Українська Церковна Архітектура

Церкви українського Відродження

Епоха Відродження в певному розумінні є «найтемнішою» в біографії української архітектури. Надто заплутана у цього періоду історія і розмиті межі, розрізнені та нечисельні пам’ятки, особливо ХІV — ХV століть. Причина очевидна — надто багато хижих, загребущих рук потягнулося до знекровленої країни після монгольської навали. Татари, литовці, поляки, угорці — усі навперейми ділили спадок Володимира Великого і Данила Галицького. Тим-то, щоб «у спокої молитися», народ мусив боронитися і відроджуватися, зокрема й архітектурно.

Треба визнати: надійної сполучної ланки між давньоруськими і ренесансними храмами на теренах України (і нинішньої, і тодішньої) немає. Кілька пам’яток із достатньо спірним датуванням (ідеться про храми у Галичі, Рогатині, Володимирі-Волинському, Вільнюсі) не можуть належно відобразити переламні процеси, які відбулися того часу в українському мурованому зодчестві. Зокрема, у ХIV — XV стт. поруч із новозбудованими, але по-старому хрестовокупольними храмами (в Зимному, Острозі, Межирічі) з’являються, либонь, найулюбленіші та найпоширеніші в Україні церкви — тридільні, одно- і трибанні. Між іншим, Григорій Логвин зараховує до таких храмів Іллінську церкву в Чернігові (сер. ХІІ ст.), натякаючи на її «основоположність». Менш від того, один храм погоди не робить. Тому всі поважні дослідники кивають на дерев’яну архітектуру. Кивнемо і ми. Очевидно, саме вплив кораблеподібних дерев’яних церков і привів до появи таких шедеврів, як Михайлівська церква у Чесниках (ХІV ст.) чи Успенська церква у Львові (ХVІ ст.).

Ще один важливий тип храму, що поєднав у собі і хрестовокупольну, і тридільну планувальну схему, теж народився в епоху українського Віродження, у першій половині ХVІІ ст. Це сталося у волинському містечку Білостоку. Ймовірно, із білостоцької Михайлівської церкви і виросли шедеври так званого гетьманського бароко наступної архітектурної доби.

Та хоч якими різними є наші ренесансні храми, усі вони мають спільні, так би мовити, військові риси — могутність, лаконічність і неприступність. Тож сміливо записуємо їх до оборонних. Недарма саме в ту героїчну епоху так поширилися в Україні Покровські храми, що боронили край від нападників і міццю стін, і вірою парафіян. Як непохитний символ доби стоїть у скромному селі Сутківцях хрестоподібна Покровська церква, справжня фортеця нескореного українського духу. Стоїть і буде стояти — милістю Божою, заступництвом Богородиці, молитвами всіх святих землі Української…