«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

Бесіда 1. На слова пророка: «Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її» (Пс. 48, 17). Про гостинність.

1. Приємно землеробові тягнути плуг для розчищання ниви, прокладати борозни, викидати терня і сіяти насіння, коли вже не залишиться терня, шкідливого для посіву. Однак набагато приємніше проповідникові подавати Божественні настанови для слуху, вільного від сум’яття. Тому ми із задоволенням приступаємо до слова, побачивши цю ниву очищеною. Хоч ми не бачимо ваших душ, зате ваші розплющені очі й напружений слух засвідчують мені ваш внутрішній спокій. Хоч я не можу проникнути у вашу совість, зате спрямовані й підняті вверх погляди говорять, що всередині у вас немає жодного сум’яття або, краще сказати, нею (совістю) ви щиро волаєте: кидай насіння, ми приймемо посіяне, сподівайся на плоди, бо ми вигнали з душі всякі життєві турботи. Ось тому і я завжди торкаюся якнайглибших думок, сподіваючись на родючість ниви.

Писання вимагає не тільки мудрого наставника, але й розумного слухача. Тому я хвалю вас, а водночас вважаю блаженним і себе. «Блаженний, — говорить воно, — хто придбав мудрість і передає її у вуха слухачів» (Сир. 25, 12); і ще: «Блаженні голодні і спраглі правди» (Мф. 5, 6). Так вам, які зі старанністю прийшли сюди, ми подаємо повчання. Всі інші тепер на торжищах і виснажуються життєвими турботами, а ви, ставши вище над землею, приймаєте духовні настанови. Вони, піклуючись про плоть, стали рабами рабині, а ви підтримуєте і прикрашаєте свою благородну і вільну душу.

Де ти, людино, знаходишся тепер? На торжищі. Чого шукаєш? Бруду і пилу. Прийди сюди і прийми від мене миро. Для чого ти збираєш багатство, яке гине, віддаєшся сріблолюбству, цьому тирану, домагаєшся скороминучої влади, піклуєшся про речі життєві, які сьогодні є, а завтра — нема? Для чого зриваєш квіти і залишаєш плоди? Чому біжиш за тінню і не бачиш істини? Чому ганяєшся за тим, що зникає, і не шукаєш того, що залишається? «Усяка плоть — трава, і вся краса її — як цвіт польовий… Трава засихає, цвіт в’яне, а слово Бога нашого перебуває вічно» (Іс. 40, 6, 8). Ти маєш багато багатства? Але що в цьому для душі? Ти багатий грошима, але бідний душею. Прикрашаєшся листям, але не маєш плодів. Яка, скажи мені, від цього користь? Ти придбав гроші, які потім залишиш тут; придбав владу, яка супроводжується підступами. Прийди сюди, насолодися мудрою бесідою, загладь свої гріхи, викорени своє беззаконня, очисти свою совість, прослав свій розум, будь ангелом і людиною. Відкинь пута плоті і візьми легкі крила життя, відмовся від видимого і тримайся невидимого, зійди на небеса, тріумфуй з ангелами, стань перед піднесеним високим престолом, залиши цей дим, цю тінь, це сіно, це павутиння.

Я не знаходжу гідної назви цій суєті. Говорю це і не перестану говорити. Прийди і будь людиною, щоб це найменування не було приписане твоїй особі марно. Чи зрозуміли ви те, що вам сказано? Він, кажуть, людина. Так, він людина, але часто тільки за назвою, а не за душевним настроєм. Коли я бачу тебе такого, що живеш безглуздо, то як назву тебе людиною, а не волом? Коли бачу тебе, як ти крадеш чуже, то як назву тебе людиною, а не вовком? Коли бачу тебе блудником, то як назву тебе людиною, а не свинею? Коли бачу тебе підступним, то як назву тебе людиною, а не змієм? Коли бачу тебе таким, що маєш отруту, то як назву тебе людиною, а не аспидом? Коли бачу тебе безглуздим, то як назву тебе людиною, а не ослом? Коли бачу тебе таким, що чиниш перелюб, то як назву тебе людиною, а не конем несамовитим? Коли бачу тебе непокірним і бездушним, то як назву тебе людиною, а не каменем? Ти отримав від Бога шляхетність, то чому ж зраджуєш гідність природи?

Скажи мені, що ти робиш? Деякі люди вміють, наскільки це можливо, навчати тварин тому, що є притаманне людині. Долаючи природу мистецтвом, папуг учать говорити людським голосом, левів роблять ручними і водять їх по площах. Так, лева, неприборкану тварину, ти робиш покірним, а сам виявляєшся злішим за вовка? А що ще гірше — кожна із безсловесних тварин має один якийсь недолік: вовк хижий, змій підступний, аспид отруйний, а в злої людини не так. Людина часто має не один недолік, а буває і хижою, і підступною, і отруйною, поєднуючи у своїй душі пристрасті тварин.

Як же я назву тебе людиною, коли ти не маєш царської відзнаки: не маєш діадеми, не маєш багряниці? «Створимо людину, — сказав Господь, — за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). Подумуй, людино, за яким образом ти створена, і не принижуй себе до низькості худоби. Якби ти побачила царя, як він скинув багряницю та діадему і поставив себе нарівні з воїнами, знехтувавши своїм саном, то чи назвав би ти його царем? Ти — людина. Не переконуй мене, що ти маєш душу людини, а покажи, що ти людина за душевним настроєм. Ти — владика безсловесних тварин, а сама стала рабом божевільних пристрастей, які перебувають у тобі?

2. Але як, скажеш, я стану людиною? Якщо будеш приборкувати мудрування плоті, ці безумні мудрування, якщо відкинеш розпусту, якщо викинеш непомірну пристрасть до багатства, цього злого тирана, якщо зробиш свою ниву чистою. Як ти можеш стати людиною? Якщо будеш приходити сюди, де стають людьми. Я візьму тебе конем і зроблю людиною, візьму тебе вовком і зроблю людиною, візьму тебе змієм і зроблю людиною, не змінюючи природи, а змінюючи волю. Але що ти говориш? Я маю дітей, управляю домом, піклуюся про дружину, пригноблений бідністю, намагаюся придбати необхідний прожиток. Усе це — відмовки та вигадки. Якби я утримував тебе тут постійно і не дозволяв тобі мати бодай трохи часу для заняття зовнішніми справами, то ти міг би виправдатися переді мною і говорити: я маю дітей, управляю домом, тоді ти справедливо міг би говорити це. Хоча, краще сказати, — і тоді не слід було б говорити цього, бо, коли ти будеш повчатися тут, тоді Бог може подати неабиякі успіхи у всіх твоїх справах.

Але я не примушую тебе до будь-чого такого, не кажу: будь тут щодня, а тільки двічі на тиждень. Хіба це важко, хіба це нестерпно? І причому приходь до церкви не на цілий день, а на короткий час, отримай духовне повчання, щоб не отри мати ран; не для того, щоб дорікати іншим, а щоб і торжище перетворити на церкву. Прийди, отримай зброю, щоб зі зброєю не отримати смертельної рани. Стань до строю, але тільки озброєним, стань на святому місці, але тільки з чистими очима, увійди до пристані, управляючи кораблем, тільки зі старанням. Цього можеш навчитися тут, але ти не хочеш цього, а стаєш до світського строю, не озброюючись заповідями Божими. Подумуй, наскільки великою є справа вийти із церкви, навчившись нехтувати всім людським, ногами зневажати скорботу і ставати вище за задоволення, не звеличуватися останніми і не виснажуватися першими. Був такий Іов. Він не падав духом через бідність і не звеличувався багатством, але за всіх обставин своїм внутрішнім настроєм був однаковим.

Прийди, отримай від мене зброю. Яку зброю? Таку, яка часто може подавати тобі спасіння. Ти виходиш і бачиш людину, яка гордо сидить на коні із золотою збруєю, в оточенні безлічі списоносців; потім бачиш людину вбогу і принижену. У тобі народжується заздрість до багатого і збуджується огида до бідного. Але є Давид, який приступає до тебе і говорить: «Не бійся, коли розбагатіє людина» (Пс. 48, 17). Іди за пророком і не бійся, іди туди, куди я вказую тобі, — за пророком, учителем, керівником, проповідником. «Не бійся, коли розбагатіє людина». Але, скажеш, це — слова, щоби переконувати, радити, вказувати на те, як має бути, а ти покажи мені, як я можу не боятися такої людини.

Ось як. Багатство за своїми властивостями подібне до природи людини. А в чому саме, я скажу тобі. Що таке людина? Створіння немічне, тлінне, короткочасне. Таким є і багатство або, краще казати, не таким, а ще більш ненадійним. Воно часто завершується не тільки разом із людиною, а ще раніше людини. Ви бачите в цьому місті безліч прикладів передчасної загибелі багатства і знаєте, що багатство гинуло вже тоді, коли той, хто володів ним, ще був живий. Кінець багатства — переміна на бідність.

Тож уяви, наскільки короткочасним є багатство. Той, хто володів ним, ще живий, а воно вже загинуло. Але, о, якби воно само загинуло, а не губило разом із собою і самого власника! Тому не помилишся, коли назвеш багатство невдячним рабом, рабом кровожерним і вбивцею, рабом, який відплачує своєму господарю загибеллю. А що ще гірше, — воно не тільки наражає людину на небезпеку тоді, коли її залишає, але ще до того, як залишить, турбує і збентежує. Не дивися на те, що він одягнений у шовковий одяг, умащений пахощами, оточений слугами, а заглянь у його совість, відкрий його душу, коли він ще багатий, і побачиш там бурю й сум’яття. І коли бачиш когось, як він падає своїм падінням, то вбачай у тому і власне нещастя.

3. Справді, що може бути більш нестійке за людські справи? Неодноразово я говорив, що вони подібні до річкових потоків, які є і тут же зникають, приходять і тут же відходять. «Не бійся, коли розбагатіє людина». Прийми ці слова, як духовну пісню. Коли в тобі пробудиться заздрість, тоді нехай пригадається цей вірш і його слова виженуть пристрасть. «Не бійся, коли розбагатіє людина». Це — мої ліки, які мають на увазі не гроші, а небо. Я не тіло лікую, а душу, і не тільки вашу, але й свою, бо хоча я і вчитель, але водночас і людина, яка має таку ж, як і всі, природу, а тому пропоную загальне повчання.

«Не бійся, коли розбагатіє людина». Прийми ці слова, як скарб й опору, прийми ці слова, як джерело багатства й достатку. Багатство полягає не в тому, щоби багатіти, а в тому, щоб не бажати багатства. Чи зрозуміли ви сказане вам? Хто бажає багатіти, для того потрібне майно, гроші, а хто не бажає багатіти, той завжди в достатку. «Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її». Чому ж, скажи мені, «не бійся»? Оскільки багатих бояться, тому пророк описує їхнє життя. Чому ти боїшся людини, яка рясно прикрашена листям, але не має плодів? Чому боїшся людини, яка проводить гірке життя? Чому боїшся людини, яка сама завжди перебуває в страху? Чому боїшся людини, яка знаходиться в постійному трепеті?

Раб твій не боїться тебе, коли ти відсутній, а багатий носить свого господаря в собі. Куди б він не пішов, пожадливість іде за ним і робить ворогами всіх: і рідних, і домашніх, і друзів, і заздрісників, і добродійників. У всіх вона викликає огиду. Тоді, як бідний проводить життя, не боячись нікого, бо він багатий тільки мудрістю і терпінням, то багатий, який відданий користолюбству, буває ненависним для всіх, і на громадські зібрання ходить як загальний ворог, якому в обличчя лестять, а внутрішньо ненавидять. А що воно справді так, то це видно із такого: коли подує вітер і зірве листя, коли зміняться обставини, тоді відкриваються уявні друзі, тоді виявляється удаваність лестивців, тоді виявляється сонм лицемірів і весь зовнішній обман. Тоді всі відкрито говорять: негідний, підступний, нечестивий!

Що ти кажеш? Чи не ти вчора лестив йому? Чи не ти цілував його руки? То було, каже, прикидання. Минув час, і я відкинув удавання і виявив свої думки. Чому ж, скажи мені, ти боїшся того, проти якого стільки обвинувачів? Але що це порівняно з тим, коли він звинувачує сам себе? Говорю це, засуджуючи не багатство, як я тисячекратно говорив, а тих, які погано використовують добру річ. Багатство з добрими справами є добрим. Коли воно буває добрим? Тоді, коли приносить втіху бідності, коли полегшує вбогість. Послухай, що говорить Іов: «Я був очима сліпому і ногами кульгавому; батьком був я для убогих» (Іов. 29, 15-16). Ось багатство: воно було не гріхом, а виявом любові до вбогих! «Подорожній не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв перехожому» (Іов. 31, 32). Ось використання багатства, багатства не за назвою, а насправді! Те багатство є слугою цього багатства, те тільки називається багатством, не будучи ним насправді, а це і за назвою, і за дією є істинним багатством. Яке? Багатство чеснот, багатство милостині. Як саме? Я скажу.

Буває багатий, який краде чуже, і багатий, який віддає бідним своє. Той багатіє, збираючи, а цей — марнуючи; той засіває землю, а цей обробляє небо. Наскільки небо є кращим за землю, настільки надбання першого є гіршим за надбання другого, — цей користується любов’ю безлічі людей, а той усіма засуджується. І що справді є дивним — хижака і користолюбця ненавидять не тільки скривджені ним, але й ті, які не зазнали від нього жодного зла, а тільки співчувають потерпілим; а милосердного люблять не тільки облагодіяні ним, але й ті, які не отримали від нього благодіяння.

Так, браття, доброчинність краща за нечестя. Нечестя робить для людини ворогами і тих, які не скривджені нею, а милосердя принесе любов і від тих, які не отримали благодіянь. Про милосердного всі говорять: нехай нагородить його Бог! Яке ж ти отримав від нього благодіяння? Не я, а брат мій; не я, а ближній мій — добро, яке вчинене йому, я адресую собі. Чи бачиш, якою є доброчинність, яка вона бажана, яка мила, яка прекрасна? Милосердна людина є притулком для всіх, батьком усіх, опора для старих. За милосердного, коли з ним трапиться будь-яке нещастя, всі моляться: помилуй його, Боже, збережи його, наділи його добром! Але підійди до дому хижака і ти почуєш, як говорять про нього: негідний, підступний, нечестивий! Яку ж ти отримав від нього образу? Я — жодної, зате брат мій (отримав). На нього щодня безліч скарг. А коли він падає, тоді всі нападають на нього. То хіба це життя? Хіба це багатство? Чи не набагато гіршим є це за життя засудженого злочинця? Засуджений зв’язаний тілесно, а цей — душею. Ти бачиш його зв’язаним і не жалієш його? Я відвертаюся від нього, бо він зв’язаний не примусово, а добровільно, оскільки сам наклав на себе пута.

4. Знову, скажуть мені, ти проти багатих? А ви знову проти бідних. Ти знову проти хижаків? А ви знову проти тих, кого обкрадають. Ви не насичуєтеся, пожираючи і терзаючи бідних, і я не насичуюся, виправляючи вас. Ти постійно захищаєш цих людей, постійно захищаєш бідних? А ти відступися від вівці моєї, відійди від мого стада, не шкодь йому. Ти шкодиш моєму стаду і засуджуєш, що я відганяю тебе? Якби я був пастирем звичайних овець, то ти засудив би мене, якби я не відганяв нападаючого на них вовка. Я — пастир розумних овець і відганяю не каменем, а словом, або, краще сказати, не відганяю тебе, а закликаю тебе: зробися вівцею, прийди, будь у моєму стаді. Для чого ти шкодиш стаду, яке мав би збільшити собою? Я не тебе відганяю, а вовка. Якщо ти не вовк, то я не віджену тебе. А коли ти став вовком, тоді звинувачуй себе.

Я не проти багатих, а за багатих. І коли говорю це, то за тебе говорю, хоч ти і не слухаєш цього. Як за мене ти говориш? Так, я віддаляю тебе від гріха, рятую тебе від розкрадання, роблю тебе для всіх милим, для всіх жаданим. Я постійно говорю тобі: чи не крав ти, чи не шукав користі? Прийди, і я зміню тебе, переміню ворожнечу на дружбу, небезпеку на безпеку. Це я зроблю для тебе тут, а там подам тобі Царство Небесне, щоб ти не зазнав нескінченних мук, щоб ти отримав блага, яких «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило» (1 Кор. 2, 9). Кому це властиве: тому, хто відгонить чи радить, хто любить чи ненавидить тебе? Але, скажеш, ти ненавидиш мене. Ні, я люблю тебе. Я маю заповідь Господа мого: «Любіть ворогів ваших» (Мф. 5, 44). Я не перестану лікувати тебе. Господь наш, будучи розіп’ятим, говорив: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23, 34).

Хіба я тебе переслідую? Я переслідую твою пристрасть. Хіба я з тобою б’юся? Із нечестям твоїм. І ти не вважаєш мене добродійником, не вважаєш мене покровителем, не вважаєш мене своїм захисником більше за всіх? Хто ж, крім мене, скаже тобі про це? Може, начальник? Нічого такого тобі він не скаже: він говорить про провини, про несправність. Може, дружина? Вона говорить про вбрання, про золото. Може, син? Він говорить про спадок, про заповіт, про надбання. Може, слуга? Він говорить про службу, про волю. Може, співбесідники? Вони говорять про бенкети, про вечері, про обіди. Може, ті, які на видовищі? Вони говорять про соромливі жарти, про неприборкану похіть. Може, той, хто в судилищі? Він говорить про заповіти, про спадок, про звільнення — про те, чим він займається. Від кого ж ти почуєш це, якщо не від мене?

Всі бояться тебе, а я не зважаю на тебе, і поки ти такий, я не боюся тебе, нехтую тобою, зневажаю твою пристрасть. Я роблю розріз, ти кричиш, але я не боюся твого крику, а бажаю твого спасіння, бо я — лікар. Якщо ти, маючи рану, покличеш лікаря і побачиш, як він нагострив залізо, то, сподіваючись на зцілення завдяки розтину, хіба не скажеш йому: розрізай, хоч мені і буде боляче? А від мене ти тікаєш, від мене, хоч я не розрізаю, а очищаю душу твою словом. А що робить лікар? Він часто розрізає, і робиться рана гіршою, а я роблю не гіршою, а кращою, бо там — немічна природа і безсилі ліки, а тут — сила слова. Лікар не ручається за твоє зцілення, а я за твоє спасіння ручаюся, тому послухай мене. Для того і зійшов Єдинородний Син Божий, щоби нас піднести і поставити вище небес. Тільки одного я боюся — гріха. Все інше — пусте: чи багатство, чи бідність, чи влада, чи що б там не було. Говорю так і не перестану говорити, бо хочу, щоб ніхто із мого стада не загинув.

Отже, чи можливо багатому спастися? Звичайно, Іов був багатим, й Авраам був багатим. Ти бачив його багатство? То поглянь і на його гостинність. Ти бачив його трапезу? Поглянь і на його дружелюбність. А що Авраам? Він був багатим. Хіба я сперечаюся з тобою? Чи був Авраам багатим? Так, він був багатим. Ти бачив його багатство? То поглянь і на спосіб його життя. Йому опівдні явився Господь, коли він сидів під дубом Мамврійським. «І ось три мужі стоять» (Бут. 18, 2). Він встав (не знаючи, що Той, Хто явився, був Бог, та й як міг він це знати), поклонився і сказав:

 — Якщо Ви вважаєте мене гідним, то ввійдіть під тінь мого намету.

Чи бачиш, що робив опівдні старець? Не сидів під покрівлею, а запрошував мандрівників і подорожніх, зовсім незнайомих йому, і, вставши, кланявся їм, хоч сам був багатим і знатним. Рясніючи багатством, він залишив дім, дружину, дітей, рабів, яких мав триста вісімнадцять, залишав усіх і виходив на лови, закидав сіть любові до подорожніх, щоб який-небудь подорожній, який-небудь мандрівник не пройшов повз його дому. Поглянь, що робить старець. Він не доручає це слузі, хоч мав їх триста вісімнадцять, бо знав лінощі, притаманні рабам, тому побоювався, щоб слуга не проспав, не пропустив мандрівника і не втратив здобич.

Ось Авраам, ось багатий! А чи ти зволив бодай глянути на бідного, бодай відповісти йому, бодай поговорити з ним? Якщо ж інколи і подаси йому милостиню, то через слугу. А праведник чинив не так. Він сидів під пекучим промінням сонця, обливаючись від спеки потом, і тінню для нього була любов до подорожніх. Він сидів, збираючи плоди гостинності, хоч сам був багатим. Порівняй із ним нинішніх багачів. Де вони сидять опівдні? В пеклі. Де сидять? У мертвецькому пияцтві. Де сидять? На торжищі розпростерті, п’яні, засліплені серцем, більш безумні, ніж безсловесні тварини. А праведник робив не так.

5. Чи хочеш наслідувати Авраама? Наслідуй, не тільки не забороняю, але й раджу, хоч від нас потрібно більше, ніж від Авраама. «Якщо, — сказав Господь, — праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5, 20). Але ти поки що намагайся, принаймні, порівнятися з Авраамом. Що ж Авраам? Він мав любов до подорожніх. Він устав і поклонився мандрівникам, навіть не знаючи, хто вони такі. Якби він знав, то не зробив би нічого дивного, послуживши Богові. А незнання того, Хто були подорожні, відкриває в ньому велику любов до подорожніх.

Він сидів і виявив їм гостинність. Як? Щедро. Він заколов теля, покликав Сарру, зробив учасницею гостинності й дружину, яка не ховалася у своєму помешканні, а стояла під дубом. І ця трапеза відкрила її утробу і виправила ваду природи. Авраам заколов теля й отримав Ісаака; Сарра замісила борошно й отримала потомство, мов зірки небесні і наче пісок морський.

Але ти, звичайно, скажеш: дай і мені у винагороду стільки істинних синів. Бідний, жалюгідний, негідний, ти шукаєш земного? Я даю тобі небо, тріумфування з ангелами, вічну насолоду, а ти шукаєш смертного і тлінного? Я даю тобі життя, яке не має кінця, нагороду вищу, подяку більшу! Щоб ти зміг побачити протилежне у діях, то слухай уважно те, що я скажу тобі.

Коли потрібно було виявити гостинність, то що Авраам сказав своїй дружині Саррі? «Скоріше заміси три сати кращого борошна» (Бут. 18, 6). Нехай вислухають це жінки: «Скоріше заміси три сати кращого борошна». Ось видовище, загальне для всіх нас, ось училище, загальне для обох половин. Нехай вислухають це жінки, нехай вислухають і мужі та наслідують. «Скоріше заміси три сати кращого борошна», — сказав він, а сам поспішив до стада волів. Вони розділяють працю, щоби розділити і вінець. Спільний шлюб — спільним має бути і поділ чесноти.

 — Я взяв, — каже, — тебе помічницею, то будь же мені помічницею й у вищих справах: «Скоріше, скоріше».

Примушує дружину, щоб повільністю не засмутити мандрівників. «Скоріше заміси три сати кращого борошна». Важке доручення! Нелегкий наказ! «Заміси три сати кращого борошна». І Сарра не сказала: «Що це? Хіба я для того поєднувалася з тобою шлюбом, щоб місити і пекти хліб, — я, яка маю таке багатство? У тебе триста вісімнадцять рабів, і ти не хочеш наказати їм, а мені доручаєш цю службу?» Не сказала вона нічого такого і навіть не подумала. Вона була дружиною Авраама не тільки за плотським союзом, але й за союзом чеснот. Тому він і говорить їй: «Скоріше»; а вона зі старанністю приймає наказ, бо знала, якими щедрими є плоди гостинності. «Скоріше, скоріше». Він знав старанність своєї дружини.

А нинішні дружини? Порівняймо їх із Саррою. Чи приймають вони подібні накази, подібні заняття? Покажи мені руку жінки, яка любить прикраси, і ти побачиш, як ця рука зовні покрита золотом, а всередині віддана облозі. Скажи мені, майно скількох бідняків носить твоя рука? Простягни до мене свою руку, покажи її: чим вона зайнята? Пожадливістю. А поглянь на руку Сарри: чим вона прикрашена? Любов’ю до подорожніх, милостинею, милосердям, любов’ю до вбогих. О, прекрасна рука! Глянь на ту й іншу руку: їхній вигляд однаковий і водночас між ними велика відмінність. Тут потоки сліз, а там вінці і нагороди. Кажу це для того, щоб ані дружини не вимагали прикрас від чоловіків, ані чоловіки не слухали дружин, які вимагають цього. Ось Сарра, ось багата дружина замісила три сати борошна. Які труди? Але вона не відчувала трудів, надіючись на плоди й подяку.

«Скоріше заміси три сати кращого борошна». А ти, жінко, що робиш? Одягаєшся? Щоби сподобатися кому? Чоловіку? Погане старання, якщо ти хочеш таким чином сподобатися чоловіку, якщо поспішаєш так догодити своєму чоловікові. Як же я можу йому сподобатися? Цнотливістю. Як догоджатиму йому? Скромністю, мудрістю, лагідністю, любов’ю, одностайністю, згодою. Ось, жінко, твої прикраси. Ці твої чесноти подають одностайність, а ті прикраси не тільки не роблять тебе приємною, а навіть роблять нестерпною для чоловіка. Коли ти говориш йому: відніми в інших і принеси мені, то на деякий час ти подобаєшся йому, а потім будеш мати в ньому ворога. А щоб ти переконалася, що прагнеш сподобатися не чоловікові, то ось що я скажу тобі: вдома ти знімаєш прикраси, а в церкві надягаєш їх. Якби ти хотіла подобатися чоловікові, то носила б їх удома.

Але, як я вже сказав, ти входиш до церкви, прикрашена золотом на руках і на шиї. Якби прийшов сюди Павло, цей чоловік страшний і водночас бажаний, страшний для грішників і бажаний для благочестивих, який волає і говорить так: «Щоб також і жінки прикрашали себе не заплітанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцінним одягом» (1 Тим. 2, 9); потім, якби ввійшов сюди язичник і побачив угорі жінок, які носять такі прикраси, а внизу Павла, який так проповідує, то чи не сказав би він, що тут театральне видовище і байкарство? Ні, наше зібрання не видовище, хоч тут і робляться такі справи. Але язичник спокушається і говорить: я входив до християнської церкви, чув Павла, який говорив: «Не золотом не перлами», і бачив жінку, яка виявляє справами абсолютно протилежне.

6. Яка тобі, жінко, користь від золота? Щоби здаватися красивою і вродливою? Але це ніскільки не додає краси твоїй душі. Будь красива душею, тоді будеш приємна і тілом. «Мудрість людини просвітлює лице її» (Еккл. 8, 1). А мудрість — це властивість душі. Ніщо так не виявляє відданості й прихильності, як любов. Якщо чоловік любить тебе, то, хоч би ти була і потворною, для нього ти будеш приємною. А якщо він ненавидить тебе, то, хоч би ти була вродливою, він не захоче дивитися на тебе. Ненависть душі не дозволяє бачити красу обличчя. Коли ти станеш вимагати від нього нарядів і золота, тоді він зненавидить тебе і буде тікати від тебе, як від людини, що надокучає йому вимогами на торжищі. Але від того він може втекти, а від тебе не може, бо ти завжди знаходишся біля нього і вимагаєш послуг, які не відповідають здоровому глузду.

Все це, жінко, ти сприймай не тільки слухом, але нехай зміниться і твоє серце. Слова мої — це гіркі ліки, але гіркі на якийсь час, а потім принесуть постійну радість. Я — лікар, я очищаю рани, щоб вони, задавнившись, не спричинили розтин більш тяжкий. Я лікую, подаючи здоров’я за допомогою слова, тоді як інші піклуються тільки про теперішнє життя, тимчасове, оманливе, ганебне. А те, що я говорив про Авраама, я не забув обіцянки — його слова «скоріше заміси — нехай кожна жінка закарбує у своєму серці, і кожний чоловік нехай помістить у своїй совісті.

Скажи мені, для чого ти носиш шовковий одяг, їздиш на конях у золотій збруї та на прикрашених мулах? Мул прикрашається, золото лежить на його покривалі, безсловесні мули носять коштовності, мають золоту вузду, — безсловесні мули прикрашаються, а бідний знемагає від голоду, сидить біля твоїх дверей, і Христос мучиться голодом. О надзвичайне безумство! Яке виправдання, яке прощення отримаєш ти, коли Христос стоїть перед твоїми дверима у вигляді бідного, а ти ніскільки не зворушуєшся? Хто визволить тебе від майбутнього покарання? Я подав, кажеш ти, милостиню. Але подавай не стільки, скільки хоче бідний, а скільки ти можеш.

Що, скажи мені, ти відповідатимеш тоді, коли настануть нестерпні покарання, тамтешні муки, кари, страшні сили, коли кипітиме вогняна ріка, коли з’явиться страшний Престол, непідкупне судилище, безначальна Особа, кінець людських справ, коли ані батько, ані мати, ані сусід, ані цар, ані подорожній, ані мандрівник не допоможуть тобі, а буде стояти людина сама зі своїми справами, отримуючи за них або осуд, або вінець? Що ти скажеш тоді? Тоді ти пригадаєш мої слова, але яка вже буде тобі від них користь? Ніякої. Так і той багач пригадав і шукав можливості для покаяння, але не отримав жодної користі. «Пошли, — говорив він, — Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучуся у полум’ї цьому» (Лк. 16, 24). Але Лазар не був посланий. І не тому, що одна крапля могла завдати збитків великому райському джерелу, а тому, що крапля милосердя не змішується із жорстокістю. Оскільки під час подвигів багач зневажав його, тому під час роздавання вінців він не удостоїв багача будь-якої втіхи.

7. Кажу це для того, щоб ані бідний не плакав через бідність, ані багатий не тішився багатством. Ти багатий? Багатство є згубним тоді, коли ти не використовуєш його належним чином. «Скоріше заміси три сати кращого борошна», — сказав Авраам, а сам «побіг до стада» і заколов теля (Бут. 18, 7). Старець біг швидко, не зупинила його немічність тіла, його укріплював мудрий дух — старанність перемогла природу. Господар трьохсот вісімнадцяти рабів ніс теля і не обтяжувався тягарем, а окриляв душу старанністю. Старець взявся поспішно піти і зі всією старанністю служити, а дружина взялася за труди й клопоти. Вони пригощали мандрівників не тільки щедрим подаянням грошей і щедрою трапезою, але й послужливістю і щирим догоджанням, і не через рабів, а власними руками та всім єством.

Відтак дружина стояла у ролі служниці, а мандрівники незнайомі лежали, — я не перестану говорити про це, — вони сприймали прибульців за людей бідних, однак не зважали на це, а прийняли їх як мандрівників, й обоє були при цьому, збираючи плоди поваги до породожніх через добру прихильність, мудрість, послужливість, ласку, труди, догоджання, любов, дбайливість, старанність, цілковиту люб’язність. Жінка стояла під деревом, послуговуючись деревом, ніби шлюбним чертогом, маючи за покров тінь листя, і не соромилася стояти на видноті перед усіма. Вона стояла, виділяючись власною красою і збираючи плоди служіння. Що ж сказав Той, Хто прийшов? «Я знову буду в тебе, — сказав Він, — у цей же час, і буде син у Сарри» (Бут. 18, 10). Який плід виростила трапеза, який прекрасний, який швидкий, який зрілий! Яке соковите і стигле гроно! Ці слова мовби увійшли в її утробу, і зачався син. Такими є плоди поваги до подорожніх!

Вислухай уважно те, що я хочу сказати. Згодом, коли виріс син, народжений від трапези, коли плід гостинності зробився чоловіком, то народила його не стільки утроба, скільки трапеза, а перш за все — слово Боже. Коли він виріс і став мужем, і нарешті прийшов час одруження, — слухай уважно, що я говорю, — коли блаженний старець, патріарх Авраам, наближався до смерті, а жив він серед розбещених жінок і надто нечестивого народу, тоді він покликав свого раба і сказав:

 — Тут нечестиві хананейські жінки.

 — Чого ж ти бажаєш?

 —  Піди, — каже, — в землю, де я народився, і приведи звідти дружину для мого сина.

Незвичайні і дивні справи! Ви знаєте і добре знаєте, що коли хто-небудь хоче одружувати свого сина, то батько й мати радяться, ходять по чужих домах, одному лестять, іншому догоджають, водночас є безліч свах і сватів, даються обіцянки грошових винагород, і всі клопоти і перемовини батько й мати беруть на себе, і не соромляться, не червоніють, не доручають слугам. А коли прийде мандрівник, то говорять слузі:

 — Піди, відведи його вниз, прийми його.

Однак Авраам учинив навпаки. Коли необхідно було вчинити високу і мудру справу, то він робив сам, не доручав гостинності слузі, а тільки дружині й собі. А коли йшлося про пошуки дружини і шлюбу, то сказав слузі:

 — Піди ти.

А тут жінки чинять навпаки. Коли вони хочуть переговорити із майстром золотих справ, то не соромляться і йдуть самі, і сидять під час його роботи, щоб не вкрали золото. Пристрасть до багатства примушує їх нехтувати соромом і поважністю. А Авраам учинив не так. Коли потрібно було прийняти мандрівників, то робив це сам з дружиною; а коли справа торкалася одруження, то діяв через слугу. Але, скажеш, чому ти згадав про Авраама? Тому, що він був багатим. Пам’ятай це і ти про Авраама і ніколи нікого не будеш зневажати.

Як же я дійшов до розмови про це? Узявши за провідника слова пророка: «Не бійся, коли розбагатіє людина». Цей вірш зробив усе, і ось ми знайшли в ньому скарб — щире золото. «Не бійся, коли розбагатіє людина». Візьми цю палицю, яка може підтримувати тіло, що тремтить через немічність. Справді, не настільки палиця підтримує тремтяче тіло старих і немічних людей, як цей вірш укріпить душу молодих, які хитаються, і старих, охоплених похіттю і гріхами. «Не бійся, коли розбагатіє людина». Чому ти боїшся людини, яку швидше можна назвати вовком, ніж людиною? Чому ти боїшся людини, яка переповнена нечестям і загрузла в золоті? Чому ти боїшся людини, яка через неправду втратила власні блага і постійно має в собі ворога? А мені пророк оголосив: «Не бійся, коли розбагатіє людина». То скажи мені тепер і те, як саме я можу не боятися багатої людини. «Коли примножиться слава дому її».

8. О прекрасний вислів! Яка мудрість є в цих словах і повчанні! «Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її». Не сказав, коли примножиться слава її, але «слава дому її». Так, коли ти ввійдеш до дому будь-якого багача і побачиш величезні колони, золоті карнизи, обкладені мармуром стіни, фонтани, джерела, портики, дерева, які колише вітер, усе покрите мозаїкою, натовп євнухів, одягнених у золото, безліч слуг, застелену килимами підлогу, сяючі золотом столи, прекрасні спальні, то все це — слава дому, а не слава людини. Слава людини — це благочестя, скромність, милосердя, лагідність, смиренна мудрість, мир, правда, нелицемірна любов до всіх — усе це є славою людини. Чому ж ти боїшся багатого? Краще бійся його дому, адже багатим є дім, а не той, хто живе в ньому.

 — Але, — скажеш, — я не боюся дому.

Чому?

 — Бо золото є бездушною речовиною.

А багатої людини боїшся?

 — Так.

Чому? Хіба багатство є його приналежністю? Воно є тільки прикрасою дому. Стіни обкладені мармуром. Але що спільного в них є з людиною, яка живе в них? Стелі в золоті. Але що спільного в них є із їхнім власником? Глави колон золоті. Але що спільного в них є із головою господаря, яка осквернена гріхами? Підлога чиста? Але совість не чиста. Одяг шовковий? Але душа покрита дрантям. Дім багатий? Але господар дому — убогий.

«Коли примножиться слава дому її». А щоб ви переконалися, що це справді є славою дому, а не людини, я доведу вам усе вашими ж словами. Часто, увійшовши до чийогось прекрасного дому і виходячи з нього, що ти говориш? Я бачив прекрасний мармур, але не кажеш: я бачив прекрасну людину. Дивовижні колони, прекрасні вікна. Але не говориш: дивовижний той, хто живе там. Безліч золота на стелі. Але не кажеш: багато милосердя в господаря. Багато фонтанів, великі багатства. Однак не говориш: велике багатство у самому власникові. Ти завжди говориш про стіни, завжди — про мармур, завжди — про фонтани, завжди — про джерела. І знову, коли ти бачиш коня, прикрашеного золотою уздою, то говориш: прекрасна узда! Це — похвала майстру золотих справ. Прекрасний одяг! Це — похвала ткачеві. Прекрасні раби! Це — похвала тому, хто купив їх. Отже, сам господар залишається неувінчаним, а удостоюються похвал тільки ті речі, які є біля нього. Навпаки, коли ти бачиш людину добродійну, то говориш: це — людина добра, прекрасна, смиренна, дивовижна, милосердна, людинолюбна, покірна, постійно перебуває в молитві, постійно дотримується посту, постійно відвідує церкву, постійно уважна до Божественного повчання. Це — похвали самій людині, це — її вінці.

Отож знай, у чому полягає багатство людини, а в чому багатство дому, і «не бійся». Коли ти навчишся розрізняти, де є добре багатство, тоді не будеш боятися. Чи бачиш, як той, кого ти вважав багатим, є бідним і вбогим? «Не бійся, коли розбагатіє людина». А щоб тоді, коли багатий спокушає тебе за життя, ти переконався, що це справді так, то подивися на нього у момент його смерті. Чи бере він із собою що-небудь зі свого багатства, відходячи звідси? Він помирає, і голим лежить той, який одягався у шовковий одяг, лежить голим в ямі, і раби відходять і проходять повз, і ніхто з них не піклується про нього, бо вони були не його рабами. Він відійшов, і після нього нічого не залишилося. Дружина страждає, розпускає волосся, всі утішають її, але вона не слухає їх. Діти залишилися сиротами, дружина — вдовою, все вже не потрібне: виночерпії, розливальники, співрозмовники, лестивці, євнухи. Відходячи звідси, він не може нічого взяти зі свого надбання, але що? Виноситься він сам. Його звеличують похвалами, але що йому від цього? Його прославляє пихатість. Для чого? Чи може він отримати від цього яку-небудь користь? Того страшного дня ніщо зі всього цього допомогти йому не зможе. Так відходить до гробу той, хто все розкрадав, поміщається на трьох аршинах землі і більше нічого не має. Перед його обличчям земля і віко домовини. Потім відходить і дружина.

Де ж багатство? Де слуги? Де пишність? Де просторий і прекрасний дім? Все залишає його, залишає і дружина, хоч би й не хотіла, сморід відгонить її, купи черв’яків примушують відійти. І на цьому все завершується? Так. Бо він відійшов, не маючи нічого власного. А щоб ти переконався, що він справді відійшов, не маючи нічого власного, то поглянь на блаженних мучеників. Із ними залишається все їхнє надбання, і тому ми не відходимо від їхнього гробу. Там навіть дружина не може залишатися, а тут цар знімає із себе діадему і стоїть біля гробу мученика, просячи і благаючи дарувати йому визволення від бід і перемогу над ворогами. Отже, «не бійся, коли розбагатіє людина». Закарбувавши у своїй пам’яті цей вірш, будемо співати Господу і дякувати Йому за все: Отцю, і Сину, і Святому Духові, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.


| Зміст | Тлумачення на псалми. Бесіда 2.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору