«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Борис Гмиря

Гмиря Борис Романович (05.08.1903, м. Лебедин, Сумщина — 01.08.1969, м. Київ). Неперевершений оперний і камерний співак (бас-кантанте). Народний артист СРСР (1951).

Борис Гмиря — харизматична постать у світовій і українській культурі, чий духовний потенціал має загальнолюдський, глобальний масштаб. Він єдиний з надзвичайною силою інтегрував українську вокальну школу і українську музичну культуру в світовий контекст. І зробив він це, живучи та працюючи в себе вдома, в Україні, а не в чужих світах.

Твори у виконанні Б. Гмирi введено в найпрестижніші музичні каталоги, а ім’я прикрашає списки найвидатніших вокалістів світу. 1962 року його внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Whо іs whо?», 1992 — до списку ста славетних українців за тисячолітню історію України, 2001 — до альманаху «Видатні діячі України минулих століть», 2002 — до альманаху «Золота еліта України».

Б. Гмиря за 20 років творчої діяльності (бо 13 — боровся з чиновництвом від культури, бездарними диригентами і співаками) наспівав 1200 творів, з яких на сьогодні у його фонотеці зберігається понад 600, з них: 300 українських народних пісень та романсів; 300 російських та західних пісень і романсів; 40 оперних партій (проспівав 75 арій).

«…В особі Бориса Гмирі щасливо поєдналися художня інтуїція, яскравий артистизм і емоційність, з одного боку, та раціональний спосіб мислення, здатність до аналізу, з іншого. Бог обдарував Б. Гмирю надзвичайної краси й сили голосом, здатним зачаровувати мільйони людей, торкатися найпотаємніших струн їхніх душ. А він зумів озпорядитися цим Божим даром, не розгубити його.

Митець добре знався на живописі, скульптурі, театральному мистецтві, часто відвідував художні виставки, спектаклі в різних театрах, і завжди мав власну думку щодо того чи іншого явища. Безумовно, такий колосальний багаж знань, вражень, винятковий художній смак та загальна культура сприяли формуванню неповторного виконавського стилю Бориса Гмирі. Його спів ніс у собі неповторну своєрідність, образність, задушевність. У його манері захоплювала бездоганна вокальна кантилена і кришталево чиста інтонація. Борису Романовичу були притаманні рідкісний артистизм і сильний темперамент, поєднані з почуттям міри та бездоганним смаком. Він був надзвичайно суворий до себе в питаннях музичної інтерпретації, не дозволяв собі жодних зовнішніх ефектів. Все було підпорядковано основному — художньому задумові композитора, а також виразності донесення до слухача музичного твору» (Ганна Гаврилець, 2003).

Тому природно, що в його виконанні такі складні цикли як «Перські пісні» А. Рубінштейна чи «Зимовий шлях» Ф. Шуберта вважаються еталонними. А простенький опус «П’ятиденка» Д. Шостаковича він перетворив на виконавський шедевр. При його запису на платівку у фірмі «Мелодія» присутній у студії композитор розплакався і весь час повторював: «Невже я написав таку геніальну музику».

Борис Гмиря у ролі Тараса Бульби в однойменній опері Миколи Лисенка

Особливо обережно й побожно ставився Гмиря до української класики та народних пісень і романсів. Зокрема Він наголошував, що ставить собі завдання «Змити дилетантський намул з української пісні та подати її в усій доброчесності народній».

Готуючи концертну программу з творів Т. Шевченка просив композиторів створити музику до деяких творів, яка не була б «густою» і не відволікала на себе душу і серце поета. Борис Романович власноруч вносив позначки в нотний текст щодо динаміки, штрихів та агогіки (змінював f на p чи навпаки, згідно з концепцією, додавав чи знімав акценти, вказував, де робити смислову паузу чи фермату). Це стосується таких романсів, як «Чого мені тяжко» на слова Т. Шевченка, «Сонце заходить», «Зацвіла в долині» та інших. Робив він це надзвичайно коректно і делікатно. Ніколи не дозволяв собі звуковисотної, гармонічної чи ритмічної зміни без погодження з автором. Всі пропоновані ним корективи логічні й виправдані, позаяк випливають з концепції твору, власної виконавської інтерпретації та сприяють виразнішому і повноціннішому художньому ефектові.

За виконавською манерою Бориса Романовича можна порівняти хіба що з незабутнім Святославом Ріхтером. Він, як і Б. Гмиря, не визнавав зовнішніх ефектів, глибоко проникав у суть музичного твору, був правдивим і чесним у своїй творчості.

Надзвичайно ретельно Борис Романович працював над камерними творами: глибоко проникав у суть поетичного тексту, шліфував вокальну інтонацію, доводячи її до довершеності. Музична інтонація, поетичне слово і тембр у його виконанні становлять неподільну єдність. Особливо важливими для нього були чіткість дикції, чистота мови і виразність слова. Зокрема, він писав: «…І композитори, і ми, вокалісти, повинні дуже уважно ставитися до слова, щоб якнайкраще і повніше передати слухачам його зміст і красу. Донесене, забарвлене голосовими барвами слово, б’є прямо в серце, злегка торкаючись розуму. Слово може бути відповідно забарвлене тільки тоді, коли внутрішні переживання актора пошлють відповідні імпульси» (Б. Гмиря, 1958).

Митець тонко відчував тональність твору: в багатьох клавірах романсів його рукою написано побажання щодо її заміни. Пояснюється це не теситурними обмеженнями співака. Навпаки, його могутній голос легко опановував будь-який твір не лише басового, а й баритонового репертуару. Всі тональні зміни, що він пропонує, продиктовано, насамперед, його тембровим відчуттям: він знаходить більш адекватну тональність для найповнішого відтворення концепції виконуваного твору.

Скільки душевного тепла вкладав він у кожну музичну фразу, у кожне слово! Здавалося, що весь національний дух українців, генетичний код народу сконцентровано в його голосі. Тому спів Бориса Гмирі зворушує до глибини душі, пробуджує історичну пам’ять, національну свідомість і гордість за свій народ, свою Вітчизну.

Співак надзвичайно серйозно вивчав фактуру романсу чи пісні, він не обмежувався засвоєнням лише вокальної партії, залишаючи фортепіанну для акомпаніатора. Для Гмирі музичний твір — це цілісність, де всі складові взаємопов’язані. І акомпанемент своєю чергою доповнює концепцію твору манерою гри, стилем виконання. Це виявляється в інтонуванні, фразовому мисленні, динаміці, а також штрихах і артикуляції…» (Ганна Гаврилець, композитор, 2003)

Життєдайним джерелом його генію були Материнська любов, кохання та тисячолітня історія України. Вони його живили, а він їх палко кохав і прославив на весь світ.

Біографічні відомості

Народився геній вокалу у відомому історичному містечку Лебедині на Сумщині. З 11 років почав працювати, щоб допомагати родині. Лише у віці 27 років отримав атестат про середню освіту. У 1930 Бориса Гмирю зараховано студентом Харківського інженерно-будівельного інституту. На четвертому курсі його запрошують на прослуховування до консерваторії. За особистим розпорядженням тодішнього наркома освіти М. Скрипника Б. Гмиря, як виняток, одержує право навчатися у двох вузах одночасно, які й закінчив з відзнакою. На третьому курсі консерваторії студентові Б. Гмирі запропоновано роботу в Харківському театрі опери, де він і працював до її закінчення навчання.

У 1939, серед 77 співаків з колишнього СРСР, які брали участь у Всесоюзному конкурсі вокалістів у Москві, молодий Гмиря стає лауреатом. Одразу ж йому пропонують роботу у Великому театрі СРСР, Ленінградському та Мінському оперних театрах. Але Б. Гмиря ці пропозиції відхилив, оскільки не уявляв своєї діяльності за межами України. 1941 року Б. Гмирі надано звання «Заслужений артист УРСР». 1951-го, на Декаді українського мистецтва у Москві, за особистим підписом Сталіна Б. Гмирі надано звання «Народний артист СРСР», замість «Народний артист УРСР». 1952-го присуджено Сталінську премію, в 1960-го — нагороджено орденом Леніна.

У 1932–1933 з голоду померли батько та сестра Б. Гмирі. У 1941 його хворого залишили в Харкові, який через декілька днів був окупований німцями, ті, хто відповідав за його евакуацію. Це згодом стало на все життя приводом для цькування співака новітніми Сальєрі та врешті причиною передчасної смерті.

Катастрофічно позначилося вимушене перебування Б. Гмирі в окупації, позначилося й на географії гастролей. Його не випускали на гастролі в розвинуті капіталістичні країни. Гастролював у Китаї, Угорщині, Болгарії, Чехословаччині, Польщі та Югославії.

У 1957, у розквіті творчих сил, змушений залишити роботу в Київському театрі опери та балету, де, на превеликий жаль, всі роки праці в ньому не знав спокою.

Після виходу на пенсію Б. Гмиря в театрі працює лише як гастролер, а тому вистави за його участі в Києві відбувалися дуже рідко.

Не зважаючи на те, що Б. Гмиря ніколи не викладав у музичних закладах, оскільки гастролював і співав до останнього дня свого життя, його учнями себе вважають такі всесвітньо відомі співаки як:

Євген Нестеренко (бас, професор, Московської консерваторії): «Для мене Борис Романович є найкращим камерним співаком з усіх, яких я коли-небудь чув, я маю на увазі і наших, і зарубіжних. Я вважаю, що Б. Гмиря був одним із моїх учителів у мистецтві співу (1983);

Микола Гюзелев (бас, Болгарія) «…Його лекції я навічно запам`ятав… Пройшли роки, я став чи не наймолодшим виконавцем ролі царя Бориса. На відміну від багатьох виконавців, я співаю прощальні слова царя Бориса точно так, як їх написав композитор і виконував Б. Гмиря… Зустріч із Борисом Гмирею вплинула на мій вибір між художником і співаком» («Вечірній Київ», 1986);

Микола Гяуров (бас, Італія, Ла Скала) сповідує творчі принципи Б. Гмирі;

Фолькер Вундер (бас, Мюнхенська опера): «Все своє творче життя я вчився співу у Гмирі».

З появою Б. Гмирі на музичному Олімпі світ заговорив про українську вокальну школу.

Внесок у світову скарбницю

  • понад 600 камерних творів
  • 300 українських народних пісень і романсів
  • 180 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві
  • понад 100 західних пісень і романсів
  • 44 оперні партії (75 арій) української, російської та західної класики
  • 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів
  • 30 трансляційних концертів
  • 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до цього часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Кобзаря і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. В 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм»
  • знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964)
  • дав більше трьох тисяч концертів в яких виконував від 25 до 40 творів, а бувало слухачі просили, ще 26! Ніколи не співав під фонограму і рідко з мікрофоном

Епістолярна спадщина

  • 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей
  • 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок (1939–1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор.
  • 7 тисяч листів в яких і Гмиря і шанувальники роздумовують над значенням і призначенням високого класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства
  • 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті

Основні партії

  • Тарас Бульба («Тарас Бульба» Миколи Лисенка)
  • Трохим («Наймичка» Михайла Вериківського)
  • Максим Кривоніс («Богдан Хмельницький»Данькевич Костянтин Федорович)
  • Рущак («Мілана» Майборода Георгій Іларіонович)
  • Султан («Запорожець за Дунаєм» Гулак-Артемовський Семен Степанович)
  • Цар Борис («Борис Годунов» Мусоргський Модест Петрович)
  • Сусанін («Іван Сусанін» («Життя за царя») Михайла Глінки)
  • Мельник («Русалка» Олександра Даргомижського)
  • Мефістофель («Фауст» Шарля Гуно)
  • Нілаканта («Лакме» Деліб Лео)
  • Дон Базіліо («Севільський цирульник» Джакомо Россіні)

Вокальні цикли

  • «Зимова дорога» Франца Шуберта (24 пісні)
  • «Пісні й танці смерті» Модеста Мусоргського (4 твори)
  • «Перські пісні» Антона Рубінштейна(12 пісень)
  • «П’ятиденка» Дмитра Шостаковича.(5 творів)
  • «Серце поета» Едварда Гріга (9 творів)

Відзнаки

  • 1939 — лауреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (друга премія)
  • 1951 — народний артист СРСР
  • 1952 — лауреат Сталінської премії
  • 1960 — нагороджено орденом Леніна

Народна пам’ять

У Києві ім’ям співака названа одна з вулиць. Також вулиці імені Гмирі є в Полтаві, Харкові, Чернігові,Сумах, Лебедині, Дніпропетровську та ін.

Ім’ям Гмирі названі музичні школи в Дніпропетровську, Лебедині, Харкові. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпропетровську, Лебедині, Сумах.

У 2004 році Кабінет Міністрів України прийняв Постанову про «Міжнародний конкурс вокалістів ім. Бориса Гмирі», який проводиться раз на 3-4 роки. Засновники конкурсу: Міністерство культури України, Київська міська даржадміністрація та Фонд Бориса Гмирі. Відбулося вже два конкурси, які зразу ж набули високе міжнародне визнання у світовій музичній культурі. Достатньо відзначити, що дві молоді лауреатки конкурсу 2008 року — Гран Прі і Перша премія, зразу ж отримали можливість стажуватися в Лейпцігзькій опері, а з лютого 2010 навчатися в Консерватрії цього ж міста за рахунок Лейпцізської мерії. Конкурс відкрив їм дорогу на світові оперні сцени.

У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.

В 2010 опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники. 1936–1969», упорядник і автор супровідних текстів Г. Принц. Вид-во «Фолио», Харьків, обсяг 55 д.а. Вперше в історії вокальної музики можна не лише побачити, що зробив співак, а і як це він робив, відчути його трепетне ставлення до Божого дару — унікального голосу, до слухачів, до свого народу, до колег, до молоді. Щоденники Гмирі — Гранд підручник для молодих музикантів, з історії трагічної епохи, в якій він жив, творив і страждав.

Дискографія Гмирі

Фондом Бориса Гмирі випущено 13 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних дисків.

Читайте ще статті про Б. Гмиря

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору