Священик Віктор Матюк
Народився Віктор в родині дяка 18 лютого 1852 р. в Тудорковичах (нині село Федорівка) у Львівській обл. і помер на сам Великень 8 квітня 1912 р. в селі Карові біля Рави Руської. Там і похований. Батько, дяк Григоріій, як на тодішні часи, був серед селян освіченою людиною. Він зумів хлопцеві прищепити любов до співу й музики в дуже молодому віці. Вже на другому році свого життя маленький Віктор утратив матір, і його вихованням зайнялася бабуня Варвара. Часто брала вона свого внука з собою на принагідні весілля й вечорниці з музикою, на фестини, які відбувалися в селі і це сприяло подальшому закріпленню музичного вподобання обдарованого хлопця.
Спочатку Віктор вчився в рідному селі, а згодом в Сокалі, в дяко-вчительській школі у Перемишлі, де мав змогу більше прислухатися до співу народніх пісень, закріпити їхні мелодії, а передовсім багато їх мав змогу доглибно пізнати і над ними роздумувати. Саме тоді він пізнав душу нашої пісні і в пісні душу українського народу. Він неодноразово наголошував, що так як поезія Шевченка має найбільш передове виховне значення для українського народу, так і наша пісня має всесвітнє значення. Це найсильніший доказ нашої високої культури і Божий Дар, в якому міститься біологічна енергетика, ореол нації і генератор бесмертний нашої мови в пісні. Пісня — це ядро й берегиня нашої культури, історії, традиції, звичаїв, це наш духовний одяг і прапор. В пісні є все як писав наш Микола Гоголь: «Поезія, й історія, і батьківська могила». Вона звучить, в горю і радості, і завжди зуміє об’єднати духовно і зцілити почуття.
Змінювалися покоління, а пісня залишалася завжди та сама, можливо змінювала свої тонації. Її співали в церквах, у воєнних походах, при пісні присипляли дітей, словами пісні висловлювали біль і кохання. Цю істину не лише доглибно зрозумів Віктор в ранніх роках свого життя, але передовсім він за допомогою пісні, музики і рідної мови, всесторонно втілював у життяці мистецькі цінності.
Його музичні твори набули широкої популярності і ставали немов ліками в побуті нашого народу. Завершивши загальну освіту В. Матюк у львівській та перемиській гімназіях, та згодом вступив у Духовну семінарію у Львові, а закінчив її в Перемишлі, де і був в 1882 р. висвящений. Душпастирські чинності виконував у Перемишлі, Крехові, біля Рави Руської, Маковиську на Ярославщині, Чесанові на Любачівщині. Від червня 1889 р. до смерті був парохом в селі Карів, який росташований між Угновом і Равою-Руською.
Ще з дитинства співав у церковному хорі і вже тоді вмів росписувати пісні по нотах на потребу мішаного ходу, або на виконання грипове. Крім того він неодноразово так у гімназії та в семінарії був хоровим диригентом. Проживаючи у Ставропігійській бурсі, там вже почав серйозно вивчати основи музичної теорії та пізнав історію музичного мистецтва. Навчання музики завдячував П. Бажанському, І. Гуневичу, І. Лаврівському у великій мірі М. Вербицькому та іншим. Неабиякий вплив на розвиток його мистецького таланту справило особисте знайомство з І. Франком.
Віктор добре знався на українському мистецтві, особливо на фольклорі і народній та церковній музиці. Тому Франко любив з ним дискутувати на ці теми і заохочувати його до творчої праці. В результаті тих розмов о. В. Матюк став дописувати до «Руського співаника для шкіл народних» та до невеличкого підручника з музичної грамоти «Малий катехиз музики». В коротці Віктор стає співредактором хорового збірника «Боян» (1884), у якому він сприяв помістити твори М. Вербицького, І. Лаврівського, І. Воробкевича та свої власні. Дописивав до «Малого катехизму музики» (1882), «Короткого начерку з гармонії і композиції» (1906), допомагав видати «Співаник церковно-народний для шкіл народних» (1911) та інші.
Крім того о. В. Матюк був автором численних статей у періодичних видань: «В справі видавництва руського співаника». — Діло, 1885. — Ч. 16, с. 2, Календар «Просвіти». — Львів, 1889. — С. 82–87, Наша руська народна пісня і її значення. Погляд на розвиток музики в Росії і її вплив на розвиток нашої музики в Галичині. Наша руська народна пісня в композиціях музичних Ф. Колесси. — Діло, 1889. — Ч. 13, с. 1–2; ч. 14, с. 2; Ч. 15, с. 1–2. В справі науки нотного хорового співу у нас по селах і містах. — Діло, 1898. — Ч. 275, с. 1–2.‚ Шухевич В.‚ Копко М. Відозва до співолюбивих Русинів. — Дяківський глас, 1899. — Ч. 8, с. 113–116 та ін.
Як священик, о. Вітор Матюк дбав про народну освіту, закладав осередки «Просвіти» у селах. Видав «Шкільний співаник», основу якого становить українська церковна музика. Як композитор, Матюк найбільше відзначився в солоспіві, створивши майже 50 пісень цього жанру, покладених на слова М. Шашкевича, В. Масляка, І. Гушалевича й А. Міцкевича. Його «Веснівка» увійшла до золотого фонду української вокальної музики. Віктор Матюк мав значні досягнення також у творах світської тематики. Він автор музично-теоретичної праці «Короткий начерк з гармонії і композиції» (1906), у якій нотні приклади наведено з творів Д. Бортнянського та П. Чайковського. Головне місце у композиторській творчості В. Матюка посідали вокально-хорові твори, серед яких кантата «До весни» (для хору з оркестром), «До руської пісні», «Чом так скрито», «Крилець», «Під осінь», «Болеслав Кривоустий під Галичем», «Прощальна пісня», «Ти маєш брильянти і перли», «Веснівка» (на слова М. Шашкевича), кантата «Гамалія» (80-ті роки, на слова Т. Шевченка, для хору з соло баса та «Заповіт» (на текст Т. Шевченка).
Із солоспівів, які дуже близькі своєю мелодикою до української пісенності, виділяються «Ой плакав я в просонню» (на слова Г. Гейне), «Із сльозою в оці відійду». Великою популярністю користувались його мелодрами та оперети «Капрал Тимко» і «Наші поселенці» (1897), «Інвалід», «Нещасна любов»,«До весни» (кантата). «Три князі на один престол» (до драми І. Франка) тощо. Його твори виконували не лише хори, але такі велетні й корифеї української оперної сцени як С. Крушельницька та О. Мишуга. Перебуваючи на парохії в Карові, йому вдалося переконати батька Василя Воронку, місцевого дяка, щоб цей послав свого сина Андрія на курси диригентів. Андрій успішно закінчив цей курс.
При повній допомозі пароха о. В. Матюка зорганізовано хор у Карові, який став найславнішим хором на цілу околицю. Цей хор брав активну участь в концертах і музичних імпрезах по цілій Галичинні і став своєрідним каталізатором, який мобілізував до освітньої праці інші місцевості. Був це період, коли починала активно діяти „Просвіта», гуртки „Сільського Господаря», організації „Сокола», „Січі», „Пласту» „Союз українок» та почала народжуватися „Народна торгівля», Кооперативний рух та врешті почало повільно активізуватися і політичне життя серед українців.
До речі, слід згадати, що о. В. Матюк належав до виняткових душпастерів, який не лише свої священичі обов’язки виконував взірцево, але займався громафсько-виховною працею, закладав українські культурно-освітні організації, в яких давав доповіді, організував концерти, для відзначення так релігійних свят, як і загальнонаціональних. А навіть у вільний час займався ще лікуванням хворих людей за методами гомеопатії, відомим із застосування маленьких лікарських доз.
Люди вірили лікареві-самоукові священикові й одужували. Здається, що саме глибоке довір’я до священика-лікаря було чи не найсильнішим психотерапевтичним засобом, який у багатьох випадках давав позитивні результати. Була це висоло освічена й сильна індевідуальність, твердого і непохитного характеру. Інколи був суворий та вимогливий, в першу чергу до самого себе і того вимагав у інших. Завдячуючи жертвенній праці Отця Віктора в Карові за цей період чимало молоді отримало належне релігійно-національне виховання і стали в недалекому майбутньому провідними діячами українського народу.
Неублагана смерть забрала о. Віктора Матюка у 1912 р. і похоронено Тіло заслуженого пароха на цвинтарі поруч Карівської церкви. На внесок Миколи Дужого секретаря Головного Відділу товариства «Просвіта» з Карова та всіх західно-українських композиторів та музичних діячів, а особливо: Станислава Людкевича, Василя Барвінського, Бориса Кудрика й ін., створено комітет побудови пам’ятника в Карові на могилі о. Віктора Матюка. Пам’ятник споруджено у 25-річчя смерті композитора в 1937 р. за пожертви місцевого населення та односельчан-емігрантів з США, за авторським проєктом — А. Павлось. Посвящення пам’ятника відбулося надзвичайно урочисто, при великому натовпі людей і освятив пам’ятник владика з Перемишля — Йсафат Коцоловський.
Для вшанування пам’яті о. В. Матюка за ініціативою вчительки школи Ольги Кусень та директора Ярослава Стефанишина була заснована кімната-музей в серпні 2006 р. Кімната-музей в приміщення Сокальської дитячої школи мистецтв, яка носить ім’я В. Матюка. Профіль музею — меморіальний. Фонди налічують 45 експонатів. Раритетним експонатом музею є рояль 1884 р., виготовлений у Відні, на якому грав композитор. Великий інтерес викликають особисті речі В. Матюка — його «Біблія» (1888), хорові та вокальні твори, написані рукою В. Матюка, родинний альбом з фотографіями. Матеріали музею використовуються у просвітницькій та виховній роботі, для наукових досліджень. Нехай ця стаття буде цеглиною для того, щоб пам’ять про композитора о. Віктора Матюка жила серед нас вічно!
