«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Іван Козловський

Козловський Іван Семенович (24.03.1900, с. Мар’янівка, Київщина — 16.12.1993, м. Москва). Український співак, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної праці, лауреат двох Сталінських премій, п’яти Ленінських та Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

І. С. Козловський народився в селі Мар’янівка біля м. Біла Церква. У 8~років хлопчика прийняли співаком у Михайлівський Златоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. Сімнадцятилітнім юнаком Іван надійшов у Київський музично-драматичний інститут, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз червоноармієць І. Козловський за запрошенням адміністрації оперного театру замінив хворого артиста і виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. Слова ці виявилися пророчими. По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський вступає до оперного театру. Участь у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери і балету передує вступу в трупу Великого театру СРСР у 1926 році. Перша, виконана їм на столичній сцені, невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського стала однією з центральних у спектаклі. І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» Н. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Гуно. Різноманітна концертна діяльність І. С. Козловського. У його репертуарі — класичні добутки Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Листа, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

Протягом декількох років І. С. Козловський був художнім керівником організованого по його ініціативі Державного ансамблю опери, де їм був здійснений ряд постановок.

Надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкого диапазону з вільним верхнім регістром, висока художня і технічна майстерність, безустанні творчі шукання — такі були характерні риси співака.

Не дивлячись на те, що Козловський мав всесвітню слову, був відзначений найвищими радянськими нагородами, його важко назвати щасливою людиною. Внаслідок цькування він дуже рано (в 54 роки, хоча з успіхом виступав до 87-ми років) змушений був залишити Великий театр.

Його ніколи не випускали за кордон в розвинені країни. Адже по той бік «залізної завіси» жив (ніхто в СРСР цього не знав), ІНШИЙ ЗНАМЕНИТИЙ СПІВАК КОЗЛОВСЬКИЙ — Федір Семенович, рідний брат Івана Семеновича. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, і коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. (Це була велика таємниця Івана Семеновича, про яку він не міг говорити навіть з найближчими друзями). Федір Семенович скінчив свої дні священиком поблизу Нью-Йорку.

Не був Іван Семенович щасливим і в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він зв’язав життя з актрисою Г. Сергєєвою (1914–2000), яка народила йому двох дочок, та під старість залишила його, так що Козловський доживав свої дні зовсім самотній… Іван Семенович — як і брат, також глибоко віруюча людина — мріяв закінчити свої дні у монастирі. Але цьому не призначено було збутися.

Треба сказати, що Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв’язки із київськими митцями ба навіть із земляками-мар’янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Т. Г. Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар’янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівочому цвинтарі в Москві.

Московські шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українську сторінку біографії Козловського. Перш за все це стосується видання його українських творів. Якщо оперні арії чи романси російською мовою можна купити в Москві на кожному кроці, то українські твори неможливо знайти ніде ні за які гроші, хоча на них існує величезний попит. Деякі його найкращі записи українською мовою (див. дискографію) не перевидавались по 50–60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни Іванівни та Президенту Фонду Козловського Бели Руденко 24 березня 2004 р. нарешті відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні Івана Семеновича, який московська фірма MOROZ Records, на жаль, зробила дуже недбало.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій Козловського. В одній з них із довгого переліку композиторів меломан може дізнатися навіть, що Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає… українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише славетний український романс «Коли розлучаються двоє», інші українські твори цього жанру. Як правило, пишуть, що Козловський (який, нагадаю, переїхав у Москву вже сформованим, відомим співаком, солістом оперного театру столиці України, маючи 26 років) «является ярким представителем русской вокальной школы» (!). В останні роки шовіністичне нахабство перейшло усі межі — в Москві співакові вже навіть… змінено національність. Він тепер не «советский» чи хоча б «российский» (строго коректно було б «украинский и российский», а… «русский» певец.

Але викреслити Івана Семеновича Козловського з довгого ряду великих митців-українців не вдасться нікому.

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору