П’ятницька церква1643 – 1645 рр.
Спочатку трохи крамоли. Практично всі підручники і дослідники в контексті львівської П’ятницької церкви пишуть про молдавські впливи, корені, ознаки тощо. Але, слово честі, окрім її волоського ктитора, ми уперто не знаходимо молдавського сліду в архітектурі храму. Та й у самій Молдові схожих пам’яток чомусь не зауважуємо…
Історія церкви багата. Почати з того, що її зведено на давньоруських підвалинах зламу ХІІІ — ХІV століть, що лишилися від церкви-попередниці княжої доби. Потім, буцімто у ХV столітті, храм реставрували, але майже нинішнього вигляду споруда набула щойно в середині ХVІІ століття. Як уже зазначалося , фундатором П’ятницької церкви став молдавський господар і турецький васал, а за сумісництвом сват Богдана Хмельницького Василе Лупул. (Ніякої містики, але і у ХХІ ст. вони зійшлися докупи — церква і вулиця, названа ім’ям гетьмана). Про це свідчать не лише літописи, а й вмурована у стіну церкви плита із гербом молдавських господарів — сонцем, місяцем і короною над бичачою головою. А спонукав ясновельможного до такого діла ще один волох — митрополит Варлаам, який через святителя Петра Могилу (молдавською Мовіле) мав тісні зв’язки з українським духівництвом.
Як і належиться буремному ХVІІ століттю, церква має всі ознаки не лише духовної, а й оборонної твердині: нижній ярус збудовано із ламаного каменю, а стіни сягають двометрової товщини. Вежа-дзвіниця так само виконувала функції донжона і колись мала у верхньому ярусі бійниці. Та не війною єдиною — свого часу найбагатша у львівському передмісті П’ятницька церква мала при собі братський шпиталь, школу і резиденцію настоятеля.
Усередині храм зберігає дивовижну перлину сницарського та ікономалярського мистецтва — іконостас 1644 року. І якщо структурою він іще цілком ренесансний, то фактурою і соковитими барвами — це вже повноцінне українське бароко. Семиярусний іконостас уміщує 70 ікон, які приписують колу знаменитого Федора Сеньковича.
Остаточного вигляду П’ятницька церква набула на початку ХХ ст.: тоді була змінена форма верху башти-дзвіниці. Нині важко й уявити образ міста Лева без цього дивовижного топазового силуета, що самохіть притягує до себе погляд незалежно від того, звідки ви поглядаєте — із вікна деренчливого трамвайчика, чи з вершини Замкової гори…
Усі фото
