Преподобний Антоній Печерський, Київський, начальник усіх руських ченців
Антоній, преподобний Печерський народився приблизно 983 р. в Любечі на Чернігівщині. До чернечого постригу називався Антипом. Походив із міщансько-селянської родини, яка, ставши християнською, відзначалася великою побожністю. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антип викопав печеру, у якій хотів відбувати подвиги. Потім подався на Афон, де прийняв чернецтво під ім’ям Антонія. За короткий час своїми подвигами на Афоні він здивував навіть старих ченців. Пробувши на Афоні багато років, за порадою ігумена повернувся в Україну, «щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох». Преподобний Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не задовольняли, бо на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Шукаючи місце для чернечих подвигів, він оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій недавно перед тим відбував подвиг посту й молитви священик цього села — Іларіон, вибраний в 1051 р. Київським митрополитом. У печері преподобний Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, посту й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці (серед них одним із перших прибув преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування знаменитого Києво-Печерського монастиря, створення якого припадає на часи князювання великого князя Ярослава Мудрого 1051 р., тобто на час оселення преподобного Антонія Печерського.
За князювання сина Ярослава Мудрого Ізяслава, що став київським князем у 1054 р., преподобний Антоній був уже відомим в Україні. Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони збільшили печери й влаштували в них церковцю. Після того преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першого ігумена цього монастиря преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери на сусідньому горбі, яку викопав. Ця печера разом з іншими, викопаними біля неї, одержала згодом назву Ближніх, або Антонієвих печер, а старі печери стали називатися Дальніми, або Феодосієвими. Коли число ченців ще збільшилося, преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, щоб ченці, перебуваючи й надалі в печерах, могли в ній сходитися для молитов і богослужінь. Пізніше на горі був закладений монастир із келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Через те, що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського.
Преподобний Антоній упокоївся у своїй печері 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.
Антоній Печерський відомий як основоположник чернецтва в Україні й засновник Києво-Печерського монастиря і справжній печерник, який відбував подвиг у печері. Він був суворим аскетом, добрим порадником для всіх, хто до нього звертався, лікував хворих зіллям і творив чудеса. Невідомо, де знаходяться його святі мощі. Про це Димитрій Туптало писав: «Як преподобний в житті уникав людських очей, молячись Богові таємно, так і для мощей своїх також випросив дарування, щоб були сховані від людських очей». Прославлення преподобного Антонія відбулося, на думку істориків, між другою чвертю XII ст. і першою чвертю XIII ст., а професор Е. Голубинський зазначив ще пізніший час, кінець XIV ст., хоча не виключає, що спочатку він міг вшановуватися місцево.
Затворництво преподобного Антонія в печері після його смерті унаслідувало багато ченців. Проте більшість жила гуртожитковим життям і несла служіння для громади.
Життя преподобного Антонія подано в Печерському патерику на основі «давнього» житія, яке не збереглося до наших днів. В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: «Радуйся, Антонію, стримання, смирення, послуху і маломовства прикладе, віри православної міцне забрало». Пам’ять преподобного Антонія вшановується 23 липня (10 липня за ст. ст.).
