«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Про нас і наш сайт

Пам’яткоохоронна діяльність парафії св. Архистратига Михаїла УПЦ КП

(Київ, Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України)
Митрофорний протоієрей Андрій Власенко,
настоятель парафії св. Архистратига  Михаїла УПЦ КП,  
кандидат богословських наук

І

Парафія святого Архистратига Михаїла Української Православної Церкви Київського Патріархату (до травня  1993 р. — УАПЦ) із самих початків своєї діяльності (дата заснування — 10 березня 1990 року) задекларувала особливе зацікавлення шляхетною і вкрай актуальною для тоталітарної та посттоталітарної України справою охорони пам’яток архітектури та відродження традиційної народної культури. І це є цілком закономірним.

По-перше, саме Українська Православна  Церква — на рідних теренах і у діаспорі — вже понад тисячоліття є тим наріжним каменем, на якому зростає українське древо життя. Та й власне українська нація сформувалася та вийшла на історичну арену як нація  християнська. Відтак найкращі набутки народу, його споконвічна культура й традиції мають виразно християнський зміст. І кому ж, як не національній Церкві, берегти своє надбання?

По-друге, коли йдеться власне про парафію святого Архистратига Михаїла, варто згадати, яку історичну роль відіграла українська церковна громада, заснована на теренах київського Музею просто неба, у відновленні  релігійно-культурного середовища не лише у Голосіївському районі чи навіть у Києві, а й в цілій Україні.

Церковна «двадцятка» (статутне «ядро» парафії), створена протягом грудня 1989-го  — березня 1990-го, знайшла повне розуміння з боку патріотичного осередку, сформованого у згаданому Музеї протягом двадцяти років його існування. Відтак дирекція дала згоду на регулярні богослужіння у храмі святого Архистратига Михаїла (1528 (?)/1600 р., с. Дорогинка Фастівського р-ну, Київщина), а до «двадцятки»  увійшли не тільки мешканці Пирогова та інших районів Києва, а й кілька науковців та співробітників Музею просто неба. Так постала перша в Центральній, Східній та Південній Україні парафія втретє відродженої УАПЦ. Завдяки унікальності свого розташування та своєчасності заснування, парафія стала тою духовною віссю, навколо якої зануртував релігійно- культурницький рух, котрий не вщух донині і, як на те буде воля Божа, вже не вщухне ніколи.

ІІ

Протягом усього кількох років, починаючи від Великодня 1990-го, вперше  за сім богоборчих десятиліть на українських теренах було відновлено не лише річний богослужбовий цикл (рідною мовою), а й повне релігійно-обрядове коло традиційних церковно-народних свят. Слід відзначити, що спільними зусиллями парафіян та музейних ентузіастів до традиційних святкувань (Великдень, Юрія обжинки, Маковія, Спаса, Осінь весільна, Різдво Христове тощо) за роки діяльності парафії додалися такі важливі заходи, як День  пам’яті Великого Кобзаря (10 березня, із 1990 року), молебень і хресна хода на День незалежності (24 серпня, із 1992 року), панахида і хресна хода у День пам’яті жертв голодоморів (11 вересня, із 1993 року), День зільника із освяченням лікарського зілля та плодів (28 серпня — на Успіння Пресвятої Богородиці, із 1994 року), Свято українського козацтва (14 жовня — на Покрову, із 1996 року), День пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи (26 квітня, із 1996 року), день святого Миколая (дитяче свято) (19 грудня, із 1991 року). І це далеко не повний список…

VІІ

Практична пам’яткоохоронна діяльність парафії розпочалася ще до першого богослужіння. Саме тоді  в концепцію такої діяльності була закладена одна проста ідея, добре апробована за кордоном, але неоднозначно сприйнята на рідних теренах. До речі, такою вона залишається й дотепер. Ідеться про наповнення музейних експонатів живим змістом. Адже, на думку Церкви  і християнського народу Божого, кожен храм, ікона чи рушник — то не лише архітектура, не лише пронумерована пам’ятка культури та історії. Це своєрідна «машина часу», створена предками аж ніяк не на втіху  мистецтвознавцям, а  для сув’язі Бога та всіх «і мертвих, і живих, і ненарожденних». Відтак кожна пам’ятка має бути на своєму місці: храм — на благословенній Богом та  людською працею землі, ікона — в освяченому і діючому храмі, а рушник — на чудотворній іконі, від якої відбуваються зцілення…

Дякувати Богові, саме таку концепцію поділяють і у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Вона зафіксована і в Договорі про спільну діяльність між парафією та Музеєм, за якою відбувається їхня взаємодія. Відтак у своїй реставраційній діяльності парафія керується тими положеннями Договору, де зазначено, що всі проектні та ремонтно-реставраційні роботи у церквах та на церковних обійстях можуть вестися і за добровільні пожертви віруючих, але виключно силами кваліфікованих майстрів-реставраторів, призначених чи погоджених Музеєм.

IV

У храмі св. Архистратига Михаїла, головному, літньому храмі парафії, після його освячення у березні 1990-го (чому передувала велика робота з виготовлення і встановлення відповідного церковного начиння) постійно вдосконалюється інтер’єр, — звісно, у суворій відповідності із канонами Церкви та українськими традиціями ХVІІ — ХVІІІ століть. Двічі реставровано унікальні царські врата та закріплено поверхню ікон намісного ряду. У 2005 році здійснено повну заміну гонтової покрівлі храму із застосуванням сучасних, але виключно натуральних захисних сумішей. Тричі відремонтовано західний і південний ганки храму, а також замінено прогнилі стовпи-стендари. У 2007 — 2008 роках капітально відремонтовано огорожу навколо церкви і дві церковні брами. На часі — відтворення храмової дзвіниці, зафіксованої на відомому малюнку Де ля Фліза.

V

Освячена 9 листопада 1993 року П’ятницька церква (1742 р., с. Зарубинці Монастирищенського району, Черкащина) — тепла, або зимова — найбільша гордість парафії св. Арх. Михаїла. Адже її відродження, розпочате з ініціативи церковної громади у часи цілковитої розрухи, було дуже драматичним. Спочатку треба було знайти місце для численних експонатів, котрі перетворили її на справжнісінький склад, і винести їх у належне місце, а потім облаштувати інтер“єр храму включно із тимчасовим іконостасом. Ще згодом виникла нагальна потреба  пофарбувати бані та хрести на маківках, що й було зроблено двічі. Силами громади протягом 2003 — 2004 рр. було виготовлено й встановлено у бабинці церкви прекрасні різблені хори.

А увінчалася сімнадцятирічна праця-епопея відтворенням унікального барокового іконостасу 80-х років ХVІІІ ст. 10 листопада 2012 року, на храмове свято П’ятницької церкви і у день її 270-ліття, іконостас освятив Святійший Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет. Переконані, що за досконалістю форм та гармонійністю ліній іконостасу П’ятницької церкви  немає рівних в Україні. Більше того, — за цими параметрами він нічим не поступається навіть славетному  іконостасу Спасо-Преображенського собору у Великих Сорочинцах на Полтавщині. І це при тому, що від первісної пам’ятки збереглося щонайбільше 20 — 30 відсотків ікон, різблених деталей та конструктивних елементів!

Миколаївська церква (1817 р., с. Зелене Гусятинського р-ну, Тернопілля) розчахнула свої двері для віруючих 21 травня 1996 року. Богослужіння тут звершуються у свято перенесення мощей святителя Миколая Мирлікійського — 21 і 22 травня, а також  першого четверга кожного місяця. Крім того, цей Дім Божий із західного Поділля став у пригоді багатьом молодятам, що  дуже полюбляють вінчатися у скромному, але на дивовижу затишному храмі. За десятиріччя свого активного життя церкву було двічі перекрито за народною гуцульською технологією зі змащуванням покриття ропою. В інтер’єрі проведено незначні столярні та ікономалярські роботи із доповнення відсутніх елементів іконостасу (зокрема, південних дияконських врат).

VІІ

У Воскресенській церкві (1784 р., с. Кисоричі Рокитнівського р-ну, Рівненщина) не без участі парафіян створено чудову експозицію церковних старожитностей. У перспективних планах — відтворення повністю втраченого іконостасу. Щороку, 26 квітня — у роковини чорнобильської катастрофи, — у храмі служаться молебні та панахиди, а кожної останньої п’ятниці місяця — панахиди з акафістом за спочилих .

VІІI

VІІІ

Від 1990 року парафії для власних потреб (проведення свят, дитячих вистав, занять недільної школи, розведення квітників тощо) було надано в користування хату і комору із с. Мала Каратуль (поруч із обійстям Михайлівського храму) (з укладанням охоронної угоди). За цей час силами громади було двічі перекрито ці споруди (у 1996 та 2007 роках), а також щороку проводився їх поточний ремонт.  Силами парафії на садибу і на церковне обійстя протягом 2001– 2002 років проведено водогін.

ІХ

Проте парафія переймається охороною і відродженням пам’яток не лише на теренах Київського музею просто неба. Із 1996 року громада регулярно виїжджає на прощі. І так вже склалося, що з таких мандрівок ми привозимо не лише духовні здобутки, а й загально-національні проблеми, які намагаємося розв’язувати в міру своїх сил та можливостей.

Зокрема, парафія пишається тим, що у багаторічній нерівній боротьбі проти затоплення  Бузького каньйону та Гардової паланки вона брала безпосередню участь. Написано десятки статей та листів до можновладців усіх рівнів, проведено десятки зустрічей та виїздів на місце злочинного будівництва. Результат, хоч і малий, є: заповідник отримав статус національного. Опікується парафія і занедбаними святинями, котрі зустрічалися на наших прочанських шляхах. Саме з нашої ініціативи деякі з них (наприклад, дерев’яну Георгіївську церкву 1722 р. (м. Седнів, Чернігівщина), Свято-Троїцьку церкву ХVІІІ ст. (с. Кірове, Чернігівщина), Іллінський храм ХІV ст. (с. Сонячна Долина, Авт. Респ. Крим)), було врятовано від цілковитого знищення. Протягом десятиліть ми робимо все (в тому числі й за допомогою друкованих і електронних ЗМІ), аби привернути увагу громадськості та відповідальних осіб до багатьох унікальних пам’яток української архітектури, котрі знаходяться під загрозою руйнації.

У парафії здійснюється робота зі складання повного каталогу збережених пам’яток українського архітектурного модерну. У планах — видання відповідного ілюстрованого альбому. Так само провадиться робота із систематизації та популяризації усіх збережених пам’яток українського сакрального дерев’яного будівництва ХV– ХVІІІ стт. та мурованих  пам’яток києворуського, литовського та козацько-гетьманського періодів.

У 2006 році створено сайт парафії (www.parafia.org.ua), на якому в тому числі висвітлюються  і проблеми охорони пам’яток та звершується просвітницька робота у царині реставрації та сучасного храмобудівництва в Україні.

Тож запрошуємо до співпраці всіх, кому небайдужа доля української релігійно-культурної спадщини. 


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору