Друге оголошувальне повчання
До тих, що готуються в Єрусалимі до просвічення, сказане без приготування, про покаяння, відпущення гріхів і про супротивника, на слова Єзекиїля: «Правда праведного буде на ньому» (Єз. 18: 20).
1. Жахливе зло — гріх, і найжорстокіша хвороба душі — порушення закону; воно зовсім позбавляє її сил і штовхає у вогонь вічний; зло самої людини, породження волевиявлення — і що ми справді грішимо за своєю волею, про це ясно говорить пророк: «Я насадив тебе, як виноград плодоносний, істинний, як же ти перетворився на дикий паросток чужого винограду» (Єр. 2: 21)? Насаджене добре, а плід злий: зло від волі. Насадитель не винний, а виноград буде спалений вогнем. Тому що насаджений був для благих плодів, але приніс плід злий від волі. «Бо Бог створив людину праведною, — за словами Екклезіаста, — а вона пустилася у безліч помислів» (Еккл. 7: 30). Бо ми Його творіння, говорить апостол, створені на добрі діла (Еф. 2: 10). Творець, Який Сам благий, і нас створив для благих діл, а творіння за власною волею навернулося до зла. Отже, гріх, як сказано, є жахливим злом, але не невиліковним. Жахливе для того, хто має його, але добре виліковується в тому, хто відкидає його за допомогою покаяння. Уяви, що хтось тримає в руці вогонь. Поки він тримає вугілля, до тих пір той, без сумніву, палить його, але якщо він відкине вугілля, то припиниться і жар. Якщо ж хто думає, що він не згорає від гріха, такому говорить Писання: «Чи може хтось взяти собі вогонь в пазуху, щоб не прогорів одяг його» (Притч. 6: 27)? Так палить гріх сили душевні.
2. Але хтось скаже: що ж таке гріх? Чи тварина? Чи ангел? Чи злий дух? Що ж це, що так діє? Це не ворог, який ззовні наступає на тебе, людино, але непридатна галузка, що від тебе проростає. Дивися праведними очима, і не буде в тобі похоті, зберігай своє і не кради чужого, і припиниться схильність до крадіжки. Пам’ятай про суд, і не поселяться в тобі ні блуд, ні перелюб, ні вбивство. Коли ти забуваєш Бога, тоді тільки починаєш і думати зле, і звершувати безбожні вчинки.
3. Втім, не тільки ти сам буваєш винуватцем гріха, є дехто й інший, найзліший підбурювач до нього — диявол. Він підбурює всіх, проте не долає тих, які не коряться йому. Саме тому говорить Екклезіаст: «Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого» (Еккл. 10: 4). Зачини двері свої, віддали його від себе, і не завдасть тобі шкоди. Якщо ж ти холоднокровно допустиш помисел похоті, то вона, пробудившись у серці, пустить в тобі своє коріння, зв’яже розум твій і затягне тебе в безодню зла. Можливо ти скажеш: я вірний, і похіть не візьме гору наді мною, хоча б вона часто збуджувалася в думці моїй. Невже ти не знаєш, що і в камінь входить корінь від довготривалого перебування на ньому? Не приймай сімені, інакше воно придушить віру. Виривай з корінням зло раніше, ніж розквітне воно, щоб ти, знехтувавши це на початку, потім не мав потреби в сокирі та вогні. Коли починається хвороба очей, то ти лікуй себе завчасно, щоб не шукати лікаря тоді, коли вже осліпнеш.
4. Перший винуватець гріха і «батько зла» (Ін. 8: 44) є диявол. Це сказав Господь, а не я. «Бо диявол спочатку згрішив» (1 Ін. 3: 8). Раніше за нього ніхто не згрішив. Згрішив же він не тому, що від природи отримав необхідну схильність до гріха (інакше причина гріха лягала б на того, хто його таким створив), він, який створений добрим, з власної волі став дияволом, від своїх дій отримав таке найменування. Бо будучи архангелом, через свої наклепи вже потім названий дияволом і, будучи добрим служителем Божим, здобув собі властиве ім’я сатани, оскільки сатана означає «противник». Це не моє повчання, але духоносного пророка Єзекиїля. Він, оплакуючи його, говорить так: «Ти печать досконалості і вінець доброти, в раю Божому був ти» (Єз. 28: 12, 13). І трохи пізніше: «Ти непорочним був в днях своїх від дня створіння твого, доки не знайшлося в тобі неправди» (Єз. 28: 15); досить добре сказано: «Знайшлося в тобі», оскільки не ззовні прийшло в тебе зло, але ти сам породив його. Після того він сказав і причину цього: «Вознеслося серце твоє в доброті твоїй через безліч гріхів твоїх; і за гріхи твої уражений ти, і на землю повалив тебе» (Єз. 28: 17). Згідно з цим Господь у Євангелії говорить: «Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба» (Лк. 10: 18). Бачиш схожість Старого Завіту з Новим? Він, упавши, разом з собою захопив багатьох; він збуджує похоті у тих, які коряться йому. Від нього перелюб, блуд і всяке інше зло. Через нього праотець наш Адам вигнаний був, і замість раю, що приносив без обробляння дивні плоди, отримав землю, яка вирощує терня.
5. Хтось скаже, що ж тепер ми, спокушені, загинули, і невже немає після того спасіння? Ми впали — невже не можна піднятися? Ми стали сліпими — невже не можливо знову прозріти? Ми стали кривими — невже не зможемо ходити прямо? Коротше кажучи, ми померли — і невже немає засобу, щоб воскреснути? Тому, Який підняв Лазаря чотириденного, який вже смердів, чи не зручніше тебе, людино, воскресити живою? Той, Який пролив за нас дорогоцінну Свою кров, визволить нас від гріха. Не будемо впадати у відчай, браття, не впадаймо в стан безнадійності. Бо жахливо не мати віри і надії на покаяння. Хто не надіється спастися, той без страху примножує гріхи свої, а хто сподівається отримати зцілення, той без труднощів застерігає себе від них. Розбійник, якщо не очікує помилування, доходить до озлоблення, а якщо сподівається отримати прощення, часто приходить до розкаяння. Також змій відкидає луску свою, а чи ми не відкинемо гріха? І земля, що пророщує терня, будучи добре обробленою, перетворюється в плодоносну, а невже для нас не повернеться спасіння? Отже, природа наша може прийняти спасіння, потрібне тільки наше волевиявлення.
6. Чоловіколюбний Бог, і чоловіколюбний безмежно. Ти ж не говори: я блудодіяв, перелюбствував, жахливі творив гріхи, і до того ж не один раз, але багаторазово. Невже Він простить? Невже віддасть їх забуттю? Слухай, що говорить Псалмоспівець: «Яке велике множество благості Твоєї, Господи» (Пс. 30: 20). Всі разом гріхи твої не перемагають величі милосердя Божественного. Рани твої не перевершують досвіду твого лікаря. Лише віддай себе Йому з вірою, повідай Лікарю хворобу твою, скажи разом з Давидом: «Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої». І на тобі справдяться такі слова: «І Ти залишив нечестя серця мого» (Пс. 31: 5).
7. Чи хочеш бачити чоловіколюбство Боже ти, який тільки недавно почав слухати Оголошувальне вчення? Чи хочеш бачити чоловіколюбство і велике довготерпіння Боже? Вислухай те, що трапилося з Адамом. Переступив заповідь Божу первозданний Адам, чи не міг Бог тоді ж віддати його смерті? Подивися, що робить чоловіколюбний Господь! Правда виганяє його з раю (поскільки через свій гріх він став недостойним цього місця перебування); втім, поселяє його прямо перед раєм, щоб, бачачи, звідки впав, з якого і в який стан скинений, він згодом міг спастися за допомогою покаяння. Першонароджений чоловік Каїн став братовбивцею, винахідником злодійства, винуватцем і початківцем вбивств і першим заздрісником. Але після того, як убив брата свого, на що засуджується він? «Вигнанцем й мандрівником будеш на землі». Гріх великий — покарання легке.
8. Так, воістину тут відкривається чоловіколюбство Боже, але ще воно не настільки велике, як бачимо його далі. Уяви собі те, що трапилося за часів Ноя. Згрішили велетні, нечестя сильно розлилося тоді по землі, через це мусив надійти потоп. І в п’ятсотий рік (життя Ноя) відкриває Бог загрозу Свою, проте, у шістсотий вже навів потоп на землю. Чи бачиш велич Божого чоловіколюбства, яке простягається ще на сто років? Невже Він відразу не міг зробити того, що зробив після закінчення століття? Але Він зумисне продовжив час, щоб дати можливість покаянню. Бачиш, якою є благість Божа? Якщо б навіть і тоді вони покаялися, то не втратили б чоловіколюбства Божого.
9. Подивимося також і на інших, які спаслися за допомогою покаяння. Можливо, що з числа жінок якась скаже: Я блудодіяла, перелюбствувала, осквернила тіло моє всіма видами нестриманості — чи можливо спастися мені? Жінко, поглянь на Раав, надійся і ти на спасіння. Бо якщо вона, будучи явною і всенародно розпусницею, спаслася за допомогою покаяння, то невже жінка, яка один раз колись зблудила ще до прийняття благодаті, не спасеться за допомогою покаяння і посту? Подивися, як спаслася Раав. Вона сказала лише: «Бог ваш на небі і на землі. Бог ваш» (Нав. 2: 11). Своїм Його вона не насмілилася назвати, усвідомлюючи свою нечистоту. І якщо ти хочеш мати свідчення з Писання про те, що вона спаслася, то знайдеш його у псалмах: «Пом’яну Раав і Вавилон перед тими, що знають мене» (Пс. 86: 4). Величне чоловіколюбство Боже! Навіть і про блудниць згадує Він у Писанні! І до того ж не просто говорить, що згадаю Раав і Вавилон, але й додає: перед тими, що знають Мене. Отже, спасіння, яке набувається покаянням, однаково є можливим для чоловічої статі і жіночої.
10. І хоча б згрішив цілий народ, чоловіколюбство Боже не перемагається. Відлив Ізраїльський народ тільця, але Бог не залишив чоловіколюбства Свого. Люди відреклися від Бога, але Бог не відрікся від Себе Самого. Ці «боги твої, Ізраїлю» (Вих. 32: 4), говорили вони. Але Бог Ізраїлів, як Йому властиво, знову став Спасителем їхнім. До того ж, не тільки один народ згрішив, а й Аарон первосвященик. Про це свідчить Мойсей: «І на Аарона прогнівався Господь, і помолився за нього, — продовжує він, — і простив йому Бог» (Втор. 9: 20, 9: 26). Якщо Мойсей тоді своєю допомогою умилостивив Господа за первосвященика, який згрішив, то невже Ісус, Єдинородний Син Божий, заступництвом за нас не умилостивить Бога? І якщо Аарону, що згрішив, Бог не заборонив вступити в первосвящениче достоїнство, то невже Він загородить вхід тобі, який прийшов з середовища язичників? Покайся ж так само і ти, людино, бо і для тебе благодать не є забороненою. І в майбутньому покажи не злим спосіб життя твого. Бо воістину Бог чоловіколюбний, і ніхто не може достойно висловити Його чоловіколюбство. І якщо б усі людські народи з’єдналися воєдино, то й тоді, навіть частково, не змогли б повідати про чоловіколюбство Боже. Бо ми з Писання сповіщаємо тільки деяку частину про милосердя Боже до людей, але ще не знаємо, скільки проявив Він поблажливості і самим ангелам. Він поблажливий і до них, оскільки безгрішний лише один Ісус, Який очищає наші гріхи. Але про них достатньо.
11. Якщо ж ти хочеш, щоб і інші приклади я зобразив, то подивися на блаженного Давида і візьми його за зразок покаяння. Впав цей великий муж тоді, коли, вставши від післяобіднього сну, прогулювався на покрівлі свого дому. Подивився необережно і піддався людській слабкості. Гріх був створений, але від цього не зник добрий намір сповідати своє падіння. Відразу приходить пророк Нафан для викриття та лікування рани. «Розгнівався Господь, — говорить він, — коли ти згрішив» (2 Цар. 12: 13). Так до царя промовляв простий чоловік, але цар, що носить порфиру, не розізлився на нього. Бо він дивився не на того, хто говорив, але на Того, від Кого цей був посланий. Його не засліпив сонм воїнів, що його оточував. Бо він уявляв в своєму розумі воїнство Господніх ангелів, і Невидимого устрашився, ніби бачив Його. Тому говорить у відповідь до того, який прийшов, а в його особі до Того, Хто послав його: «Згрішив я перед Господом» (2 Цар. 12: 13). Бачиш смирення царя, бачиш його сповідання? Його не було помічено ким-небудь; мало хто знав про його вчинок. Діло зроблено швидко, негайно. Пророк з’явився для викриття, і той, який впав, зізнається в злочині. І оскільки його свідомість була щиросердною, то дуже швидко отримав і ліки. Бо той самий пророк Нафан, який погрожував йому, тут же говорить: «Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12: 13). Бачиш, як швидко чоловіколюбний Бог змінює суд Свій. Тоді пророк говорить: «Заохочуючи, знищив ворогів Господніх». Багатьох ти мав ворогів через правду свою, але ціломудреність твоя охороняла тебе. Коли ж втратив ти міцну цю зброю, то вороги твої вже готові напасти на тебе. Так говорив йому пророк.
12. Але блаженний Давид, хоч справді чув слова: «Господь зняв з тебе гріх твій», втім не припинив покаяння, але замість порфири зодягнувся у веретище, а замість позолоченого престолу цар сидів на попелі й на землі, і не тільки на попелі сидів, але й в їжу вживав попіл, як і сам говорить: «Попіл їм, наче хліб» (Пс. 101: 10). Сльозами висушив він похітливе око; «кожної ночі, — говорить він, — обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою» (Пс. 6: 7). Коли царедворці радили йому, щоб спожив хліба, він не слухав їх, але через цілих сім днів продовжував піст. Якщо цар таким чином розкаявся, то чи не зобов’язана розкаятися ти, проста людино? І під час обурення Авессаломового, тоді, коли багато відкривалося йому шляхів для втечі, він захотів бігти через оливну гору, ніби думкою звертаючись до Викупителя, Який з неї мав вознестися на небо. І коли його злісно проклинав Семей, він говорив: «Відпустіть йому» (2 Цар. 16: 10). Бо він знав, що тому, хто відпускає, буде відпущено.
13. Чи бачиш ти, що розкаяння є добрим ділом? Чи бачиш, що ті, які каються, спасаються. І Соломон упав, але що він говорить? «І подивився я, і покаявся» (Притч. 24: 32). А Ахав, цар Самарійський, був законопорушним ідолопоклонником, людиною беззаконною, вбивцею пророків, чужий благочестю, жадібний до чужих полів і виноградників (3 Цар. 21: 27). Але після умертвіння через Ієзавель Навуфея, коли прийшов пророк Ілля і тільки промовив погрози, він роздер одяг і зодягнувся у веретище. Що ж говорить до Іллі чоловіколюбний Бог? «Бачиш, як смирився Ахав перед лицем Моїм?» (3 Цар. 21: 29). Він ніби запевняє запаленого гнівом пророка бути поблажливим до того, хто кається. «Не наведу зла, — говорить він, — після днів його». І хоча після прощення він не залишить свого злочестя але, Господь повністю прощає йому; не тому, щоб не знав він майбутнього, але дарує прощення відповідно до теперішнього часу покаяння. Бо справедливий суддя судить про кожну справу так, як вона сталася.
14. Так само Єровоам приносив на жертовник ідолам жертву (3 Цар. 13: 4). Рука його стала сухою, коли він повелів схопити пророка, який викривав його. Але, пізнавши на досвіді силу цього мужа, говорить йому: «Помолися перед лицем Господа Бога твого» (3 Цар. 13: 6). Внаслідок цих слів рука його знову зцілилася. Якщо пророк зцілив Єровоама, невже Христос не може зцілити і звільнити тебе від гріха? Манасія також був законопорушною людиною, він розпиляв Ісаю, осквернив себе всіма родами ідолослужінь, наповнив Єрусалим невинною кров’ю. Але бувши відведений полоненним до Вавилону, злодіяння, яке терпів, обернув на цілюще покаяння. Бо Писання говорить, що «смирився Манасія перед лицем Господнім і помолився, і почув Господь, і повернув його у царство його» (2 Пар. 33: 13). Якщо той, хто розпиляв пророка, спасся покаянням, невже не спасешся ти, який нічого такого не вчинив?
15. Дивися, без причини не відкидай дії покаяння. Чи хочеш дізнатися, наскільки сильним є покаяння? Чи бажаєш дізнатися міцну зброю спасіння і зрозуміти, наскільки сильне сповідання? «Сто вісімдесят п’ять тисяч» (4 Цар. 19: 35) ворогів Єзекія сповіданням примусив втікати. Воістину ця справа є великою, але вона ще малозначуща стосовно того, про що буде сказано. Він же покаянням зупинив вимовлене Божественне визначення. Під час його хвороби, каже йому Ісая: «Зроби заповіт для дому твого, тому що помреш ти і не будеш живим» (4 Цар. 20: 1; Іс. 38: 1). Чи можливо після цього очікувати або ж сподіватися на зцілення, коли пророк говорить: ти вмираєш? Проте не залишив покаяння Єзекія, але, згадавши слова Писання: «Коли, повернувшись, воззвеш, тоді спасешся» (Іс. 30: 15), він обернувся до стіни і на ложі звернув думки до неба (бо непроникність стін не зупиняє молитов, які возсилаються з благочестям), каже: «Господи, пом’яни мене» (4 Цар. 20: 3). Бо для того, щоб зцілитися мені, Тобі достатньо згадати про мене. Ти не підпорядкований часу, але Сам Ти законоположник життя. Не від способу розташування зірок, як деякі марнословлять, залежить наше життя, але Ти Сам Своєю волею розпоряджаєшся, кому і коли жити. І тому, якому, за висловом пророка, не залишалося надії більше жити, додано ще п’ятнадцять років життя, на ознаку чого сонце сприйняло зворотний рух. Тоді для Єзекїї сонце повернулося назад, а для Христа сонце померкло. Воно не повернулося, але померкло, а через це і показало відмінність між тим та іншим, тобто між Єзекією та Ісусом. І той зміг відвернутити Божественне визначення, а чи не дарує Ісус відпущення гріхів? Навернися і заплач за самого себе, зачини двері і помолися, щоб відпустив Він тобі і щоб визволив тебе від палаючого полум’я. Бо сповідання має силу і вогонь загасити, і левів приборкати.
16. Якщо ж не віриш, то уяви собі, що сталося з Ананією та тими, що були з ним; які вилили вони джерела. Яка міра води могла загасити полум’я, що піднялося на сорок дев’ять ліктів? Але там, де надмірно височіло полум’я, там подібно до річки вилилася віра, там протистояли злу таким гласом: «Праведний Ти, Господи, до всіх, що вчинив з нами; згрішили бо і беззаконствували» (Дан. 3: 27, 29). І покаяння загасило полум’я. Якщо ти не віриш, що можеш загасити геєнський вогонь покаянням, то пізнай це з того, що трапилося з Ананією. Але хто-небудь з уважних слухачів скаже: Бог зберіг їх тоді за їхню правду, бо вони не захотіли поклонятися ідолу; Бог дарував їм цю силу. Якщо так, то покажу й інший приклад покаяння.
17. Які твої думки стосовно Навуходоносора? Чи не чув ти з Писання, що він кровожерна та люта людина, з властивостями звіра? Хіба не чув ти, що він кістки з царських гробниць викинув геть? Хіба не чув, що він цілий народ відвів у полон? Хіба не чув, що він осліпив царя після того, як той побачив смерть своїх дітей? Хіба не чув ти, що він розтрощив херувимів? Я не говорю про духовних херувимів, ні, не зрозумій так, людино! Але про херувимів виліплених, очистилище, з середовища якого вголос говорив Бог. Завісу святині він потоптав, взяв кадильницю і переніс в ідольське капище, все приношення забрав і храм спалив дощенту. Якого покарання він був достойний за умертвіння царів, за спалення святині, за полонення народу, за присвячення ідолам священних сосудів? Чи не був він достойний тисячі смертей?
18. Ти бачив багато зла, подивися тепер на чоловіколюбство Боже. Він перетворений у звіра, в пустелі провадив життя, був битий, щоб міг спастися. Мав кігті, як лев, бо був грабувальник святині. Мав волосся, як у лева, бо був він левом, що грабує та ричить. Траву, як віл, з’їдав, бо був він худобою, не пізнав того, хто дарував йому царство. Тіло його зволожене було росою, бо, бачачи погашений росою вогонь, він не увірував. І що ж відбувається? «Я, Навуходоносор, очі свої до неба звернув, — говорить він, — і Вишнього благословив, і Того, Який живе по віки, похвалив і прославив» (Дан. 4: 31). Отже, коли він пізнав Вишнього і возніс подячний голос до Бога, коли розкаявся у вчиненні гріха і пізнав неміч свою, тоді Бог повертає йому царську честь.
19. І що ж? Навуходоносору, який зробив стільки зла і потім розкаявся, Бог дарував прощення і царство, а тобі, що кається, невже не дарує відпущення гріхів і Царства Небесного, якщо ти будеш жити, як належить? Чоловіколюбний Господь швидко прощає і зволікає карати. Тому нехай ніхто не втрачає надії на своє спасіння. Петро, верховний і перший з апостолів, тричі перед служницею відрікся Господа, але, розкаявшись, «плакав гірко» (Мф. 26: 75). А плач виявляє сердечне покаяння. І тому він не тільки одержав прощення за своє зречення, а ще й утримав невід’ємно апостольське достоїнство. Отже, браття, бачачи багато прикладів тих, що згрішили і покаялися, і спаслися, поспішіть і самі покаятися перед Господом, щоб отримати вам прощення у вчинених гріхах і удостоїтися Царства Небесного, і успадковувати небесний дар разом з усіма святими у Христі Ісусі. Йому слава на віки віків. Амінь.
