Церква св. ЮріяКін. ХVІІ ст.
Стефан Таранушенко не шкодував епітетів для цього прекрасного, найдавнішого сіверського храму (http://savchook.com/books/taranushenko-dereviana-monumentalna-arhitektura/). Так само не шкодували на нього фарби тисячі художників з усієї України та колишнього СРСР: за дивовижні краєвиди і пам’ятки старовини Седнів було призначено всесоюзним пленером. Тож і розійшлася Юрівська церква по всіх усюдах — у незліченній кількості світлин і творчих робіт.
Храм стоїть на плато урочища Коронний Замок, в центрі городища давньоруського міста Сновськ. Він настільки досконало вписаний в довкілля, що попри сусідство із величним Воскресенським собором, все одно лишається головною віссю містечка.
Ту вісь неодноразово намагалися зігнути — як «воріженьки», так і «любі друзі». В перший раз у 1852 році, коли із заходу до неї прирубили високий двостінок із еклектичною дзвіницею, а до головного об’єму — південний і північний приділи. Через сто з гаком років їх прибрали, проте бабинець чомусь так і не перекрили двосхилим дахом. Втім, є відомості, що його розібрали московські кіношники, які в середині 1960-х знімали в Седневі окремі епізоди «Вія» — першого і останнього радянського фільму жахів. Та дарма: жоден кадр із Юрівською церквою не увійшов в остаточну редакцію стрічки.
Фільм набув страшенної популярності, а про церкву окрім художників геть усі забули. І стояла вона десятиліттями закинута і мальовнича, поступово підгниваючи і завалюючись на північно-західний бік. Тож коли наша парафія на початку ХХІ століття прибула у Седнів на прощу, перед нею постало фантастичне видовище: центральний верх церкви зі старим хрестом «прекрасного рисунка» (Таранушенко) був похилений ледь не на 45 градусів! Яким чудом він тримався, відомо лише його геніальним творцям, котрі спорудили храм не з важкого дуба, а із легкої довговічної сосни… Звісно, ми негайно вдарили на сполох і, хоч як дивно, можновладці нас почули. Церкву узяли на капітальну реставрацію, охайно розібрали, замініли спорохнявілі і зогнилі бруси і знову зібрали, покривши новим гонтом і шалівкою. Зберегли навіть старі ригелі! Але тут сталася оказія.
Погану службу храмові зіслужили квадратні зрубики обабіч бабинця. В південному колись була комірка, в північному — гвинтові дерев’яні сходи на хори. Свого часу київська архітектор-реставратор М. Говденко всупереч думці Таранушенка припустила, що ті зрубики — залишки башт-слупів, подібних до тих, які прикрашали вікопомні, знищені у 1930-х храми у Березні та Нових Млинах. Звісно, вона помилилася, оскільки у згаданих церквах слупи були поставлені перед бабинцем, а не прибудовані до його бічних стін. Про це свідчили і старі вікна бабинця, які не могли знаходитися всередині тих башт. Однак сучасні реставратори вирішили інакше і «відновили» гіпотетичні слупи, суттєво спотворивши гармонійно-симетричні обриси храму.
Та попри всі перипетії церква св. Юрія Переможця ізнову лине в небо і радує собою древню сіверську землю. А особливим естетам наша порада: зі східного боку тих слупів майже не видно…
Усі фото
