і з власної волі прийшовши до хворого, лікар (і зовсім не дивно, що до лежачого біля купелі розслабленого прийшов Той, Хто з власної волі зійшов з неба до нас) запитав його: «Чи хочеш бути здоровий?» (Ін. 5: 6). Запитанням приводячи його до пізнання і самого спонукаючи до запитання. Дар великої благодаті був незаслужений, тому й хворий отримав лікаря, який прийшов добровільно. Він же сказав: «Так, Господи» (Ін. 5: 7). Багатоліття моїх недуг змушує мене бажати здоров’я, і я бажаю його, «але людини не маю». Не сумуй, о людино!, що ти не маєш людини: Бога маєш, Який предстоїть, Який однією частиною людина, а іншою є Богом: і те й інше належить сповідувати. Бо сповідання одного людства, без Божества, некорисне, бо наводить прокляття, оскільки «проклятий той, хто надіється на людину» (Єр. 17: 5). Тому, якщо і ми, надіючись на Ісуса, надіємося тільки на людину, не додаючи і Божество з цією надією, — успадковуємо прокляття. Але тепер Бога і людину сповідуємо, і те, й інше істинно: Богу, істинно від істинного Отця народженому, і людині не уявно, але істинно народженій поклоняючись, істинного спасіння очікуємо.

7. Безсумнівно, я хочу бути цілий, але «людини не маю». Дивися, чи не там (Спаситель) виявив дію, де збідніло спасіння? Бо багато хто з недужих мали доми, знайомих і деяких інших. Він же насправді, будучи пригнічений бідністю і від зовнішніх ніякої допомоги не маючи, але будучи залишений на самоті, мав помічником Єдинородного Сина Божого. «Чи хочеш бути здоровий?» (Ін. 5: 6, 7). «Так, Господи, але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню». Ти маєш джерело, як сказано: «Бо у Тебе джерело життя» (Пс. 35: 10), джерело, яке виточує джерела. «А в того, хто питиме воду цю (Ін. 4: 14), з утроби його потечуть ріки води живої», не води, що течуть додолу, але води, що підносять (Ін. 7: 38) (бо вода Ісуса не від вишніх областей до нижніх, але від земних до небесних підносить нас). Води, що підносять до життя вічного, бо джерелом благ є Ісус.

8. І що ти очікуєш від купелі? Маєш Того, Хто ходить по водах (Мф. 14: 25), Хто забороняє вітрам (Мф. 8: 26), Хто приборкує море (Мк. 4: 39), Хто не тільки для Себе має море, постелене подібно до основи але і Петру дарував рівномірну дію для ходіння по ньому. Коли ж була похмура ніч, а Саме світло з’явилося і не було впізнане (бо Ісус, Який ходив по водах, не був впізнаний, за рисами обличчя будучи видимий: але властивість голосу сповіщала про Його присутність), тоді ті, які думали бачити привид, злякалися (Мф. 14: 25, 26). Ісус же сказав їм: «Це Я, не бійтеся» (Мф. 14: 27). А Петро до Нього каже: «Якщо це ти», Якого я знаю, Той, про Кого сповістив мені Отець, «звели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14: 29). Ісус же до нього як щедрий Податель, каже: «Прийди» (Мф. 14: 20).

9. І так стояв біля вод купелі Приборкувач вод і Творець, до Якого говорить розслаблений: «Людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню» (Ін. 5: 7). Спаситель говорить до нього, навіщо ти очікуєш збурення вод? Без збурення зцілися. Чому видимого руху очікуєш? Словом повеління (Моє) звершується швидше за помисли. Подивися тільки на силу джерела, і пізнай Бога, Який явився у плоті. І не дивися на видимого, але на того, хто діє через видимого. «Людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню». Ісус же йому: навіщо ти очікуєш малих речей? Чому шукаєш зцілення від води? «Встань» (Ін. 5: 8), тобі говорить «воскресіння» (Ін. 11: 25). Бо скрізь усім буває Спаситель: для голодних — хлібом, для спраглих — водою, для мертвих — воскресінням, для хворих — лікарем, для грішних — спасінням.

10. «Встань! Візьми ложе твоє, і ходи» (Ін. 5: 8). Але спочатку встань, спочатку відклади недугу, потім прийми кріпость віри. Зміцнися раніше супроти ложа, що носить тебе, і в дерев’яних ношах навчися носити те, що тебе носило тривалий час. І велить Спаситель нести це дерев’яне ложе, про яке сказано: «Ложе збудував собі Цар з дерев ливанських. Стовпи його збудував срібними, східці його з багряниці, середину встеливши камінням» (Пісн. 3: 9, 10). Ось образи страждання, зображені в шлюбних Піснях Пісень, тверезих і цнотливих; бо ти не повинен, як про це думає багато хто приймаючи ці слова і зовсім не роздумуючи, вважати їх за любострастні пісні, але приймай їх як бесіди між нареченим і нареченою, сповнені цнотливості. І якщо не зрозумієш цих пісень, приступи до притч, і шляхом і ступенями сходь до них. «Премудрість збудувала собі дім» (Притч. 19: 1, 3), ніби про дружину йде мова, «і послала своїх рабів». І знову в іншому місці говорить: «Люби її, і вона буде оберігати тебе» (Притч. 4: 6). Тут бажання не дружини, але премудрості, яка похіть (плотську) проганяє. Бо де придбання премудрості, там і похоті відігнання. Тому що у премудрості не пристрасті (плотські), але розумні думки. «Коні, що ржуть на дружину іншого» (Єр. 5: 8), ось безсловесні прагнення! Отже, якщо в Піснях Пісень ти почуєш те, що говориться про нареченого і наречену, не повзай по землі і слухай це не пристрасно, (але) в безпристрасних речах проти пристрастей виправляйся.

11. Отже, думай про Божественні Пісні, сповнені цнотливості, які позначують страждання Христа. Бо вони, сповіщаючи про страждання Спасителя, говорять і про місце: увійшов «в сад» (Пісн. 5: 1) і був там похований. І про аромати згадують: «Прийнявши багато мира Мого» (Пісн. 5: 13). Бо сповнився промисел: і про обставини, які сповнилися після воскресіння, розповідають: «Їв хліб мій з медом моїм» (Пісн. 5: 1). Оскільки дали Йому стільникового меду (Лк. 24: 42). І про розчинене вино зі смирною (Мк. 15: 23) знову сказала Пісня Пісень: «Напою тебе вином, розчиненим з миром» (Пісн. 8: 2). І про миро, на голову Його вилите, сказали в іншому місці: «Доки Цар був на узголів’ї своєму, нард мій виточував пахощі свої» (Пісн. 1: 11): «Коли він возлежав в домі Симона прокаженого, прийшла жінка, з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову» (Мк. 14: 3). Подібно і про хрест: «Ложе» (Пісн. 3: 9), тобто древо хресне, що носить (Розп’ятого). «Стовпи його збудував срібними» (Пісн. 3: 10), бо початком хреста, тобто зради, було срібло. Як дім прекрасний має золоту стелю, влаштовану зверху, а всю будівлю тримають стовпи, так і для розп’яття і воскресіння Христа срібло було початком. Бо якщо б не Іуда зрадив Його, то Він би не був розіп’ятий. Тому як початок преславного страждання «стовпи Його збудував срібними».

12. «Східці Його з багряниці» (Пісн. 3: 10). Для того і в багряницю зодягли Його (Мф. 27: 28), хоча лаючись, але роблячи це за пророцтвом, бо Царем був. А хоча це для зневаги робили, але ж робили; це відбувалося для ознаменування Царського достоїнства. І хоча був терновий вінець, але вінець, і воїнами сплетений, бо царі воїнами проголошуються. «Східці його з багряниці, середину встеливши камінням». Учителі Церкви знають ліфостротон, що зветься (по-єврейськи) гаввафою, яка була у дворі Пилата.

13. Це ж мною сказане через відступлення слова від ложа до нош. Отже, сказав йому: «Встань, візьми ложе твоє, і ходи» (Ін. 5: 8). Довготривала хвороба, а лікування дуже швидке. Багатолітним було розслаблення, а зміцнення жил дуже поспішним. Бо Він був Саме Той, Який створив жили, Який сліпим подавав різні лікування, помазанням гряззю дарував чудесне зцілення (Ін. 9: 6, 7). Бо той, хто зрячому помаже гряззю очі, той стане на заваді зору; Ісус же за допомогою грязі дарував незрячим прозріння. Й іншим знову різними способами подавалася сила, а цьому — словом: «Встань, візьми ложе твоє, і ходи». Який, думаєш ти, жах охопив тоді глядачів? Але хоча видиме було чудесним, однак і невіра запеклою. Бо багатолітня недуга вилікувалася, а невірство довгочасне не зцілилося. Але залишилися юдеї в своїх пристрастях і зцілитися не схотіли.

14. Бо якщо належало злякатися, то належало і вклонитися Лікарю душ і тіл. Вони ж нарікали (Ін. 5: 10), бо були зібранням невдоволених, що перетворюють добре на зле «і говорять на гірке солодке, і на солодке — гірке» (Іс. 5: 20). Ісус же з усякою обережністю творив в суботу, роблячи те, що перевершує суботу, щоб діла переконали їх. Оскільки слово словом долається, діло ж непереможним перебуває; воно в суботу зціляє і нас навчає не словами перечити, але ділами переконувати тих, які дивляться.

15. Вони говорили: «Сьогодні субота є, і не треба було тобі брати ложе твоє» (Ін. 5: 10). Законодавець предстояв, і хтось говорив: «Не треба тобі? Постав Господи над ними законодавця» (Пс. 9: 21); це про Спасителя сказано. А той, що недавно перед цим зцілився душею і тілом, прийнявши від премудрості премудре слово, не зволікаючи, відповідає: не від закону відповідаючи, але даючи коротку відповідь. Всі ви, — говорить, — знаєте мою довготривалу хворобу і багаторічне лежання, повну самотність мою в злостражданні. Ніхто з вас не надав коли-небудь своєї допомоги, щоб взяти мене і першого вкинути у купальню, щоб я зцілився. А якщо тоді не надали допомоги, то як ви тепер владу Законодавця приймаєте, кажучи: «Не треба тобі було брати ложе твоє?» Отже, я найкоротшу для вас даю відповідь: «Хто зцілив мене, Той сказав мені» (Ін. 5: 11). Якщо мене ви зневажаєте, то бійтеся самого діла; не пластир приклав, вжив не лікарські хитрощі або засоби, але слово сказав, і діло звершилося. Він наказав, і я наказане виконую. Корюся я повелінню Того, Хто зцілив мене повелінням. Бо якщо б Той, Хто наказав, не мав сили зцілити мене повеліннями, то непотрібно було б їх слухати. Але оскільки Він словом наказав багатолітній недузі насправді зцілитися, то я вважаю справедливим слухати Того, Кого недуга послухавши припинилася: «Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми ложе твоє».

16. «А зцілений не знав, хто» (Ін. 5: 13) є Той, Хто зцілив. З цього видно, наскільки був далеким Спаситель від марнославства, бо, зціливши, ухилився, щоб не стати впізнаним через зцілення. Ми ж все робимо навпаки. Якщо колись трапиться побачити сон або через покладання рук надати допомогу, або заклинанням вигнати біса, тоді настільки мало ми намагаємося приховати це добре діло, що хвалимося ним, хоча і не питають. Ісус же, ділами навчаючи нас, не говорить про Себе, коли подав зцілення, відійшовши без зволікань, щоб Його не впізнали; Він своєчасно відходив і своєчасно приходив. Бо коли можна було отримати похвалу за таке славне діло, тоді відходить: коли ж народ розійшовся, тоді, щоб після тілесного лікування подати і душевне, приходить знову і говорить: «Ось, ти одужав, не гріши більше» (Ін. 5: 14).

17. По-різному чинить Лікар, лікуючи іноді раніше душу, потім тіло, іноді ж навпаки: «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чогось гіршого», через одного навчаючи багатьох. Бо не лише до нього одного слово, а й до всіх нас. Якщо колись в недуги впадемо, скорботи або напасті — ніхто цього не приписуй Богові. «Бо Бог не спокушається злом, і Сам не спокушає нікого» (Як. 1: 13): кожен з нас, будучи поранений, в полон до своїх гріхів потрапляє (Притч. 5: 22), буваючи битим. «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чогось гіршого», — слухай це слово, кожна людино: хто раніше був блудником, нехай відкладе цю пристрасть, а хто раніше був хабарником, нехай стане щедрим. Слухай, хижаче, «не гріши більше». Великою є Божа незлопам’ятливість, щедрою благодать! Але ти цього безмірного терпіння не приймай як випадок, який достойний зневаги, і не гріши з тієї причини, що Бог є довготерпеливим. Але лікуй свої плотські пристрасті і говори своєчасно раніше прочитане: «Бо коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені законом, діяли в членах наших» (Рим. 7: 5). Хоча апостол говорить, «коли ми жили за плоттю», але не про ту плоть говорить, якою ми обкладені, а про плотські діяння. Бо ще коли він носив плоть, то говорив, «коли ми жили за плоттю». Але як, маючи навести потоп, сказав Бог: «Не вічно Духу Моєму бути в людях цих, тому що вони — плоть» (Бут. 6: 3), тому що дух став плотським: так і тут апостол говорить: «Коли ми жили за плоттю».

18. Отже, ніхто нехай не перебуває у плоті, але, будучи у плоті, нехай не виконує її бажання (2 Кор. 10: 2, 3). Бо не того хоче апостол, щоб ми, повністю віддалившись від світу, не робили зла, але щоб ми, перебуваючи у плоті, підкоряли плоть і не знаходилися в її володінні. Не служити, але панувати будемо; станемо вживати помірно їжу, не обтяжуючись об’їданням, але обмежуючи свою утробу, щоб владу мати нам і над іншими пристрастями. Нехай буде кероване тіло душею, і душа нехай не буде зваблювана плотськими задоволеннями: «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чогось гіршого». До всіх проповідується слово: о, якщо б всяке вухо слухало його! Але як не всякий слух плотський, приймаючи слово, зодягає його в думку, для того і сказав Спаситель: «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Мф. 11: 15), промовляючи до тих, які мають плотське вухо.

19. Тому нехай всі чують Ісуса, і більше так не грішать, але нехай вдаються до Того, Хто прощає гріхи. І якщо страждаємо недугами, то вдаваймося до Його заступництва. Хворіємо душею? Підімо до знаного Цілителя. Зголодніли? Приймімо хліб. Померли? Приймімо воскресіння. В невігластві ми постаріли? Від самої Премудрості просімо премудрості.

20. Але ми дуже багато сказали в слові і, можливо, створили перешкоду повчанню нашого Пастиря, бо час закликає для слухання прекрасного слова, щоб, скориставшись найвишуканішим нагадуванням, ми возсилали ділами славослів’я Богу, Якому нехай буде слава нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Опубліковано: 01.06.2014.