Церкви українського бароко
Мудро сказав поет: «Люди, роки і народи десь зникають назавжди, наче струмені води»… Проте стиль бароко здійснив неможливе — зафіксував непевні хвилі житейського моря у камені та дереві, на полотні і сторінках книг. Та що там артефакти, — здається, навіть люди барокової епохи (в Україні — друга половина ХVІІ — ХVІІІ століття) були зовсім інакшими, ніж у попередні чи пізніші віки. Естетика прекрасної бурі пронизала життя наскрізь, і воно заграло усіма мислимими та немислимими барвами й формами. Все відбувалося блискавично й просто: вчорашні козаки-сіромахи на ранок ставали славетними полководцями та гетьманами, а безіменні богомази — геніальними митцями світового рівня…
Що ж до архітектури, то дух бароко й донині витає над Україною потужно і молодо, як і в часі створення прекрасних храмів. Можемо по праву пишатися — бо маємо своє, українське бароко, неповторне і неперевершене в цілому світі. Саме цей стиль зробив найбільше для того, аби Україна стала впізнаваною серед інших країв; саме він учинив найуспішнішу в гуманітарній царині спробу українізувати — тобто цивілізувати — величезну імперію зла. Щоправда, на початку ХІХ ст. імперія схаменулася і хутенько заборонила будувати храми «в малороссийском вкусє», маючи на увазі перш за все українське бароко, точніше, його істинно народну естетику. Та було пізно. Велично-холодні класицистичні храми, не кажучи про псевдоросійські чи псевдовізантійські, не спромоглися навіть трохи посунути українське бароко з п’єдесталу краси і слави…
Що ж маємо на сьогодні? Крім деяких древніх храмів, забраних у барокові шати, від Закарпаття до Сибіру красуються сотні оригінальних церков і соборів, споруджених за якихось півтора століття. Систематизувати їх важко (бо стиль засадничо не терпить ранжирів), але означити головні різновиди варто. Одразу зауважимо — наша класифікація умовна, але, як на нас, достатньо зручна.
Козацьке бароко. Всіхсвятська надбрамна церква Києво-Печерської Лаври, м. Київ
— Козацьке бароко (К). Ці храми прямо і недвозначно наслідують народну дерев’яну архітектуру Наддніпрянщини і Лівобережжя. Тому всі як один — пропорційні, стрункі і всефасадні. Найприкметніші церкви козацького бароко — хрещаті (п’яти- або дев’ятидільні); не рідкісні й тридільні «кораблики». До цієї ж групи відносимо і споруди «зального типу» — трапезні монастирські та домові церкви.
Гетьманське бароко. Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря, с. Мгар (Полтавщина)
— Гетьманське бароко (Г). Група геть нечисленна, але її складають справжні гетьманці: потужні, як древні собори, і пишні, як епоха, що їх породила. І водночас дуже українські, бо сполучають давньоруську хрестовокупольну систему із народною, трибаневою.
Тетракохові (триконхові) церкви. Вознесенська церква, м. Короп (Чернігівщина)
— Тетраконхові (триконхові) церкви (Т). Із назви випливає, що ці церкви нагадують чотирипелюсткову квітку. Іноді одну «пелюсточку» заступає прямокутна «стеблинка». Від церков козацького бароко вони відрізняються домінуючим центральним об’ємом, який часто (але не завжди) повністю схований під бічними об’ємами-конхами. Геній жанру — киянин Іван Григорович-Барський, видатний архітектор другої половини ХVІІІ ст., рідний брат видатного мандрівця і подвижника, ченця Василя (Григоровича-Барського). Обидва брати присвятили життя обопільній справі: чернець через свої дорожні нотатки явив українцям красу Божого світу, зодчий через свої творіння явив світові красу боголюбивої України.
Церкви базилікального типу. Іллінська церква, с. Суботів (Черкащина)
— Церкви базилікального типу (Б). Найархаїчніша група УБ, чиї церкви із простою, безкупольною статурою є перехідними від храмів українського Відродження. Звісно, перші оздоблені значно пишніше, ніж другі; особливо це стосується вишуканих фронтонів.
Церкви оборонного типу. Михайлівська церква, с. Великий Листвен (Чернігівщина)
— Церкви оборонного типу (О). Вирізняються баштоподібними об’ємами, — як над головними частинами храму, так і прибудованими деінде.
Церкви з елементами класицизму. Троїцька церква, с. Вишняки (Полтавщина)
— Церкви з елементами класицизму (ЕК). Назва говорить сама за себе. Ці храми — наслідок боротьби із наступаючим класицизмом. Тому за планом і настроєм вони іще барокові, але за оздобленням і сухуватістю форм наближаються до класицизму.
Церкви з ознаками середньоєвропейського бароко. Андріївська церква, м. Київ
— Церкви з ознаками середньоєвропейського бароко (СЄ). Храми цієї групи переважно авторські і представляють, так би мовити, прозахідне крило УБ. Ми відносимо їх до української архітектури хоч і умовно, але впевнено: надто добре вони вписані в рідну натуру.
Певна річ, деякі храми неможливо зарахувати лише до однієї групи — адже архітектурне розмаїття українського бароко невичерпне.
Нині кольорів у барокових церков небагато: білі чи блакитні стіни, зелені покрівлі і золоті чи сині із золотими зорями куполи. Це якщо «по-багатому». Скромніші варіанти пропонують куполам однотонове із покрівлями, переважно зелене забарвлення. Тож уся енергія бароко виплескується через несподівані лінії та примхливі обриси. Утім, так було не завжди: первісно деякі барокові храми вигравали усіма кольорами райдуги (в такому дусі оздоблено відбудований Михайлівський Золотоверхий собор у Києві).
І наостанок іще раз про декор. Наші барокові церкви — це і фантастична ліпнина (з квітами, янголятками, маскаронами і гріфонами), і шляхетні цегляні орнаменти, і вибагливі віконниці та одвірки, і, нарешті, щось таке, від чого розум відлітає на Небеса…
…Власне, так і було задумано.
