«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Олександр Білаш

Білаш Олександр Іванович (06.03.1931, с. Градизьк, Полтавщина — 06.05.2003, м. Київ). Український композитор жанрів класичної та популярної музики, народний артист УРСР і СРСР, Герой України (2001).

Білаш Олександр Іванович — відомий український композитор, який зробив великий вклад у розвиток української музики.

Олександр Іванович народився 6 березня 1931 року у селищі Градизьк, що на Полтавщині. Звідси почалася його нелегка дорога від юнака з глибинки до відомого маестро сьогодення. Він постійно підтримував зв’язкок з батьківщиною: був першим головою Полтавського земляцтва.

Здається неймовірним, але в Полтавське музичне училище Олександра не прийняли з убивчою характеристикою — «у абітурієнта немає слуху». Та це не зашкодило йому незабаром вступити в Житомирське музичне училище імені В. С.с. Косенка (1948–1952) по класу баяна, а пізніше в Київську Державну консерваторію імені П. І. Чайковського (по класу композиції у М. Вілінського). Своїм вчителем Олександр Іванович вважав Платона Майбороду, з яким товаришував усе життя.

Після спектаклю «Роман і Франческа», де виконувалася пісня «Впали роси на покоси», Олександр Іванович вперше відчув, що став популярним. Вона звучала на численні заявки по радіо. Фактично всі ресторанні ансамблі України включили її до свого репертуару, що в ті часи було справжнім визнанням. Сьогодні Білаш — визнаний авторитет, багато його творів здобули всенародну любов. Це насамперед пісні «Два кольори», «Ясени», «Треба йти до осені», «Сину, качки летять», «Я жил в такие времена», «Полин», «Эй вы, сани». А ще він автор опер «Гайдамаки» (за твором Т. Г. Шевченка), «Прапороносці», «Балада війни», ораторії «Вишневий вітер», оперети «Легенда про Київ», симфонічних творів, музики до спектаклів і кінофільмів.

З 1950 по 1961 рік працює викладачем теорії музики в Київському педагогічному інституті; В 1976–1994 роках Олександр Білаш очолює Союз композиторів України. За цей час маестро знайшов багато друзів і нажив ще більше недругів. Однак саме під час правління Білаша небагатьом авторам-естрадникам вдалося стати членами Союзу, що на той час було дуже істотно: з’являвся офіційний статус, пошана, повага, пільги, а за авторські права можна було жити цілком пристойно. Самого Олександра Івановича обминали неодноразово, й до Союзу він вступив лише через вісім років, уже будучи популярним. Для Білаша жаданим пропуском у коло обраних стало написання симфонії.

Незмінною музою Олександра Івановича була його дружина Лариса Остапенко, солістка Національної філармонії України. «Я щаслива людина, — говорив відомий композитор, — доля подарувала мені зустріч з Ларисою ще в консерваторії. Це любов з першого погляду. У неї чудової краси і тембру сопрано. Дружина стала першою виконавицею моїх пісень, які згодом блискуче виконували Людмила Зикіна та Діана Петриненко. Навіть баритоновий репертуар я часто випробував на ній. Лариса для мене завжди найбільш строгий критик. Те, що наш будинок не тільки моя фортеця, а й джерело натхнення, — все завдяки дружині».

Сьогодні здається дивним, що одна з найвідоміших пісень композитора «Два кольори» одразу не пройшла художню раду. Якщо до музики не було претензій, то слова Дмитра Павличка викликали багато суперечок. «Нічого не везу додому, лиш горсточку старого полотна…» — герой що, з в’язниці повертається? — запитували опоненти. Вимагали замінити слово «журба», вважаючи, що воно викликає погані асоціації. Довго довелося переконувати чиновників, що ніякого таємного змісту і підступу в тексті немає. І пісня в результаті стала народною. Не випадково, коли сталася Чорнобильська трагедія, слухачі просили виконати саме цей твір, у якому переплелися любов, біль і надія.

До останніх днів життя Білаш продовжував писати вірші і музику. «Українська естрада переживає не кращі часи, теле- та радіоефір засмічений третьорядними творами, три акорди подаються як шлягери, безголосі співаки очолюють численні хіт-паради, немає особистостей, нових цікавих імен», — щиро переживав композитор. Він гордився, що його твори виконували такі майстри співу як Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Микола Кондратюк, Йосип Кобзон, Раїса Кириченко, Людмила Зикіна. Олександр Іванович вважав, що краще нехай його твори лежать у шухляді письмового столу, чекаючи свого часу, ніж лунатимуть з вуст безголосих «зірок». «Я, напевно, старомодний, але в співака повинен бути голос та індивідуальність. Тільки якщо артист пропустить пісню крізь своє серце, вона знайде відгук у слухачів», — вважав маестро.

Олександр Білаш — лауреат премії імені М. Островського (1967). Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1975). Народний артист УРСР (1977). Народний артист СРСР (1990). Герой України (2001).

Олександр Іванович помер 6 травня 2003 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Читайте цікаву статтю Тетяни Поліщук: Два кольори часу Олександра Білаша.

Твори

Опери

  • «Гайдамаки» (за однойменною поемою Тараса Шевченка, 1965)
  • моноопера «Балада війни» (1971)
  • моноопера «Сповідь білого тюльпана»
  • «Прапороносці» (1985)

Ораторія

  • «Вишневий вітер» (1989)

Оперети

  • «Легенда про Київ» (1982)
  • «Дзвони Росії» (1982)
  • «Чиста криниця»
  • мюзикл «Пригоди Буратіно»

Для симфонічного оркестру

  • «Скерцо»
  • «Весняна сюїта»(1959)
  • балетна сюїта «Буратіно» (1961)
  • поема «Павло Корчагін» (1965)

Для голосу у супроводі симфонічного оркестру

  • «Вокаліз» для мецо-сопрано в 5 частинах(1965)

Романси

  • «Кленова алея», слова С. Щипачова
  • «Ви знаєте як липа шелестить», слова П. Тичини

Пісні
Значний вклад його творчості займають пісні, які стали майже народними. Серед них:

  • «Ой не ріж косу»
  • «Ясени» сл. М. Ткача
  • «Два кольори», сл. Д. Павличка
  • «Цвітуть осінні тихі небеса»
  • «Журавка»
  • «Впали роси на покоси»
  • «Сину, качки летять»

Музика для спектаклів і радіопередач

  • Написав музику до художнього біографічного фільму про Тараса Шевченка «Сон» (1964, режисер Володимир Денисенко, Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). Побудована на українському народному мелосі вона посилює емоційне звучання твору, сприяє глибшому розкриттю образу поета.

Музика для художніх кінофільмів

  • 1960 — «Катя-Катюша»
  • 1960 — «Роман і Франческа»
  • 1962 — «Мовчать тільки статуї»
  • 1962 — «Сейм виходить із берегів»
  • 1964 — «Сон»
  • 1966 — «Бур“ян»
  • 1967 — «Київські мелодії»
  • 1968 — «На Київському напрямку»
  • 1969 — «Небезпечні ґастролі»
  • 1969 — «Важкий колос»
  • 1970 — «Між високими хлібами»
  • 1970 — «Чортова дюжина»
  • 1971 — «Лада з країни Берендеїв»
  • 1973 — «Новосілля»
  • 1973 — «До останньої хвилини»
  • 1973 — «Повість про жінку»
  • 1976 — «Дніпровський вітер» (кіноальманах — новели «Чари-очерети», «На косі»)
  • 1983 — «Вир»
  • 1985 — «Женихи»
  • Легендарний Севастополь
  • Дума про місто

Інше

  • «Величальна Полтаві» та «Полтавська полька», присвячені батьківщині композитора

Громадська діяльність

Був одним з фундаторів Українського фонду культури.

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору