Михайлівська церква та дзвіниця1668 рік
Практично жоден поважний дослідник дерев’яної УЦА не оминув увагою крайниківську церкву. Величання цьому шедевру марамороської школи (правда, називаючи пам’ятку чи то хустською, чи просто готичною) заспівували і Логвин, і Завада, і Сирохман, і Слободян. Тож почерпнімо інформацію із цих незамулених джерел.
Геніальний витвір теслярської думки поставлено на рівному місці — між дубами-однолітками святині. Певна річ, за 350 років дерева переросли церкву. Та в монументальності її не перевершили — храм має 25 метрів заввишки і 14 завдовжки. Майстри оздобили своє творіння надивовижу щедро і з великою фантазією: тут можна побачити трикутні вирізи на західному фасаді, могутні одвірки галереї та західних дверей, прикрашені характерним різьбленням — солярними знаками та «мотузочками», мініатюрні та здвоєні віконця нави, розкішне завершення башти з аркадами голосниць та чотирма шпилястими вежками навколо головного шпиля.
Втім, майже все це присутнє і в інших мараморошках. А от надзвичайна гармонійність храму — особлива. І саме вона свідчить про найвищу кваліфікацію її творців.
Каркасну дзвіницю у 1927 році підважили, поклали на колоди і перетягли волами до нової церкви.
Настінний іконопис церкви також унікальний — він виконаний на полотні, наклеєному на стіни зрубів. В такій же техніці виконано верхню частину іконостасу. Його нижній ярус (роботи «маляра Яворського з Вілок» 1769 р.) розібрано; нині окремі ікони прикрашають стіни храму.
Нещодавно греко-католицька громада, якій від 1997 року передано церкву, розпочала реставрацію — зокрема, заміну покриття. Честь і хвала усім добродіям, причетним до цієї шляхетної і потрібної справи.
Усі фото
