Не голод, а Голодомор

За правду борись аж до смерті,
тож за тебе і Господь Бог змагатиметься.
/Сир. 4:28/

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
/Олександр Довженко/

Найтяжча смерть — від голоду.
/прп. Амвросій Оптинський/

Василь Гросман. Цитата з повісті «Усе тече»:

«А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми… Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.

А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з’їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло … Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік…»

Майже все сільське населення України було приречене на «чорні дошки». Це означало:

а) негайне припинення підвезення товарів у село, припинення кооперативної й державної торгівлі на місці та вивіз з кооперативних крамниць усіх товарів;

б) сувора заборона колгоспної торгівлі, як для колгоспів, колгоспників, так і одноосібників;

в) припинення будь-якого кредитування та дострокове стягнення кредитів й інших фінансових зобов’язань;

г) Вилучення «контрреволюційних елементів», «організаторів саботажу хлібозаготівель» (тобто узаконена страта місцевого населення та керівництва, яке допомагало селянам вижити).

У таких несумісних з життям умовах опинилися колгоспи 82-х районів України: майже четверта частина адміністративних районів республіки — 5 млн сільського населення.

Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови несумісні з життям, тому радянська соціально-економічна політика тих років мала виразні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересування та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’язнення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репресивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей. Читати всю статтю.

Голодомор на Донбасі: як це було

Безліч незаперечних фактів свідчать, що маємо справу зі свідомо організованим злочином. Відомо, що «географія» Голодомору в цілому збігалася з межами земель, на яких проживали українці. А на адміністративних кордонах республіки розташовувалися військові застави, які не пропускали втікачів на інші терени СРСР. Можу додати, що такі заслони стояли й на кордоні Донеччини з Росією. Зокрема, старожили нинішнього Шахтарського району згадують, із яким ризиком для життя доводилося пробиратися в сусідні донські станиці, щоб виміняти хоч трохи продовольства.

Голодомор був і за межами України, але де ж? На Кубані, заселеній вихідцями з України, в Казахстані, куди перед тим, у ході так званої колективізації, виселяли з наших сіл «куркулів» (тобто селян, які тяжкою працею зуміли підняти свої індивідуальні господарства), а також у Поволжі, де також нашого люду вистачало. Читати всю статтю.

Заморити українське селянство — означало зламати хребет народу, знищити його генофонд, викорчувати споконвічні національні традиції, тобто коріння української нації, а разом і змінити склад населення (у вимерлі українські села заселяли росіян і білорусів). Найтяжчі тортури голодом мали зламати опір найбільш непокірної антихристовій владі нації, вселити в душі українців жах, безнадію, приреченість, що передається від покоління до покоління…

Тим, хто вважає, що Голодомор не був геноцидом

Історики, юристи та й просто люди зі здоровими глуздом-совістю неодноразово висували неспростовні аргументи щодо геноцидного характеру українських Голодоморів, терору та інших радянських репресій. Писав про це і ваш автор.

Заперечувати це можуть хіба що духовні покручі чи імпер-диверсанти різних мастей, резидентур і гонорарів. «Да разве можно было все те ваши миллионы похоронить? И где?» — пригадується один із цинічних «контраргументів» молодого і перспективного депутата-комуніста — вірного нащадка тих убивць. Читати всю статтю.

• Свідчення очевидців
• Голодомор на Харківщині (pdf)
• Ігор Сюндюков («День»): Свідки пекла на землі: Частина 1, Частина 2.

З усього СРСР в 1932-33 роках лише в Україні, а також лише в населених українцями районах Кубані застосовувалися військові операції з огородження, щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті.

Менше ніж за місяць після запровадження паспортної системи, 22 січня 1933 року Сталін і Молотов направили партійним, радянським і каральним органам низки районів країни безпрецедентну директиву, у якій спеціально відзначалося, що на Кубані і в Україні почався масовий виїзд селян у центрально-чорноземний район Росії, на Волгу, в Московську і Західну області, в Білорусію.

Органам влади наказували не допускати масового виїзду селян в інші райони, а «тих, хто пробрався на північ» негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені «контрреволюційні елементи», висилати на місця попереднього проживання. У результаті в селах люди помирали від голоду, не маючи можливості врятуватися з районів голодомору на законних підставах. Читати всю статтю.

«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї … Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія — все є інакше … Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати українця до прокрустового зразка ідеальної радянської людини». Рафал Лемкін, автор терміну «геноцид» та співавтор Конвенції ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього.

Резолюція Палати Представників Конгресу США (про Голодомор)

Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору — штучного голоду в Україні 1932–1933 років від 23 жовтня 2008 року

Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів (ЄС)

ГОЛОДОМОР 1921–1923 рр.

За допомогою військових загонів і масових репресій з України, де був неврожай через посуху, вивозили десятки мільйонів пудів зерна на експорт і на допомогу потерпілим від голоду регіонам в РСФРР, тоді як в Україні допомоги потребувало близько 7 млн. людей, 40% з яких були діти. Газетам забороняли висвітлювати становище в Україні, на відміну від активної пропаганди допомоги голодуючим Поволжя. Найстранішими були демографічні наслідки голодомору в Україні, який зумовив пошесті холери й тифу. Кількість загиблих досі не встановлено (від 500 тис. до 2 млн.). На місця спустошених сіл південної України (Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини) переселяли переважно росіян.

ГОЛОДОМОР 1932–1933 рр.

Згідно офіційним даним «остаточна кількість людських втрат України від Голодомору 1932–1933 років становить 10 мільйонів 63 тисячі осіб: 3 млн. 941 тис. осіб померли безпосередньо від голоду і 6 млн. 122 тис. — становлять ненароджені. Читати всю статтю. В електронній версії енциклопедії Британіка подають діапазон від 4 до 5 млн. етнічних українців, загиблих у СРСР в 1932-1933 рр., енциклопедія Брокгауз наводить дані втрат: від 4 до 7 млн.

Проте, все це умовні цифри, адже тема цього наймасштабнішого Голодомору була забороненою: багато кого за необережну згадку про голод звинувачували в «антирадянській пропаганді», розстрілювали чи мордували в концтаборах (навіть нині старі люди часто не без страху порушують цю тему!). Багато документів і свідчень того злочину ретельно знищували. А залишки знищують і зараз. Проте дослідження тривають.

ГОЛОДОМОР 1946–1947 рр.

Голод забрав від 100 тис. до 2,8 млн життів, переважно українських селян-хлiборобiв. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн 74 тис. 314 дистрофiкiв. Вибиту з голодуючого українського села продукцiю вiдправляли до рiзних регiонів СРСР. Україна, що постраждала того часу від посухи, була головним постачальником зерна для Ленінграду, овочів — для Москви. У 1946 р. до європейських країн, якi теж захопила посуха, з СРСР було експортовано 1,7 млн т. зерна.