Олександр Яковчук
Олександр Миколайович народився 21 травня 1952 р. в с. Черче Чемеровецького району Хмельницької області. Професійну музичну освіту здобув в Київській консерваторії (клас композиції А. Коломійця). Близько 10 років прожив у Канаді. Працював на Українському радіо (1976–1979), завідував музичною частиною Київського молодого театру (1979–1983). З 1983 р. — на творчій роботі. Нині Олександр Миколайович викладач кафедри композиції та кафедри хорового диригування НМАУ імені П. І. Чайковського. Творчість О. Яковчука досить різножанрова й нерозривно пов’язана з національним фольклором.
Олександр Яковчук: Ні хвилини без музики
Познайомився я з Олександром Яковчуком далекого 1971 року, коли мені його відрекомендував мій друг Ярослав Верещагін як молодого студента-композитора, що навчався у Київській консерваторії. Тоді я працював у видавництві «Музична Україна», часу було обмаль, тому наші зустрічі з Олександром були випадковими — під час концертів або якихось інших музичних подій. Особисті контакти стали частішими, коли Олександр прийшов працювати на Українське радіо, в редакцію української музики. Тоді я й познайомився з його музикою ближче й відразу порадив вступати до Спілки композиторів України. Звичайно, дав йому рекомендацію для вступу в Спілку і допоміг усім, що було мені під силу.
На той час Олександр був автором опери «Незабутнє» за мотивами повісті Олександра Довженка, симфонічної поеми «Подвиг», струнного квартету і значної кількості камерних творів для різних складів виконавців. Особливу увагу я звернув на його «Камерний концерт» для скрипки, арфи, струнних та ударних, а також на «Триптих» для мішаного хору a-капела. У цих двох творах вже відчувалася яскрава індивідуальність. Це мені дуже імпонувало. І передовсім тим, що молодий автор міцно спирався на народні традиції в українській музиці, навіть у струнному квартеті, написаному в додекафонній манері нововіденської школи. Трохи дивний симбіоз, але у нього це звучало переконливо.
Слід зауважити, що у 70-ті роки минулого століття покоління молодих композиторів працювало у цій манері, часто не задумуючись над результатами. Це була якась музична «недуга», на яку повинні були перехворіти всі молоді композитори. Не пройшло це й повз Олександра. Але, як часто буває, потім принесло йому велику користь, коли він писав свої широковідомі «Прелюдії і фуги» для фортепіано. У них він використав надбання нововіденської школи, поєднуючи їх із традиційною поліфонічною технікою. Крім того, він чи не вперше в Україні використав так звану «модальну техніку», що у поєднанні з поліфонією зробило його «Прелюдії і фуги» неповторними. Сталося це рано, коли композитор досяг тридцятиліття. Саме у цих творах, на мою думку, він знайшов індивідуальний творчий стиль у музиці.
Олександр Яковчук — всебічно обдарована людина, добре знає світову літературу і поезію, захоплюється живописом і скульптурою, цікавиться архітектурою. Але мене дивує інше: для Олександра не існує проблем із різноманітною сучасною технікою. Дивне поєднання гуманітарія і техніка, чи не так? Він запеклий автомобіліст, який завжди із задоволенням ремонтує власний автомобіль. Чудово знає комп’ютер, часто «сидить» в Інтернеті годинами. Опанував сучасну видавничу справу, а також виробництво CD й DVD. Крім того, наскільки мені відомо, на дозвіллі любить проектувати якісь незвичайні будівлі. Просто так, для себе, — таке у нього хобі.
І ще одна важлива риса, мабуть, найголовніша — Олександр належить до категорії людей, яких називають трудоголіками. Довго треба перелічувати назви творів, які написав Олександр Яковчук за 40 років. Скажу про головні: він автор опери «Незабутнє», балету «Пригоди у Смарагдовому місті», п’яти симфоній для великого симфонічного оркестру, ораторії «Скіфська пектораль», дванадцяти кантат для різних складів виконавців, «Концертної Тріади» — циклу із трьох концертів для скрипки, альта, віолончелі та симфонічного оркестру, трьох камерних концертів для скрипки, альта і віолончелі, а також великої кількості творів для різних інструментів й ансамблів.
Окреме місце у його творчості посідає музика для фортепіано — починаючи з простих п’єс для початківців і до складних творів для концертних виконавців-віртуозів. Фортепіанні твори О. Яковчука було видано в Канаді, вони широко розійшлися по всьому світові. Крім того, Олександр написав твори майже для всіх інструментів, що входять до складу симфонічного оркестру.
Особливо хотів би зупинитися на хоровій музиці Олександра Яковчука. Це надзвичайно важлива складова його творчості. Після широковідомого «Триптиха» для хору a-капела, який він написав 23-річним, його хорові твори постійно звучать у виконанні майже кожного професійного колективу в Україні та за її межами.
У чому ж успіх його творів? По-перше, він сам співав у різних хорах, за його словами, приблизно десять років. Отже, має величезну практику як хорист. Особливо позитивно на його творчість вплинула робота в Оперній студії Київської консерваторії, де він як артист хору брав участь у 15 класичних операх. Крім того, під час роботи в колишній Югославії він як хормейстер керував двома хорами, які складалися зі студентів університету міста Нові Сад. Отримував, до речі, призи на різних фестивалях колишньої Югославії.
По-друге, він справжній знавець української народної пісні, невтомний фольклорист, який протягом усього життя записує народні пісні в Україні й за її межами, зокрема на Балканах й у Словаччині.
Олександр робить обробки зібраних пісень для різних складів хорів. Крім того, видає збірники українських народних пісень, переважно із західних реґіонів України. Він зробив 111 обробок українських народних пісень для хору. Олександр має власний стиль і метод, обробляючи народні пісні. Він використовує так званий «наскрізний розвиток» музичного матеріалу, майже ніколи не йде шляхом куплетно-варіаційного.
2006 року вийшли його два компакт-диски обробок українських народних пісень для мішаного хору a-капела, які записав київський хор «Хрещатик» під орудою Лариси Бухонської. Значну частину хорової творчості Яковчука посідає духовна музика. Він автор «Літургії Святого Іоана Златоустого», концерту «Які любі оселі Твої» й шести Давидових псалмів. Прем’єра «Літургії» з великим успіхом відбулася 26 квітня 2006 року в соборі Святого Олександра в Києві, а також прозвучала 9 червня 2006 року в Київській державній філармонії на авторському концерті композитора. Виконавці — хор «Хрещатик» під орудою Лариси Бухонської. Цей факт одразу став подією в музичному житті України.
Цікаво, що Яковчук — земляк Леонтовича, і його музична естетика формувалася також на Поділлі. Тобто композитори записували народні пісні на одних і тих самих теренах, на часовій відстані приблизно у 50 років (Олександр народився 1952 року поблизу Кам’янця-Подільського). Про їхню духовно-естетичну близькість свідчить і той факт, що Олександр, взявши народні слова «Щедрика» М. Леонтовича, написав свою знамениту авторську «Щедрівку», яка, без перебільшення, — «настільна партитура» кожного українського хормейстера.
Особливу увагу хочу звернути на справді епохальний твір композитора — симфонію-реквієм «Тридцять третій» для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру на слова Василя Юхимовича. Почав Олександр роботу над цим твором у грудні 1989 року, коли В. Юхимович надіслав йому свої просякнуті кров’ю серця вірші. Треба сказати, що поет, на жаль, нині вже покійний, пережив Голодомор. Чи могло це Олександра не зачепити за живе? Адже його батьки і діди теж пережили Голодомор. Буквально через місяць, 13 січня 1990 року, реквієм «Тридцять третій» був готовий. Правда, у так званому «камерному варіанті», для трьох солістів, мішаного хору й інструментального ансамблю, що складався лише з двох музикантів: флейтиста й ударника. І хоч уже була «перестройка», але про виконання навіть не йшлося, бо партія комуністів ще була при владі. Так і пролежав цей твір аж 13 років.
Перше виконання організував диригент капели «Почайна» Олександр Жигун. Він на свій ризик замовив композиторові Віктору Степуркові оркестровку. Звичайно, жодних консультацій з автором не було — Яковчук з 1994 року вже проживав у Канаді, знайти його було майже неможливо. Сам композитор познайомився із цією версією 2005 року, після чого вирішив зробити власну, авторську редакцію твору. Отже, після довгих поневірянь цей твір нарешті 2005 року набув сучасного, завершеного вигляду. Партитуру було видано 2008 року за фінансової підтримки Фундації ім. Тараса Шевченка з Вінніпега й Фонду «Голодомор-33» з Торонто.
Прем’єра нової редакції твору в завершеному вигляді вперше відбулася у Москві, в Українському домі, відразу після відомих провокаційних подій російських екстремістів — 24 листопада 2007 року. Друге виконання відбулося навесні 2008-го в Полтаві. Третє — 20 жовтня 2008 року в Республіканському залі органної і камерної музики в Києві, а наступні прем’єри готують у Дніпропетровську й Одесі місцеві оперні театри.
Поділюся враженнями від авторського концерту композитора, що відбувся 20 жовтня 2008 року в Органному залі, коли вперше в Україні прозвучав Концерт для скрипки і симфонічного оркестру у виконанні талановитої скрипальки Богдани Півненко та Державного естрадно-симфонічного оркестру України під диригуванням Миколи Лисенка. Концерт автор присвятив борцям за незалежність України, людям, що належать до різних етнічних груп, але разом складають єдиний український народ.
Олександр Яковчук використовує справжні народні мелодії й створює власні у контексті розвитку музичного матеріалу. Кожна частина Концерту умовно присвячена якомусь певному періоду в житті українського народу — від далеких історичних часів дотепер. Концерт неординарний за суттю, тому вимагає неабиякої майстерності від виконавців. Можна впевнено сказати, що Концерт для скрипки знайшов гідних інтерпретаторів й успішно прозвучав, знайшовши палкий відгук у серцях вдячних слухачів.
Монументальна симфонія-реквієм «Тридцять третій» у виконанні капели «Почайна» Києво-Могилянської академії й Державного естрадно-симфонічного оркестру України під диригуванням заслуженого артиста України Олександра Жигуна — твір трагічний і складний для сприйняття. Але в музиці, що несе на собі печать трагічного начала, сконцентрована значна кількість і позитивної енергії, яка підсвідомо діє на сприйняття, розкриваючи різні грані емоційного стану людей, що пережили Голодомор. Музика вселяє віру в непереможність українського народу, в незламність його волі до життя. Особливо вражає хоральний фінал твору, що починається зі слів: «Де пшениця росте густа…» Композитор знайшов таку високу, проникливу інтонацію фіналу, що мимоволі віриш: український народ непереможний! І це без формального пафосу, щиро. І приємно, що це написав український композитор, мій колега і друг.
Особливо треба виокремити змістовне трактування цього твору диригентом Олександром Жигуном. З його ініціативи та завдяки його невтомній праці цей видатний твір побачив світ. Під диригентською паличкою О. Жигуна симфонія-реквієм О. Яковчука багато разів звучала у різних залах і в Україні, й за її межами.
Отже, ні хвилини без діла. Звичайно, передусім це написання музики. В Олександра вийшли 11 авторських CD-дисків та один DVD. Це більш ніж 10 годин чистої музики. Хоч насправді це лише частина його записаних творів, приблизно чверть. Ще три чверті чекають на виконання.
Хочеться наголосити, що не кожному композиторові вдається віднайти власний творчий стиль. Очевидно, це залежить від багатьох факторів, але насамперед від могутності творчого обдаровання.
