Благовірний князь Костянтин і його чада Михайло й Федір, Муромські чудотворці
Із дванадцяти синів рівноапостольного князя Володимира два наймолодших, Борис і Гліб, найпізніше отримали князівські наділи в північно-східних землях. Борису був призначений Ростов, а Глібу — Муром. Оскільки на цих землях християнство поширене було мало, молодим князям довелося нелегко, особливо Глібу, тому що муромці демонстрували затяту язичницьку впертість. Зважаючи на це, князь Гліб навіть не побажав жити в Муромі і поселився за 12 верств від міста, на річці Ішні. Зовсім недовго управляв муромською землею святий князь Гліб. За такий короткий термін зробити щось значне для християнізації краю було неможливо.
Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога.
Князь Костянтин розташував свій загін на узліссі на відпочинок. Муромці зрозуміли, що знову прибув новий удільний князь управляти ними, і почали агресивно готуватися до переговорів.
«Забирайся, князю, звідси, поки живий, ні тебе, ні твоєї віри ми не бажаємо! Не дозволимо тобі володіти нами», — такі зухвалі слова почув князь від старійшин, що прийшли з міста. Він відповів: «Прийшов я до вас із любов’ю і відкритим серцем. Я ваш князь і хочу вам добра. Як доказ моїх добрих намірів завтра у ваше місто я пришлю свого молодшого сина без зброї, як підтвердження того, що нападати на вас я не хочу, а хочу бути вашим добрим господарем. Наша віра християнська вчить нас бути з усіма в мирі. І я готовий любити вас, як своїх дітей»!
Старійшини повернулися до міста на раду. Чули цю розмову сини князя Костянтина. Задумався молодий княжич Михайло про завтрашній день, про те, що йому треба буде йти до цих злих людей. Бояри відраджували князя від цих планів, бо розуміли, що вірогідна смерть його сина. Але князь дав слово і всю ніч лише молився за своє чадо. Батькове серце страждало невимовно. Він бачив, як уночі біля палатки молився на колінах юний Михайло. Батько покликав сина до себе, обняв його, перехрестив та й відпустив спати.
На ранок і князь, і діти, і військова дружина — усі були на ногах. Княжич Михайло, отримавши від батька благословення і попрощавшись з усіма, пішов до міста. А там уже всі жителі Мурома були на валу і бачили, що до них іде дитина. Він не був схожий на тих ідолів, яким вони до цього часу поклонялися. Муромці на валу заціпеніли. Вони вже були готові відкрити не лише міські ворота, а й свої серця та прийняти Його з істинною любов’ю. Проте знайшовся серед них жорстокий чоловік із кам’яним серцем, який випустив стрілу у святого отрока. Жахливий крик пролунав одночасно і в княжому стані, і серед муромців.
Усі разом, із двох протилежних сторін, залишивши зброю, кинулися до дитини, яка лежала на землі вже без ознак життя. Почуття великого жалю за тим, що сталося, об’єднало дві ще декілька хвилин тому ворожі сторони. Тіло святого княжича Михайла понесли в місто, і там земля муромська зі словами каяття прийняла його. Князь Костянтин з дружиною були прийняті до міста, але йому зразу ж нагадали про неприйнятність християнської віри.
Та він і сам не мав особливого бажання впроваджувати віру силою. З одного боку, — йому із цим питанням стало начебто простіше. З іншого, — найагресивніші язичники ще не втратили надію вбити самого князя або хоча 6 вигнати його з Мурома.
Якось перед його двором зібрався великий натовп зі зброєю, а дехто з палицями в руках. Однак князь Костянтин взявся за іншу «зброю». Разом із духовенством, слугами та сином Федором він став молитися, потім взяв ікону Богоматері, яку привіз із Києва, і вийшов з нею на вулицю. Натовп захвилювався, і сталося справжнє диво: головні заколотники, а за ними і всі інші попадали на землю і почали просити охрестити їх.
Костянтин призначив час і місце на річці (то була Ока) для урочистого хрещення муромців. Події, які відбулися майже століття тому в Києві (988), хоча в значно менших обсягах, були повторені в Муромі. Старі, дорослі й малі прийшли до Оки і вступили у воду. Князь Костянтин з дружиною стояли на березі, а священнослужителі приступили до хрещення народу. Потім на новоохрещених одягнули білий одяг і хрести, і вони вирушили до церкви. За навернення муромців до християнської віри князь надсилав Господу свої вдячні молитви. Так, завдячуючи його зусиллям, Муром став християнським містом. Доречно згадати, що Лаврентіївський літопис від 1096 р. повідомляв, що вже тоді в Муромі існував Спаський монастир. Його спорудження приписується благовірному князю Костянтину. Після охрещення Мурома він із величезною енергією взявся за будівництво храмів і монастирів по селах і містах муромської землі. Вірогідно, найпершим у Муромі був побудований Благовіщенський храм, де й було перезаховано святого Михайла.
У своєму князівстві Костянтин був дійсно добрим господарем подарем, примиряв ворогуючих, навчав заблудлих, захищав удів, сиріт та убогих, утішав скорботних. Він став істинним праведником Господнім.
Віра Христова поширилася і в сусідній рязанській землі, яка також перейшла під владу князя Костянтина.
У 1129 р. закінчилося земне життя благовірного князя Костянтина. Його також поховали в Благовіщенському храмі, де вже спочивав і його старший син Федір. У XVI ст. замість старого дерев’яного побудовано новий кам’яний собор, а біля нього засновано Благовіщенський монастир. Там і до нині спочивають святі нетлінні мощі трьох просвітителів землі муромської, які прийшли з Києва. Згадана ікона Богоматері була визнана чудотворною і названа Муромською, зберігалася в Благовіщенському монастирі, але в 1291 р. була перенесена до кафедрального собору м. Рязані. Її святкування встановлено 25 квітня. Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 2 червня (21 травня за ст. ст.).
