«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Михайло Вериківський

Вериківський Михайло Іванович (08.11.1896, м. Кременець, Тернопільщина — 14.06.1962, Київ). Видатний український композитор, диригент, музичний діяч, педагог.
Читайте цікаву розмову Ольги Мельник з Іриною Вериківською: «Я не знаю, чому «Наймичка» не йде в Національній опері України»

Творчість М. Вериківського відзначається глибиною розкриття образів, сміливим використанням сучасних композиторських засобів, національним характером.

Церковно-музичний доробок М. Вериківського досліджений ще менше, ніж П. Козицького, і в Україні майже невідомий. Проте його церковні твори настільки цікаві й своєрідні, що разом із творами П. Козицького репрезентують новий напрям у духовно-музичній творчості українських композиторів і водночас у церковному мистецтві, який можна охарактеризувати як духовно-музичний авангард, аналогічний до подібного напряму в церковному живопису бойчуківців.

Першу духовно-музичну освіту М. Вериківський отримав у Кременській церковно-парафіяльній школі, співав у церковних хорах. Під час Першої світової війни написав кілька духовних піснеспівів у традиційній «петербурзькій» манері, серед яких виділяється триголосний чоловічий хор «Тобі співаємо» («Тебе поем», Тверь, 1916). Справжнє піднесення духовної творчості М. Вериківського відбувається на початку 20-х років, коли він разом із переважною більшістю української інтелігенції бере активну участь в утвердженні УАПЦ. 1921 і 1922 роками датується основна частина його духовних творів, деякі з яких вдалося на той час видрукувати на «синьці» у кількох примірниках.

У духовних композиціях М. Вериківського вражає глибина образів та сила втілення могутнього релігійного почуття, незвичне прочитання канонічних текстів. Невипадково Вериківський звертався переважно до співів всенічної, де більшість складають змінні піснеспіви. Мабуть, в усій українській духовно-музичній творчості це був другий, після М. Березовського, випадок драматичного підходу до відтворення біблійного тексту. Проте М. Вериківський обмежувався лише невеликими піснеспівами, окрім хіба що «Великоднього канону». Однак і в малих формах Вериківському вдалося відтворити таку силу драматизму, розкрити таку глибину конфліктності, що його піснеспіви похитнули загальноприйняте уявлення про так званий «церковний стиль» і разом із творами П. Козицького торують дорогу новому сприйняттю духовної музики.

Сміливі ладові зіставлення («Хваліте ім’я Господнє»), гармонічні ускладнення, використання різних типів поліфонії, що ними Вериківський майстерно володіє, оперування вільною метрикою й ритмікою — усі ці засоби спрямовані на відтворення глибоких драматичних переживань, що наче виплескуються у надривному молитовному екстазі. Скупі засоби виразності («Прийдіть, поклонімось», «Богородице, Діво») лише підкреслюють сконцентрованість та напруженість музичної мови композитора.

М. Юрченко,
«Духовна музика укр. композиторів 20-х років ХХ ст.»
Ред. М. Юрченко, 2004 р.

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору