«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Григорій Сковорода

Сковорода Григорій Савич (03.12.1722, Чорнухи, Лубенський полк — 09.11.1794, Іванівка, Харківщина). Український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 р. Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у 1744-му. Згодом, в 1745–1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами1. Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посиляються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Післанець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Приятель і життєписець Сковороди Ковалинський теж засвідчував: «Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке: «…Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — „Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?“ — спитав господар, підійшовши до старого. „Пора, друже, закінчити мандрівку!“ — відповів Сковорода — „і так усе волосся ізлетіло з бідної голови від мордування, пора упокоїтися!“ „І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!“ — „Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила“. І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці та сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий».

Це було 9-ого листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Пан-Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з’їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.

Друковані твори

Твори Сковороди за життя не були друковані сотнями, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти схоластики та духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Царство наше всередині нас, — повчав Сковорода, — і «Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі.» «Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом». «Святість життя полягає в робленні добра людям».

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних (напр. кріпаків). А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське православ’я і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужинецького як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. В одному своєму вірші, що носив багатозначний заголовок «De libertate» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесеним із Академії:

Что то за вольность? Добро в ней
         какоє?
Іни говорять, будто золотоє.
Ах, не златоє: єсли сравнить злато
Против вольности, єще оно блато…
Будь славен вовік, о муже ізбранне,
Вольности отче, герою Богдане!

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв’язував її з громадським і національним ладом — «сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов’язок) з общею (загальною)».

Чи ж дивно, що московській цензурі подібні думки не подобалися.

Як на джерело радощів, а звідси — душевного здоров’я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних. Бо нерідко нещирі друзі вчать молоду людину непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити, а надалі й взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, — застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще до цього часу здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапити у їхнє становище.

В одному з пізніших послань Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого «страшенно мучить демон печалі, і який звичайно називають бісом меланхолії. (…) Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. (…) Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Бо поки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо». Ця історія виглядає особливо повчальною, оскільки учитель, визнаючи, що сам піддався печалі, показує, як поборов цей стан: у сні він звернувся по допомогу до Всевишнього: «Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх творінь».

Прикметним є те, що, на відміну від багатьох мудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, що людина — це поєднання одного та іншого, а отже вона мусить ставитися однаково дбайливо до обох частин своєї натури. У багато напучуваннях Сковорода порівнює душу й тіло та їхні функції: «обов’язково і саме щоденно підкидай у душу, як у шлунок, слово або вислів», «…те, що побачиш і почуєш, перетворюй у споживний і рятівний сік, як тварина, що повинна бути принесена у жертву Богові» про спілкування з різними людьми він каже: «їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлунку» тощо.

Cам Сковорода виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, що Гален, міркуючи про здоров’я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси — катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: «хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок (…), то зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, — всі хвороби тіла».

Сковорода конкретизує зв’язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м’ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі — «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше». У 26-му листі до Михайла Ковалинського, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найбільш поширені серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo) тощо.

Лише в 1798 р. вийшов друком його «Нарциз, або пізнай самого себе», та й то без його прізвища. 1806 року журнал «Сіонський Вістник» видрукував ще деякі його твори. Потім у Москві в 1837–1839 рр. вийшли поосібно деякі його твори, і лише в 1861 р. видруковано першу, але зовсім неповну збірку творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла 1896 року в Харкові під редакцією проф. Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів, причому з них 9 уперше! Крім того надруковано тут біографію Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Гр. Сковороди вийшло 1912 року в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видруковано дуже гарну його біографію пера М. Ковалинського, що був учнем Сковороди. Але повного видання творів нашого філософа і досі нема, бо різні його рукописи перебувають у різних архівах та бібліотеках.

Вплив Сковороди на сучасників

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, у якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов, «досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому „мандровану академію“ і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між „сковородинцями“, тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Жертви на новий університет, після заклику і „драматичних жестів“ Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400.000 карб. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка»… (Іст. укр. письменства, І, ст. 255).

Невважаючи на те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. «Сковороді не треба було шукати читачів, — вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа… Ці твори заходили й під сільську стріху: Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду,
Або «Три царіє со дари»…

Як бачимо, Сковорода стоїть тут поруч дуже популярних творів напівнародної музи, і, справді, багато псалмів його й тепер ще співають сліпці та лірники, не знаючи й не відаючи нічого про автора…» (там же).

Твори

Сад божественных пісней

Пісні та фабули

  • De libertate
  • Fabula
  • Fabula de Tantalo
  • Фабула
  • Разговор о премудрости
  • Все лице морщиш, печалей всегда ты
  • Похвала астрономіи
  • О delicati blanda etc
  • In natalem Jesu
  • Est quaedam maerenti flere voluptas
  • Quid est virtus?
  • Epigramma
  • Similitudines ex Virg(ilio) 2 Aeneid(a)e
  • In natalem Basilii Tomarae
  • In natalem Bilogrodensis episcopi
  • De sacra caena, seu aeternitate
  • De umbratica voluptate

Басни Харьковскія

  • Басня 1. Собаки
  • Басня 2. Ворона и Чиж
  • Басня 3. Жаворонки
  • Басня 4. Голова и Тулуб
  • Басня 5. Чиж и Щиглик
  • Басня 6. Колеса часовіи
  • Басня 7. Орел и Сорока
  • Басня 8. Голова и Тулуб
  • Басня 9. Мурашка и Свинья
  • Басня 10. Двѣ Курицы
  • Басня 11. Вѣтер и Філософ
  • Басня 12. Оселка и Нож
  • Басня 13. Орел и Черепаха
  • Басня 14. Сова и Дрозд
  • Басня 15. Змія и Буфон
  • Басня 16. Жабы
  • Басня 17. Два цѣнныи камушки: Алмаз и Смарагд
  • Басня 18. Собака и Кобыла
  • Басня 19. Нетопыр и два птенца — Горлицын и Голубинин
  • Басня 20. Велблюд и Олень
  • Басня 21. Кукушка и Косик
  • Басня 22. Навоз и Алмаз
  • Басня 23. Собака и Волк
  • Басня 24. Крот и Линкс
  • Басня 25. Лев и Обезьяны
  • Басня 26. Щука и Рак
  • Басня 27. Пчела и Шершень
  • Басня 28. Оленица и Кабан
  • Басня 29. Старуха и Горшечник
  • Басня 30. Соловей, Жаворонок и Дрозд

Трактати. Діалоги

  • Убуждшеся видѣша славу его (1765–1766) (Прокинувшись, побачили славу Його)
  • Да лобжет мя от лобзаній уст своих! (1765–1766) (Хай цілує мене поцілунками уст своїх!)
  • Начальная дверь ко христіанскому добронравію (1766) (Вступні двері до християнської добронравності)
  • Наркісс. Разглагол о том: узнай себе (1767) (Наркіс. Розмова про те: пізнай себе)
  • Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе (1767) (Симфонія, названа Книга Асхань, про пізнання самого себе)
  • Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко
  • Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)
  • Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски — Сіон)
  • Діалог, или разглагол о древнем мірѣ (1772) (Діалог, або розмова про давній світ)
  • Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мирѣ](Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті) (1773–1774)
  • Кольцо (Кільце. Дружня розмова про душевний світ) (1773–1774)
  • Разговор, называемый алфавит, или букварь мира (Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу) (1774)
  • Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская (Израилскій змій)
  • Книжечка о чтеніи священн[аго] писанія, нареченна Жена Лотова
  • Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим
  • Пря бѣсу со Варсавою
  • Благодарный Еродій (Вдячний Еродій)
  • Убогій Жайворонок (Вбогий Жайворонок)
  • Діалог. Имя ему — Потоп зміин

Видання творів

  • Сковорода Г. С. Библиотека духовная, содержая в себе дружеские беседы с познанием самого себя. Изд. М. Антоновским. 3 части. СПб., 1798. 225 стор. Робота являє собою суміш двох чи кількох творів Сковороди, які були помітно видозмінені; до 193 стор. подано трактат Наркис.
  • Сковорода Г. С. Начальная дверь по христианскому добронравию.— Сионский вестник, 1806, ч. Ill, август, стор. 156-179. Текст твору; коротенький життєпис Сковороди.
  • Гесс-де-Кальве Густав, Вернет И. Сковорода украинский философ. — Укр. вестник, 1817, апрель, ч. VI (смесь), стор. 108-151. Додано два листи Сковороди до Є. Є. Урюпіна; спогади про життя і діяльність письменника.
  • Хиджеу А. Три песни Сковороды.— Телескоп, 1831, ч. VI, стор. 578—582. Надруковано: 1) Ой ти, птичко желтобока; 2) Ой поля, поля зелены; 3) Всякому городу нрав и права.
  • Снегирев И. М. О старинном переводе Тита Ливия.— Учен, зап. Моск. унив., 1833, ч. I (смесь), стор. 695. Звістка про те, що на закладці в томі перекладу Тита Лівія (1716 р.) нібито рукою Г. Сковороди написано «году 1688 [?] месяца мая, в 29 день, купил Сковорода, дал восемь алтын». И. С. р. з. к.
  • [Срезневский И. И.]. Отрывки из записок о старце Григорие Сковороде.— Утр. звезда (Харків), 1834, кн. 1, стор. 67—92. Тут є два варіанти пісні Всякому городу нрав і права і літографований портрет Сковороди.
  • А. [Хиджеу А. Ф.]. Григорий Варсава Сковорода. Историко-критический очерк. Отрывок первый: общее основное понятие о Сковороде из его собственного сознания. С приложением Сковородинского Идиотикона.— Телескоп, ч. XXVI, 1835, № 5, стор. 3—42; № 6, стор. 151 — 178.
  • Краевский А. Обозрение русских газет и журналов за первую пол. 1835 года,—ЖМНП, ч. IX, 1836, март, стор. 669—678. Срезневский И. И. Майор, майор! — Моск. набл., 1836, ч. VI, стор. 205—238, 435—468 і 721—736. У повісті на стор. 211, 443, 447 — подано уривки з творів Сковороди; автор розповідає про те, як Сковорода хотів одружитися з дочкою майора (факт, мабуть, вигаданий).
  • Сковорода Г. С. Убогий жайворонок. Притча Г. В. Сковороды. М, 1837. 32 стор. Передмова про життя Сковороди за підписом М. Макарова та І. Решетникова і лист Сковороди до Диського з 1787 p.; текст твору.
  • Сковорода Г. С. Дружеский разговор о душевном мире. Г. В. Сковороды. М, 1837. 94 стор. Текст твору.
  • Сковорода Г. С. Беседа двое. Г. В. Сковороды. М, 1837. 50 стор. Текст твору.
  • Сковорода Г. С. Басни харьковские. Г. В. Сковороды. М., лист Сковороди із села Бабаїв 1774 р. і тексти ЗО байок.
  • Сковорода Г. С. Брань архистратига Михаила с сатаною о сем: легко быть благим. Г. В. Сковороды. М, 1839. 45 + VII стор. Текст твору.
  • Аскоченский В. Русский композитор Веделев.— Инвалид, 1854, № 94, 28 квітня. У статті — пісня Сковороди Ах, счастье, счастье, бедное, злое.
  • Аскоченский В. Григорий Савич Сковорода.— Киев. губ. ведом, 1855, № 42—44, октябрь (часть неофиц.). Уривок з 2 частин книги В. Аскоченського Киев с древнейшим его училищем Академиею. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею Ч. 2… На стор. 129—140 — біографія Г. Сковороди і характеристика його діяльності; на стор. 519 — текст автоепітафії Сковороди.
  • Сковорода Г. С. Сочинения в стихах и прозе Григория Савича Сковороды. С его портретом и почерком его руки. СПб, 1861. 6 + 312 + 10 стор. На стор. 5—6 — коротка біографія; на стор. 1—54 — Сад божественных песней; на стор. 55—291 — проза (Разговор о том: знай себе; Убогий жайворонок (притча); Борьба и пря о том: претрудно быть злым, легко быть благим; БесЪда двое; Пря бісу со Варса вою; Начальная дверь ко христіанскому добронравию; Самопознание); на стор. 291—310 — Переписка с харьковскими друзьями і Случаи из жизни Г. С. Сковороды.
  • Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794—1894 год) С портретом его, видом могилы и снимками почерка. (7-й том Сб. Харьк. ист.-филолог. общ.). Харків, 1894. СХХХІ + 132 + 352 стор. На стор. I—СХХХІ — вступна стаття Д. Багалія: видання творів Сковороди і досліджень про нього; бібліографічний огляд творів Сковороди; список його творів; сумнівні твори; автографи; списки: зміст всіх оригінальних творів Сковороди; на стор. 1—40 — текст твору Житие Григория Сковороды, составленные другом его М. И. Ковалинским; на стор. 41-132 — текста листів Сковороди; на стор. 1-306 — тексти творів Сковороди: 1) Наркис; 2) Диалог или розглагол ó древнем миръ; 3) Бес“Ьда, нареченная двое; 4) Разговор дружеский о душевном миръ; 5) Разговор, называемый алфавит или букварь мира; 6) Басни харьковские; 7) Две вступительные проповеди в курс лекций «О христианском добронравии»; 8) Начальная дверь ко христианскому добронравию; 9) Брань архистратига Михаила со сатаною; 10) Благодарный Еродий; 11) Убогий жайворонок; 12) Отрывок из соч. Израильский змий; 13) Стихотворения (Сад божественных пъсней и разные стихотворения); 14) Ода Сидрония об уединении; на стор. 309-352 — Приложения: 1) Правила нравоучительные; 2) Правда віри; 3) Указатель латинских писем Сковороды к Ковалинскому, составленный проф. И. В. Нетушилом.
  • Франко І.—ЗНТШ, т. V, 1895, стор. 79—83 (бібл.).
  • Петров Н. К биографии украинского философа Григория Саввича Сковороды.— Киев, стар, т. LXXXI, 1903, апрель (докум, изв. и зам.), стор. 10—18. На стор. 15 — текст «прошенія» Сковороди про зарахування викладачем Харківського колегіуму.
  • Перетц В. Н. Очерк старинной малорусской поэзии.— Изн. отд. рус. яз. и слов. АН, т. VIII, кн. 1, 1903, стор. 89—119. На стор. 113-116 — псальма Сковороди Ах, ушли мои лъта (з варіантами за Богогласником і народним варіантом).
  • Собрание сочинений Г. С. Сковороды. Том. I. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями Владимира Бонч-Бруевича. Портрет и факсимиле автора. СПб, 1912. XV + 544 стор. (Материалы к истории и изучению русского сектантства и старообрядчества. Вып. 5-й. Под редакцией Владимира Бонч-Бруевича). На стор. III—VI—зміст; на стор. VI—XV — замітка від редакції (характеристика Сковороди; огляд його рукописів; план видання його творів; помилки); на стор. 1—42 — Жизнь Григория Сковороды. Писана 1794 года в древнем вкусе (М. И. Ковалинского); на стор. 43—49 — примітки В. Бонч-Бруевича з приводу рукопису М. Ковалинського; на стор. 51—530 — тексти творів Сковороди: 1) Убуждеся видъша славу его (проповідь); 2) Да лобжет мя от лобзаній уст своих (проповідь); 3) Начальная дверь ко христіянскому добронравію; 4) Наркісс; 5) Симфонія нареченная книга Асхань о познаніи самого себе; 6) Бесіда нареченная двое; 7) Разговор дружескій о душевном миръ; 8) Кольцо. Дружескій разговор о душевном миръ; 9) Діалог или розглагол о древнем мірь; 10) Разговор, называемый алфавит или буквар мира; 11) Израилскій змій или книга нареченная: день; 12) Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова (з листом Г. Сковороди до М. Ковалинського); 13) Брань архистратига Михаила со сатаною, о сем: легко быть благим (з листом Г. Сковороди до М. Ковалинського); 14) Пря бъху со Варсавою; 15) Благодарный Еродій (з листом Г. Сковороди до С. Н. Дятлова); 16) Убогій жайворонок (притча); 17) Діалог. Имя ему: Потоп Зміин; до творів Г. Сковороди додані примітки В. Бонч-Бруєвича з характеристикою рукописів автора; на стор. 532—543 — покажчик імен, умовних виразів, книг, статей, що зустрічаються в книзі.
  • Багалій Д. І. Історія слобідської України. Проф. Д. І. Багалія. З 71 малюнком і 2 картами. X., вид-во «Союз», 1918. 308 стор. (Культурно-історична бібліотека під ред. проф. Д. І. Багалія). На стор. 254—274 — біографія Г. Сковороди; філософські погляди; значення Сковороди; тексти його віршів Весна люба, ах пришла, Ой ти, птичко жовтобоко, Всякому городу нрав и права (із варіантом у запису І. Срезневського), Що за вольность? Добро в ней какое?
  • Возник М. С. Старе українське письменство… На стор. 402—407 — біографія Сковороди; характеристика літературної спадщини; на стор. 417—428 — уривки з творів: Начальная дверь, Разговор о душевном мир-Ь, Разговор, называемый алфавит или букварь мира, вірші Всякому городу нрав и права і Ой ты, птичко жолтобоко.
  • Бузинний О. Нові листи Г. С. Сковороди.— Черв, шлях, 1924, № 3, стор. 255—257. Тексти листів Сковороди до І. І. Єрмолова (без дати) та Я. I. Довганського від 25 лютого 1773 р.
  • Срезневський Ізмаїл. Майоре, майоре! Оповідання з життя Г. Сковороди. Редакція й вступні статті А. Ковалівського. [Б. м. і б. д., друк, у Києві], вид-во «Рух». 120 стор. На стор. 5—10 — Пам’яті академіка І. Срезневського (характеристика, біографія); на стор. 11—53 — 3 приводу оповідання (літературна історія його і аналіз); на стор. 55—120—текст оповідання (в перекладі українською мовою).
  • Попов П. М. Неопублікований лист Сковороди.— Літер, критика, 1939, кн. 11, листопад, стор. 103—104. Текст листа до Івана Григоровича від 20 листопада 1778 р.
  • Сковорода Григорій. Харківські байки. За редакцією академіка П. Тичини. Передмова проф. С. Чавдарова. К., Укр. держ. вид-во, 1946. 32 стор. На стор. З—6 — у передмові С. Чавдарова — огляд байок Г. Сковороди; на стор. 7—32 — лист Г. Сковороди до П. К. Панкова (1774 р.) і тексти Харківських байок у перекладі сучасною українською мовою.
  • Попов П. М. Новознайдені тексти Г. С. Сковороди.— Рад. літературознавство, кн. 13, 1950, стор. 50—69. Опубліковано варіант Разговора дружеского о душевном мире (за списком кін. XVIII ст.) і тексти чотирьох листів Сковороди до І. І. Єрмолова (без дати), Я. І. Довганського від 25 лютого 1773 p., Я. М. Донець-Захаржевського від 13 березня 1790 р., до якогось Івана Григоровича від 20 листопада 1778 р.
  • Білецький О. І. Хрестоматія давньої української літератури… На стор. 457—480 — Г. С. Сковорода: біографічні відомості, тексти віршів, байок; уривки з творів: Алфавит или букварь мира, Брань архистратига Михаила со сатаною, Израилскій змій, Наркісс.
  • Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди.— Рад. літературознавство, кн. 18, 1955, стор. 57—70. Опубліковано листи. Сковороди до І. Базилевича від 18 квітня 1765 р., до Г. І. Ковалинського від 23 вересня 1788 р., до Олексія з 1788 p.
  • Нудьга Г. А. Пісні та романси українських поетів в двох томах. Т. І… На стор. 229—232 — тексти пісень Г. Сковороди: 1) Всякому городу нрав і права; 2) Ах, поля, поля зелені; 3) Ой ти, птичко жолтобоко; на стор. 326—327 — біографія Сковороди; примітки.
  • Невідомий лист Сковороди. Подав M. І. Мольнар. Коментарі П. М. Попова.— Рад. літературознавство, 1958, № 2, стор. 113—116. Текст листа Г. С. Сковороди від ЗО травня 1785 р. до Якова Правицького (листа знайдено у Празі); коментарі.
  • Махновець Л. Є. Давній український гумор і сатира… На стор. 326—327 — текст сатиричного вірша Піснь 10-я Григорія Сковороди; на стор. 3О — у вступній статті — аналіз вірша.

Переклади

  • Ода (Jesuitae Sidronii Hosii)
  • [Цицерон. О старости]
  • Книжечка Плутархова о спокойствии души

Філософ в мистецтві

Сковорода в живописі

  • Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди»
  • Їжакевич І. Сковорода в дорозі; Т. Шевченко-пастух виспівує Сковороду; Посланець Катерини запрошує сковороду до Петербурга.
  • Касіян В. Гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті.
  • Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».
  • Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.
  • Трохименок К. Григорій Сковорода серед народу.
  • Яблонська Т. Портрет Г. Сковороди.

Сковорода в скульптурі

  • Кавалерідзе І. П. — автор пам’ятників Сковороді в містах Києві та Лохвиці;
  • Луцак В. П. — автор пам’ятника Сковороді в м. Переяславі-Хмельницькому;
  • Зарічний І. С. — автор пам’ятника Сковороді в м. Переяславі-Хмельницькому.

Сковорода в кіномистецтві

  • Кавалерідзе І. П. Художня кінокартина «Григорій Сковорода»
  • Ролан Сергієнко Документальна кінострічка «Відкрий себе. Григорій Сковорода», 1972 р.

в музиці

  • Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Зокрема, український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).
  • Вірш «Всякому городу нрав і права» виконує Тарас Компаніченко.

Вшанування пам’яті

  • 1919 р. — в Україні було відзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди.
  • 1922 р. — 200-річчя з дня народження.
  • 1939 р. — 145-річчя з дня смерті.
  • 1942 р. — 220-річчя з дня народження.
  • 1944 р. — 150-річчя з дня смерті.

Ім’ям Сковороди названо село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах; Харківський педагогічний інститут та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди носять ім’я Сковороди. Іменем філософа названо також Інститут філософії НАН України. Крім того, у 2005 р. на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений д.філол.н. проф. Миколою Корпанюком, який щодвароки проводить Сковородинівські читання.

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.

Пам’ятні місця і музеї Г. Сковороди

  • Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому
Джерело: Вікіпедія
  1. Сковорода Григорій Савич / Б. Краців // Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954–1989. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору