Миколаївська церква1720 рік
Достеменно невідомо, коли над неозорою долиною Десни постала ця прекрасна церква. Тому наводимо найдавнішу із наявних в літературі дат. Не інакше, храм будував якийсь «геній місця» — настільки вдало його розташовано на високому (але не найвищому) уступі правого берега могутньої річки. Втім, зодчий Миколаївської церкви не був першовідкривачем. Григорій Логвин у своїй чудовій книзі «По Україні» зазначає, що у древні часи на цьому ж місці було поганське капище, яке замінив християнський храм 1086 року, зруйнований ще до козацької доби.
Від початку ХІХ ст. біля церква стояла симпатична ампірна дзвіничка, яка зникла у вирі ХХ століття. Сам же храм у 1970-тих роках було чудово реставровано і покрито гонтом (замість старої бляхи). Звідси — відповідні «гонтові» світлини цього на рідкість фотогенічного шедевра УЦА. Сплинув час, старий гонт зогнив і на початку ХХІ століття його замінили ізнов на бляху. Що ж, це право громади і о. настоятеля. А от права фарбувати традиційну дерев’яну церкву у брудно-жовтий колір не було і не буде ні в кого! Тому що під таким фарбуванням «розчиняються в міцеллі» (В. Брюсов) не лише унікальні трапецієві одвірки і різьблений декор, а й самі обриси воістину досконалого храму… Одна радість: навіть сучасні фарби швидко вицвітають… Ні, не одна. У церкві збереглися первісні інтер’єри — асиметричні вирізи, незвичайні ригелі, різьблені сволоки тощо. А головне — живий дух древнього, як кажуть у народі, «намоленого» храму…