Лиха думка
Жив у Києво–Печерській Лаврі добрий інок на ім’я Еразм. Мав він велике багатство зі спадщини батьків своїх, але він не любив багатство, бо понад усе любив Бога.
Заходячи в церкву, він цілував святі образи і крізь них, як крізь духовні вікна, бачив інший, невидимий світ, серце його палало небесним вогнем любові і вміщало все Царство Боже. Усе своє золото й срібло він приніс і поклав до ніг Пресвятої Богородиці, на честь Якої було збудовано святий храм — поклав разом зі своєю душею. Він невтомно прикрашав дім Божої Матері коштовними іконами, кіотами й богослужбовим начинням; як дбайливий господар піклувався і про стіни, і про покрівлю, і про парчеві шати для служителів Божих — і разом з тим прикрашав храм Господній незмірно коштовнішою любов’ю свого серця.
Та от настав час, коли всі статки преподобного отця Еразма було вичерпано, і він так зубожів, що не мав і найпотрібнішого.
Тут і підкрався до нього злий невидимий ворог наш — диявол — і почав нашіптувати йому дуже лукаві думки…
Не може диявол ніяк інакше влізти в людину й нашкодити їй, як тільки через думки. І не може ніяк подолати людину, якщо не запропонує їй щось вкрай «правдиве» чи привабливе. Та які б «справедливі» й спокусливі не були ті думки, вони завжди обманюють людину і ведуть її у безодню. Не треба слухатися тих думок! Так вчать усі святі. Усі вони боролися з підступними навіюваннями — молитвою, постом, сповіддю, причастям, радою з духовно досвідченими людьми — і з Божою допомогою завжди перемагали!
Але отець Еразм не помітив підступу і почав слухати, що говорив йому лукавий душогубець:
«Господь дав тобі багатство, і ти не мав ні в чому нестачі, але ти змарнував його, змарнував даремно. Чи потрібні неживим іконам прикраси? Чи потребує Бог пишноти? Подивися, скільки жебраків стоять з простягненими руками, але ти не нагодував їх, не допоміг їм. Ти змарнував дар Божий, і Господь залишив тебе за твоє безглуздя — тому і став ти, як один із тих жебраків».
Вжахнувся Еразм від тих «справедливих» думок, занепокоївся і впав у тугу, бо не міг повернути своє багатство і допомогти бідним. А диявол, побачивши, що має успіх, усе настирливіше й немилосердніше роз’ятрював душу нещасного ченця, аж поки зовсім не полонив його, так що той ні про що вже не думав, як тільки про свій страшний гріх, змарноване життя і Божу кару.
У храмі Божому він уже не міг дивитися ні на що з чистим серцем, не міг уже затьмареними очима бачити Царство Боже. Він втратив любов і довіру до Бога — і негайно втратив любов і довіру до ближніх. Усе йому здавалося, що браття кепкують з нього і зневажають його, в усіх він почав бачити щось негідне — так завжди: чим темніше наше серце, тим гіршим здається нам усе навкруги… Нарешті бідний Еразм так засумував і зневірився в усьому, що впав у відчай і зовсім занедбав своє духовне життя.
Від того диявольського смутку (а треба сказати, що смуток і розпач завжди бувають тільки від диявола) Еразм тяжко захворів. І в такій безнадії наблизився він до смерті. Диявол торжествував, бо немає для ворога Божого більшої зловтіхи, ніж перехопити у Бога душу праведника.
Зібралися біля смертного одра хворого отці й браття і гірко плакали, благаючи Господа молитвами святих покровителів монастиря — преподобних Антонія та Феодосія — й молитвами всемиловтивої Заступниці роду християнського Пресвятої Богородиці помилувати душу нещасного грішника. Сім днів лежав отець Еразм, ледве дихаючи, німий та сліпий, браття ж, бачачи, як він закінчує свій грішний шлях без надії та покаяння, жахалися й говорили: «Ой, горе, що буде з цією нещасною душею?!» Втім, вони не переставали молитися і закликати на поміч святих отців та безвідмовну Матір Спасителя нашого.
І раптом — на восьмий день — хворий інок піднявся з ложа смерті, наче ніколи не хворів, піднявся і промовив до всіх:
— Отці й браття! Істинно, як ви казали, моя душа була нещасною, я грішний і не покаявся. Але вашими молитвами явилися мені преподобні отці наші Антоній та Феодосій і сказали: «Ми молилися за тебе до Господа, і дарував тобі Господь час на покаяння». І я побачив Пречисту Владичицю Богородицю, як на іконі, із Сином Її, Христом Богом нашим на руках, і безліч із Нею святих, і вона промовила до мене: «Еразме, за те, що ти прикрасив церкву Мою і вшанував іконами, і Я прикрашу тебе і вшаную славою у царстві Сина Мого, бо убогих ви маєте в будь-якому місці, а церкву Мою — не скрізь. Підіймись і покайся, і прийми великий ангельський образ, а на третій день чистим Я візьму тебе до Себе, бо ти полюбив красу Дому Мого».
Розповівши це, блаженний Еразм почав перед усіма сповідати всі гріхи свої, всі свої думки й недобрі почуття, зі щирими сльозами покаяння й невимовною подякою Господеві й усім братам своїм. Такою щирою була та дивовижна сповідь, що ніхто не міг втриматися від зворушення, і багато чого навчила вона братів. А після сповіді постригли преподобного у схиму — і на третій день, за словом Богоматері, душа його відлетіла в оселі небесні.
Тіло ж святого Господь зберіг нетлінним, і досі воно спочиває у Ближніх печерах Лаври, і не відходить від нього без користі ніхто з тих, що вшановують святу пам’ять преподобного.
Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла
anna@parafia.org.ua
