Святого Єфрема Сирійського повчання про молитву і духовну тверезість
Частіше молися зі смиренним серцем, як три юнаки в палаючій печі, і не роби зі себе печери розбійників, віддаючись недозволеним ділам, щоб не осоромитися тобі в день суду, коли відкриються людські тайни.
Зітхає моє серце, й очі мої жадають сліз; але гріх мій полонив мій ум, аби не зазнав я скрухи й почав гіркими слізьми благати Бога, щоб Він не поверг мене в кромішню пітьму.
Іона, перебуваючи в череві кита, голосив у молитві: «Ти вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже» (Іона 2, 7). Молитва ця розсікла безодню, повітря, сягнула неба й увійшла до вух Господа. Краще мовити, сам Господь, що, сповнює всесвіт, не був далекий від свого щирого служителя.
Молитва ніде не грузне, а тих, що погрузли, підіймає вона на висоту. Ніщо не чинить перепон молитві, бо в неї — духовні крила. Молитвою перемагають праведники, нею повертаються до життя грішники.
Церква є духовний рай, у ній — дерево життя, святий жертовник примирення, з якого струмує життя вірним, що його полюбили. Отож, збагачуйтесь, насолоджуйтесь дарами, що їх приготував для вас Отець.
«Пильнуйте і моліться», — сказав Господь своїм учням (Мт. 26, 41), бо не відаєте, коли прийде смерть і забере вас із цього дочасного життя, аби пішли ви туди й там дали відповідь. Поки, браття, ви ще тут, кайтеся і просіть для себе відпущення гріхів.
«Боже Царство всередині вас» (Лк. 17, 21). Увійди в самого себе, шукай якнайревніше і легко віднайдеш. Віддалися з роздоріжжя забав, зі згубної дороги похотей, з дебрі користолюбства й шкідливих товариств. Увійди в себе, живи в самому собі, у прекрасній келії твого духу, і там шукай царства, як навчив наш Спаситель. Якщо воно ще не в тобі, то взивай: «Отче наш, хай прийде царство Твоє!» І воно прийде, коли прикличеш. Царство — у тобі. Тож увійди в себе, перебувай у своєму серці, бо там Бог. Він тебе не залишає, лише ти покидаєш Його.
Всі наші прохання піднімаються до єдиного Бога. Єдиний слух невидимої величі слухає наші прохання й розрізняє їх. Якщо просимо корисного — приймає, якщо шкідливого — відкидає. Вуста можуть про все просити, але Бог виконує тільки те, що корисне.
Усі прохання, що принесені Богові з вірою, приймає Він з її рук. Обіти й дари, що принесені її руками, бажані Йому. Божественна велич бажає отримувати плоди з рук віри, бо вона серце того, хто просить, очищує від потворности сумнівів ума.
Якщо Бог зволікає з виконанням прохання, не варто журитися. Податель премудрий. Він зважає і на прохання, і на час, і коли бачить, що прохання в цей час некорисне, а буде корисне згодом, відкладає його виконання до того часу. Хоча й сумно тому, хто просить, що не виконано його прохання вчасно, та Податель свого часу втішить його користю.
Хвала Тому, що все чує! Його правда — горнило для всіх прохань. Схвалює вона прохання істинне, бо в ньому сховане життя для тих, що просять. А осуджує прохання брехливе, бо в ньому криється смерть для тих, що просять.
Якщо у твоєму домі зупиняється сильний цього світу, твої двері зодягаються честю. Чи ж не більше приоздобляться твої двері, якщо вселиться в тебе Бог?
Будь і храмом, і священиком Богові. Служи Богові у твоєму храмі, як Він став для тебе і єреєм, і жертвою, і заколенням. Тому й ти будь для Нього храмом, і священиком, і жертвою. Оскільки дух твій є храм, то не допускай в нього жодної нечистоти.
Не допускай у дім Божий нічого такого, що ненависне Господеві, а, навпаки, прикраси його всім, що приємне Богові.
[…] Єфрем Сирін (прибл. 306, Нізібія – 9 червня 373, Едеса) – один з великих учителів церкви IV століття, християнський богослов і поет. Пам’ять 28 січня (10 лютого н.с.). Ілюстрація з сайту parafia.org.ua […]