Успенська церква1765 рік
У Волосківцях ми не одразу втрапили на потрібну сільську вулицю. Довелося виходити з авто і перебрідати через романтичний заболочений видолинок, що розділяє село на дві частини. Та воно обернулося на краще: висока баштоподібна церква постала перед очима не по-голівудськи різко, а плавно, проступивши крізь очерет і непевний осінній туманець, — як в українському поетичному кіно, цілком під стать і сірому дневі, і нашому філософічному настроєві…
Усі сіверські дерев’яні храми — яскраві особистості. Волосківецький храм запам’ятався широкими, строго орнаментованими карнізами і геометричним «конструктивізмом» широких вікон і чітких обрисів. Всередині відчуття «зимової» монументальності підсилили білі стіни із поодинокими іконами та розписами, різьблені «вервицею» стяжки під куполом і так само декоровані широкі прорізі між приділами. Зате трапецієві двері, пофарбовані блакитним, нагадали про тепле барокове літо…
Дзвіниця була збудована на сто років пізніше від церкви і тоді ж з’єднана з нею глухою галереєю. Окрім кольору пофарбування і горизонтальної шалівки ми не зауважили в ній нічого спільного із храмом. Але сама по собі вона здалася гарною і цікавою, цілком в дусі українського класицизму.
На жаль, первісних надбанних хрестів, які напевно відповідали суворому і лаконічному образові храму, ми не уздріли. Очевидно, вони навіки зникли вже дуже давно — чи ж не до останньої війни. Нинішні, зовсім не співмірні з розмірами церкви, виглядали аж надто тимчасовими… Дасть Бог, колись поміняють… Хоча, поспілкувавшися з отцем настоятелем, у цьому виникли сумніви: звідки брати гроші хоча б на скромний ремонт — не було відомо ні йому, ні парафіянам, ні державі.
І стало нам сумно-сумно…