Михайлівська церква1636 рік
Романтичний Григорій Логвин вважав білостоцький храм початком тої лінії української архітектури, яка призвела до створення таких шедеврів гетьманського бароко, як Спасо-Преображенський собор у Мгарі, Троїцький у Чернігові, Військовий Микільський та Богоявленський у Києві (два останні знищені комуністичними вандалами у 1930-х рр.). Мабуть, корифей мав рацію, оскільки зодчі Михайлівської церкві уперше в історії УЦА сполучили давньоруську хрестовокупольну планувальну схему із народною, тридільною. І хоча порівняно із пізнішими бароковими шедеврами церква виглядає досить скромно, вона справляє воістину незабутнє враження на кожного, хто подивляє її по-волинському присадкуватий силует за залишками валів і ровів давнього монастиря-фортеці.
Так, монастиря. Фундатор храму Семен Гулевич (зі славного шляхетського роду, причетного і до заснування Києво-Могилянської академії) не лише збудував святиню і заповів їй триматися православної віри, а й сам постригся в монахи з іменем Сильвестр і став першим ігуменом нової обителі. Згодом його висвятили на єпископа Перемишлянського та Самбірського, та до кінця своїх днів (+1646) мудрий пастир опікувався своїм дітищем.
Із монастирем пов`язана доля одного з найвидатніших українських митців.
У 1688 році у Білосток прийшов двадцятирічний юнак, який прийняв тут чернечий постриг і заснував іконописну школу, про яку невдовзі розійшлася слава по всій Речі Посполитій. Ім`я йому — Йов Кондзелевич.
Найвідоміші творіння іконописця — Богородчанський і Вощатинський іконостаси, але, природно, писав він і для рідної обителі (найкращі ікони, в тому числі і білостоцькі, нині можна побачити у львівському Національному музеї ім. Шептицького та у луцькому Музеї волинської ікони). А підписував майстер свої шедеври завжди однаково: «Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич, законник Білостоцького монастиря, рукою власною зробив»… І хоча на своєму віку іконописцю довелося чимало помандрувати, упокоївся він теж у своїй улюбленій обителі, у тихому куточку прекрасної Волині, проживши довгі як на той час 73 роки…
Та роздивімося нарешті саму церкву.
Власне храм має тільки дві бані — над навою і вівтарем, і по суті є базилікально-тринавовим із шістьма стовпами і трансептом. Але назовні погляд легко наділяє його народними рисами, особливо з огляду на дві башти над притвором, які врівноважують витягнуті бічні фасади (є відомості, що ті дзвонові башти звели пізніше за храм, десь у середині ХVІІІ ст.). І всередині церкви, а надто на хорах, куди у товщі півтораметрової стіни ведуть сходи, враження дивовижного спокою і врівноваженості буття не покидає прочанина…
Добре нам тут бути, але час спускатися з монастирської гори і рушати далі. Та незабутній образ Михайлівської церкви не зітреться з пам`яті ніколи: надто багато історичних та мистецьких доріг почалися біля її порогу…
Усі фото
