Рятівне чудо
Оповідь житія преподобного Григорія Чудотворця
Свято відзначають 8 січня (21 січня н. ст.)
Чи легко стати чудотворцем? Знаємо напевно, що Господь обдаровує чудотворінням лише дуже праведних людей, які у невимовно тяжкій боротьбі подолали свої гріхи, відновили в собі образ Божий і стали наче живим храмом Божества. Такі люди самою своєю присутністю лікують, просвітлюють, втішають, обдаровують. Чудеса праведників завжди сприяють спасінню душі — це і є головна ознака справжнього чуда: воно рятує душу людини від вічної загибелі.
Бувають і несправжні чудеса, яких навчає лукавий ворог Божий на погибель душ людських. «Дари» лукавого — це магія (будь-яка: і чорна, і біла), астрологія, ворожіння, здібність бачити «аури», лікувати хвороби «енергетикою», віщувати майбутнє тощо. Усі такі «цілителі» та віщуни завдають і собі, і тим, хто звертається до них, великої, а іноді й непоправної шкоди. Хитрий диявол може з’являтися людям у подобі ангела, святого чи навіть Самого Господа Ісуса Христа, і, якщо вони вірять спокуснику, «обдаровує» їх надприродними здібностями — це і є несправжнє чудо, котре губить душі та веде до погибелі. Темний дух залюбки роздає такі «дари» і готовий зробити «чудотворцями» цілий світ. Господь же дає дар чудотворіння лише тим подвижникам віри, які очистили своє серце від гріха, підкорили усі свої бажання, думки й наміри волі Божій і досягли Божественного смирення.
Саме таким справжнім чудотворцем був святий отець наш Григорій Печерський.
Коли Господь проявив Свою велич у великих святих Антонії та Феодосії1, у той самий час покликав Він і преподобного Григорія.
Ставши монахом, сумлінний Григорій в усьому слухався святих отців — братів і наставників своїх, знаючи, що без послуху неможливо навчитися служити Богові. Тільки той, хто радиться і дотримується добрих настанов, — перемагає диявола. Хто ж слухається себе самого більше, ніж Бога та своїх духовних отців, той скоро потрапляє у ворожі сіті й не може виплутатися доти, доки не перестане дослухатися до самого себе. Розуміючи це, святий інок нічого не робив без поради старших, ніколи не сперечався з ними й не робив по-своєму — і так прямим шляхом ішов до святості, навчаючись жити скромно, позбавляючи себе не лише розкошів, але навіть необхідного, не дбаючи ні про що тимчасове, а лише про те, що потрібно для спасіння йому та ближнім, у мирі й любові до всього творіння Божого, у труді, терпеливості й чистоті та найбільше дбаючи про найголовнішу з наук — молитву.
Учився він і прощати й не пам’ятати зла. Бо відомо, що ніким так не гидує Господь, як людиною злопам’ятливою, і не слухає Бог молитву нашу, якщо ми гніваємося на людину, осуджуємо і не прощаємо їй гріха. Немало потрібно докласти труда і пролити сліз, немало потрібно мужності, мудрості й терпеливості, аби навчитися любити всіх людей незмінною, Христовою любов’ю: любити і злих, і добрих, і справедливих, і несправедливих, і тих, хто любить нас, і тих, хто нас кривдить, за всіх уболівати і всім бажати найбільшого добра — спасіння душі.
Отже, преподобний Григорій, долаючи свої гріхи та великими трудами здобуваючи чесноти, усіма силами вчився цій Христовій науці і поступово відновлював у собі образ Божий.
Господь оселився в душі преподобного, тому біси не могли навіть наблизитися до смиренного інока. Лише побачивши його здалека, вони починали верещати:
— Ти виганяєш нас своєю молитвою!
І кидалися навтьоки. Преподобний мав таку велику владу над бісами, що його молитва виганяла невидимих ворогів звідусіль. Украй зненавиділи злі духи блаженного Григорія, а заподіяти йому шкоди ніяк не могли. Тоді, щоб завдати святому хоч якоїсь прикрості, почали нашіптувати вони безбожним злодіям, що мовляв, багато цінностей зберігає преподобний у своїй келії, і врешті підбурили тих нечестивців пограбувати його. Сподівалися нечисті духи, що злодії, не знайшовши нічого цінного, заберуть хоча б усі святі книги, з яких навчався преподобний Божої науки, з яких читав страшні для нечистої сили молитви.
Отже, одної ночі до келії преподобного підійшли грабіжники і причаїлися, чекаючи, поки святий піде на ранішню службу в церкву. Але старець, сповіщений Богом, дізнався про недобрих людей біля своєї убогої оселі і всю ніч молився за них:
— Боже! Даруй сон рабам Твоїм, які марно виснажуються у труді, догоджаючи ворогові.
Тоді влаштував Господь так, що найшов на тих злодіїв сон, і проспали вони п’ять днів поспіль, доки блаженний старець у присутності багатьох монахів не збудив їх:
— Доки будете даремно сторожити, бажаючи пограбувати мене? Ідіть додому!
Але ті, прокинувшись, не могли зрушити з місця, так знесиліли, нічого не ївши тривалий час. Тоді святий нагодував їх і відпустив. Дізнавшись про це, князь наказав покарати крадіїв, але милостивий Григорій пішовши до правителя, виблагав їм прощення і, подарувавши кілька своїх найдорожчих книг, звільнив їх. Інші ж книги святий продав, а гроші роздав нужденним, кажучи:
— Тільки б не потрапив ніхто більше в таку біду, спокусившись пограбувати мене! Нехай краще здійсниться воля Божа і слово Його: «Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить» /Лк. 12:33/.
Побачивши все, що сталося, і відчувши на собі чудотворну дію благодаті (сили Божої), що діяла через святого Григорія, колишні злодії були глибоко вражені, і всім серцем забажали змінити своє грішне життя. Вони прийшли у Печерську обитель і до кінця днів своїх чесно працювали, рятуючи і свої душі, і душі ближніх добрим прикладом свого життя.
Знову ворог роду людського залишився посоромлений смиренним Григорієм.
Тоді вдруге лукавий підіслав злодіїв, ще безсоромніших за попередніх, щоб учинити більшу прикрість святому: обікрасти маленький монастирський сад, яким опікувався преподобний Григорій. Звичайно, крадіжка овочу, що годував усіх братів монастиря, мала більше засмутити блаженного Григорія, ніж крадіжка його власного майна! До того ж ті злочинці, як міркував лукавий, вже ніяк не розкаються!
Крадії ж, прийшовши у сад, понабирали повні мішки, та тільки-но зібралися тікати, як невідома сила наче поприклеювала їх до землі.
Два дні й дві ночі стояли вони з мішками на плечах, невзмозі навіть ворухнутися. Нарешті почали галасувати:
— Святий отче Григорію! Відпусти нас! Ми розкаємося і більше не будемо чинити такого гріха!
На той галас посходилися монахи, але й вони не змогли зсунути з місця злочинців. Тоді почали питати їх, коли вони влізли сюди і, дізнавшись, що відтоді минуло два дні, дуже здивувалися.
— Стільки разів ми ходили цією стежкою, але не бачили вас!
— Так і ми ж не бачили вас! — відповідали злодії. — Аби ми побачили, як ви ходите, то зі сльозами просили б вас ублагати старця, щоб помилував нас! Тільки коли зовсім знесиліли ми, то стали галасувати. Змилосердьтеся, умоліть святого чудотворця Григорія, щоб відпустив нас.
На той час підійшов преподобний Григорій, подивися і промовив:
— Через те, що ви все життя ваше прожили в неробстві, обкрадаючи працю ближніх своїх, самі ж не хотіли працювати, тому останок вашого життя ви простоїте на цьому самому місці.
Нещасні почали зі сльозами благати старця помилувати їх, обіцялися виправити своє життя і більше не красти. Тоді святий Григорій сказав:
— Відпущу вас, якщо будете працювати і працею рук своїх годувати ближніх.
Коли злодії щиро пообіцялися виконати це, старець мовив:
— Благословенний Бог, що зміцнює вас! Віднині ви працюватимете на братів і від вашої праці святі молитвеники матимуть усе необхідне.
Після цих слів злодії зійшли з місця і, щоб спокутувати свої гріхи, останок життя сумлінно працювали на городах Печерського монастиря.
Так святий Григорій кого лагідністю, а кого грізним словом та покаранням, як батько дітей, приводив до порятунку від вічної муки і наставляв на дорогу вічного життя та нескінченної радості.
Велика була тоді перемога над темними силами, повсякчас зазнавали вони поразки від святого Григорія. На жоден гріх, на жодну лиху думку не могли біси наштовхнути преподобного, але й гірше: старець відбирав у них людські душі, що вже належали їм, і колишні грішники вже не поклонялися і не служили злу, а самі починали перемагати темні сили!
Невсипно думали розлютовані демони, як би їм погубити святого. І нарешті трапився їм випадок.
Одного разу прийшов преподобний Григорій до Дніпра мити монастирський посуд і зустрів на березі князя Ростислава, котрий ішов у монастир узяти благословення на війну проти половців. Тут і почав лукавий дратувати вояків князя та підштовхувати їх на лихе. Тому оточили вони святого старця і знущалися з нього. Він же, вболіваючи за погибель їхніх душ, говорив їм:
— Діти, не робіть зла, що противне Богові! Просіть зі сльозами в усіх людей молитов за свої душі, бо ви гинете! Кайтеся у гріхах ваших, щоб вам мати хоч якесь полегшення у страшний день останнього суду, бо Господь уже присудив, що всі ви потонете у водах разом з вашим князем.
Почув ці слова князь, та не послухав святого. І, замість покаятися й попросити науки у смиренного старця та молитов за спасіння своєї душі, розлютився та у великій гордині та гніві промовив:
— Це мені ти віщуєш смерть від води, коли я добре вмію плавати?! Ні, не я, а ти сам помреш такою смертю!
І, не боячись Бога, повелів зв’язати праведного чудотворця та з каменем на шиї кинути у воду. З великою вірою, молитвою та смиренням прийняв святий старець цю мученицьку кончину.
Два дні шукали тіла його брати монастиря, але не могли знайти. Коли ж на третій день увійшли в його келію, то знайшли бездиханне тіло святого зі зв’язаними руками й ногами та з каменем на шиї. Одяг його був ще мокрий, лице ж — світле. Здивувалися брати, як перенесений був старець крізь зачинені двері келії, прославили Бога і з великою пошаною перенесли мощі святого та поклали у печері, де вони досі перебувають нетлінними, подаючи людям рятівні чудеса зцілення, просвітлення розуму та допомоги у скрутних обставинах.
А князь Ростислав, розпалений люттю, не схотів навіть увійти в монастир — і Боже благословення віддалилося від нього. У війні він зазнав великої поразки і, втікаючи від ворога, без покаяння та прощення загинув у річкових водах разом з усіма тими вояками, яких намагався напоумити святий старець.
Так одна й та сама смерть від води стала для праведника переходом в оселі світла і зустріччю з улюбленим Господом, ангелами та всіма святими, а для нерозкаяних злочинців — переходом в оселі зла, темряви і вічного жалю.
Праведники ніколи не бувають посоромленими. Праведників неможливо подолати: що більше їх принижують, то збільшується їхня слава, що гіршої завдають їм шкоди, то більш зростає вічна нагорода. От яка цінність — праведність!
Не даремні були всі труди преподобного Григорія — не заради чудотворіння проливав він гарячі сльози в молитві перед Господом, а заради того, щоб досягти праведності. А праведність воістину творить чудеса і прославляє Того, Хто є джерелом добра, радості й світла — Господа Бога нашого. Йому ж слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.
Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла
anna@parafia.org.ua
- Преподобні Антоній і Феодосій — засновники Києво-Печерської Лаври. [↩]
